Глава XXIII. Нічний гість.

Наступної ночі я спав неспокійно. І раптом прокинувся від гострого почуття небезпеки. Тихенько пискнуло у мене в голові закляття домашньої сигналізації. Хтось зламав вікно на горищі. Негайно я накинув на себе Вуаль Темряви, Магічну Концентрацію, Магічний Зір та закляття Ляльковик. І став уважно оглядати мою хату, нікого не було. Хм… дивно.

Стоп, є! Хтось тихенько йшов кабінетом, прямуючи до моєї спальні. Я не бачив аури мого гостя, суцільна темна пляма. Але я помітив його завдяки тому, що він перекрив легке сяйво моїх домашніх манопровідних каналів. Коли непроханий гість зайшов у двері моєї спальні, я був уже на ногах і негайно всадив у нього закляття Стріли Темряви.

Гість тільки похитнувся і миттю рвонув до мене, виставивши уперед руки з пристойними нігтями на пальцях. Нігтями? Та це цілі пазурі! Я не очікував такої реакції на моє найпотужніше закляття. Воно має вбивати все живе. Але все ж таки перехопив його руки. За інерцією, він протягнув мене по ходу руху і я уперся спиною в стіну. На мить ми завмерли у прямому протистоянні сили. Я з подивом відчув, що гість не поступається мені, а може навіть перевершує.

Весь цей час мій мозок гарячково аналізував та робив висновки. Стріла Темряви на нього не діє, значить це нежить! На його тілі я роздивився чарівним поглядом тонку сіточку, що покривала його з голови до п’ят. Це протимагічний захист і він же приховує ауру.

Тим часом нічний гість посміхнувся. Вища нежить, здатна на емоції, відмітив я. Він почав розводити свої руки в сторони, наближаючись до мене. Я добре роздивився його мертве бліде обличчя, очі з вертикальною зіницею та довгі ікла. Напружено гуло закляття Ляльковик, спалюючи запаси моєї мани. Мертве створіння розкрило свою пащу і потягнулося до моєї шиї.

Куди лізеш, сволота! Я негайно всадив йому в голову ще одне закляття Стріли Темряви. Воно знову трохи його дезорієнтувало. Але мені було цього досить. Я схопився за сітку на його грудях і сильно штовхнув його ногою в живіт. Від мого потужного удару нежить пролетіла через всю кімнату і смачно гепнулась об стіну. У моїх руках залишився великий шматок сітки з одягом і може навіть зі шкірою незнайомця. Зі стелі посипалася штукатурка.

– Світло! – вигукнув я.

Весь будинок миттєво залився потужним водоспадом магії світла. Це спрацювали мої настінні амулети-накопичувачі. Нічне створіння, яке вже підійматися, забилося в судомах і впало на підлогу. Воно тряслось і диміло. Світло згасло. Я неквапливо підійшов, поклав руки йому на груди та повністю висмоктав усю його темну енергію, заповнюючи свої запаси.

Фух, мій дім, моя фортеця. Ну, і що тепер робити з тілом? Я уважно оглянув його сітку. Ювелірна робота. Треба показати її архімагу Флавіусу. Потім я пішов у кабінет, знайшов у столі виданий мені перстень, натиснув на зелений камінь і почав чекати, коли прибуде тривожна група.

Вони прибули за десять хвилин. Я сидів на сходах перед будинком і курив люльку з ароматним тютюном. Тютюн повернув мені гарний настрій. Четверо магів пробігли повз мене і влетіли в мій будинок, на ходу діставши магічні палички. Останньою підійшла Маргарита фон Пауа. Вона нікуди не поспішала. Зупинилася поряд зі мною і несподівано ніжним голосом промовила:

– Що котику, тебе кривдять? Не бійся, тепер усе буде добре.

Після чого вона лагідно скуйовдила мені зачіску і пішла далі до будинку. Звичайно все буде добре. Там тільки труп треба забрати, думав я. Але її раптова ласка мені сподобалася. З цього моменту я вирішив постійно носити тривожний перстень, а то не бачити мені безсмертя, як вампіру своїх вух.