34

Наступного дня в обід до них приїхав Намджун. Вони разом пообідали в їдальні.

Техьон підозрював, що той приїхав заради нього.

— Намджуні-хьон, ти тут заради мене?

— Так, Техьоне. Чонгук коротко мені все пояснив. Я перегляну звіти й інформацію, яку тобі надсилають, пізніше. Але цю розмову вирішив не відкладати до понеділка. Розкажи мені все ще раз так, ніби я нічого не знаю про твій стан і цих людей. У Чонгука упереджене ставлення, а у мене — ні.

Техьон розповів усе, що вже говорив Чонгуку.

Намджун кілька хвилин мовчав, потім сказав:

— Техьоне, мені шкода, але я теж думаю, що тобою маніпулюють. Така гігантська компанія не може за кілька тижнів ледве не збанкрутіти — це нереально. Навіть людина без економічної освіти це зрозуміє.

— І пропозиція віддатися «Park Corp» — продовжив він, — це невипадково. Є ж іще «Jeon Inc». Чому тільки Пак? Якби Сун був чистий, він запропонував би вибір. Але він підсовує лише один варіант. Я думаю, Пак діє через Суна. Я перевірю, що зможу.

Намджун зітхнув:

— А тепер скажи, як ти себе почуваєш зараз?

Техьон чесно розповів йому про те, як раніше надихався прикладом Чонгука, як схилявся до того, щоб узяти керівництво компанією. Але зараз він абсолютно невпевнений у своїх здібностях керувати компанією, у тому, що компанія під його керівництвом розвиватиметься далі.

Він зізнався, що почувається збитим з пантелику і тепер ще менше розуміє, яке остаточне рішення ухвалити.

— Але точно не «Park Corp», — різко додав Техьон. — Ні в якому разі. Навіть якби я був повним нулем у бізнесі… Можливо, прийняв би інші рішення — нерозумні, недалекоглядні, але точно не це.

Усі згідно кивнули.

— Техьоне, я хочу дещо запропонувати, — сказав Намджун. — Навіть Чонгуку про це не говорив. Думав, поки їхав сюди.

Обоє очікувально подивилися на нього.

— Пропоную тобі на тиждень з’їхати. Не у свою квартиру, і не в готель — там завжди забагато вух. А в інше місце, де ти зможеш побути наодинці з собою. Тиждень — достатньо часу.

Техьон здивовано кліпнув очима.

— У мене в понеділок має бути дзвінок із Суном…

— Здійсниш його, і на цьому все. Скажеш йому правду, якщо хочеш: що береш тайм-аут. У тебе лише два тижні до рішення — часу дуже мало. Тож пропоную: відпочивай, думай, відновлюй душевну рівновагу. Просто повідомляй нам раз на день, що з тобою все гаразд.

Техьон задумався — це справді могло бути гарним рішенням.

Але Чонгук від цих слів відчув себе погано.

Його раптово обпалило жаром, потім він відчув, як похололи його руки й ноги.

Йому було страшно від думки, що Техьона не буде з ним цілий тиждень.

Він зараз дуже чітко усвідомив, що звик до Техьона. Полюбив бути з ним, жити з ним. Знати, що його дім тепер наповнений теплом — його присутністю, розмовами, спільними моментами.

Чонгук міг би сказати, що вже забув, як колись жив сам. Як не любив і не хотів ділити простір із кимось. Як обожнював свою самотність у великому порожньому будинку.

А тепер від однієї думки про відсутність Техьона він почувався порожнім.

Але мовчав.

Розумів: пропозиція Намджуна — правильна. Зараз треба думати не про себе, а про майбутнє Техьона. Якщо він йому дійсно не байдужий, то це теж допомога — дати йому простір, час, можливість прийняти рішення без впливу ззовні.

Адже це — історія його сім’ї. Одна з найбільших компаній країни, мультимільярдний бізнес, тисячі працівників, репутація, майбутнє особисто Техьона.

Це вибір, який визначить, чим він займатиметься далі. І він має бути його. Щоб він ніколи не пошкодував, не звинувачував інших.

Тож уголос Чонгук лише сказав:

— Я повністю підтримую Намджуна. Це дуже гарне рішення, Техьоне.

Він не піднімав очей на Техьона, уважно розглядаючи свою тарілку. Бо хоч слова й прозвучали бадьоро, всередині у нього все стискалося.

Техьон переводив погляд з одного на іншого.

Правду кажучи, спочатку він лише здивувався словам Намджуна. Але тепер до нього дійшло: Намджун абсолютно правий.

По спині Техьона пробіг холодок, неприємні мурашки прокотилися тілом.

Він так звик жити в цьому маленькому світі — у їхньому ізольованому всесвіті із Чонгуком. Життя до аварії здавалося тепер чимось далеким, наче не його власним.

Ці два з гаком місяці після аварії — ось його справжнє життя, де він пізнавав себе наново, відкривав у собі несподіване.

Зустрів людину, яка стала… особливою.

І сам Техьон став іншим. Особливим. Наче дивився на себе по-новому і все було інакше.

У цьому великому домі Чонгука, у їхньому маленькому світі, він відчував такий спокій. Чонгук став для нього втіленням сили, стабільності, впевненості.

Тепер Техьон розумів значення виразу «як за кам’яною стіною». Саме так він і почувався з Чонгуком.

А зараз йому треба на тиждень повернутися в той шумний «звичайний» світ.

Знову бути самому, чого він ніколи не робив.

Але, подумав він, можливо, саме час трохи побути наодинці. Очистити голову. Звільнити думки, тіло, душу від усіх впливів усіх слів. Ще глибше почути себе.

Техьон розумів: зараз він ухвалює рішення, яке визначить його майбутнє — ким він буде, як житиме, що стане його справою, як потече його життя на роки вперед.

Він відчув, як защипало очі. Могла б і сльоза проронитися, але стримався. Емоційного накалу виявилося недостатньо для сліз.

Техьон також усвідомлював усю ситуацію. Підвів очі, подивився прямо — спочатку на Намджуна, потім на Чонгука.

— Намджуні-хьон, я розумію тебе. Твоя пропозиція дуже розумна.

Його погляд зупинився на Чонгуку:

— Я не хотів би покидати цей дім. Але розумію — це необхідно. Так правильно.

Він стиснув губи:

— Ця людина маніпулювала мною. Непомітно, по крихті, вкладаючи в мою голову отруйні думки. Їх треба викорінити.

Намджун видихнув, відкинувшись на спинку крісла:

— От і чудово. Вирішили.

— Як це буде? — поцікавився Чонгук.

— Чонгук-і, пам’ятаєш мою квартиру, що залишилася від батьків?

Чонгук нахмурився, але кивнув.

— Ми там тусувалися, коли вчилися в університеті, — нагадав Намджун.

Чонгук усміхнувся.

— Так от, хоч я там давно не живу, але не продав. Спочатку здавав, потім передумав — дорога як пам’ять. І, як бачиш, знадобилася. Там зроблений ремонт, усе є, вона абсолютно вільна. Потрібно лише продукти завезти.

— Місце чудове, — Чонгук кивнув, знову подивившись на Техьона. — Там прекрасний район. Центр, але затишно, тихо і дуже гарно.

Техьон теж усміхнувся, вже передчуваючи, як це може бути.

— Ось що я пропоную: сьогодні субота, давайте тоді сьогодні ще всі залишаться тут, — він легенько ляснув долонею по столу, показуючи «тут» — у цьому домі. — Техьоне, збери речі, які тобі потрібні на тиждень. Комп’ютер не бери. Побудеш просто наодинці з собою.

— Можливо, книги? — запитав Техьон.

— Так, візьми книги, одяг, усе, що тобі потрібно — приготуй валізу. А в неділю ближче до вечора я за тобою заїду, відвезу в цю квартиру. А сам за цей час туди поїду. Перевірю, чи там порядок, чистота. Закуплю продуктів. І квартира чекатиме на тебе.

Усі замовкли. Просто деякий час дивилися один на одного.

Потім Намджун усміхнувся:

— Ну от, одну проблему вирішили точно. Техьоне, поки тебе не буде, ми активно займемося тими документами, які ти надішлеш. Подивимось, проаналізуємо. Я буду тебе тримати в курсі. А тобі потрібно тільки писати мені раз на день, що в тебе все добре. Якщо щось знадобиться або щось буде не так, будь ласка, одразу мені пиши або дзвони.

Він показав рукою на них обох:

— Вам би я не радив спілкуватись. Можливо, також максимум — повідомлення на день, що в тебе все гаразд. Щоб твій розум був чистим.

Чонгук закотив очі, зітхнувши.

Техьон згідно кивнув:

— Це справді правильне рішення.

 

***

 

Коли Намджун у суботу поїхав, до кінця вечора і всю ніч Техьон і Чонгук не відлипали один від одного.

Вони провели весь час в обіймах. Просто розмовляли, сиділи в обіймах, лежали в обіймах, цілувались. Вночі, коли пішли спати, довго розтягуючи задоволення, займались сексом. Так, щоб кожен запам’ятав ці відчуття на весь наступний тиждень.

А одразу після того, як Намджун пішов, Техьон сів за комп’ютер.

Написав усім своїм замовникам. Ту роботу, яка була закінчена, — переніс терміни, коли її здасть. Ті проєкти, які були поточними, — відписався, пояснивши, що терміни продовжуються на тиждень. Обговорення нових проєктів — поставив на паузу.

Інших справ у нього і не було. Написав тільки ще листа пану Суну, що в понеділок він з ним поспілкується або відеозв’язком, або телефоном. Більше нічого не пояснював.

 

***

 

Неділя минула неймовірно швидко. Техьон приділив час збиранню речей та одягу. Близько шостої вечора за ним заїхав Намджун. Він не став заходити в будинок, просто заїхав у двір, як завжди відкривши розсувні ворота своїм пультом.

Намджуну не потрібно було нічого пояснювати. Хоча вони з Чонгуком більше не говорили про те, що відбувається між ними з Техьоном, він сам прекрасно все розумів — їхні стосунки заходять усе далі й далі. Він бачив це по Чонгуку — наскільки той змінився. Чонгук був схожий на людину в любові, а не просто на чоловіка, який знайшов сексуального партнера. На людину, яка вступила в прекрасні стосунки, де є все — і радість, і повнота почуттів, і близькість, і секс. Тому він просто чекав, поки Техьон вийде з дому.

Тим часом Техьон стояв у коридорі в обіймах із Чонгуком. Вони ніяк не могли відлипнути один від одного. Чонгук його обіймав, притискав до себе, цілував, осипав поцілунками його обличчя, шию, всі відкриті ділянки шкіри. Техьон же ухилявся від таких поцілунків, а хотів поцілунків у губи, хотів насолодитись смаком Чонгука, щоб запам’ятати його ще більше і ще глибше ввібрати в себе. Щоб вистачило на цілий тиждень.

Нарешті вони почули, як Намджун коротко посигналив. Чонгук застогнав, а Техьон закотив очі.

— Ведмежатко, мені так тебе бракуватиме, — сказав Чонгук.

Техьон награно застогнав, а Чонгук відповів:

— Ну що ж поробиш, коли ти — Ведмежатко? — чмокаючи його в губи раз за разом.

— Мені теж тебе бракуватиме. Цього дому. І всього, що ми робили разом.

— Ну… Це всього лише тиждень. І це правильно.

Вони нарешті відірвалися один від одного. Вийшли з дому. Чонгук допоміг покласти валізу Техьона в багажник. Техьон сів у машину і вони поїхали.

Коли вони виїхали за територію і ворота зачинилися, Чонгук відчув, як порожньо стало в цьому домі без Техьона.

 

***

 

Через сорок хвилин вони були на місці. Намджун заїхав у двір невеликого затишного житлового комплексу, де було кілька будинків різної поверховості —  будинки у п’ять, шість, сім поверхів. Прекрасні тихі дворики, дитячі майданчики, спортивні майданчики, гарні клумби, доріжки.

Коли Техьон вийшов, він із задоволенням оглянувся:

— Тут справді дуже красиво!

Цей житловий комплекс так відрізнявся від того місця, де він жив з батьками. Той сучасний комплекс також мав усе — і дитячі майданчики, і спортивні зони, але все здавалося якимось бездушним.

А тут усе тонуло в зелені.

— Ось саме тому я не продав цю квартиру, — відповів Намджун. — Тут гарний тихий спокійний район, навколо кілька парків і скверів. Дуже красиво, є що подивитися. Раджу багато гуляти.

— Ти мені радиш не сидіти вдома? — запитав Техьон.

— Так, саме раджу не сидіти вдома. Добре, що багато хто носить маски. Тож просто надінь маску і гуляй. Провітрюй мізки. Повідчувай людей, світ, повідчувай, як може бути інакше, щоб ти справді міг прийти до гарного правильного рішення про своє майбутнє.

Вони піднялись у квартиру. Намджун дав Техьону ще один комплект ключів, показав, як відчиняються замки, провів коротку екскурсію квартирою.

Квартира дійсно була маленькою: тут була ванна кімната, кухня й одна велика кімната, яка була одночасно і спальнею, і вітальнею. Тут усе було добре спроєктовано — було місце і для ліжка, і для великої шафи, і для великого на пів стіни телевізора. Полиці, кілька тумбочок, комод. Невеликий, але зручний диван. Був також невеликий балкончик. Усе, що потрібно для комфортного життя однієї людини.

Також Намджун показав на кухні, що є продукти. Але Техьона це не надихнуло.

— Намджуні-хьон, я… як би… не вмію готувати, — сказав він.

— Ооо, починається! — усміхнувся Намджун. — Ну ось якраз у тебе тиждень — експериментуй з усім, що тут є. Як я тобі й сказав, заїжджати не буду. Просто пиши раз на день.

Намджун востаннє оглянув кухню і пішов до виходу. Одягнувшись, дістав гаманець, а з нього картку:

— Якщо щось знадобиться, кудись підеш, щось замовлятимеш, розраховуйся моєю карткою.

— У мене є картка, — сказав Техьон.

— У тебе є картка Чонгука. Ми не знаємо, можливо, хтось відстежує його витрати, спостерігає за ним, і буде не дуже добре, якщо всі дізнаються, що Чонгук сидить удома, а його картка світиться в іншому районі. Тож його картку не використовуй. Бери мою.

Техьон уважно подивився на Намджуна і подумав — який же розумний цей чоловік. Не дарма начальник служби безпеки. Дуже слушне рішення.

— Я тебе зрозумів, — сказав він. — Погоджуюсь. Добре.

Він узяв картку. Ще раз подякував. Намджун попрощався і вийшов.

Техьон зачинив за ним двері.

І відчув… Як тут тихо.

Це було незвичне відчуття. Не сказати б, що погане.

Він узяв свою валізу, розклав речі, які взяв із собою. Пішов на кухню. Деякі продукти не потребували приготування — готові закуски, салати. Повечеряв. Заварив собі чашку чаю.

І сидів на кухні, пив свій чай у тиші, дивлячись у вікно на нічне місто.

Він уже й забув, як виглядає нічне місто. З вікон будинку Чонгука було видно лише його двір. Знову зловив себе на тому, що це цікаве відчуття. І воно йому подобається.

Насправді йому подобалась відокремленість будинку Чонгука.

Але зараз йому подобалось і це відчуття. Він сам один у цій квартирі, але навколо — люди, багато людей. Цілі світи людей, кожен зі своєю історією. Тут можна вийти з дому і ти потрапиш у магазин, у кафе, у парк. Тут ти можеш загубитися в натовпі. Намджун правильно казав: одягни маску, якусь шапку чи кепку — і ось ти вже пересічний перехожий.

Техьон відчув, що насправді йому не так погано, як він очікував. Йому було дуже незвично бути одному без Чонгука. Але загалом було непогано.

Допив чай.

Пішов у ванну. Прийняв душ. Розстелив ліжко і ліг.

Спати було ще рано. Але він не хотів зараз ні вмикати телевізор, ні користуватися телефоном.

Єдине, що він зробив — відкрив свою переписку з Чонгуком і написав йому: «Спокійної ночі».

Буквально одразу прийшло повідомлення Чонгука: «Спокійної ночі, Ведмежатко. Солодких снів».