Глава XIX. Огляд.

Цієї ночі мені наснився дивний сон. Ніби я лежу на столі, зовсім голий, у кімнаті з цегляними, побіленими вапном стінами та холодним білим світлом навколо. Поволі підводжуся і встаю на прохолодну підлогу босими ногами. А навпроти мене сидить у кріслі, заклавши ногу за ногу, Єлизавета фон Стронг. Вона палить свою сигару і уважно мене розглядає. Від пильного погляду її холодних очей мені стає дуже соромно і раптово я починаю відчувати статеве збудження. Вона переводить свій погляд на мій пах і поволі затягується сигарою.

– Вражає, – трохи хрипким голосом вимовляє Єлизавета фон Стронг, і я прокидаюся.

Якийсь час я лежав і згадував сон. Ось що за нісенітниця мені наснилася? Ну, взагалі-то зрозуміло. Я вчора через ранні польові випробування не робив вранці своїх магічних вправ. Але чому мені наснилася Єлизавета фон Стронг? Могла б наснитися… Я задумався, а кого б я хотів бачити у своєму сні? Та хоч би королеву. Ангеліна дуже красива, набагато молодша, і характер у неї приємніший.

Добре, треба вставати і йти робити вправи, а то я ще цілий день буду думати різну нісенітницю. Після того, як я вмився і поголився, я вийшов у сад і почав забивати заряди темряви в бідну статую. Коли моє дихання стало важким, а з чола полилися струмки поту, прийшла раптова думка. А навіщо я так себе мучу, може мені просто одружитися?

Хм… А на кому? Дай подумати. От хоч би навіть на Ангелині, якщо вона мені так подобається. Що ж, це чудовий, просто геніальний план. Є тільки одна маленька проблемка, вона вже одружена, ага, за королем Кононом Яросним.

Після закінчення вправ, лежачи вже на землі і вливаючи в змучене серце трохи магії життя, я подумав, що десять хвилин на день, це не так і багато. Тож чи варто вирішувати проблему найскладнішим шляхом, якщо є дуже простий.

Сьогодні вдень у нас за планом був огляд бійців столичного гарнізону на предмет виявлення людей, які мають схильність до темної магії. Вся ця дія була запланована на тому ж полігоні. Рівно опівдні до мене заїхав помічник Єлизавети, Рауль, і вже за годину я був на армійському полігоні. Ще за пів години туди прибули Конон та його генерал.

Усіх бійців зігнали на величезне поле, і вишикували загонами, кожен загін стояв у три ряди по п’ять бійців, поруч із ними стояв їх командир. Спочатку йшли солдати першої сотні. Позаду них на невеликому віддаленні йшли солдати другої сотні, і так далі. Всього близько 600 осіб. Після того як генералові доповіли, що бійці вишиковані, він доповів королю, що все готове і можна починати, а потім уже Конон кивнув мені, і ми почали.

Тут була лише половина гарнізону, не залучена до патрулів чи нарядів. Завтра ми оглянемо решту. Спочатку йшов монарх, на півкроку ззаду йшов генерал, за ними йшла моя скромна персона і поруч зі мною йшов військовий писар. Король і генерал зупинялися і грізно витріщалися на підлеглих, ті витягувалися по струнці смирно і браво випинали груди вперед.

Потім до солдатів підходив я, включав магічний зір і ретельно їх оглядав. У перших двох загонах нікого не було. У третьому загоні були мої недавні знайомі, яких я зустрів дорогою на ферму Дейва. Готовий посперечатися, вони мене впізнали. Ванесса Блейд дивилася суворо вперед, випнувши свої груди. Так само стояли її бійці. На скроні жінки я помітив маленьку краплинку поту, може було жарко, а може вона трохи нервувала.

Я підійшов ближче і глянув на її чудові груди. І тут мене раптово охопила шалена веселість. Що хлопці та дівчата не чекали, думали в мене генералів знайомих нема, а як вам цілий король? А мовчите? Зберігаючи максимально серйозний вираз обличчя, я зробив ще один крок вперед і злегка підвівшись навшпиньки, скоса зверху заглянув прямо в ліфчик Ванесси Блейд.

Всі навколо стояли з кам’яними мордами, король і генерал теж, ніби нічого не звичайного не відбувається. Я схвально хмикнув на адресу Ванесси і пішов далі. Так, здається, є. Я виразно побачив спорідненість із тьмою у бійця, який питав у мене за тата генерала.

– Цей! – я тицьнув пальцем у солдата, звертаючись прямо до короля.

Конон не зрозумів, чому я звертаюсь саме до нього. Але все ж таки негайно прореагував.

– Цей?! – грізно перепитав він, що мурашки пішли навіть у мене. Солдат негайно зблід.
– Боєць, вийти з шеренги, – це вже приєднався генерал Сабатон, – ім’я, прізвище, звання?!
– Джон Блек, заступник старшого третього загону, першої сотні столичного гарнізону, – бадьоро відрапортував солдат, але я добре бачив, що пальці на руках у нього трохи тремтіли.

Поки писар записував, я непомітно прошепотів солдатові:

– Та не хвилюйся так, все буде добре.

Він недовірливо скосив на мене свої очі, я підморгнув йому і посміхнувся. Не люблю знущатися з людей, ну хіба що трішки. Солдата трохи попустило. Ми пішли далі.

Після того, як ми оглянули першу сотню, її негайно розпустили, та бійці пішли займатися своїми справами. Останнім не пощастило найбільше, ми дісталися до них за годину. Але найбільше втомився я, бо весь час використовував Магічний Зір. Підозрюю, що не втомився тільки король Конон Яросний. Коли ми закінчили нашим уловом було 17 людей.

Треба подати пропозицію, щоб завтра ми перевірили дві сотні, а потім зробили перерву з перекусом. І якщо генералам бійців не шкода, то я себе можу пожаліти. Та й короля гнати сюди не обов’язково. Хоча я дуже підозрюю, що він сам втік сюди від своєї паперової роботи.