Глава XXXIII. Патруль.

Коли я розробив закляття Стріли Темряви, воно мені здалося дуже небезпечним. Я додав обов’язковою умовою його активації наявність цілі. Ну і завдяки цьому, я можу стріляти в натовп, не боячись, що воно потрапить у когось стороннього. Але тут є і зворотний бік, я не можу стріляти їм просто по кущах чи в небо. Можна, звичайно, переробити закляття, але це довго і взагалі ліньки, простіше почекати поки мені встановлять колону в саду.

Та все ж таки, я деякий час розмірковував про зміну закляття Стріли Темряви. І дійшов висновку, що можна створити зовсім інше закляття, яке дозволить не вбити ціль, а приспати її. Для цього взагалі не потрібно багато енергії, і немає сенсу створювати силовий каркас закляття, який би утримував енергію, не дозволяючи їй розсіюватися у просторі. Також не потрібна частина закляття, що відповідає за наведення, а потужність я регулюватиму самостійно. Чим далі ціль, тим більше треба вкласти міці. Тут звичайно буде ризик перебрати і тоді замість сну, ціль отримає непритомність, або, якщо недобрати, ціль просто відчує жах.

На папері у мене вийшло дуже просте закляття. Принцип дії виглядав якось так: зачерпнув темряву з серця, стиснув і випорснув її з очей. Ефективне застосування – до 5 метрів. Звичайно, якщо вкласти в нього запас енергії як у Стрілу Темряви, то їм теж можна гарантовано вбити. Але навіщо це робити, якщо вже є дуже чудове закляття Стріла Темряви. Навпаки я знизив споживану енергію до мінімуму, і тепер для його роботи ціль повинна дивитися мені прямо в очі. Я вирішив назвати нове закляття – Погляд Василіска.

Один день я витратив на розробку закляття і ще три дні на його досконале розучування. Спочатку я подумки створював структуру, доки не запам’ятав її як свої п’ять пальців, потім почав створювати його вже в межах своєї аури. Аура це частина простору навколо людини, в якій вона може оперувати магічною енергією безпосередньо. Наприклад, вогненний маг міг підпалити щось, торкаючись до нього рукою. Аура майже збігалася з тілом людини, лише в деяких місцях могла виходити за її межі, такі як долоні чи очі.

Потім я почав створювати це закляття миттєво, як і Стрілу Темряви. Як я взагалі це роблю? Завдяки моєму іншому вмінню Чорне Серце. Я витягаю енергію пітьми зі свого серця, але не використовую, а тримаю напоготові у своїй аурі. А друга хитрість, я не формую структуру закляття, а тримаю його постійно готовим у своїй аурі в області голови.

Використовуючи чарівну паличку, Алісія фон Брейн за 0.4 секунди заповнює кристал і створює Вогненну Кулю. Я роблю те саме, тільки я спочатку стріляю, а потім за 0.4 секунди, перезаряджаю об’єм Чорного Серця. Ну і звичайно мені не потрібний кристал із закляттям, воно завжди є в моїй аурі.

Тренувався я на сусідських кішках, якщо переборщити, то звір падав на землю як убитий, якщо з потужністю було все добре, він просто миттєво лягав, згортався клубком і засинав. Якщо міці не вистачало, то дико верещав і кидався навтьоки. Я був дуже задоволений, навіть хотілося спробувати на комусь більшому, але на людях балуватися темною магією я принципово не збирався.

Взяти на прокат корову у Дейва? А якщо я зламаю їй психіку? Та й перед Дейвом треба буде якось виправдовуватись. Котів я приспав тільки тих, хто лазив до мого саду, на мою територію. І вони досить швидко зрозуміли, що до чого і взагалі намагалися не потрапляти мені на очі.

Поки я освоював нове закляття, настав час патруля. У призначений день я прийшов до будівлі міської охорони, пред’явив свою перепустку, яку мені надала Єлизавета та зайшов у внутрішній двір. Там вже стояв наш армійський фургон, біля якого знаходився Джон Блек і два моїх зомбі. Мерці були одягнені у важку броню, яка закривала все їхнє тіло, разом з обличчям. А Джон був одягнений у сірі шаровари та куртку-стьобанку, точнісінько так, як і міська охорона, відрізняло його наявність меча та відсутність свистка. Я підійшов і привітався.

– Доброго дня, Джоне, – і простяг йому долоню.

Джон спершу віддав мені честь, а потім тільки потис мою руку.

– Доброго дня, метре Олександре.

Після огляду міського гарнізону, Джон не те щоб сильно мене став поважати, але почав ставитись до мене виключно чемно і майже завжди офіційно. Мабуть, він думав, що я якась темна конячка наближена до короля, і вухо зі мною треба тримати гостро. Що, в принципі, було недалеко від істини. Після бою на шляху до Філграда, Джон став набагато менше остерігатися мене, але лінію своєї поведінки не змінював.

Незабаром до нас підійшло троє стражників. Один старший і два молодші.

– Значить, це ви, Олександр Флай? – звернувся один з них, що був старшим.
– Так, цілком вірно.
– А я начальник охорони, сотник Натан Бок, – представився він і продовжив: – Мені прийшов лист, але я ні чорта не зрозумів, ви можете пояснити, що взагалі тут відбувається?

Хм, хтось погано робить свою справу, подумав я. А може, це начальник варти просто прикидається дурником і хоче витягти з мене додаткову інформацію? Хоча я досить скритна людина, але все ж я вирішив дати йому хоч якісь пояснення.

– Армія хоче популяризувати своїх нових солдатів, і для цього було прийнято рішення, посилити ними патрулі міської варти, а я час від часу наглядатиму за такими патрулями.

– Нових солдатів? А чим вони відрізняються від старих? – Натан кинув підозрілий погляд на дві високі, повністю закриті бронею, нерухомі постаті.

Я витримав театральну паузу, а потім лише сказав:

– Тим, що не ставлять зайвих питань, у військових це дуже цінується.

Начальник похмуро глянув на мене і кивнув:

– Добре, ось вам два бійці на сьогоднішній вечір, вони будуть проводити стандартне патрулювання міських вулиць.
– Дякую за співпрацю, сотнику, – я чемно йому кивнув.

Вечоріло. Ми почали свій обхід за узгодженим маршрутом. Попереду йшли два бійці міської варти, на півкроку ззаду йшов Джон Блек, не сильно відрізняючись від перших, а за ним йшли мої створіння, закуті у важку броню. Я йшов позаду на відстані вісімдесят метрів, накинувши на себе легку Вуаль Темряви. Найсильніше нервували стражники, Джон теж нервував, але злегка, мерцям все було байдуже, лише в мене був гарний настрій.

Я навіть кілька разів махав рукою стражникам, коли вони мене втрачали з уваги, а потім знову починали шукати поглядом. Після другого разу, стражники, мабуть, плюнули на мене в серцях, і перестали обертатися та більш-менш заспокоїлися.

Вже було темно, коли мій патруль підійшов до компанії молодих людей, хлопців та дівчат. Вони сиділи на лавках біля якогось будинку, голосно сміялися, грали на лютнях та співали пісні. Стражники віддали честь, представилися і тільки після цього зробили зауваження, поводитися тихіше і не порушувати указ короля про веселощі в нічний час. Ці красені навіть номер указу озвучили. Схоже за той час, поки я розучував нове закляття, когось нещадно дрючили щодо знання патрульного статуту. Вже під кінець вони рекомендували молодим людям пройти до міського парку і там продовжити веселощі. Хлопці кивали на знак згоди, дівчата шушукались дивлячись на мої створіння і тихенько сміялися.

Наступний інцидент стався через сорок хвилин на одній із центральних вулиць. Сильно завантажений якимись мішками віз в’їхав заднім колесом у мощену канаву, призначену для відведення дощової води. Кінь не зміг його витягти. Коли ми підійшли, візник уже розпряг коня і сумно сидів на мішках. Мої стражники знову віддали честь, представилися та попросили пояснити ситуацію. Візник пояснював як умів, емоційно махаючи руками, штурхаючи ногою віз, схоже, він був дуже засмучений і готувався чергувати тут усю ніч.

Вислухавши візника, Джон Блек віддав короткий наказ зомбі. Ті неквапливо підійшли, взялися за задню частину воза і без жодних ривків, легко й вільно підняли його і витягли з канави. У візника відвисла щелепа, стражники теж дивилися на моїх бійців круглими очима. Джон крадькома глянув у мій бік, і я не ховаючись показав йому великий палець. За одну цю дію я можу ставити йому залік з керування зомбі. Нестандартна ситуація, нестандартний наказ, але мерці чітко його виконали. Втім, я й не сумнівався в Джоні, серед решти він був найкращим. Я його призначив у патруль виключно щоб перший бублик не був глевкий.

Після чого я увімкнув Магічний Зір і уважно подивився на Джона. Він уже майже досяг третього рангу і тепер може заряджати амулети темною енергією. Може навчити його якимось закляттям на його рівень? Поки я міркував про це, десь попереду пролунали мелодійні, але добре чутні вночі свистки патрульних. Наш патруль переглянувся і побіг у бік сигналу. Я біг слідом за рештою і водночас вдавав, що ніби нікуди не поспішаю.