Глава XXVII. Переговори.

Через деякий час ми їхали верхи на мерцях. Ми, це я та отаман Філіп фон Штраус. Решта залишилася на місці розгрому організовувати допомогу постраждалим.

Для пересування верхом, ми зрубали чотири тонкі стовбури дерева. Два мені та два отаманові. Пара зомбі, стоячи один за одним, тримала ці стовпці на своїх плечах. На кожну пару, посередині колод, ми прикріпили по одному сідлу. Сідла вдалося знайти в уцілілому фургоні. Правду кажучи, можна було обійтися і без цього, але мені сподобалася ця ідея.

І ось тепер, сидячи в сідлі, я думав, а наскільки це сильно відрізняється від поїздки на коні. На конях я ніколи не їздив, бо вони мене боялися. Спочатку нас хитало, потім я змусив зомбі йти в один крок. Ще трохи пізніше змусив їх пригнутися та тримати однакову висоту. Ух ти, а це стає досить цікаво, подумав я і додав їм ще швидкості.

Поки ми їхали, я здійснив підрахунок втрат серед безсмертних. Вісім згоріли разом із фургонами, один так і не добіг до пагорба, згорів дорогою, ще двох приклали на пагорбі, а один десь загубився, мабуть, йому не вистачило енергії, треба буде його потім пошукати. У мене залишилося 228 мертвих бійців.

Попереду їхав я, а поруч зі мною отаман Філіп. Зомбі бігли за нами, вишикувавшись у три колони. Коли я звик, ми ще раз збільшили швидкість, і тепер мчали вперед у п’ять разів швидше за вози. За три години зупинилися і перекусили пайком отамана. Мої бутерброди, сумка, два жетони, чарівна паличка та улюблена трубка, все згоріло, про одяг я навіть не згадував. Ще двадцять хвилин ми дали відпочинок нашим натрудженим сідницям. Або тільки моїм сідницям, я якось посоромився питати в отамана, чи болить у нього дупа? Весь цей час зомбі стояли нерухомо і я іноді відчував запах смаженої курочки, що мене трохи конфузило.

Після відпочинку ми знову рушили в дорогу. Я спостерігав як повільно зменшується обсяг моєї мани, та й грець з нею, її ще на всіх ворогів вистачить. Через чотири години ми приїхали до передмістя Філграда.

Тут уже окопувались наші вороги. Вони тільки-но зайняли невелике село і тим самим повністю закінчили оточення Філграда. Пагорб позаду села дозволяв ворожим магам прострілювати околиці міста.

Ми вишикувалися перед селом. У ворога почався переполох, хтось кудись біг, чулися вигуки та мати. Отаман Філіп поглянув на мене і запитав:

– Чому ми зволікаємо? Зараз у них метушня, вдаримо, і вона переросте в паніку, перемога буде нашою!

Філіп фон Штраус командував Безсмертним Батальйоном, але мертві підкорялися особисто мені, тому він питав, а не наказував.

– Перемога у будь-якому разі буде нашою. Ми можемо запропонувати їм відступити.

Отаман Філіп із сумнівом подивився на мене:

– У них, як мінімум, сил у чотири рази більше. Ще є добре укріплені позиції магів. Я відчуваю як там за ліском, вони збирають чималий загін для удару нам у спину.
– Їх нічого не врятує, – впевнено сказав я, перевіряючи свій запас мани.

Його було досить, і якщо я повністю заллю його своїм зомбі, вони не тільки ворога знищать, а й зрівняють усе тут із землею, навіть пагорб. Ми дочекалися, поки наші вороги вишикуються навпроти нас, і повільно пішли вдвох їм назустріч. На середині дистанції ми зупинилися і почали чекати.

Ворог зрозумів наш намір, згодом, до нас назустріч виїхало два ворожі офіцери.

– Чого вам треба? – без жодних церемоній запитав командир із Тімерії.

У цій ситуації я його повністю підтримую. Який сенс знайомитися з людьми та бути з ними чемними, якщо ти збираєшся їх невдовзі вбити.

– Ми пропонуємо вам відступити, – сказав отаман.
– Термін вам до заходу сонця, а потім ми займемо це село, – додав я.

Ворожий командир був досвідченим воєначальником і прийняв правильне рішення. Невідомо, про що він думав. Може про те, що ми лише передовий загін великих сил, що йдуть сюди на максимальній швидкості. Або про те, що він сам може потрапити в оточення між нами та силами захисників Філграда. Або просто, що з нашою появою, його бойове завдання ускладнюється у кілька разів, а це пахне великими людськими втратами. Не важливо, про що він думав. Він ухвалив правильне рішення.

– Добре, ми відступаємо.

Через деякий час у селі почалася екстрена евакуація. Оточення Філграда було знято.

На зворотному шляху нас чекала маленька хороша новина. Ми знайшли втраченого зомбі, він відлежався у ночі, відновив запас темної енергії та продовжив рух нам на зустріч.

Ще одна хороша новина чекала на нас після повернення. Наш лікар, Мартін Блок, використовуючи своє світле мистецтво, зміг буквально витягнути з того світу ще дев’ять осіб.