Глава LXII. Тімерія завдає удару у відповідь.

Під час штурму ми побоювалися удару у спину. Але після підриву фортеці тімерійські воєначальники не стали поспішати. Атака на наші позиції почалася тільки на світанку, ще до перших променів сонця. Ми на той час встигли змінити своє розташування. Відкрита ділянка, використовуючи яку, нас могла атакувати ворожа кавалерія, як і раніше, була під контролем Алісії. Її прикривали кілька магів другого рангу та десяток рейнджерів. Я теж був у цьому загоні.

У лісі, праворуч і ліворуч від відкритої ділянки, причаїлася перша та друга сотня Безсмертного Батальйону. Зараз неживими бійцями керували безпосередньо їхні командири, без моєї участі. Наш отаман вважав, що командирському складу треба здобути свою порцію бойового досвіду. Зважаючи на те, що після нічної різанини, зомбі були ще тими жвавими живцями, я за них зовсім не переживав.

Територію на нашому правому фланзі контролював мій Звір. Він безшумно розчинився в лісових чагарниках і повністю зник від людських очей. І лише я продовжував його відстежувати завдяки магічному зв’язку між некромантом та його створінням. Звірюга знайшла невеликий яр і там причаїлася. Усією своєю поведінкою демонструючи, що вона терплячий мисливець.

Наші тили охороняли бійці із першої сотні трипальських рейнджерів. Звідти нам нічого не загрожувало, але варто було перестрахуватися. Друга сотня рейнджерів залишилася у тимчасовому таборі та мала прибути сюди разом із нашим обозом наступного дня.

Алісія дочекалася поки розвіється чужа вогненна магія, після чого погасила пожежу у фортеці. Використовувати саму фортецю як оборонний пункт зараз було проблематично. Тим більше отаман Філіп фон Штраус побоювався ще будь-яких сюрпризів, залишених нашими ворогами.

Всю решту ночі ми чекали контратаки. Але ворог не поспішав. Очікування виснажує. Бійці спали та чергували по черзі. І все ж таки атака почалася раптово. З боку лісу в небо здійнялася сигнальна ракета. Водночас на сусідньому пагорбі почалася Крижана Буря. Стихія розмолола в тріски всі рідкі дерева і зорала землю падаючими з неба крижаними бурульками. На щастя, там нікого не було, тільки кілька бутафорських наметів, замаскованих про людські очі зрізаними гілками.

– Засікла! – радісно вигукнула Алісія, схопила магічний посох обома руками та вперши його в землю, почала готувати свій постріл.

Я бачив, як магічна міць концентрується у кристалі на кінці посоха. Через тридцять секунд пролунав сильний гуркіт, і нас обдало теплим поривом вітру, а з кінчика посоха зірвалася яскрава вогненна комета. Вона полетіла великою дугою вперед і впала десь за лісовим пагорбом, за два кілометри від нас. В небо здійнялося полум’я, і там почався Вогняний Шторм.

– Відходимо, – знову крикнула Алісія і швидко зірвалася з місця.

Вся наша бригада, яка лежала по сусідніх кущах, тут же схопилася і побігла слідом за нею, на заздалегідь обумовлені позиції. Я біг за всіма і думав, що Алісія дуже сильний маг, навіть для вищого рангу. Підготувати закляття такої потужності зайняло у неї лише пів хвилини, а зазвичай потрібно від шести до десяти. І з огляду на це, навряд чи ворожі маги встигли забратися звідти.

Ми змінили позицію з таким розрахунком, що, як і раніше, могли контролювати відкриту ділянку. Через яку нас могла атакувати тімерійська кіннота. Але ворожі командири не поспішали гнати її на забій, справедливо побоюючись нашого вогню.

Відповідь нам так і не прилетіла. Натомість почався бій у правому переліску. Ну як бій, тімерійська піхота, яка спробувала підібратися ближче до наших магів, натрапила на сотню із лютих зомбі, і там почалася повторна різанина. Я це добре відчував, частково відстежуючи поведінку моїх створінь по некрозв’язку.

Ще одна група, досить нечисленна, але укомплектована кількома сильними магами, спробувала підібратися до нас з боку Звіра. Про що він мені телепатично повідомив. Знищити! Звірюка заревіла, наганяючи жах навіть на своїх. З того боку спалахнула парочка Вогняних Стовпів. Але це була якраз помилка, правильним рішенням було тікати не озираючись.

Ворожа піхота, що потрапила в засідку, після короткого, але запеклого бою, втративши до двох третин особового складу, стала стрімко відступати, для швидкості покидавши свої щити та списи. А у тімерійців це вважалося ганебною втечею і каралося смертю.

Почекавши деякий час Алісія ще раз пальнула Вогненним Штормом, але цього разу навмання, в те місце, де за нашими припущеннями могла приховатись тімерійська кавалерія. Після чого ми ще раз змінили позицію. Я, здається, починаю розуміти, чому військові маги так ретельно стежать за своєю фізичною формою.

Пізніше я дізнався, що жодної кавалерії взагалі не було. Тімерські генерали з проблемою втрати фортеці вирішили розібратися інакше.

Магічним зором, з боку сонця, що сходить, я побачив у небі дванадцять крапок. Простеживши за моїм поглядом Алісія брудно вилаялася.

– Це гіпогрифи! Прикрий мене, я спробую їх дістати, – наказала вона мені.

Знову вперши магічний посох в землю, вона почала творити своє закляття. Я стояв поруч і був готовий будь-якої миті поставити Щит Темряви. Повільно спливали секунди, Алісія не поспішала, холоднокровно прицілилася, і ще одна комета зірвалася з її посоха. Помчалося по дузі назустріч магічним химерам і розцвіла в небі стометровою вогненною кулею.

Гарно, але марно. Тварини, які летіли на шаленій швидкості, вже встигли пройти це місце. Відразу після пострілу вони почали набирати висоту і скоригували свій рух так, щоб пройти точно над нами.

– От, лайно! – вилаялася Алісія, подивилася на мене поглядом відчайдушної рішучості і наказала: – Негайно в ліс!

Ага, тільки нам це не допоможе, тварюки долетять швидше, ніж ми встигнемо загубитися в лісі та просто розбомблять нас на узліссі. Прицілившись очима і напружившись, я створив дванадцять Стріл Темряви та видав їх менше ніж за п’ять секунд. Вони швидко набрали висоту і вразили всі дванадцять цілей.

Вершники гіпогрифів були досвідченими пілотами, відразу після поразки першої цілі решта негайно спробувала здійснити маневри ухилення, частина різко відвернула убік, частина кинула своїх химер у круте піке. Але все було марно, Стріли Темряви магічним чином наводилися на ціль, використовуючи як один з орієнтирів астральне тіло живої істоти.

– Крихітко, ну ти даєш! – здивовано прошепотіла Алісія, спостерігаючи, як падають на землю знищені гіпогрифи.

Ці тварюки везли з собою мішки із зачарованим борошном, які вибухали під час удару об землю. Все поле перед нами розквітло величезними вогняними грибами. Сумарна потужність вибухів перевищувала вчетверо потужність Вогняного Шторму. На щастя, вогонь не встиг дійти нас. Дочекавшись поки вигорить вся магічна енергія, і полум’я із чарівного стане звичайним, Алісія без будь-яких магічних посохів створила складний конструкт і загасила вогонь.

Втративши свій елітний загін, тімерійське командування припинило спроби відбити фортецю Горішок. Навпаки, вони розпочали екстрений відступ з усіх населених пунктів, які теоретично можна було обстріляти з високої вежі.