Глава LXIII. Відпочинок.

Ближче до обіду під’їхав наш обоз. Ми організували ще один табір, осторонь місця битви, на великій галявині посеред лісового масиву. Бійці розбили намети та поставили декілька шатер. Навіть мені було виділено окремий одномісний намет, на який вказав Філіп фон Штраус. Знову запрацювала польова кухня. Солдати з нашої обслуги негайно зайнялися оглядом безсмертних воїнів щодо заміни обладунків та загальної оцінки пошкоджень.

Мені зовсім не хотілося їсти, я заповз усередину свого намету, згорнувся калачиком і став просто лежати. Незважаючи на втому, я не міг розслабитися і заснути. Мене каламутило. Так, я зробив свідомий вибір. Так, я все обміркував. Так, я вирішив, що люди, які прийшли на нашу землю зі зброєю в руках і вбивають нас, не заслуговують на життя. Але все ж таки картина, власноруч організованої м’ясорубки, яка перемолола понад тисячу людських доль, не давала мені спокою.

Несподівано в мій намет заповзла Алісія, і одразу, без жодних передмов і пояснень, стала мене обіймати, гладити і цілувати, як божевільна. Я був повністю приголомшений її натиском.

Дві безсонні ночі, довга дорога, постійна нервова напруга, душевні муки, а може це був велетенський об’єм темної енергії, перекачаний через моє серце, який геть-чисто вбив у мені всяке бажання романтики. Але її несподіваний вчинок все одно був приємним. Маг я чи тварюка тремтяча? Зачерпнув трохи зі свого серця мани смерті, перетворив її на ману життя та влив у відповідне місце.

– Оо, крихітко! – радісно прошепотіла мені Алісія, побачивши в моїх штанах пристойного вигляду стояк.

Вхід до нашого намету був нещільно прикритий, і кожен бажаючий міг би роздивитися все, що тут відбувається, звичайно, якби він задався такою метою. Але мені було начхати, думати про це не давала Алісія. Вона була на диво пристрасною, ніжною та ненаситною одночасно. Я навіть не думав, що можу викликати в неї такі почуття.

Пізніше, коли ми лежали обнявшись, і вона ніжно гладила рукою по моїх грудях та кубиках преса, Алісія поділилася зі мною останніми новинами, які вона дізналася на нараді у отамана. Ці збори я проігнорував. На допомогу нашим військам Римська імперія направила чотири когорти Степового легіону. Дакія теж виділила нам свою знамениту сотню арбалетних стрільців. Крім того, зі Стоунграда, особисто під командуванням короля Конона Яросного, в наш бік вирушили бійці столичного гарнізону. Всі ці новини, а також блискавичне перехоплення фортеці Горішок, сильно підняли бойовий дух наших солдатів.

Навіть якщо хтось і не вірив у військовий геній нашого короля, то мусив розуміти, що королі не беруть участі у свідомо безнадійних битвах. Алісія ще трохи полежала в моїх обіймах, а потім втекла у своїх справах. Я відчув, як нервова напруга мене відпустила, а моральні переживання стали бляклими та відійшли на другий план. Чи піти що поїсти, поки там ще щось залишилося? Думаю, навряд чи солдати залишать аж цілого таємного радника без обіду.

Перекусивши, я одразу ж стрельнув трохи тютюну у рейнджерів, що проходили повз, скрутив самокрутку і неквапливо закурив, солдатський тютюн був міцним і дер мені у горлі. Я подумав, що було б не погано якось віддячити людям, які розділили зі мною тягар військового походу. Он навіть хтось притягнув і поставив мені намет.

Я глянув на величезний чорний казан. У ньому залишалися ще рештки їжі. Крім того, зовнішня сторона була вся чорна, у сажі. Чудово, почищу його. Але спочатку зніму свій одяг, щоб не забруднити. Запасний комплект я не встиг узяти. А заразом і позагоряю, буду насолоджуватись останніми теплими осінніми днями.

Я притяг з річки воду, роздягнувся до трусів і почав. Солдати дивно подивилися на мене, але ніхто й слова не сказав. Ага, навіть останній собака тут бачив, що сам отаман звертається до мене на Ви та з великою повагою. Що хочу, те й роблю. Хазяїн пан, хочеться йому котли чистити, ганчірку йому в руки.

Я порався півтори години, навіть встиг трохи засмагнути, коли до табору прибуло два військові кур’єри. Дві молоді та симпатичні дівчини. Вони залишили своїх коней біля конов’язі та пішли через галявину. Підходи до табору охороняли загони рейнджерів із другої сотні. У разі чого вони мали підняти тривогу, а також здійснювали первинний пропускний контроль. Всі інші бійці розбрелися по наметах і спали після обіду. Це правильно, раптом зараз почнеться нова битва, а вони ще не відпочили від попередньої.

Крім мене, в таборі нікого не було видно. Кур’єрки підійшли, мовчки глянули на те, як я чищу котел, на моє струнке юнацьке тіло і забруднене сажею обличчя.

– Де ми можемо знайти таємного радника Олександра Флая? – нарешті запитала та що була старше.

Я встав на ноги, витер руки ганчіркою і просто сказав:

– Це я.

Вони ще деякий час здивовано розглядали мене, поки молодша нарешті не витримала і трохи підвищивши тон наїхала:

– Послухай, хлопче. У нас важливе повідомлення, нам ніколи грати у ваші тутешні безглузді ігри. Тому запитуємо ще раз, де ми можемо знайти Олександра Флая?

Зрозуміло, їм потрібне підтвердження, що я – це я. А в мене на руках нічого немає, крім брудної ганчірки.

– Там, – я тицьнув цією ганчіркою убік, – бачите, стоїть найбільший намет, у ньому знаходиться отаман Філіп фон Штраус, спитайте його.

А сам продовжив чистити казан, мені тут зовсім небагато залишилося. Кур’єрки пішли у вказаному напрямку. Через деякий час вхід намету відчинився, звідти вийшов отаман у супроводі наших гостей. Він швидко оглянув табір і, помітивши мене, стрімко пішов у моєму напрямку. Кур’єри йшли за ним. Наблизившись, він сказав.

– Олександре, вам термінове повідомлення зі штабу.

Дівчата з кам’яними обличчями віддали мені честь і та, що старша, простягла запечатаний конверт. Я витер брудні руки об свої голі стегна, взяв конверт, рішуче зламавши печатку, прочитав повідомлення. Воно було не зі штабу, а від начальниці служби безпеки Єлизавети фон Стронг. І це було не донесення, а наполегливе прохання, ну чи завуальований наказ, якнайшвидше прибути до столиці.

– Я повертаюся до Стоунграда, – сказав я отаману і простяг йому листа.