Глава XVI. Таємна нарада.

Коли мій звіт був написаний, надісланий та вивчений іншою стороною, від короля Конона Яросного надійшов лист із запрошенням на таємну нараду, присвячену питанню створення Безсмертного Батальйону.

Я встав з ранку, помився, поголився, перекусив, зробив магічні вправи та пішов пішки до палацу на таємне засідання. Перед входом я зупинився і представився стражникам:

– Олександр Флай, мені призначено.

Черговий маг пробігся очима по паперах, кивнув і виділив мені провожатого. Мене повели чудовими залами палацу, дозволяючи ще раз насолодитися видами шедеврів скульптури та живопису. Незабаром ми підійшли до масивних дубових дверей. Воїн, який супроводжував мене, відкрив їх, і я зайшов усередину.

За дверима знаходився великий кабінет, якій був освітлений двома широчезними вікнами, що виходять у внутрішній двір замку. Головним предметом інтер’єру тут був широкий стіл. На чолі якого сидів величезний Конон. Далі по столу сиділо ще чотири людини, різної зовнішності та статі, але всіх їх поєднувало одне, чіпкі пронизливі погляди холодних очей. З початку Конон представив мене:

– Олександр Флай, таємний радник з питань темної магії. Автор ідеї створення Безсмертного Батальйону.

Ах ти, хитрюга, подумав я на нього. Хочеш, щоб усі вважали автором мене, а ти тут ні до чого? Навіщо йому це? Аа, напевно, щоб в очах інших, виглядати неупередженим, вирішив я. Потім король швидко і коротко представив решту, і я почав свою доповідь.

Розтікатися думкою по древу мені було ліньки, хто захоче докладніших пояснень нехай читає мою паперову доповідь.

– На війні часто гинуть солдати. Звичайно, померти за батьківщину це їхній священний обов’язок. Але це величезна трагедія для їх близьких і великі втрати для нашої держави. Щоб якось виправити цю ситуацію, пропоную для бойових дій використовувати неживих солдатів. Такі воїни мають низку переваг.

Після цих слів я уважно подивився на реакцію інших людей. Вони почали здивовано переглядатись.

– Яких переваг? – спитав генерал Сабатон, який сидів праворуч від короля.

То був старий бойовий товариш Конона, ще до того, як той став королем. Одягнений він був у багато прикрашену шкіряну броню, яка майстерно повторювала м’язи грудей і рельєф живота. Нині він командував столичним гарнізоном.

– По-перше, мертвого солдата, важче вбити, він здатний битися з відрубаною рукою, і навіть без голови, – відповів я і трохи виправився: – правда, без голови це буде не довго, хвилин п’ятнадцять не більше.

– Уфф, – по залі, пройшовся здивований шепіт.

– По-друге, він не відчуває голоду, спраги і втоми, та продовжуватиме жити, поки його живить темна енергія.

Я зробив невеличку паузу і продовжив:

– По-третє, такий солдат нічого не боїться і зможе виконати будь-який наказ, навіть якщо ви йому накажете зайти до будинку, що горить.

Почувши останнє, генерал схвально покивав головою, мабуть, йому дуже сподобалася ідея про солдата, який беззаперечно виконуватиме будь-який наказ.

– По-четверте, мертвий солдат більш стійкий до магічних пошкоджень.

Оце моє зауваження, зацікавило іншу людину, яка сиділа по ліву руку від Конона. То був високий, худий дід, з широкими плечима і поглядом яструба. У нього було довге біле волосся і така ж довга біла борода. Це був архімагістр Флавіус фон Брейн. Найсильніший маг нашого королівства. Основною його силою була магія стихій.

– Наскільки стійкий? – спитав він і трохи примружив очі у мій бік.
– Їм не страшні внутрішні ушкодження, навіть якщо ви спалите їх до кісток, вони будуть ще боєздатні. Все залежить від цілісності магічних каналів. По-справжньому небезпечна лише Магія Світла, але зараз немає відповідної магічної зброї, та насправді сильних і далекобійних заклять.

– Зараз ні, а коли ми матимемо армію мертвих, тоді і з’явиться, – сказав він.
– Ага, треба буде подумати про додаткові способи протимагічного захисту, – погодився я з ним.
– Так, Флавіусе, подумай, що тут можна зробити, – вклинився в нашу розмову Конон.

Після цього короткого діалогу я продовжив:

– П’ята причина, утримання мертвих воїнів буде дешевшим ніж живих, в основному через відсутність довічних пенсій вдовам або самим солдатам.

Тут головою схвально покивав ще один дядько за нашим столом. Широкісний з квадратним підборіддям і потужними руками, королівський скарбник Антоніус фон Річ. У нього була така бандитська пика, що здавалося, гроші в скарбницю він особисто вимагає у торговців на ринку.

– І остання причина, використовуючи мерців, ми збережемо життя нашим солдатам.

Тут головою схвально кивнув сам Конон.

– Це все дуже добре, але що саме ви пропонуєте? – запитала остання учасниця нашого обговорення, Єлизавета фон Стронг, жінка невизначеного віку, красива, з сильним і вольовим поглядом. Вона очолювала королівську службу безпеки. Її служба займалася розвідкою, контррозвідкою та всякими таємними справами.

– За два роки ми створимо батальйон із загиблих воїнів. До його складу входитимуть чотири сотні, кожна сотня складатиметься із 10 загонів, у загоні буде 12 повсталих бійців, а з живих буде командир та два його заступника. Також будуть чотири сотники і отаман.

– А як ваші солдати діставатимуться з пункту А до пункту В? – запитав мене генерал.
– На кожен загін повинно буде виділити фургон, там будуть встановлені спеціальні труни, а управляти возом буде десятник або один з його помічників.
– Спеціальні труни? – перепитав мене архімагістр.
– Так, вони будуть відкриватися збоку, і стоятимуть уздовж стінки фургона, встановлені один на одного, по три в ряд, шість з одного боку і шість з іншого, ну чи якось так, – відповів я.

Потім трохи відкашлявся і продовжив:

– Труни будуть з дуба або іншого матеріалу, що добре проводить магію, ми нанесемо спецсимволи, які дозволять збирати темну енергію і будуть заряджати мертвих, поки вони лежать у трунах.
– Як десятники керуватимуть мертвими? – раптом запитала Єлизавета фон Стронг.

– У десятника та у помічників має бути спорідненість з темрявою, мінімальна, але вона має бути обов’язковою. Далі ми виготовимо кільця-артефакти, завдяки яким десятник отримає можливість керувати своїм загоном, такі ж кільця будуть у його помічників.

– Тобто нам треба ще знайти 120 солдатів, які мають спорідненість із пітьмою, – підсумував генерал.
– А ще пропоную кожну сотню укомплектувати стихійним магом другого рангу та весь батальйон магом першого рангу. Для вогневої підтримки та розвідки, – додав архімагістр Флавіус фон Брейн.
– Чому тільки першого рангу, може буде кращим вищого? – здивувався генерал.
– Вищого, звичайно, краще, але з цим проблема, у нас їх дуже мало, – сумно пояснив архімагістр.

– Стій, у тебе ж онучка вже доросла до цього рангу, може їй запропонувати?

Коли генерал сказав про внучку, я якось зрозумів, що прізвище архімагістра збігається з прізвищем Аліссії фон Брейн.

– Я проти, ми на сімейній раді ледве вмовили її перейти до королівського секретаріату.
– І ким вона там працює?
– Помічником секретаря.
– Що це за дичина, бойовий маг вищого рангу, який має бойові нагородження, працює якимось там помічником, – розбурхався генерал.
– Вона подала документи на загальній конкурсній основі.
– І ти їй ніяк не сприяв? – це питання поставила Єлизавета фон Стронг.

Архімагістр розвернувся і подивився їй просто в очі, довгим спокійним поглядом, а потім пояснив:

– Коли король Конон Яросний прийшов до влади, ми обіцяли всім, що державні посади займатимуть лише за своїми здібностями, а не через родинні зв’язки та походження. І ми не можемо порушувати наші ж правила.

Потім трохи помовчав і тихіше додав:

– До того ж моя внучка дуже горда і хоче добитися всього сама.

– Панове, ми трохи відійшли від теми, – вставив своє зауваження скарбник, – я хотів би подивитися товар обличчям, так би мовити, побачити на власні очі за що ми збираємося платити наші гроші.