Глава L. Пряма дорога.

Вранці я сів у карету, а Алісія верхи на свого скакуна. Так ми й виїхали з маєтку барона. Деякий час моя напарниця гарцювала навколо карети, потім галопом помчала через поля. Я трохи заздрив, у моїй практиці була лише подорож на зомбі. Звичайно, далеко не кожен може похвалитися, що він скакав верхи на мерцях. Але це неприємне почуття мене не залишало.

– Це не кінь, це просто монстр! – весело кричала мені Алісія.

Зробивши коло, вона знову нагнала карету.

– Олександре, мені не хочеться тягнутися з вами всю дорогу. Я поскакала вперед, а ви завезіть мої речі, – ще раз крикнула дівчина, пришпорила коня і, підвівшись на стременах, стрімко помчала вперед.

Я сидів та відчував, що образа у мені продовжує рости. Їй не хочеться, а мені охота, чи що? Ще трохи почекавши, я остаточно зрозумів, що мені теж немає сил тягтися в цій кареті майже цілий день. Я висунувся у вікно і замахав кучерові. Коли він зупинився, я вийшов із карети та сказав:

– У мене тут друг живе неподалік, я до нього заскочу в гості, а ви їдьте далі і завезіть, будь ласка, мої речі та речі Алісії фон Брейн.

Кучер, почувши мої слова, почав з витріщеними очима оглядати місцевість. Ми стояли прямо на дорозі, що проходила через лісову хащу. Навколо були непрохідні кущі та дерева.

– Ви впевнені, містере Флай? Тут ніхто не живе, і скрізь одні ліси та болота.
– Та все гаразд, мій друг живе саме там, – я навмання тицьнув пальцем у лісові нетрі.
– А потім, як ви дістанетеся до міста? – продовжував наполягати кучер.
– Так мій друг мене і відвезе, у нього є коні.

Кучер подивився на мене із сильним сумнівом. Напевно, розмірковуючи про те, що це у мене є за друг, який готовий витратити шість годин на дорогу до міста, а потім ще стільки ж на дорогу назад. Але вже нічого не заперечував. Правильно, якщо людина ідіот, то це ж лише її проблема?

– Добре, містере Флай, я завезу ваші речі та речі молодої леді. Можете на мене розраховувати, – сказав кучер і поїхав далі.

А я одразу з непробивним виглядом поліз через кущі прямо в ліс. Кучер навіть кілька разів озирнувся з підозрілим виглядом. Зайшовши трохи далі від дороги, я накинув на себе Вуаль Темряви та активував закляття Ляльковик. Неквапливо почав розгін.

Гілки били мене по обличчю, а з дерев сипалася потерть, але я не звертав увагу на це, і пер наче лось. Закляття Ляльковик робить мене не тільки сильним та швидким, а ще й міцним. Адже якщо цього не буде, то я просто розірву своє тіло позамежними зусиллями. Деякі гілки я просто збивав собою. Дерева почали мерехтіти перед очима, довелося активувати Магічну Концентрацію, щоб встигати реагувати.

Швидкість досягла немислимих меж, все злилося в одну зелено-коричневу смугу, протягом двох хвилин гілки роздерли мій одяг на шматки. Та й грець з ним, у мене ще залишилося одинадцять комплектів.

Вжууууууух… це я несусь, потрапивши в яр. Вжууууууух… це я вилетів з яру на чотири метри вгору. Хрясь… це я в польоті зачепив якесь дерево. Дерево в тріски, а мене три рази розвернуло навколо осі, поки я падав на землю. Опля… це я погасив обертання та ще додав швидкості.

Юхууу.., не потрібні мені жалюгідні коні, та й дівчата теж, я і без них сам себе не кисло так розважаю, думав я, набираючи швидкість. Одягу на мені не залишилося зовсім, подерті труси розвалилися десь дорогою. Чхати, якось проберуся по місту голим. Вуаль Темряви, ось мій головний одяг! Далі пішла болотиста місцевість, і я став забирати ліворуч, намагаючись не заглиблюватися в болото. Шар бруду поступово зростав на мені.

Вжууууууух… я продовжував прямувати крізь ліс. Ще двічі довелося відхилитися від курсу. Відхилення я потім компенсував. Але десь приблизно через годину цих божевільних перегонів, я став підозрювати що остаточно збився з дороги. За моїми розрахунками я вже повинен давно вибігти на пшеничні поля, які були посаджені навколо Стоунграда. А їх не було й не було.

Помітивши дуже велике озеро, я вирішив уточнити маршрут. Зупинився, старанно вимився, віддерши від себе грудки бруду. Потім голий поліз на найвищу сосну. Досягши вершини став оглядати місцевість та активував Магічний Зір. Ага, там за обрієм, вдалині, я бачу слабке широке свічення. Це має бути Стоунград, з його маговодами, артефактами та всілякою побутовою магією. Так, добре ж я збився з курсу, кілометрів на п’ятнадцять.

Поки я оглядав горизонти, я помітив групу людей на протилежному березі озера. Ще раз придивився до них, так, вони точно мені не подобаються. Дві жінки та троє чоловіків. Ех, доведеться плисти розбиратися. А я геть голий. Якось незручно.

Я зліз із дерева і поплив. Застосовуючи Ляльковик, я долав левову частку дистанції під водою. Чим більше я вливав енергії у своє закляття, тим сильнішим і міцнішим я ставав. Енергія витрачалася із мого Чорного Серця, яке я періодично поповнював. Нічого складного для мене.

Вже з близької дистанції я детально розглянув цих підозрілих людей. Троє чоловіків у шароварах та стьобанках, озброєні мечами, жилясті, сухі та засмаглі, з добре розвиненою мускулатурою. Одна з жінок була на них схожа, як сестра на братів, невизначеного віку, висока, жиляста та засмагла.

Друга жінка явно відрізнялася від усієї цієї компанії. Вона була дуже молодою, може вісімнадцять років, а може, й ще менше. Одягнена вона була у довгу селянську сукню. І в неї були зв’язані руки за спиною. Один із чоловіків не церемонячись лапав її за груди. Коли дівчина почала пручатися, він з усього розмаху дав їй ляпаса, так що вона впала на спину, на зв’язані руки. Та так і залишилася лежати, злякано дивлячись на чоловіка.

Решта компанії вже розвела багаття, розливала по чарках прозору рідину, жиляста жінка робила м’ясну нарізку. Недалеко були четверо коней зі спутаними ногами. Та ось із води раптово вийшов я, цілком голий і загадковий, як цар морський. Вся компанія, включаючи полонянку, що лежала на спині, здивовано витріщилися на мене.

– Опа, а ти ще хто такий? – швидко прийшов до тями перший мужик.
– Та так, я тут плавав, купався, – сказав я і ще раз оглянув їх, а чи не помилився я з висновками? Та ні, тут все очевидно.

– Ха, може він подивитися захотів, як ми тут розважатися будемо, – сказав другий і заржав.
– Та яке подивитися, він же зовсім голий, теж хоче брати участь, – оцінювально подивилася на мене жиляста красуня.
– Тільки після нас, ми поїдемо, а він нехай з нею далі бавиться, – подав голос третій, і вся компанія знову заржала.

Схоже, вони вже встигли випити, і з них так і перло гарним настроєм.

– У мене є зустрічна пропозиція. Ви сідаєте на коней та їдете звідси геть, – сказав я.

Вони перестали сміятися і ще раз пильно подивилися на мене.

– Хлопчику, а ти на сонці не перегрівся? – запитала жінка.
– Або ви їдете самі, або вас відвезуть ногами вперед, – я додав у свій голос трохи темряви, і в них цілком зник веселий настрій.
– А давайте, я його втоплю, щоб воно тут повітря не псувало, – сказав перший мужик і рішуче попрямував у мій бік.

Я неквапливо підняв з землі важкий камінь. І спокійно став дивитися, як перший боєць наближається до мене. Під моїм уважним поглядом його рішучий крок став сповільнюватись. В кінці він зовсім зупинився, а потім дістав меч із піхов. При цьому другий чоловік теж схопився на ноги та теж витягнув свій меч.

Виникла невелика пауза. Вони стояли навпроти мене з оголеними мечами і напружено дивилися. Перший зробив маленький крок у мій бік і відразу отримав каменем у груди. Спочатку я хотів кинути йому в голову, але потім передумав. Від мого удару боєць зігнувся, упав на землю і завив. Мабуть, у нього щось там зламалося.

Другий боєць скористався паузою, рвонув до мене, замахуючись мечем. Я зробив йому на зустріч маленький крок, перехопив руку зі зброєю, та завдав йому страшної сили ляпаса. Такого, що чоловік звалився на пісок і завозився там не в змозі підвестися. З його носа пішла кров, а на обличчі з’явився кривавий відбиток моєї долоні.

Воїн і жінка, що залишився, синхронно дістали свої мечі і завмерли в бойових стійках. Ага, неквапливо, але без жодного зайвого руху я підібрав меч поваленого бійця. Їх було четверо на одну беззбройну людину, а за кілька миттєвостей їх уже двоє проти озброєної. Це ж вони можуть зрозуміти?

Ні? Ну і хрін вам у руки, я відчував як у мені прокидається лють і дике бажання втоптати їх у землю. Я зробив крок уперед, вони крок назад. Ще один крок. Нині їм вже не довго лишилося.

– Стій, стій! Ми вже йдемо.

Жиляста красуня зрозуміла перша, напевно, вона була найрозумніша серед них. А може, вона їхній командир?

– Ти! – я вказав на воїна, що залишився, – мені потрібен твій одяг і кінь!
– У мене кобила, – похмуро сказав воїн і сплюнув на землю.
– Конокрадство це серйозний злочин, – додала жінка.

– Ага, а це ви вчасно закони згадали, напевно, саме тоді, коли грабувати почали вас, – лють мене відпустила, і я навіть трохи пожартував.

– Ми колектори і працюємо на шановну людину, Моргана Філка, – пояснив чоловік.
– Нічого б ми твоїй соплюшці не зробили, налякали і додому відпустили, – додала жінка.

Стоп, вони вже тупо стоять і сперечаються зі мною, так справа не піде. Я одним швидким рухом підскочив і сильним ударом вибив меч з руки воїна. Той від болю зашипів і стиснув ушкоджені пальці другою рукою. Я тицьнув мечем йому практично прямо в обличчя, так що він інстинктивно відкинув назад голову.

– Живіше, знімай сорочку, пояс та штани. Решту мені не треба.
– Добре, добре, – без меча в руці мужик став зговірливішим.

Перший поранений ще продовжував вити тихенько собі під ніс, уперши голову в пісок. Схоже, йому дуже зле. Другий зробив спробу встати, але не втримався на ногах, упав на карачки і став ригати перед собою. Має сильний струс голови. Тим часом полонена дівчина сіла рівно і з цікавістю дивилася на безплатну виставу. Здається, я переживав за неї сильніше, ніж вона сама за себе.