Глава IV. Пропозиція, від якої не можна відмовитись.

Поки я трохи вдався до спогадів про минуле, Конон зовсім непомітно для мене, доїв ще одну булочку, і в кошику сиротливо залишилася лежати тільки одна паляничка. Витерши руки об свої шовкові шаровари, він продовжив:

– Спочатку ми вирішили, що це ви поширювали чуму. Маги слідчої групи всі як один говорили про сильний темний вплив у будинках потерпілих, що підтверджувало присутність темного чаклуна чи некроманта.

– А потім? – трохи піднявши брову, зовні ліниво поцікавився я.

Хоча всередині, раптом відчув як почала зростати напруга. Спокійно, якщо вони дійсно мають до мене якісь претензії, розмова була б зовсім іншою.

– А потім, опитування свідків показало, що всі, хто залишився живим, пили ваше зілля.
– Еліксир, – поправив я його.
– Що? – Король Конон, здається, не зрозумів суті мого зауваження.
– Їм допоміг мій еліксир.
– А в чому різниця?
– Зілля це дуже насичені магічною енергією препарати, вони діють миттєво і мають сильну, але недовгу дію. А еліксири слабо насичені маною і мають розтягнутий у часі ефект, який може проявлятися протягом декількох годин.
– А, зрозуміло, ніколи не думав про такі тонкощі, – покивав головою Конон.

Ми ненадовго перервали наш діалог. Я, насолоджуючись, попивав гарячий чай. Конон налив собі ще порцію і якось дивно подивився на булочку. Я навіть не здогадувався, про що він думає. Може про те, чи вдасться йому ще раз провернути той самий фокус і непомітно від мене з’їсти останню пампушку.

– То що вас привело до мене? – ще раз запитав я, коли вирішив, що пауза затягується.
– Два роки тому була дивна історія в герцогстві Алдуйському. Там теж у столиці спалахнула чума, чверть населення міста загинула, решта розбіглася полями та лісами. А на початку зими туди увійшли війська королівства Тімерії, нібито для надання гуманітарної допомоги, і лишилися там. Зараз герцогство Алдуйське втратило свою незалежність і є однією з провінцій нашого сусіда.

Ого, яка цікава історія, похмуро подумав я.

– За результатами розслідування щось подібне очікувало і нас. Але тут втрутилися ви. Так, саме ви власними силами зупинили чуму і зірвали ретельно сплановану таємну операцію.

Ось гидота, відчувало моє серце, що робити просто так добрі справи не можна, обов’язково за це дадуть по шиї. Монарх прокашлявся і далі почав говорити вже просто з якимось зовсім захмарним пафосом:

– Тому наша величність, король Конон Яросний, – мій гість злегка запнувся і, дивлячись на моє здивоване обличчя, пояснив, – це я, вирішили нагородити Олександра Флая орденом “За заслуги перед Батьківщиною” другого ступеня.

Ну і якого дідька мені це потрібно, подумав я про себе. Але Конон, очевидно, здогадався про мої думки.

– Разом із врученням ордена, в обов’язковому порядку йде одноразова грошова премія із золотих червінців загальною вагою п’ять гривень.

Ого, це ж цілий кілограм золота. Така нагорода мені подобається набагато більше. Я досить гарно заробляю працюючи алхіміком, але грошей на придбання рідкісних магічних книг мені інколи не вистачало.

– Крім того, ви ж розумієте, що держава в моїй особі зобов’язана всіляко дбати про те, щоб такі люди як ви проживали в нашій країні і не хотіли переїхати в інше королівство? – вже звичайним тоном продовжив Конон. – Тому я хочу запропонувати вам посаду мого особистого таємного радника з темної магії.

Він зробив паузу, трохи глузливо глянув у мій бік і спитав.

– Я ж правильно розумію, що, крім алхімії, ви займаєтеся ще й вивченням темного мистецтва?

Звісно, він розуміє правильно. Там у цьому розслідуванні, напевно, так і написано, чорним по-білому, Олександр Флай – чаклун хрінов. А питає він лише з ввічливості. Заперечувати це безглуздо.

– Так, цікавлюсь потроху. Але щодо посади я не певен. Що таємний радник має робити?
– Насамперед отримувати зарплату.

Стоп, стоп, мені ж не п’ять років, давай якось делікатніше. А то вже зовсім мене за лопуха тримаєш.

– По-друге, таємний радник зобов’язаний консультувати мене з питань темної магії та виконувати мої доручення.
– Як часто, в якому обсязі та що це будуть за доручення?

Конон схвально посміхнувся і подивився на мене своїм відкритим поглядом:

– Ну, я не можу постійно думати про темну магію, у мене інших турбот вистачає. Якщо ви будете таємним радником і в якийсь момент вирішите, що вам платять замало, то ви можете будь-коли піти з цієї посади. І ніхто нікому нічого не буде винен.

Ось як, звучить начебто досить чесно.

– Є ще одна річ, яку ви повинні знати. Як таємний радник ви отримаєте вільний доступ до будь-яких державних бібліотек, та до будь-яких книг. Хоча наша держава невелика, але наші бібліотеки відомі по всьому світу.

Шах і мат. Він, напевно, знав, за що мене можна купити. Я приголомшено дивився на порожній кошик. Тричі “Ха”. Наступного разу, коли спілкуватимуся з Кононом Яросним, накладу на себе закляття Магічної Концентрації, може він ще якісь витівки знає. І треба перерахувати срібні ложки, бо наобіцяли мені тут усякого: ордени, гроші, рідкісні книги, а за фактом зараз це лише одні обіцянки.