Глава LVI. Сюрприз.

Коли я прийшов додому, то насамперед прийняв ванну. Довго й із задоволенням вилежувався у гарячій воді. Їсти мені зовсім не хотілося. Після ванни пішов спати та провів решту дня і всю ніч не встаючи з ліжка. Я так утомився, що мені навіть нічого не снилося.

Наступного ранку я вирішив не робити вправи, легко перекусив і розібрав ранкову кореспонденцію. Нічого цікавого, окрім запрошення до королівської служби безпеки. Знову влаштовуватимуть свої безглузді допити? Ні хлопці, давайте сьогодні без мене. Нічого цікавого я не пропущу, а вам нема чого мені пред’явити. Трясіть краще Інгіла Варкса, якщо він вам ще чогось не розповів.

Сьогодні у мене вихідний. Я неквапливо читав книжки. Разів два спав. Давалася взнаки вчорашня перенапруга. Увечері до мене приїхала Маргарита фон Пауа. Я пригостив її чаєм із солодкими булочками.

– Щось сталося? – запитав я.
– Нічого, котику, просто Єлизавета хвилюється про твоє здоров’я, і тому вона надіслала мене перевірити твій стан.
– Все добре. Плеснути тобі в чай чогось міцнішого?
– Дякую, але в мене ще купа справ запланована на вечір. Ти не уявляєш яке божевілля у нас коїться. Якщо все добре, то я побігла далі, – сказала Маргарита і чмокнула мене в щоку, а потім справді втекла.

Увечері мені надійшов ще один цікавий лист, особисто від самого короля. Він просив мене бути на нашому військовому полігоні, завтра о другій годині дня. Хм, я був заінтригований, у листі було сказано, що мене чекатиме сюрприз.

А ще я задумався над тим, щоб завести собі коня. Не дуже зручно постійно замовляти екіпаж. Хоча можна використовувати закляття Ляльковик плюс Вуаль Темряви, але я, як і всі нормальні люди, хотів собі коня. Звичайно, живий мені не підходить, так зроблю собі неживого. Замовлю у таксидермістів гарне опудало та оживлю його. Буде й у мене мій власний транспорт. Тільки треба постаратися, щоб він не сильно відрізнявся від живих скакунів і не особливо впадав у вічі. В крайньому разі можна накласти на нього постійне закляття Вуалі Темряви.

Всю решту вечора я обмірковував нову ідею. У живих коней постійно сточуються копита. Мені треба мати набір запасних, хоча якщо трохи постаратися, то у мого неживого коня вони будуть регенерувати самостійно. Цікаво, а чи можна йому зробити ще й крила? Маги життя вміють робити різних химер, схрещуючи між собою різні види тварин.

Наприклад у Тімерійській імперії був загін грифонів, магічних створінь, зроблених з орла та лева. Це були великі, летючі, хижі та сильні тварюки, здатні перевозити одну людину. Єдиним їх недоліком було те, що вони не могли розмножуватися, кожну тварюку доводилося створювати заново. Якби не це, Тімерія давно б завоювала всі довколишні держави. А так у них був невеликий елітний загін швидкого реагування, який міг раптово з’явитися на будь-якій ділянці Тімерійського кордону і, звичайно, за його межами також.

Чув, що їхні маги життя працюють над новим створінням – гіпогрифом, намагаючись схрестити грифона та коня. Така істота була менш агресивна, але набагато витриваліша, і її можна було використовувати для перевезення вантажів. Тімерійські вчені навіть отримали дослідні екземпляри, але вони мали велику вартість. Дешевше зробити трьох грифонів, ніж одного гіпогрифа. У Римській імперії особливо не морочилися і створювали гігантських орлів. Але ці птахи були настільки дикі, що їх ніяк не вдавалося привчити возити на собі людину.

Маги життя можуть робити різних химер, ну а я що гірше? Але для початку зроблю собі звичайного коня. З крилами буде купа проблем. Зовсім не складно взяти кістяк коня і додати йому крил з кісток, а потім оживити. Тільки такий кінь навіть не знатиме, що в нього є крила, не говорячи про те, як ними правильно користуватися.

З думками про власного коня я й заснув. Снилося мені теж щось приємне, наче я скачу на вороному коні, темніше ночі, і кінь мій перестрибує невеликі річки та маленькі лісочки, а трава знизу зливається в один суцільний килим. З цими радісними відчуттями я і прокинувся.

Потрібно встигнути написати листа із замовленням на екіпаж та кинути його в поштову скриньку до ранкового приходу листоноші. Карету я замовив на годину дня. Потім ретельно поголився, зробив тисячу пострілів закляттям Стріла Темряви, прийняв душ, перекусив скибочками смаженого бекону з яйцями, а на солодке мав чай з сиром і медом. Після цього я вийшов у свій маленький садок, розвалився там у плетеному кріслі та викурив люльку, смакуючи аромат заморського тютюну.

А взагалі то життя налагоджується. Тепер можна ночами спати спокійніше, не побоюючись таємної секти темних магів. Навіть якщо там хтось залишився живим, то Єлизавета їх з-під землі дістане. Інакше король сам відірве їй голову.

О першій годині дня за мною заїхав екіпаж, і вже без десяти два я був на полігоні, пред’явив свій жетон таємного радника на контрольно-пропускному пункті та пішов до будівлі, виділеної для нашого Безсмертного Батальйону. Там до мене одразу підійшов Артур фон Ліст. Після привітання, він мені повідомив:

– Король Конон Яросний вже чекає на вас усередині будівлі.
– Чудово, не будимо його примушувати довго ждати, – сказав я.

Мене провели у внутрішній дворик, де я зустрівся з королем. Після наших пригод він трохи схуд, дещо змарнів і вже не виглядав таким гігантом як раніше. Зате став стрункішим і навіть злегка помолодшав. Молодим його робив азартний та веселий погляд.

– Доброго здоров’я вам, Ваша Величність, – привітав я його.
– І вам того ж, Олександре, маєте чудовий вигляд, – відповів мені Конон.
– Та що мені станеться, темна магія – це моя стихія.
– Це добре, а от у мене через неї зник апетит, уже два дні нічого не можу їсти. Раніше на обід з’їдав порося, а тепер більше однієї курочки не можу, як якась панночка на виданні, – зітхнув він.

Хм, підозрюю, що жінки їдять набагато менше ніж цілу курочку на обід. Хоча, звідки мені знати? Але ціле порося? Та з таким апетитом тільки одна дорога, в королі, хіба інакше себе прогодуєш?

– У мене для вас є сюрприз, – король витримав паузу, а потім продовжив, – під час моїх поневірянь найманцем я знайшов це в одному з глибоких ярів. А коли ми почали створювати Безсмертний Батальйон, я згадав про те, що бачив і надіслав туди таємну експедицію з наказом відкопати та привезти це сюди.

Конон кивнув на великий білий намет в одному з кутів нашого двору.

– Прошу, зайдіть і помилуйтеся, – король зробив рукою запрошуючий жест.

Я не змусив себе довго просити. Те, що я побачив у наметі мене вразило.

– Що це? – здивовано запитав я.
– Кістки справжнісінького дракона, – вимовив, задоволений як слон, Конон.

Те, що лежало було дійсно схоже на залишки дракона. Кістки були акуратно розкладені. Вони були в довжину чотирнадцять метрів, серед них виділявся величезний череп понад півтора метра з масивними щелепами та величезними зубами, схожими за формою на банани, найбільші сягали понад тридцяти сантиметрів. Величезний хвіст і чомусь дві ноги, вони теж були величезними, мабуть, більш ніж чотири метри. Хм, я увімкнув магічний зір і ще раз оглянув дракона.

– Ким би ця тварюка не була, але вона ніколи не була драконом, – зробив я свій авторитетний висновок.
– Чому, – здивувався Конон і навіть трохи образився за свою знахідку.
– Дракони бувають дуже багатьох видів, ймовірно серед них є й такі, що ходять на двох ногах і не мають крил, а замість них – дуже короткі передні лапки. Але всі дракони – це магічні істоти. Ось чому вони можуть літати чи видихати полум’я. А це створіння ніколи не володіло магією. Думаю, що це просто звір, величезний і жахливий, але ніяк не дракон, – прочитав я невелику лекцію.
– Ну, добре, а оживити ви його зможете? – задав, як я зрозумів, головне своє питання Конон.
– Зможу, ось тільки…
– Що? – незадоволено перепитав король.
– Нам же не треба, щоб він просто ожив? Нам треба, щоб він був подібний до дракона і міг вражати наших ворогів магією. Думаю, я і це цілком можу зробити, але для цього потрібні додаткові витрати.
– Які саме, метре Олександре? – тон короля став більш діловим, а він сам повеселішав.
– У цієї тварюки просто величезні кістки, вони вберуть колосальну кількість темної енергії. Але вся ця енергія піде на її псевдожиття. Для того, щоб наш монстр міг використовувати магічні атаки, потрібно буде створити ще два, а краще три магічні центри. Для цього підійдуть три алмази або три смарагди. Чим більше каміння, тим краще. Ми їх розмістимо в голові, грудях та між стегон. Для самого закляття потрібно ще два рубіни, помістимо їх у вічі.
– Думаю, в королівській скарбниці знайдеться грошей на три алмази, а рубіни я візьму в дружини, – буденно пояснив король.
– А.., ви впевнені, що ваша дружина схвалить те, як ви розпорядитеся її коштовностями?
– Не турбуйтеся про це, Олександре. Моя дружина останнім часом шукає спосіб зробити мені приємне, а я підкажу як. І не переживайте, я зможу зробити так, що вона ніколи не пошкодує про своє рішення, – Конон широко посміхнувся до мене.

Ось як, ну гаразд, він король, йому видніше.

– Що вам ще потрібно, метре Олександре? – уточнив король.
– Кілька помічників, щоб зібрати цей скелет, і більше нічого, сьогодні в мене патруль, а завтра я зможу розпочати.

Я раптом зрозумів, що сам загорівся ідеєю воскресити стародавню тварюку.

Наступного дня почався процес підготовки. В помічники мені дали людей з обслуги Безсмертного Батальйону. Біля мене безперервно чергувало п’ятеро осіб. Завданням солдатів було збирати повноцінний скелет із кісток, які я вже обробив. Для цього вони використовували глину. Деякі масивні кістки трималися на вазі дерев’яними лісами.

Моє завдання було підготувати кістки. Я брав ніж і покривав кістку грубим візерунком, іноді піклуючись про художній бік, але частіше не морочачись ним. Після первинної обробки мій помічник зафарбовував їх спеціальним алхімічним складом, в основі якого була темрява. Потім я клав руки на кістки та випалював на цих малюнках магічні канали. Додатковою їхньою метою буде магічний та фізичний захист. Доки по каналах тече темна енергія, кістки монстра будуть міцнішими за бронзу і матимуть стійкість до чужого магічного впливу. Перш ніж спалити його Вогняними Кулями, спочатку необхідно буде витратити весь запас його мани.

Працював я по сімнадцять годин на добу, спав тут же у казармі, годували нас із кухні Безсмертного Батальйону. Солдати біля мене мінялися двічі на день. Бачачи мою завзятість, а може, вражені розмірами чудовиська, вони й самі хотіли, щоб ця тварюка була на озброєнні нашої армії. Хтось навіть пожартував, що її й воскрешати не треба, достатньо возити скелет на великому возі, і вороги від страху самі в штани накладуть. На другий день у солдатів виникло питання:

– Метре Олександре, як ви вважаєте? Наш Звір повинен високо стояти спираючись на хвіст, чи його тіло має бути паралельно до землі?
– Робіть як вам зручніше, коли ми оживимо його, він сам займе своє природне положення.

На третю добу, коли я спав у казармі, мене грубо розбудили якісь типи у військовій формі. Мене просто штовхнули по ногах.

– Хто такий, звання, чому без форми? – почалися якісь ідіотські питання.

Я неквапом підвівся і похмуро оглянув гостей.

– Представтеся, будь ласка, – незадоволено попросив я нічних візитерів.

Вони трохи здивувалися, але потім зрозуміли, що тут щось не так.

– Старша Ганна Керрол. Нічний патруль Міського Гарнізону.
– Чудово, я таємний радник Олександр Флай.

Вони одразу витяглися як по команді струнко і віддали мені честь.

– Вибачте метре Олександре, помилочка вийшла.
– Не смертельно, принесіть мені водички, – попрохав я їх.

Тут же один із патруля кинувся геть і незабаром прибіг із кухлем холодної води. Я неквапливо відпив.

– Дякую, ви можете бути вільними.

Після чого я миттєво заснув. На четвертий день після обіду всі кістки були підготовлені, а скелет зібраний і грізно височів посеред намету. До нас прибув Філіп фон Штраус, отаман нашого батальйону, він привіз три величезні смарагди та два рубіни.

До каменів були виготовлені спеціальні пластини із бронзи. Дві менші, круглої форми, які будуть вставлені в очниці та три квадратні, по одному пуду ваги кожна, всередині яких будуть розміщені смарагди. Квадратні відразу почали кріпити в тих місцях, де я вказав.

У рубінах треба було ще випалити закляття для атаки нашого Звіра. Я вирішив що це буде Промінь Смерті, в цілому закляття подібне до Спалаху Темряви, тільки поширюється воно не сферично від джерела, а по вузькому конусу. Що далі ціль, то вужче конус. Скорострільність у нашого монстра буде один постріл за двадцять секунд, а дальність до чотирьохсот метрів. Стріляти він зможе кожним оком окремо.

Я взяв перший рубін в руки, сів зручніше та почав всередині каменю формувати структуру закляття. Після того як воно було готове, трохи наситив його енергією. Почекав, поки енергія випарується, і по новому почав формувати закляття по сліду, що залишився, і так разів триста. Поки воно не пропалилося в самому кристалі. Формувати закляття у твердій речовині набагато важче ніж у повітрі, під кінець з мене почали скочуватися великі краплини поту. Після невеликої перерви я взявся за другий камінь. На все у мене пішло чотири години, і це дуже швидко. Майстри з виготовлення чарівних паличок або магічних жезлів можуть витрачати від двох до трьох тижнів на випалення закляття в камені.

Саме воскресіння Звіра ми призначили на завтрашній ранок. Серед присутніх мали бути всі охочі з особового складу Безсмертного Батальйону, вільні від служби, наш отаман, генерал Сабатон, та король разом із королевою. Думаю, Конон вирішив показати своїй дружині, куди пішли її коштовності. Асистентами були солдати з десятка, що займається обслуговуванням господарських потреб Безсмертно Батальйону. Їхнім завданням було принести лавочки для начальства та накрити столи для фуршету. Все має бути по-скромному – вино та смажене м’ясо, трохи солодощів. Але щоб у людей з’явилися відчуття свята.