Глава XVIII. Польові випробування.

Наступного дня, з самого ранку, я був уже на армійському полігоні. На тому самому де я мав дуель. Відвіз мене вчорашній кучер, як виявилося, його звали Рауль. Крім мене на полігоні був король Конон, разом зі своїм загоном особистої охорони, очолював який, як і раніше, Артур фон Ліст. Окрім нашого монарха, була вся вчорашня компанія. Та ще два якісь незрозумілі типи. Мені їх не представили, а питати в когось я вважав зайвим. Якщо присутні, значить так треба.

Ми зайшли в просторий дворик, обгороджений кам’яною стіною, який примикав до якоїсь будівлі. Тут, у центрі, був збудований маленький будиночок з дерев’яних колод. Поки всі оглядалися, шість солдатів з особистої охорони короля внесли до нас із будівлі важку дерев’яну довгасту шухляду.

– Приступайте, Олександре, – кивнув мені король.

Я неквапливо підійшов до ящика, і, не нахиляючись, відкрив кришку, підчепивши її ногою. Сьогодні мені було ліньки влаштовувати театральне видовище. Після вчорашньої вистави я ще почував себе трохи ніяково. З шухляди тут же встав мій підопічний. Сьогодні він був повністю одягнений.

На ньому був одяг із міцної тканини, а поверх його були важкі бронзові обладунки, що прикривали груди, руки, ноги, шию, і все, що потрібно. На голові був шолом, що закривав обличчя. Така броня важила понад чотири пуди і була дуже важкою для звичайного солдата. Але мертві не знають утоми.

– Пане Флавіусе, не могли б ви нам допомогти, – звернувся я до архімага і кивнув у бік дерев’яного будиночка.

Той подивився на будиночок і зрозумівши, що я від нього хочу, велично підняв руки. Будиночок відразу загорівся, спалахнув як сірник. Від нього в наш бік пішли хвилі нестерпної спеки, всі присутні відійшли ще на п’ять метрів далі. Крім архімага, він нікуди не відходив, тільки зрушив трохи убік, щоб дати іншим хороший огляд.

Дочекавшись коли полум’я досягне максимальної потужності, я повернув голову до зомбі і сказав:

– Вперед.

Той байдуже пішов у бік маленького будиночка, що був у пекучому вогні. Усі присутні напружилися. Не роблячи пауз і зупинок, він зайшов до охопленого полум’ям будинку і зник у вогні від наших поглядів. Пішла напружена пауза, всі чекали затамувавши подих. Полум’я люто гуло.

Так само раптово мрець вийшов з полум’я, несучи в руках скриню, що палала, неквапливо підійшов до нас і зупинився, не звертаючи ніякої уваги на те, що скриня продовжує горіти. Зомбі сам при цьому весь димився, тлів його одяг, що був під металевою бронею. Солдати, які були напоготові, одразу ж виплеснули на нього відра з холодною водою. Зашипів розігрітий полум’ям обладунок, з нього піднялася хмара пари.

– Ще б трохи і випробуваний теж би спалахнув, – прокоментував архімагістр Флавіус.
– Згоден, для його одежі потрібна жароміцна тканина, – погодився я з ним.

Слухаючи наш діалог, король Конон кивнув, і невідомий тип записав щось собі в журнал.

– А що в скрині? – раптом запитав Антоніус фон Річ, королівський скарбник.

Мабуть, це професійний інтерес, подумав я, дивлячись на його очі, що загорілися інтересом.

– Нічого, тільки каміння для ваги.

Після невеликої паузи, коли всі перестали схвально шепотіти між собою, слово взяв генерал Сабатон.

– Що ж, така демонстрація дуже наочна. Але я хотів би подивитися, на що цей мішок з кістками здатний у чесному бою, – сказав він, вийшов уперед і хвацько крутнув свій витягнутий з піхв меч.

На що король Конон трохи несхвально похитав головою.

– Ти ж генерал, а якщо з тобою щось трапиться, нехай це буде хтось інший, – пробурчав він.

Але я раптово зрозумів, що король просто заздрить своєму старому другові та сам хоче віддубасити мого зомбі.

– У цьому нема потреби, тим більше я сам особисто маю зрозуміти їхні можливості, – не погодився генерал.
– Тоді візьми бодай щит, – сказав король своє останнє слово.

Після того як генералу принесли щит, а мертвому бійцю одноручну палицю. Я підняв руку в бік генерала і коротко наказав:

– Взяти!

Усі команди я віддавав лише для вигляду, зомбі і так розумів мої бажання. Відразу після цього зомбі пішов у бік генерала і без жодного переходу та підготовки завдав удару палицею. Генерал трохи не очікував такої безпосередності та трохи забарився, але все ж таки встиг зреагувати і вийти з-під удару, відстрибнувши трохи назад.

Зомбі знову його наздогнав, ідучи таким самим бадьорим кроком. А наблизившись завдав ще одного удару. Але генерал був готовий, він легко ухилився і завдав контрудару, з усієї дурі вмазав мечем по голові мерця.

– Дзіііннннь!!! – прокотилося двориком.

Це не справило на зомбі жодного ефекту. Він також наполегливо продовжив іти у бік генерала. Той розірвав дистанцію і сказав, перевівши дихання:

– Добре, а якщо так.

Під час чергового удару генерал легко оминув палицю своїм мечем та продовжив її рух, а потім поставив підніжку важкому зомбі і з силою перекинув його на землю. Поки зомбі підійматися, завдав йому ще два удари з усієї сили, цілячись у шию. Але там все було надійно захищене бронею.

Я вже чітко розумів одну річ, генерал повністю пристосувався до стилю бою зомбі і зараз шукає способи його нейтралізувати. Взявши ще один удар зомбі на щит, він спробував штовхнути його ногою. Але зомбі тільки похитнувся і продовжив наступати.

– Непогано, тільки він якийсь млявий, – знову видав свої зауваження генерал.
– Зараз я зроблю його трохи жвавіше, – сказав я і влив зомбі досить пристойно темної енергії.

Поведінка мертвого воїна відразу змінилася, він трохи присів і рвонув у бік генерала, а наздогнавши почав завдавати безперервний потік потужних ударів, зверху вниз. Сабатон підставляв щит і повільно задкував назад, уже важко дихаючи і не в змозі перехопити ініціативу. Становище для генерала стало критичним. Можу сперечатися він уже не відчував своїх рук.

– Досить! – крикнув Конон, і я одразу зупинив мерця.
– Що це було? – переводячи важке дихання, спитав генерал Сабатон, витерши піт з чола.
– Я влив йому додаткову енергію, – чесно зізнався я.
– А десятники так зможуть? – знову запитав генерал, який відразу зрозумів суть проблеми.
– Ні, тут треба щось придумати.
– І що можна вигадати? – спитав Конон, який уважно стежив за нашою розмовою.
– Спеціальні амулети, які заздалегідь заряджені темною енергією, а десятники їх активують у потрібний момент.
– Значить, потрібні гроші на виготовлення амулетів, – зауважив королівський скарбник.
– І ще темні маги, які здатні їх заряджати, – додав аріхімаг.

Усі замислились і замовкли.

– Не все так погано, під час бою, коли будуть перші вбиті, з’явиться додаткова темна енергія. Чим більше буде вбитих, тім лютішими стануть наші бійці, – почав пояснювати я.
– А коли немає вбитих будуть потрібні амулети, – зробила висновок Єлизавета фон Стронг, що до цього часу мовчала,
– Амулети потрібні будуть у будь-якому разі, – сказав король Конон Яросний.

Загалом випробування пройшли успішно та всі лишилися задоволені.