Глава LVII. Свято.

Вночі я вирішив поповнити запас своєї мани. Вийшов у двір і почав чаклувати. Зазвичай мій запас поповнюється сам собою. Але сьогодні мені ніколи чекати, для воскресіння та зарядки кристалів звіра потрібна прірва енергії, а я в останні дні тільки ії витрачав. Заклинання для заповнення мани дуже просте, зі своїх запасів я створив гігантський вихор темної енергії, буквально до небес. Який почав затягувати в себе сиру безхазяйну темну ману. Людям, які перебували в радіусі до однієї версти, буде моторошно, тим, хто спить, насняться кошмари. Але це не на довго. З усіх навколишніх цвинтарів, зі старих курганів, з забутих полів битв, з небезпечних кварталів міста, звідусіль до мене стікала темна мана. Завтра у людей буде щасливий день, багато хто прокинеться з відчуттям свята.

Я рідко застосовую це заклинання з тієї простої причини, що мені нікуди витрачати отриману енергію, та й серце після цього болить кілька днів. Ось і все, мій запас повний під зав’язку. Я ліг на землю і витер з чола крапельки поту. Згодом провів лікувально-оздоровчий комплекс, використовуючи світлу магію. Але це лише початок. Я підвівся з землі та пішов у намет, до свого майбутнього шедевра.

Повернися до живих, повстань із мертвих давно забуте створіння, промовляв я про себе, воскрешаючи стародавню тварюку. Навіщо чекати на ранок? Я зроблю все зараз, а вранці буде лише урочиста частина. Вже не мертвий звір покосився на мене багряним оком. Я погладив його по жорсткій кістяній морді. Тихіше, тихіше, спи до ранку. Червоні очі згасли.

Вранці ми дочекалися наших Величностей та розпочали свято. Всі були в гарному та піднесеному настрої. Разом з королем та королевою прибув загін особистої охорони під керівництвом Артура фон Ліста, а також перші особи нашої держави: генерал Сабатон, архімаг Флавіус фон Брейн, королівський скарбник Антоніус фон Річ, начальниця служби безпеки Єлизавета фон Стронг, а також голова королівського секретаріату Вольдемар фон Орнер.

Конон непомітно, наскільки це було можливо для уваги інших, відкликав мене вбік і запитав:

– Все готове, Олександре? Ви впевнені, що проблем не буде?

Було видно, що він переймається успіхом нашого заходу. Але насправді, я сьогодні вже купу разів чув це питання від різних людей. І всім по секрету повідомляв, що процедура воскресіння пройшла вночі, а зараз тварюка лише прикидається мертвою. Схоже, не обізнаною лишилась тільки Її Величність Ангеліна фон Стоун.

Офіційна частина була недовгою. Король вимовив коротку промову, сенс якої був приблизно такий. У нас важкий час, але ми міцнішаємо та робимо все можливе для обороноздатності нашої країни. Ось вам давня тварюка, як доказ впровадження найпередовішої магічної зброї. На що всі стали кричати: “Слава королю та королеві. Слава Барбусії”.

Королева урочисто розбила пляшку шампанського об морду кістяної тварюки, після чого та велично та повільно піднялася на ноги і видала гучний рев. Всі на мить здивовано завмерли, але потім маги почали салют, а найкращий був, звичайно, архімагістр Флавіус. Прості бійці спочатку почувалися трохи невпевнено серед високих персон, але вино зробило свою справу, і вони розслабилися.

Це був один із ключових моментів нової політики нашої держави. Рівність всіх перед законом, та рівні права кожному громадянину. Гарантом був, звичайно, король. Хоча всі розуміли, що рівність це здебільшого тільки на папері, але декларація прав це перший крок. Якщо нова влада проголосила це, то вона змушена слідувати своїм словам, ну чи створювати видимість, щоб не втратити підтримку народу.

Під час фуршету до мене підійшла королева і теж тихенько відкликала убік.

– Олександре, я дуже ціную те, що ви зробили для мене та мого чоловіка. І можливо, ви вже дали письмову згоду про нерозголошення державної таємниці, але все ж таки я прохаю вас особисто. Якщо ви будете мати відверту розмову про те що сталося, навіть з нашою службою безпеки, будь ласка, опустіть деякі деталі. Добре?

При цьому її очі дивно заблищали.

– Ваша Величність, ви можете не хвилюватися, до того ж у мене є свої причини, якнайменше теревенити про цю подію.
– Якщо не секрет, то які? – Ангеліна фон Стоун мило посміхнулася мені.
– Нема ніякого секрету. Там загинуло дуже багато людей, і мені б не хотілося, щоб хтось знав, кому можна буде пред’явити за це рахунок.

Тут я трохи зам’явся.

– Щось ще?
– Так, Ваша Величність, ви прекрасні, і я радий, що зміг бачити вашу красу.
– О, це так мило, Олександре, але я все ж таки королева, давайте не будемо підіймати цю тему, – сказала Ангеліна фон Стоун, трохи зніяковівши.

Додому я приїхав у гарному настрої.