Глава VI. Алхімік наносить візит у відповідь.

Через один день я отримав від посильного пакет, у якому були дві гарні червоні коробочки та один лист особисто від державного секретаря. У першій коробочці знаходився мій орден “За заслуги перед Батьківщиною”. У другому лежав мій жетон таємного радника, з ім’ям та прізвищем які були викарбувані золотими літерами. Як і будь-який інший знак, що засвідчує особу, він злегка світиться в руках свого власника. Для активації треба було зовсім трохи магії, і це могла зробити будь-яка доросла людина. Виключаючи, звичайно, людей з неповним розумом і тих, що перенесли серйозні захворювання, які порушували природну течію мани в тілі людини.

У листі йшлося, що церемонії нагородження не буде, бо воно таємне. Але якщо хтось звернеться до державного секретаріату, то йому дадуть відповідь, що Олександра Флая справді нагороджено цим орденом, без вказівки причини цієї відзнаки.

Ще в листі йшлося, що на моє ім’я відкрито рахунок у державному банку, на який переведено відповідну для нагородження суму.

Після цієї події кілька тижнів нічого не відбувалося. Тільки тепер на початку кожного тижня я отримував сповіщення про збільшення мого рахунку. Мені навіть якось було ніяково, гроші були пристойними, а я зовсім нічого не робив.

На початку третього тижня мені надійшло запрошення на приватну аудієнцію у короля. Хм, я так розумію, мене вже досить підгодували і тепер жадають моїх мудрих порад. Окей. Подивимося. За словами короля, я можу відмовитися від посади у будь-який момент.

У призначений день я вийшов із дому і пішов пішки. Особистого коня я не маю, вони мене бояться, відчувають у мені велику темряву. Карету вирішив не замовляти. Живу я на одній із центральних вулиць міста, і палац знаходиться недалеко від мого будинку. Використовуючи заклинання Ляльковик, я міг би добігти туди за одну хвилину. Але це дуже приверне увагу людей, а я цього не люблю.

Палац був розміщений на території невеликого штучного острова і був величезною будівлею в кілька поверхів. До нього вів відлитий із граніту широкий міст. Таких мостів було кілька. Кожен вів до свого входу. Мені був потрібний той, який прямує до резиденції короля.

Перед входом стояли бійці королівської охорони. Вони були одягнені в знайому шкіряну броню, що рельєфно повторювали м’язи грудей і живота, і в чорні широкі шаровари. На поясі у кожного висів гладіус. У м’язистих руках вони тримали щити з королівською емблемою та метальні списи з довгими залізними наконечниками.

Я мовчки показав свій знак таємного радника, і вони розступилися. Усередині мені мовчки кивнув офіцер, у якому я розпізнав сильного стихійного мага. Як я дізнався потім, у будь-якого іншого гостя питали мету візиту, записували час відвідування та давали супроводжуючого.

Але радники могли ходити скрізь вільно і ставити будь-які питання. Вони вважалися очима короля і мали право знати все, щоб давати правильні поради.

Зараз це послужило мені погану службу, я не знав, куди йти далі. Не заглядати ж тепер у всі двері, а раптом там жіноча вбиральня з якоюсь княгинею всередині.

Я йшов широкими, височенними коридорами. На стінах яких висіли великі картини із серйозними мудрими людьми. У нішах стояли статуї гарних оголених дівчат, мускулистих юнаків, богів, полководців, древніх героїв, сучасних мудреців та інших хрін зрозумій якихось перців.

В одній з мармурових статуй я легко впізнав короля Конона Яросного. Він був повністю оголений і напружуючи жахливі м’язи розривав пащу чи то леву, чи то коту-переростку. Між ніг у Конона красувався величезний дрин, на кінці якого скромно прилип фіговий листочок. Мда-а. Думаю, цю статую замовила його дружина. Захотіла, так би мовити, похвалитися щастям, що випало на її долю.

Цікаво, чи це реальний випадок з життя короля? Або це алегорія, у якій лев символізує попередню королівську династію, а Конон символізує сам себе.

Тут мені прийшла ще одна думка. А статуя королеви тут також є? На кому там одружений король? На Ангеліні фон Стоун, дочці герцога Трипальського Фрідерика Гостроокого. Усі кажуть, що вона казково вродлива. Мені раптом гостро захотілося оцінити її форми своїм поглядом великого аматора жіночої скульптури.

Поблукавши туди-сюди, я все ж таки вирішив повернутися і спитати дорогу в охоронців. Увійшовши до зали зі статуєю короля, я побачив свою недавню знайому, Алісію фон Брейн. Вона стояла на тому ж місці, де я стояв раніше, і також оглядала композицію протистояння лева та монарха.

Напевно, це новий експонат, здогадався я. І він ще не встиг всім намозолити очі. Алісія уважно розглядала скульптуру. Можу присягнути чим завгодно, що лице в неї стало трохи рожевим.

Помітивши мене, вона відвернулася від статуї, і вдала що дивиться у вікно, а мене і знати не знає. Коли я проходив мимо, мій погляд знову впав на її чудові лосини. І ось не знаю, що на мене найшло. Моя рука, ніби самостійно розмахнулася і відважила смачний ляпас по її пружнім сідничкам.

Очманіти! Олександр що ти робиш, скільки тобі років?

Алісія сильно ойкнула і миттєво, зі швидкістю дикої кішки, витягла свою чарівну паличку та спрямувала її на мене. Я вдавши що нічого не відбувається, з кам’яним обличчям, на ватяних ногах, які ще чомусь перестали згинатися, пройшов повз неї.

Усією спиною я відчував, як смерть дихає мені в потилицю. Спокійно, спокійно. Ну не всадить вона мені в спину Вогненну Кулю. Тут картини, статуї, і взагалі, як влада відреагує на жорстоке вбивство прямо в неї під носом. Я вже дійшов майже до кінця зали, коли пролунав спокійний і контрольований голос:

– Ану стій!

Але мене вже було не зупинити. Загорнувши за ріг і застосувавши закляття Ляльковик я миттєво набрав швидкість, та, як камінь випущений з пращі, полетів уздовж коридорів.

– Вжууууууух, – це я мчав королівським палацом і в якийсь момент, мені здалося що я почав обганяти звук. В одному з коридорів мені на зустріч йшли троє молодих і красивих дівчат.

– Вухшшшшшш, – це я майже миттєво зупинився впритул до них. Але хвиля повітря яку я гнав коридором і не думала зупинятися. Вона прокотилася по всій залі зірвавши фіранки та деякі картини. Дівчатам розтріпала зачіски, зробивши їх за новою модою, під короля. В однієї лопнув верхній гудзик на декольте, а в іншої задерлася спідниця. Вони ойкнули й відразу прикрили пікантні місця.
Втім, у центральної жінки виявилися сталеві нерви. Вона лише трохи зблідла. Начебто це не їй в обличчя летіло не зрозумій що зі швидкістю кам’яного ядра. Строго подивилася, так ніби я бігаю її домом. А демон її знає, може, й справді я бігаю її домом. І спитала, не підвищуючи голосу:

– Молодий чоловік, хто ви та чому ви так швидко біжіте?
– Прошу мене пробачити, моє ім’я Олександр Флай, і я запізнююся на зустріч із нашим монархом, Кононом Яросним. А тутешні коридори такі просторі, що я не думав, що можу комусь перешкодити, – почав я городити якусь нісенітницю.
– У такому разі ви вже пробігли його апартаменти, і вам треба бігти в інший бік.
– Дуже вдячний, – я різко розвернувся, в протилежний бік.
– Стійте, Флай. Тут не далеко, немає потреби знову бігти. Ми проведемо вас до Конона.

Вона назвала його без жодних титулів, точно королева, зміцнився я у своїй підозрі. Вони пройшли вперед, а я за ними. Ми повернули в маленький прохід і знову опинилися у величезній залі, в якій король мучив бідну тварину. На моє щастя Алісії тут вже не було.

Ха, то це я зробив майже повне коло, не такий цей палац і великий. Чи я зробив коло тільки по одному крилу? Біля відомої композиції ми знову зупинились. Королева глянула на неї й відразу перевела погляд на одну зі своїх супутниць.

– Хто розпорядився поставити цю статую тут, – запитала вона також суворо, як перед цим питала мене.
– Думаю головний дворецький, – незворушно відповіла її супутниця.
– Нехай негайно перенесуть її до мого будуара.
– Слухаюсь, – відповіла її фрейліна і відразу пішла виконувати розпорядження.

Під час розмови, попри те, що фрейліни та королева дивилися тільки одна на одну, їх вушка чомусь стали рожевими. А в тієї, що була ліворуч, з’явився ще й легкий рум’янець на щоках.

Ми ще трохи пройшли та зупинилися біля нічим не примітних дверей, тут таких повно на кожному кроці. Ангеліна фон Стоун постукала.

– Так, так, увійдіть, – пролунав сильний голос, який не змогли заглушити товсті стіни та масивні двері.

З початку увійшла королева, за нею фрейліна, що йшла ліворуч, а потім моя скромна персона. Ми опинилися в невеликій кімнаті, яка була, по суті, робочим кабінетом. Біля вікна стояв величезний стіл, за столом сидів величезний Конон, на столі лежала величезна купа документів.

Конон читав папери і хмурився. Потім він перевів погляд на свою дружину, яка стояла першою, і його погляд змінився. Він раптом наповнився теплом та любов’ю. Ангеліна посміхнулася йому у відповідь. Фрейліна, що стояла поряд, стрільнула очима, і її щоки знову стали трохи рожевими.

Б’юся об заклад, що Конон навіть не зрозумів, що у його дружини та фрейліни, на голові відсутні зачіски.

– Ми привели до вас цю молоду людину. Уявіть собі він біг коридором, бо не хотів спізнюватися до вас на зустріч, – ніжним і мелодійним голосом Ангеліна пояснила ситуацію.

Коли Конон почув, що я біг, у його погляді відобразилося деяке здивування та розуміння одночасно.

– Вітаю вас, Олександре, – сказав до мене король.
– Добрий день, Ваша Величність, – привітав я його у відповідь.
– Ми залишимо вас, – сказав Ангеліна і вийшла разом з фрейліною.