17

Вперше Чонгук поцілував Техьона у четвер.

З понеділка Техьон прийняв рішення прокидатися щоранку разом із Чонгуком. Того понеділка це виявилося нескладно: шум, який створювали вони з Намджуном, розбудив його. Техьон чув, як Намджун голосно перемовлявся з Чонгуком, проходячи коридором, тому й сам прокинувся рано. Він приєднався до них на кухні, де вони разом випили кави. Розмова їхня тривала, і настрій у всіх був пречудовий.

Чонгук знову обробив рани Техьона вранці, хоча цього разу процес був значно швидшим. Часу було обмаль, але Техьону були приємні навіть ці кілька хвилин, поки Чонгук торкався його шкіри.

Після того, як вони з Намджуном поїхали, Техьон вирушив на пошуки годинника, який міг би слугувати будильником, адже у кімнаті Техьона не було жодної техніки. Електронний годинник із функціями будильника, визначення температури та вологості він відшукав якраз у сусідній гостьовій кімнаті, де ночував Намджун.

Техьон забрав цей годинник до себе і встановив його на 6:30 ранку — саме в цей час прокидався Чонгук. Його ранок починався о пів на сьому з душу, за яким слідувала кава, неспішний сніданок, одягання та виїзд на роботу близько восьмої години. Чонгук волів прибути до офісу до дев’ятої, щоб рівно о 9:00 вже повноцінно зануритися у робочий день. До цього часу він встигав перевірити пошту, підготувати документи, над якими працював увечері, та підготуватися до нарад.

Тому у вівторок Техьон прокинувся вже за будильником, самостійно. Чонгук здивувався, побачивши, як Техьон заходить на кухню, але його обличчя одразу осяяла тепла посмішка.

— Техьоне, тобі ж немає потреби вставати так рано.

— Так, я знаю, але мені хочеться. Раз ти тепер живеш у цьому домі не сам, то чому ж ти повинен снідати наодинці? Ми ж і так бачимося так мало. Коли ти сьогодні повернешся додому?

— Повернуся сьогодні, як завжди, після шостої, можливо, близько сьомої.

—  Які у тебе плани?

— Сьогодні можна не йти в спортзал, а поплавати в басейні. Потім вечеря, і потім я буду працювати.

— Якщо ти візьмеш мене з собою поплавати, то якраз у басейні та за вечерею у нас і буде час, щоб поговорити.

Чонгук замислився над цими словами Техьона і справді усвідомив їхній сенс. Техьон цілий день удома сам, поки Чонгук на роботі. І ранкова зустріч, можливість поспілкуватися — це справді шанс краще пізнати одне одного і зміцнити стосунки.

— Тим більше, — продовжував Техьон, — ти зараз для мене єдина людина, з ким я спілкуюся, і, напевно, єдиний мій друг. Я можу назвати тебе другом?

Чонгук замислився. Так, він, напевно, міг би назвати його другом. Хоча вони були ще мало знайомі. Якщо говорити офіційно, вони просто були знайомими, сусідами.

Але Чонгук розумів глибинну думку Техьона: що зараз, коли вони обидва такі самотні і знайшли одне в одному таку підтримку, живучи разом в одному домі, і виявилося, що їм надзвичайно легко спілкуватися, і у них так багато спільного,  то так, мабуть, він зараз для Техьона був другом, а Техьон був другом для нього.

Чонгук навмисне не думав про те, що відчував до Техьона.

«Дружба — значить дружба», — намагався він переконати себе, коли Техьон зізнався, що хоче вставати разом із ним.

— Я зрозумів тебе, Техьоне. Добре.

— Я знайшов годинник у сусідній кімнаті.

— Візьми його собі. Без проблем. Усе, що тобі потрібно, можеш брати. Книги, речі…

— Якщо чесно, мені дещо потрібно. У мене закінчується шампунь. І ще мазі, знеболювальне…

— У тебе щось болить?

— Ні, але до вечора іноді ниють суглоби. Лікар Чхве виписав мені препарати — вони знімають запалення, гарячку й біль.

Чонгук задумався.

— Слухай, давай я залишу тобі картку — зможеш замовити сам.

— Як? У мене ж немає ні телефона, ні ноутбука.

— Тоді напиши список. Я куплю сьогодні й привезу.

Техьон погодився, і вони продовжили снідати.

 

***

 

Увечері Чонгук привіз ліки. Сьогодні вони пішли плавати.

І це стало новим відкриттям.

Техьон був у спортивних шортах Чонгука, сам Чонгук — у плавках.

Спочатку вони просто плавали, потім Чонгук приніс м’яч.

Вони кидали один одному м’яч, сміялися, бризкали один на одного. Але Чонгук не міг не дивитися, як вода стікала по тілу Техьона, як мокре волосся прилипало до його обличчя. Як він сміявся, немов це був їхній перший справжній день без тіней минулого.

Навіть синці — темно-фіолетові, виразні — не псували загального враження.

Техьон був аристократичним з його витонченими рисами. Сильним — м’язи напружувалися під шкірою, коли він кидав м’яч. І невимовно привабливим.

Чонгук не міг відвести погляду.

Техьон же, у свою чергу, танув від вигляду Чонгука.

Тепер він міг розгледіти кожен м’яз на його тілі. І не тільки м’язи. Він украдкома, як йому здавалося, залипав на сідниці Чонгука — пружні, чітко окреслені під мокрими плавками, і пах — де тканина злегка обтягувала форму.

Його кидало в жар, коли під час гри вони випадково торкалися один одного плечима, руками чи стегнами.

Коли вони виходили з басейну, Техьон був трохи збуджений. Але він не розумів, чому. Через Чонгука? Чи через цю безтурботну веселість, яка змусила його забути, чому він взагалі в цьому будинку?

Це було життя. Справжнє, яскраве: сміятися, грати в м’яча, відчувати себе легким.

 

***

 

Вівторок і середа пройшли однаково. Техьон прокидався о 6:30, приходив на кухню.

Не снідав одразу — лише пив каву або чай, спостерігаючи, як їсть Чонгук. Увечері — спортзал, вечеря, і кожен у свою кімнату.

Дивно, але Техьону подобалося вставати рано. Раніше це було катуванням — університет о 9:00, коли він любив нічні бдіння — малювати, вивчати програми, працювати над дизайнами.

Але зараз… Він раніше лягав і із задоволенням прокидався. Тому що це було в цьому будинку, заради цієї людини.

Він приходив на кухню сонний, зі спухлими повіками, трохи припухлими губами, скуйовдженим волоссям.

І Чонгук посміхався, думаючи, наскільки Техьон схожий на плюшевого ведмедика — милого і беззахисного.

У четвер Техьон прокинувся о 6:30, ще хвилину полежав, насолоджуючись тишею, а коли почув кроки Чонгука на сходах, підвівся.

Вмився, почистив зуби, уважно оглянув себе в дзеркалі — губа вже загоїлася, брова — теж, лише ледь помітний слід, який, схоже, не залишить і шраму.

Він подивився на своє відображення — припухлі щічки, скуйовджене світле волосся, що вже досить відросло.

На кухні Чонгук був уже одягнений на роботу: штани, біла сорочка із закатаними рукавами до ліктів, верхні ґудзики поки розстебнуті — відкривали ключиці та частину грудей.

Його волосся, зачесане назад, відкривало виголені скроні й підкреслювало чіткі риси обличчя.

«А коли воно розкуйовджене…» — подумав Техьон, згадуючи, як воно виглядає вологим або з пробором посередині — тоді локони падали на обидва боки обличчя, трохи крутилися.

Він насилу відвів погляд.

Чонгук готував сніданок, розставляв тарілки, вмикав кавомашину, прибирав чашки.

Техьон узяв склянку, випив води, потім увімкнув чайник і почав шукати чай. У шафці був лише один сорт — простий зелений, але йому він подобався.

Він притулився до стільниці, чекаючи, поки закипить чайник, і розмовляв із Чонгуком.

За вікном світило сонце — середина серпня, ранкові промені вже заливали кухню яскравим світлом. Техьон обернувся до вікна, зажмурившись від сліпучого світла.

І раптом відчув, що Чонгук підійшов дуже близько.

— Техьоне, ти мене не чуєш?

— А? Ні, вибач, замислився…

Він обернувся до Чонгука, все ще примружуючись від сонця.

— Я бачу, як ти грієшся на сонці. До речі, ти виходив на подвір’я? Можеш постелити щось, щоб позасмагати, або просто полежати на лежаку.

— Так, я забрав ті лежаки, що стояли у дворі – поставив біля виходу зі своєї кімнати на веранду.

— Якщо хочеш, покажу, де ще можна взяти столик.

Техьон кивнув.

Чайник закипів. Він узяв його, але не поспішав заварювати чай – зелений не заливають окропом.

— Чонгук, а що ти ще хотів запитати?

А потім помітив: Чонгук дивиться на нього так само, як він раніше на Чонгука – залипає.

— Нічого, – усміхнувся Чонгук. – Просто задивився, як тінь від твоїх вій падає на щічки.

— Напевно, у мене такі великі щоки, що це помітно?

Обидва засміялися.

Чонгук стояв так близько, що Техьон міг би сказати: «Я в хмарі твоїх парфумів». Але замість цього почув:

— Вранці у тебе такі милі щічки.

— Так-так, я як плюшевий ведмедик.

І тоді Чонгук підняв руку й ледь торкнувся його щоки. На мить він зупинився, вагаючись: «А раптом це йому не подобається?»

Але Техьон не відсунувся. Навпаки – заплющив очі й посміхнувся ще ширше.

І ця картина – Техьон у його футболці, у його штанях, з розкуйовдженим волоссям, припухлими від сну щічками й губами, у сонячних променях – здалася Чонгуку справжнім витвором мистецтва.

Він піддався пориву – відвів руку від щоки, двома пальцями (великим та вказівним) взяв Техьона за підборіддя, повернув його обличчя до себе і поцілував у щоку.

Відсунувся, все ще тримаючи пальці на підборідді, і знову злякався: «Якою буде його реакція?»

Але Техьон стояв із заплющеними очима, з тією самою ніжною усмішкою, у золотистому світлі ранку.

І Чонгук не втримався. Поцілував його вище – на вилиці. Ще раз – нижче, у щоку. Тільки тоді опустив руку.

Техьон все ще не відкривав очей.

Чонгук почувався збентеженим.

Щойно сталося те, що сталося, його розум поринув у хаос: «Йому це сподобалося чи ні? Зараз він може закричати на мене, відштовхнути, вдарити, образитися… А раптом він подумає, що це жалість? Або що я до нього пристаю?»

Поки він перебирав ці думки, Техьон розплющив очі.

Його карамельний погляд зустрівся з темним, майже чорним і він нічого не сказав. Тільки підніс руку й доторкнувся долонею до щоки, туди, де лишився слід поцілунку.

— Вибач… — прошепотів Чонгук.

Техьон повільно кліпнув:

— За що?

— За те, що перейшов твої межі. Доторкнувся без дозволу. І… поцілував.

Техьон знову подивився йому в очі:

— Ти ж зробив те, що хотів, так?

Чонгук голосно видихнув:

— Так… Вибач. Просто ти стояв такий… милий ведмедик. Я не втримався. Це більше не повториться.

— Чому? — голос Техьона був тихим, але чітким.

— …Чому?

— Чому не повториться? Невже я з завтрашнього дня перестану бути ведмедиком? Чи раптом втрачу свою «милість»?

— Ні. Я просто подумав, що тобі це неприємно.

— Ні. Мені було приємно.

Він відвів руку від щоки й продовжив, обираючи кожне слово:

— Я сприйняв це як підтримку. Іноді слів замало. Іноді вчинок каже більше. Твої поцілунки – вони про це. Ти не міг пояснити словами, що відчував. Але міг показати. За кілька секунд ти сказав більше, ніж за годину розмов.

Чонгук слухав, дивлячись на Техьона, і не міг не дивуватися.

«Як він так точно читає мої емоції?»

— Так, — видихнув він. — Саме так я й відчував. У грудях було відчуття розпирання — немов хотілося не просто сказати, а зробити щось. Тому я піддався пориву. І цей порив вилився у поцілунок.

— Якби ми були в інших обставинах — незнайомці, вороги чи колеги — цей жест можна було б сприйняти інакше. Але зараз…

Він зупинився, шукаючи слова.

— Ми з тобою в одному стані. Проживаємо майже ідентичний етап життя. І між нами є щось, що сторонній не зрозуміє: як ми відчуваємо, як переживаємо, як підтримуємо один одного.

— Ти став мені другом за кілька днів, — продовжив Техьон. — У тобі я знайшов те, чого не вистачало: опору, силу, впевненість.

— А я в тобі, — підхопив Чонгук, — знайшов те тепло, якого бракувало мені. Будинок перестав бути порожнім. Я більше не сам.

Техьон усміхнувся:

— Ось бачиш? Тому наступного разу нічого не треба пояснювати.

Чонгук кивнув, але в голові миттєво відзначив: «Він сказав “наступного разу”. Це означає, він допускає, що таке може статися знову.»

Його розум відмовився аналізувати цю думку. Замість цього він підійшов ще ближче на півкроку і обійняв Техьона за плечі.

— Дякую тобі, — прошепотів він. — За те, що розумієш. За те, що погодився залишитися в цьому домі. І за те, що цей етап ми проходимо разом. Навіть такі прості речі, як спільні сніданки, розмови, тренування — вони нагадують мені, що життя триває. Що я не один. Що майбутнє буде. Моє життя змінилося, але не стало гіршим. Воно просто інше.

Техьон нарешті опустив руку від щоки й поклав її поверх руки Чонгука на своєму плечі.

— Я теж радий, — сказав він.

Його усмішка була найтеплішою, яку Чонгук коли-небудь бачив.