Глава II. Зустріч із королем.

Звичайним нічим не примітним ранком я перевірив поштову скриньку і виявив конверт із королівською печаткою: перехрещені дворучні сокири та корона між ними. Власне, потім із листа я й зрозумів, що це королівський герб. У листі йшлося, що мені належить бути вдома завтра після обіду, бо до мене в гості завітає глава нашої держави. Я дуже здивувався такій новині. По-перше, що про мою скромну персону знає перша особа нашого королівства. По-друге, що це не мені слід прийти до палацу, а гості прийдуть до мене особисто. По-третє, а що мені тепер робити?

Трохи поміркувавши, я вирішив не смикатися і сидіти на дупі рівно. Бути вдома не проблема, я завжди вдома, готуватись теж особливо не буду, ну хіба що сховаю книжки в книжкові шафи та замкну їх на ключ. Книги добрих грошей коштують, нехай не мозолять очі стороннім людям. Пил протру і поллю кактуси. Хоча кактуси можна й не поливати. Буду пригощати чаєм, у мене дуже гарний сорт зі Спекотних Островів.

Наступного дня я сидів і думав, а що мені відомо про нашого короля, Конона Яросного? Ну, він не справжній король, а узурпатор, його легітимність і досі заперечують деякі сусідні держави. Прийшов до влади під час перевороту, власноруч задушивши попереднього короля Вільяма Хитрого прямо на троні. Одягнув його корону і проголосив себе новим государем. Дивно, але цей фокус йому цілком вдався. Ось уже минуло шість років його правління.

Наступне, родом він був із якогось північного варварського племені, дитинство та юність провів у рабстві. Потім втік, голими руками зламавши двері та розірвавши свої ланцюги. У Стоунграді, столиці Барбусії, він з’явився як отаман одного із загонів найманців, та згодом очолив усі загони.

Я сидів за своїм робочим столом, курив люльку заморського тютюну і розмірковував про те, що йому треба від мене. Живу я в невеликому двоповерховому будинку, що дістався мені у спадок від батька. Будинок кам’яний, як і більшість споруд у Стоунграді. Розташований впритул із сусідніми будівлями. Двері з дому виходять просто на міську вулицю. Це все-таки столиця, і лише дуже багаті люди можуть дозволити собі мати ділянку землі довкола будинку.

Проте задні двері мого дому виходять у маленький сад, огороджений високим цегляним парканом. Надворі стояла чудова весняна погода, і я накрив столик у моєму садочку. На столі стояв магічний самовар, розмальований фарфоровий чайник з ароматним чаєм, чашки з того ж набору та маленький кошик із солодкими булочками. Я не люблю випічку, але булочки були дуже смачні.

На вулиці пролунав цокіт копит, і незабаром у двері постукали. Я неквапливо витрусив попіл і пішов відкривати гостям. На порозі раптово виявився високий чоловік, з чіпким поглядом і пишними вусами, у шкіряному обладунку з металевими вставками та у відкритій позолоченій касці. Він хвацько козирнув та представився:

– Командир особистої охорони його величності, Конона Яросного, короля Барбусії, Артур фон Лист.
– Дуже приємно, мене звуть Олександр. Проходьте.

Офіцер відсторонився, і в будинок увійшли три його брати-близнюки, але в обладунках, які виглядали трохи простіше. Я подумав про те, що, крім книг, треба було сховати ще й срібні ложки. Ходять тут усілякі, не зрозуміло хто.

– Просто формальність, – пояснив Артур фон Лист, помітивши мій незадоволений погляд.

Одно хвилину їм знадобилося, щоб пробігти по всьому будинку, оглянути сад, ванну кімнату і навіть заглянути на горище.

– Побоюєтеся чогось? – запитав я, щоб трохи компенсувати легке роздратування.
– Ні, але після нещодавнього замаху ми розробили нові заходи для дружніх візитів короля.

Я кивав з розумним виглядом, подумки відзначив слово “дружніх”. М’яко стеле.

Солдати вийшли, і замість офіцера на порозі з’явилася ще одна особа. Це була найбільша людина, яку я коли-небудь бачив. На голову вище за офіцера, що пішов. Без головного убору з густим чорним довгим волоссям, та гладко поголеним квадратним підборіддям. Він був одягнений у дороге, але досить просте вбрання, яке не могло повністю приховати його рельєфну мускулатуру.

Король Конон, особистою персоною, зробив я нехитрі логічні висновки.
Жінки, мабуть, падають штабелями біля його ніг, ще раз подумав я.
Тож скільки він з’їдає м’яса за один раз? Втретє раптово подумав я.
Так, годі думати всяку нісенітницю, зупинив я себе.

– Конон Яросний, король, – представився він без жодних витівок і простяг величезну долоню.
– Олександр Флай, алхімік, – явно наслідуючи його, представився я у відповідь. Подивився йому у вічі та потис руку.

Очі в нього були блакитні, а погляд чистий і відкритий, але десь там, у глибині, таїлися трохи глузливі іскорки. Він викликав повагу. Як я дізнався потім, поважали його не лише друзі, а й вороги.

– Прошу до будинку, – зробив я ще одне запрошення.

Ми сиділи в саду, та пили чай. Конон, без жодних церемоній, лопав булочки, кидаючи їх цілком у рот, нітрохи не хвилюючись бути отруєним чи проклятим. Навряд чи це проста безтурботність, міркував я. Він добре знає, до кого приїхав і що від мене чекати. Крім того, на лівій руці, я помітив, непростий перстень із зеленим смарагдом, явно магічний артефакт. Швидше за все, визначає наявність отрути в їжі.

З інших непростих речей у короля був медальйон на грудях, з тією ж королівською печаткою, яку я бачив на конверті. Вважаю, що він дуже підвищує стійкість до будь-якого типу магії. Майстерна та рідкісна робота. Енергетично слабкі закляття, такі як сонливість або балакучість, будуть повністю нейтралізовані. Енергетично насичені закляття будуть сильно ослаблені.

Наприклад, якщо закляття Вогняної Кулі потрапить до кімнати, то спалить там все вщент і розплавить цеглу. А при попаданні в короля лише справить ефект виплеснутого із самовара окропу. Боляче, місцями будуть опіки, можливо, навіть сильні, але не смертельні для більшості людей, а така людина як Конон прийде від цього в стан дикої люті.

Для боротьби з подібними амулетами та магічними щитами, я давно розробив унікальне закляття – Стріла Темряви. Воно ігнорує всі магічні заслони, та завдає пошкодження астральному тілу. Деякі філософи вважали, що це тонке тіло є головною частиною душі. Сила пошкоджень залежить від моєї магічної сили й обернено пропорційна силі волі самої цілі. Магічної сили в мене до біса багато. Будь-яка сила волі, порівняно з нею, має досить низьке значення, навіть у такої твердої людини, як Конон. Говорячи простою мовою, моя Стріла Темряви смертельна для всього живого. А саме чудове було те, що застосувати це закляття я можу миттєво, без усяких магічних паличок та жезлів.

Крім амулета на грудях, у короля був ще один незвичайний перстень, з чорним каменем на правій руці, заповненим до країв темною магічною енергією. Напевно закляття виклику якогось демона.

На його поясі висів гладіус, у ручку якого був вбудований діамант. Лезо для звичайних ворогів, а камінь вражає світлом живих мерців. Зважаючи на все це, охорона королю була без потреби. Хіба що злих собак відганяти. Якщо монарх буде робити це самостійно, то постраждає престиж нашої держави, здогадався я.

– То що привело нашого государя в гості до моєї скромної особи? – запитав я, коли король нарешті перестав жувати булочки та запивати їх чаєм.

У кошику залишилося лише дві самотні палянички, напевно, тому, що монарх прийняв вольове рішення їх не чіпати. Імідж тримає, здогадався я. А то ще якийсь тип, на кшталт мене, подумає, що короля не догодовують. Грошей у бюджеті немає, і з цієї причини він роз’їжджає по гостях. Так стоп. Від випитого чаю я прийшов у гарний настрій, легка ейфорія вдарила мені в голову, і хотілося безперервно жартувати. Але жарти з королями справа дуже небезпечна.

– Виключно турбота про нашу державу, та турбота про наших підданих.

Ага, тримаючи кам’яне обличчя, я спробував вигнати з уяви картину, в якій монарх особисто приїжджає до кожного городянина і цікавиться, чим він може йому допомогти. Я мовчки чекав продовження і Конон повів розмову далі:

– Три тижні тому, одночасно у різних кварталах міста спалахнула чума, п’ятеро людей загинули. Ми провели ретельне розслідування, підозрюючи диверсію магів Тімерії. Внаслідок цього розслідування і було з’ясовано ваше прізвище, а також рід ваших занять.