Глава XX. Трудові будні.

Я намагаюся ніде не афішувати, що я темний чаклун. Такий у мене пункт ще з дитинства. А якщо цього не уникнути, то принаймні не повідомляти інформацію про реальний рівень своєї сили. Може це і параноя, але я вирішив чим менше людей знають про мої тактико-технічні характеристики, тим краще для мене.

Тут може виникнути питання, а як я, зі своєю параноєю, вирішив засвітити своє обличчя більш ніж перед тисячею людей. Справді, коли генерал запропонував провести огляд, це мені дуже не сподобалося. Але дуже сподобалася королю. Конон був рішучою людиною, і не любив відкладати в довгу скриньку те, що можна зробити швидко. А потім і я подумав, а якого демона, темний чаклун я, чи одне місце? І перед оглядом наклав на себе Вуаль Темряви, несильно, але так, щоб люди не звертали на мене увагу.

Ну були там із королем та генералом ще якісь перці. А як виглядав той, хто оглядав? А яке в нього було обличчя? Та боги його знають. І взагалі, хто він? Ну може маг якийсь, а може помічник генерала, який дивиться за чистотою вух у солдатів, щоб самому генералові особисто не бігати і туди не зазирати.

Вочевидь, що перед загоном Ванесси Блейд я зняв вуаль. І це був хлопчачий вчинок, а не дорослого, серйозного мага. На жаль, я був змушений визнати, що мудрість мені тільки сниться. Я також далекий від неї, як і від розгадки таємниці безсмертя.

Після другого огляду ми знайшли ще п’ятнадцять осіб схильних до магії тьми. Усіх виявлених повторно просіювали через сито безпеки люди Єлизавети фон Стронг. Муштрували люди генерала, визначаючи когось записати в десятники, а кого у помічники. Я теж склав список інструкцій для підвищення у солдатів спорідненості з пітьмою.

Наприклад, у них має бути час на споглядання місяця і на споглядання його відображення у воді. Їм потрібно буде дивитись у темряві на себе у дзеркало. Замість нічних чергувань, я пропонував робити самотні прогулянки на цвинтарі. Боєць мав перестати відчувати страх і мав почати відчувати спокій. Це показник того, що нічний рівень енергії темряви став для солдата звичним, і він почав їм підживлюватися.

Крім цього, боєць повинен спробувати усвідомити себе під час сну, походити у своєму сні темною кімнатою, подивитися собі на руки, подивитися в дзеркало на своє відображення, подивитися в дзеркало і спробувати розглянути хто стоїть за його лівим плечем, і так далі…

В інструкцію я включив пункт про те, що у солдата має бути вільний час з години дня до чотирьох годин для післяобіднього сну, якщо буде в цьому потреба.

Іноді я їздив на полігон та спостерігав за бійцями особисто. Ті що, пройшли всі відбірки, підписували угоду про державну таємницю та починали тренування з керуванням зомбі. З цього моменту зарплата у них ставала у півтора раза вищою.

В одне із моїх відвідувань я зустрів Алісію фон Брейн. Вона йшла мені назустріч із якимись двома військовими магами. Стихійники, першого та другого рангу, визначив я. Коли ми зрівнялися, і вона мене помітила, я привітав її:

– Доброго дня, Алісія.

Вона похмуро глянула на мене і замість вітання спитала.

– Олександре, а ви що тут забули?

Ем, це ніби не ввічливо, і я трохи розгубився. Я іноді туплю при спілкуванні з іншими людьми, дається взнаки відсутність досвіду. Поки що я збирався з думкою, що можна сказати. Один з офіцерів, молодий підтягнутий хлопець, з трохи гордовитим обличчям глянув на мене зневажливо і запитав Алісію:

– Хто це?
– Та так, ніхто, – відповіла вона і пішла далі.

Офіцер ще раз глянув на мене, трохи звузивши очі і пішов за Алісією. Можу сперечатися, що в його погляді з’явилася прихована злість. Другий офіцер на всю цю сцену дивився з легкою цікавістю. Він теж пішов за ними.

Вони пішли, а злість стала з’являтися в мене, ось взяли і на рівному місці образили мене – лапочку. Якийсь час я міркував, що робити. Бігти та бити їх усіх рукавичкою по зухвалих мордах? Це зовсім безглуздо, вони ж нічого не сказали та й не зробили. Але водночас хотілося якось відновити справедливість.

Чи може мені плюнути тому офіцеру на спину? Таємно. Що б не було дуелі. А який сенс тоді, коли він не знатиме? Моє моральне задоволення. Ну тоді можна зробити ще простіше, створити ляльку офіцера і плювати на неї.

Я раптом уявив, як я, могутній темний чаклун, стаю посеред своєї кімнати і довго, з люттю плююся на ляльку офіцера. Геніально! Ні, просто шедеврально! Схоже ця ідея, мій абсолютний рекорд із тупості, і він далеко перевершив ідею одружитися з королевою.

Злість мене відпустила. О боги, подумаєш людина яку я не знаю, поставилась до мене з неповагою. Я раптово задумався, а як би я хотів помститися Алісії? Ее… стоп, про це краще не мріяти, ну принаймні вдень, у людному місці. Може це зробити вдома, сидячи у ванній кімнаті.