9

Чонгук ще кілька хвилин просто стояв і дивився на цього молодого, брудного, просякнутого запахами смерті хлопця в невеликій душовій кабіні. Намджун поклав його дуже акуратно, але хлопець був непритомний, тому сповз по стіні і тепер лежав розпластаний на підлозі душу.

Чонгук присів, придивився ближче. Одяг був брудний. У нього була розсічена брова, тріснута губа, під оком, де було розсічення, вже зацвітав синець. На шиї – подряпини, на чолі – набрякла шишка. Волосся злиплось від гару й вологи, але його обличчя було спокійним.

Чонгук вдивлявся в це обличчя, намагаючись згадати. Вони точно не були знайомі? Правда була в тому, що він знав ім’я Кім Техьона, бачив його здалеку, але ніколи не стикався особисто. Він міг пригадати лише кілька випадків, коли бачив сім’ю Кім з сином на якихось офіційних заходах. На інших зустрічах, де бував Чонгук, Кіми з’являлися самі – без сина.

«Можливо, ти занадто молодий для таких бізнес-зустрічей», – промовив він уголос. А потім подумав: «Або ж, як і я, ненавидів усю цю фальш».

Він нахилився ще ближче, опустившись на одне коліно. Його обличчя опинилося всього за кілька сантиметрів від обличчя Техьона. Дихання у того було поверхневим, кожен видих давався з труднощами, супроводжувався хрипом.

«Що ж мені з тобою робити? Як тебе помити?»

Чонгук нахилився ще ближче, його ніс майже торкався носа Техьона. Запах був жахливим – такий не забудеш до кінця життя. Йому знову здалось, що він відчуває запах паленої плоті. Він відсунувся, знову оглядаючи Техьона з ніг до голови.

І не міг не помітити, що той був дуже гарним. Навіть у такому стані – брудний, поранений, непритомний. Красивий розріз очей, довгі вії, пухкі губи ідеальної форми. Навіть вуха були гарними, з якоюсь витонченістю. Волосся – світле, русяве, дуже йшло до нього. Чонгук помітив, що воно було пофарбоване, але цей колір ідеально підходив до його шкіри – теплої, з легким золотистим відтінком, ніби з невимушеним загаром. Блакитна сорочка лише підкреслювала цю гармонію кольорів.

Чонгук чесно міг визнати: якщо придивитись, від цього хлопця було важко відірвати погляд.

«Ну що ж… Дорослих парубків я ще не мив. Це буде цікавий досвід», — промовив він уголос і підвівся.

У своїй кімнаті він дістав із шафи чисті піжамні штани та футболку, взяв і собі одяг для переодягання, потім повернувся до гостьового санвузла. Він очікував, що хлопець, можливо, прийшов до тями, але той лежав так само нерухомо, на підлозі.

Чонгук розклав речі для переодягання, приготував великі рушники і почав роздягатись. Скинув усе, крім трусів. Вагався — чи знімати? — але вирішив залишити.

У душовій він знову опустився навшпиньки. Його пальці торкнулися ґудзиків на брудній сорочці Техьона. Він поправив його плечі, щоб було зручніше, і почав розстебати — швидко, але обережно. Десь на краю свідомості він сподівався, що ці дії розбудять хлопця, але той не подавав ознак пробудження.

«Намджун повернеться з лікарем приблизно за півгодини. Треба поспішати».

Останній ґудзик розстебнувся. Чонгук розкрив сорочку і завмер. Фіолетові синці розпливались не лише під оком, але й по грудній клітині, на ребрах. Великі, лякаючі плями.

Його пальці ковзнули по плечах Техьона, стягуючи тканину. Вперше торкаючись голої шкіри, Чонгук прислухався до себе: «Що я відчуваю?»

Нічого. Ні відрази, ні страху. Лише спокійний стан людини, яка виконує необхідне. Він може його роздягнути, помити, одягнути без жодних емоцій.

Чонгук почав більш рішуче. Його пальці міцно обхопили Техьона за плечі, допомагаючи звільнитись від брудної сорочки. Він відкинув її до центру ванної кімнати.

Його погляд перейшов на штани. Спочатку він обережно обшукав кишені – порожні. Потім розстебнув ремінь з характерним клацанням. Долоня ковзнула до ширинки. На мить він завагався, але потім згадав: «Це просто людина, якій потрібна допомога. Нічого більше.»

Розстебнув ґудзик, блискавку. Штани зісковзнули важче, ніж сорочка – довелось трохи напружитись, але врешті вони опинились поруч із сорочкою.

Тільки тепер Чонгук помітив, що на Техьоні залишився лише один черевик.

«Другий, мабуть, залишився в машині… Або Намджун забрав його вже без нього.»

— Він тобі більше не знадобиться, – тихо промовив він, знімаючи черевик і шкарпетки, додаючи їх до загальної купи брудного одягу.

Останньою перешкодою залишалась білизна. Чонгук без зайвих вагань стягнув і її, кинувши на вершину купи.

Тепер перед ним лежав повністю оголений Техьон.

Чонгук не став затримувати погляд на окремих частинах тіла. Він лише мимоволі відзначив: широкі плечі, вузька талія, стрункі, але м’язисті довгі ноги, ідеальні пропорції – такі, про які мріють навіть деякі дівчата.

Він взяв лійку душу, відрегулював воду до приємно теплої температури й почав обережно обмивати Техьона.

Спочатку волосся, де змивав гар і пил. Потім обличчя, де кров уже почала засихати. Далі – шия, груди, де фіолетові синці виглядали особливо лякаюче під струменями води.

Його рухи були обережними, але швидкими. Він знав, що Намджун може повернутися з лікарем у будь-який момент.

Чонгук оглянув засоби гігієни: одна пляшка шампуню та один гель для душу. Для того, щоб змити бруд, цього буде достатньо. Він взяв шампунь, видавив на долоню, розтер між пальцями та обережно наніс на волосся Техьона.

Пальці занурились у світлі пасма, повільно масажуючи шкіру голови. За один раз повністю змити бруд не вдалось, довелось видавити ще трохи шампуню, повторно пройтись по всій довжині. Під водою волосся потемнішало, проявивши приємний бежево-карамельний відтінок. Навіть будучи пофарбованим, воно залишалось шовковистим і м’яким на дотик.

Далі він взяв м’яку губку, наніс на неї гель для душу. Спочатку обробив обличчя – рухи були надзвичайно обережними, щоб не зачепити розсічену брову, тріснуту губу, численні дрібні подряпини, які тепер, після змивання бруду, стали чітко видимими. Все тіло було в саднах: руки, лікті, передпліччя, плечі, шия – всюди дрібні пошкодження.

Чим далі він мив, тим більше синців виявляв, вони були не лише на торсі, а й на ногах, сідницях, спині. Обережними круговими рухами він пройшовся по руках, потім поправив положення Техьона, щоб було зручніше. Шия, грудні м’язи, живіт…

Коли справа дійшла до нижньої частини тіла, він на мить зупинився. Зона геніталій була гладкою без єдиної волосинки, ніби спеціально підголеною. Це не виглядало по-дівчачому, скоріше підкреслювало природну красу форм.

«Це просто тіло. Я просто допомагаю людині стати чистою», – нагадав собі Чонгук, перш ніж продовжити.

Стегна, гомілки, ступні… Він перевернув Техьона набік, продовжуючи мити спину, поперек, сідниці. Пальці пройшлись під колінами.

Залишилось лише одне. Він глибоко вдихнув.

Його пальці, намилені піною, рушили до останньої неочищеної ділянки.

Чонгук дивився на геніталії Техьона з цікавістю, але без збудження чи нервозності. Вони були такою ж частиною тіла, як руки чи ноги – нічого особливого, нічого, що варто було б обговорювати. Він відклав губку, видавив трохи гелю на долоню й нахилився.

Він зігнув найближчу до себе ногу Техьона в коліні, трохи розвівши стегна – так було зручніше. Тепла вода стікала по шкірі, коли його рука опустилася нижче.

«Просто гігієна», – нагадав собі Чонгук, коли його пальці ковзнули по мошонці. Шкіра була м’якою, приємною на дотик. Він мимоволі затримав руку, відчуваючи її текстуру, а потім різко відсмикнувся.

«Про що ти думаєш?» – прошепотів він сам до себе. «Лежить непритомний хлопець. Сьогодні сталася жахлива трагедія. У мене також горе… А ти тут сидиш і міркуєш, як приємно і правильно відчувається в руці мошонка чужого дорослого чоловіка?»

Його власні думки звучали настільки абсурдно, що він мимоволі скривив губи в усмішці. Потім усмішка перетворилася на тихий сміх – нервовий, трохи істеричний.

«Мабуть, так моя свідомість захищається…»– зрозумів він. «Від усього цього жаху. Від того, що я дізнався сьогодні.»

Він дав собі кілька секунд – просто посидіти, посміятись, відчути, як напруга трохи спадає. Потім знову опустив погляд на Техьона.

«Гаразд. Продовжуємо.»

Його пальці знову рушили вперед – тепер уже без вагань.

Член у його руці залишався млявим. Чонгук обережно провів долонею вздовж нього, відтягнув крайню плоть, промив головку. Його рухи були впевненими, начебто він робив це все життя.

Пальці ковзнули до промежини, між сідницями. Ніякої відрази, ніякого дискомфорту – лише цікавість.

«Він просто дуже гарний,» – подумав Чонгук. – «Тому все це здається таким… природним.»

Востаннє пройшовшись пальцями між сідницями, він відсторонився. Під струменем води змив залишки піни з тіла Техьона, а потім і зі своїх рук.

Чонгук продовжував обережно проводити рукою по шкірі Техьона, допомагаючи струменям води змивати мильну піну. Його пальці ковзали вздовж тіла – плечі, груди, живіт – і кожен дотик викликав дивне відчуття. Він не міг не помітити, як це було приємно.

Перед ним лежав молодий чоловік, який сьогодні, так само як і він сам, втратив батьків. Але якщо Чонгук хоча б усвідомлював трагедію, то цей нещасний навіть не знав, що сталось. Що його чекає, коли він прийде до тями?

Ці думки змусили Чонгука діяти ще ніжніше. Його рухи стали зовсім м’якими, майже лагідними, коли він промивав кожну ділянку тіла під теплою водою. Він уважно оглянув Техьона – ніде не залишилось піни. Навіть волосся було ретельно промите.

Відключивши воду, він на мить завмер, даючи залишкам води стікти в слив. Сам він теж промок наскрізь – навіть білизна, яка залишилась на ньому, була мокра. Взявши чистий рушник, Чонгук зняв її і почав витиратись, перш ніж перейти до Техьона.

Він ретельно витерся сухим рушником, одягнув чистий сухий одяг. Взявши другий рушник, він повернувся до Техьона, що лежав на душовій підлозі. Спочатку він обережно промокнув його волосся, відчувши, як вода просочується в тканину рушника. Потім перейшов до тіла – довгі, методичні рухи, що збирали вологу з кожної ділянки шкіри.

Його пальці відчували кожен м’яз під тонкою шкірою, коли він витирав спину, живіт, ноги. На мить він зупинився, відчуваючи, як його власне дихання стало трохи частішим. Але це було лише на мить.

Підвівши Техьона, він обхопив його під пахвами, іншою рукою підхопивши під коліна – так само, як це робив Намджун. Тіло в його руках було м’яким і безвільним, як лялька. Він переніс його до ліжка, де розгорнув половину простирадла.

Одягання виявилось складнішим за роздягання. Ноги не слухались, штанини збивались. Чонгук підіймав стегна, підгинав коліна, щоб краще контролювати процес. Коли нарешті штани були на місці, він взяв футболку.

Обережно просуваючи її через голову, він відчув, як волосся Техьона ковзає йому по зап’ястях. Приємно. Руки пройшли легше – одна, потім друга. На останньому етапі він знову підхопив Техьона на руки, переносячи на іншу частину ліжка, де чекала розгорнута ковдра.

Його пальці на мить затрималися на зап’ясті Техьона, відчуваючи пульс. Слабкий, але рівний.

Він акуратно підправив подушку під головою Техьона, накрив його ковдрою до грудей. Кілька хвилин він просто стояв і дивився на нього, дивуючись, як хлопець залишався непритомним після всіх цих маніпуляцій. Він нахилився ближче, відчуваючи теплий подих на своїй шкірі – слабкий, але стабільний.

«Залишається тільки чекати лікаря,» — подумав Чонгук, випрямляючись.

Він повернувся до ванної кімнати, де зібрав розкидані рушники, скрутив мокрий одяг і виніс його до кошика для білизни. Одяг Техьона — брудний, пропахлий димом і кров’ю — він запакував у мішок для сміття та виніс до бака біля задніх дверей.

Саме в цей момент, коли він повертався до будинку, відчинились вхідні двері. На порозі з’явились Намджун і лікар Чхве Сухо.

— Як він? — одразу ж запитав Намджун, скидаючи взуття.

— Не приходив до тями, — відповів Чонгук, пропускаючи їх усередину. — Але дихає рівно.

Лікар Чхве, не гаючи часу, пройшов до гостьової кімнати, де лежав Техьон. Намджун кивнув, його погляд на мить зупинився на Чонгуку — на його вологому волоссі, на зморшках на чолі.

— Ти в порядку?

Чонгук лише кивнув, не знаходячи слів. Сьогодні був довгий день. Дуже довгий.

Але тепер, коли тут був лікар, можна було трохи перевести дух.

Вони також пішли до кімнати.

— Шкода, що зустрічаємось за таких сумних обставин, — сказав лікар.

Чонгук лише мовчки схрестив руки на грудях. Він відчував, як втома починає давати про себе знати – тіло ніби налилося свинцем після всього, що сталось сьогодні.

— Потерпілий без свідомості? – запитав лікар, вже відкриваючи свою сумку.

— Так. Від аварії.

— Вам самому допомога потрібна? – лікар обвів його досвідченим поглядом.

Чонгук заперечно похитав головою: «Мені – ні.»

Лікар Чхве кивнув і, не гаючи часу, попрямував до ліжка. Намджун, який весь цей час стояв у дверях, тепер підійшов ближче.

— Ми заїхали в аптеку по дорозі, — пояснив він, піднімаючи великий пакет з ліками. — Лікар у курсі подробиць аварії. Взяли все, що може знадобитись.

Чонгук кивнув, його погляд ковзнув по пакету, потім повернувся до Техьона. Хлопець лежав нерухомо, як лялька, тільки слабкий подих свідчив, що він живий.

— Я попрошу вас відійти від ліжка, — сказав лікар, розкладаючи інструменти. — Краще взагалі вийти з кімнати. Мені потрібен простір для огляду. І увімкніть верхнє світло, будь ласка.

Чонгук обмінявся поглядами з Намджуном.

— Ти залишайся, — тихо сказав він. — А я… я вийду. Трохи втомився, поки готував його.

Вони вийшли у коридор. Намджун поплескав його по плечу:

— Ти впорався. Молодець. Було важко?

Чонгук знизав плечима:

— Просто роздягти, помити, одягнути. Нічого складного.

— Добре. Я трохи хвилювався, як у тебе вийде.

— Все нормально, — Чонгук махнув рукою. — Я піду на кухню, зроблю собі кави. Погукайте, коли завершите.

— Кава вночі? — Намджун підняв брови.

— Для кави ніколи не пізно, — відповів Чонгук і пішов у бік кухні.

Чонгук насправді не хотів кави. Він хотів чимось зайняти руки, щоб вони не тремтіли. Хотів, щоб у будинку лунали ще якісь звуки — клацання ложки об чашку, булькіт киплячої води, щось, що заглушить цю нестерпну тишу.

«Якщо кава допоможе прочистити розум… що ж, нехай буде кава.»

За тридцять хвилин він встиг зварити каву, випити одну чашку і почати другу. Сидів, крутив порожню чашку в пальцях, вдивляючись у темну рідину на дні. Друга порція кофеїну — чи це зараз добра ідея? Чи варто ризикувати серцем заради хвилинної ясності?

Він відставив чашку і пройшов у кімнату, де лежав Кім.

Той був обклеєний пластирями. Тіло блищало від лікувальних мазей, розсічені брова і губа були під шарами медичного клею, їхні краї стягувались медичними скобами. Права кисть — туго перев’язана еластичним бинтом.

Його тіло було вкрите подряпинами, синцями та саднами. Плече — вивихнуте, але лікар Чхве вправив його, як міг. Права кисть теж була вибита з суглоба, обидва гомілкостопи — розтягнуті та частково вивернуті. Тепер і кисть, і ноги щільно перемотані еластичними бинтами, які здавалися єдиною річчю, що тримає його кістки разом.

— У такому вигляді я його залишаю, — сказав лікар Чхве, знімаючи медичні рукавички. — Я їду додому, але Намджун скоро привезе мого асистента. Він залишиться тут на ніч. Завтра вранці продовжимо огляд.

Вони повернулися у вітальню. Чонгук мовчки вказав на диван, і лікар, з вдячністю кивнувши, сів, відкинувшись на спинку.

— Дивно, але… — лікар Чхве заплющив очі, ніби збираючи думки. — Його кістки цілі. Грудна клітина, черевна порожнина — я не знайшов ознак внутрішніх кровотеч чи пошкоджень органів. Рефлекси в нормі, чутливість є. Я боявся, що у нього перелом хребта, але… — він розплющив очі, — наразі тести показують, що ноги він відчуває.

Чонгук стиснув кулаки.

— Наразі?

Лікар похитав головою.

— Такі травми — вони… непередбачувані. Завтра все може бути інакше. Але сьогодні — це найкраще, на що ми могли сподіватися.