Глава V. Вступ на посаду.

Через декілька днів я засидівся до ранку, читаючи особисте листування Влада Першого, князя Дакійського. Цей політичний діяч був примітним тим, що в середині свого правління переродився у вищу нежить. І в такому вигляді ще деякий час правив князівством. Стався цей випадок понад сто років тому і сам по собі був унікальним. Адже всім відомо, що живим мерцям людські прагнення не притаманні. Згодом виявилося, що, як мрець, князь був політиком не дуже, і через сім років його правління закінчилося.

Особисту кореспонденцію князя я купив за великі гроші, а коли почав читати, зрозумів, що це підробка. Так, там були справжні листи. Але все ж таки більшість були майстерно підроблені, розташовані в хронологічному порядку і були цікавим романом в епістолярному жанрі. Ось цю книгу я читав до ранку. Було цікаво, чим усе скінчиться.

Вже вранці, коли сонце почало виглядати з-за дахів одноповерхових будинків, я відклав листування в спеціальну скриньку і спустився вниз прийняти ванну. На першому поверсі у мене була вітальня з великим каміном, двома кріслами та маленьким журнальним столиком між ними. Вона освітлювалася двома великими вікнами, що виходили прямо на вулицю. Поруч із вітальнею була розташована ванна кімната.

Ванна у мене велика, розділена на дві нерівні секції товстою стінкою з каламутних шматків скла. У меншій розташовувався ватерклозет і раковина умивальника. В іншій частині на невеликому піднесенні була вмонтована у підлогу величезна, два метри у діаметрі, ванна чаша. На вигляд вирізана із цільного шматка мармуру, а насправді це було звичайне лиття із каменю. Уздовж стін, що прилягали до чаші, були гігантські дзеркала, що роблять приміщення ще більш об’ємним. По кутках були розташовані декоративні круглі колони, наполовину втоплені у стіні.

Я люблю приймати ванну, кілька разів навіть спав прямо там. Ось і зараз я лежав і ніжився в теплій воді, починаючи трохи дрімати. Раптом у вхідні двері постукали. Гм, на гостей я не чекаю. Ну хіба що має зайти молочник. Але він зазвичай лишає сир і сметану прямо на ганку, а гроші я йому кладу в поштову скриньку наприкінці кожного місяця. Хотів проігнорувати, але передумав. Нечемно так поводитися з цією наймилішою людиною. Тим більше якщо стукає, значить йому щось від мене треба.

Накинувши махровий халат на голе тіло і начепивши шльопанці, я побрів відчиняти двері. Надворі стояла карета з королівським гербом. На її козлах сиділи солдати з високими гребенями на шоломах. Навпроти мене, на ганку, стояла молода, вродлива дівчина. У неї було довге, чорне, кучеряве волосся, майже як у короля Конона, але не таке довге і пишне. А може, це зараз така мода, подумав я, всі носять зачіску під короля. І далі почав розглядати гостю.

Зелені яскраві очі, красиве правильне обличчя. Замість сукні вона була одягнена в коротку куртку до пояса. На поясі був широкий шкіряний ремінь з маленькими піхвами, з яких стирчала ручка чарівної палички. Далі йшли штани, що взагалі було незвично для дівчини. Але це я можу зрозуміти. Якщо жінка перебуває на військовій службі, то носити штани практичніше, ніж плаття.

Але замість шаровар, які усіма шанувались, на ній були чорні, сильно вузькі лосини, заправлені у високі, щільні чоботи. Я постарався не затримувати погляду на її інтимному місці. Якби штани були світлими, то дивлячись на неї з далекого, можна було б подумати, що нижче за пояс вона взагалі гола. Ехехех, сучасна мода. Гей стій, невже я стаю старим пердуном?!

Поки я розглядав її, вона похмуро розглядала мене і погляд її був такий самий здивований, як і мій. Нарешті вона представилася:

– Алісія фон Брейн, помічник королівського секретаря. Прибула сюди укласти договір з Олександром Флаєм.
– Олександр Флай – це я. Проходьте, будь ласка, всередину і підійматися на другий поверх, там у мене робочий кабінет, – відповів я і відступився пропускаючи її вперед.

Поки вона йшла сходами, я майже впритул милувався її апетитними та пружніми сідницями. Та що це зі мною таке? Магія смерті, яку я постійно використовував, сильно зменшувала потребу у спілкуванні з протилежною статтю. Але моє омолоджене тіло час від часу брало своє. І тоді я знову відчував жар юності. Треба щільніше запахнути халат, щоб моє захоплення не вирвалося назовні, коли ми сядемо за стіл.

– Будь ласка, сідайте, – я вказав їй на вільне місце.
– Дякую.

Без довгих пояснень вона дістала з папки, яка була в неї під рукою, два товсті аркуші пергаменту.

– Один екземпляр зберігатиметься в королівському архіві, а другий буде у вас, – пояснила вона, поки я читав.

Договір був дуже коротким. У ньому говорилося, що я, Олександр Флай, приймаю пропозицію короля Конона Яросного і становлюсь його таємним радником. Крім того, було обумовлено щотижневу суму винагороди та день, коли її зобов’язані виплачувати. Більше нічого, навіть рід моєї діяльності не був позначений. Ну це зрозуміло, таємний радник на те й таємний, щоби про нього менше знали інші люди.

Поки я ставив підпис і дату, Алісія продовжувала похмуро розглядати мене і нарешті запитала.

– Скажіть, Олександре, що треба зробити, щоб у такому юному віці, алхімік другого рангу, зміг здобути таку високу посаду?
– А чому ви, власне, це питаєте?
– Мені дуже цікаво. Наприклад, я бойовий маг вищого рангу, маючи реальний бойовий досвід та медаль “За відвагу” першого ступеня, можу претендувати лише на посаду помічника королівського секретаря. То що ж ви встигли такого зробити, пане Олександре?

Ага, по-перше, вона не знає мого реального віку. А по-друге, їй ніхто нічого не пояснював, отже, я теж нічого не буду! Я ще досі погано сплю, коли уявляю, як генерали Тімерії радяться, й один у одного питають, якому ж це молодцю треба красно дякувати за зрив їхньої такої блискучої операції.

– Я просто дуже розумний, – роблю кам’яне обличчя і нахабно брешу їй у вічі.
– А розумний ви тому, що прочитали багато книжок? – вона киває на мою величезну, на всю стіну шафу зі скляними дверима.
– Ага, всі ці книги, – легко погоджуюсь я.
– Напевно, ви і блідий такий, тому що читаєте всі дні безперервно.

А вона нахабна.

– Ні, я блідий тому, що веду аристократичний спосіб життя.
– Який такий спосіб?
– Це коли цілий день лежать у ліжку і плюють у стелю, а ввечері їдуть у театр чи інший якийсь шинок, набиратись в дупу дорогим вином.

Від моєї вульгарності вона злегка поморщила свій чарівний носик. Якщо ще хтось не зрозумів, то це вона тут аристократка, а я належу до іншого суспільного класу. І ось я, цілком серйозно, починаю говорити якусь дичину про їхній спосіб життя.

Раптом вона нахилилася до мене і тихим, майже ніжним голосом прошепотіла мені прямо на вушко.

– Моя крихітко, якщо будеш хамити мені, то я візьму і відшльопаю тебе по твоїм маленьким сідницям, незважаючи на те, що ти вже такий дорослий і доріс аж до цілого таємного радника.

Після цього вона різко підвелася, забрала свою копію і швидко пішла на вихід. Я ще сидів якийсь час, уявляючи цю картину. Мда, якось розмова зовсім пішла не в той степ. Загалом я не любитель таких розваг, але чому б і ні. Так, треба ще раз прийняти ванну, бо я не засну в такому стані.