16

Наступного дня, у суботу вранці Техьон прокинувся пізно. Цієї ночі він вперше спав міцно, без снодійних, і справді виспався. Він потягнувся у ліжку та відчув – біль поступово відступає.

Синці вже не так боліли, подряпини майже загоїлись. Лише суглоби трохи нили. Можна було б сказати, що він майже здоровий – як до аварії. Шия ще ломила, але він був впевнений: це швидко пройде.

Він умився, одягнувся та вийшов у коридор.

У будинку стояла тиша, лише десь грала приємна лаунж-музика. Чулися звуки з кухні і він попрямував туди.

— Доброго ранку, — сказав Чонгук, коли Техьон зайшов у кухню. — Чи вже, мабуть, доброго дня? Майже одинадцята.

Техьон м’яко посміхнувся.

— Як ти спав?

— Дуже добре, дякую. Справді виспався.

— Будеш їсти зараз чи почекаєш обіду? — запитав Чонгук, готуючи стіл.

— А ти? — Техьон пройшов у кухню та сів на стілець.

— Я сьогодні не снідав, лише випив каву.

— Ну, тоді, може, поїмо разом? Пізній сніданок.

— Давай.

Техьон запропонував допомогти, але Чонгук відмовився, тож він просто сидів і спостерігав.

Для Техьона це було заворожуюче видовище.

Сьогодні Чонгук був без укладки – його волосся лежало м’яко і природньо, було трохи хвилястим. На ньому була проста бавовняна футболка (трохи більша за розміром, з глибоким вирізом, що відкривав ключиці) та широкі оверсайз-штани.

І хоча Техьон знав, яка у Чонгука фігура під цим одягом – сильне, накачане тіло – було цікаво бачити його таким «домашнім».

На його обличчі грала легка усмішка. Він був надзвичайно гарним. Техьон наче бачив його вперше – у денному світлі, на «тверезу» голову.

«Він справді дуже привабливий», – подумав Техьон.

І знову відчув ту саму ауру – силу, спокій, впевненість. Навіть просто перебуваючи поруч, Техьон відчував, як його наповнює відчуття стабільності.

Вони почали їсти. Багато говорили. І говорили легко – наче знали один одного все життя.

Між ними була ця невагома легкість. Техьон розповів трохи про своїх друзів, про навчання в університеті, про роботу. Чонгук, у свою чергу, поділився тим, як пройшов його тиждень, як він вливається у нову посаду.

— Але в душі я все ще той самий хлопчисько, — зізнався Чонгук, закінчуючи розповідь. — Приходжу в офіс, сиджу в розкішному кабінеті, одягнений у дорогий костюм, а відчуваю, наче мені все ще 25. Дивне відчуття.

Техьон усміхнувся:

— Мені, звісно, не 30, але я теж іноді почуваюся на 17. Легким, безтурботним, наче майбутнє ще десь далеко, а зараз можна просто жити і насолоджуватися.

— А знаєш, у чому краса такого стану? — запитав Чонгук.

— У чому?

— У тому, що ми з тобою справді можемо собі це дозволити.

Він знизив голос:

— Техьоне, іноді я сам собі дивуюся. Ми багаті. Можемо дозволити собі майже все. То чому б не дозволити собі жити так, щоб отримувати задоволення?

Техьон згідно похитав головою.

Вони ще трохи поговорили про роботу, про свої компанії. Коли почали прибирати зі столу, Техьон запитав:

— Що плануєш сьогодні?

— Потрібно попрацювати, — відповів Чонгук. — Як бачиш, я вчасно виходжу з офісу, але роботу беру додому. Тож працюю ввечері, а іноді й у вихідні. Сьогодні теж потрібно. А ближче до вечора хотів сходити у спортзал, потім – вечеря. І ввечері, можливо, подивлюся якийсь фільм.

Він подивився на Техьона:

— А ти?

Техьон закотив очі:

— У мене невеликий вибір — прогулянки будинком, можливо, вийду на двір, чи, можливо, щось почитаю. Можна мені взяти якусь із твоїх книг?

— Звісно, — кивнув Чонгук. — Давай підемо в кабінет, вибереш що забажаєш.

Вони вийшли з кухні. Підходячи до сходів, Чонгук мимоволі вже готувався підставити руку — звичка вчорашнього дня. Але зупинився, помітивши, що Техьон йде впевнено.

Так само мимоволі і Техьон подумав, як було б добре знову опиратись на його руку, йти плечем до плеча, як учора. Але він теж стримався — підтримка зараз була не потрібна.

Однак, коли вони почали підніматись, різниця стала очевидною: Чонгук спортивно злетів угору, тоді як Техьон повільно взявся за поручень. Гомілкостопні суглоби ще нили, а еластичні бинти обмежували рухливість.

Чонгук, вже зверху, обернувся і миттєво спустився, простягнувши руку.

Техьон без вагань прийняв допомогу.

Коли вони піднімались, щось тепле і пульсуюче розлилось у Техьона в зоні сонячного сплетіння.

У кабінеті Чонгук жестом показав на книжкові шафи:

— Користуйся як хочеш. Будь-які книги – художня література, науково-популярні, бізнес, економіка. Обирай.

— Дякую, — кивнув Техьон і почав уважно оглядати полиці, час від часу дістаючи ті чи інші томи.

Чонгук сів у крісло, відкрив ноутбук і зробив вигляд, що починає працювати. Насправді ж його погляд повертався до Техьона.

«Який же він гарний, — думав Чонгук. — І здається, що з кожним днем стає ще красивішим.»

Він знову здивувався його статурності – широкі плечі, довгі міцні ноги, ця неприхована мужність у кожному русі. Але при цьому якась неймовірно ніжна аура, що робила його привабливим не лише зовні, а й тим, як він існував у просторі.

Чонгук відчував спокусу: підійти ближче, торкнутися, просто побути поруч. Але, звичайно, не зробив цього.

— Я обрав, — Техьон показав кілька книг. — Піду до себе. А коли вирушатимеш у спортзал, поклич. Хочу з сьогоднішнього дня поступово повертатися до тренувань.

— Гаразд, — Чонгук ледве помітно усміхнувся. — Зайду до тебе.

Техьон вийшов, а Чонгук ще хвилину дивився на зачинені двері, перш ніж повернутися до роботи.

 

***

 

Чонгук закінчив роботу близько п’ятої вечора. Він потягнувся, вимкнув ноутбук і прибрав документи зі столу. Переодягнувшись у спортивний одяг, він пройшов до кімнати Техьона.

Двері були привідкриті, але він все одно зупинився на порозі й постукав.

— Заходь, — почувся голос Техьона.

Чонгук увійшов і побачив, що той сидить на ліжку, спершись спиною на узголів’я і читає книгу.

— Я закінчив. Ідемо у спортзал?

— Так, пішли.

У спортзалі Чонгук показав Техьону всі тренажери. Вони обговорили, які вправи йому потрібні для відновлення сил і суглобів.

Техьон із задоволенням оцінив зал:

— Тут справді є все.

Він не був фанатом спортзалів, але розумів – цей, хоч і невеликий, був професійно обладнаний.

Чонгук підвів його до гантелей – найлегші, по 0,5 кг, як і рекомендував лікар.

Техьон закотив очі, але погодився – якщо такі показання, то треба слухатися.

— Можна почати з бігової доріжки?

— Так, навіть босоніж. Ти ж не бігтимеш?

Чонгук був у кросівках, Техьон – босоніж.

— Ні, мені рекомендували почати з помірної ходьби.

Чонгук підійшов до тренажера, показав, як його вмикати, налаштовувати та змінювати режими.

— Почнемо з повільної ходьби.

Техьон взявся за поручні, обережно ступив на доріжку і рушив.

Чонгук пішов до інших тренажерів, почав свою тренувальну рутину. Музика змінилася – він переключив на своєму телефоні важкі ритми з потужними басами, ідеальні для тренувань.

Тим часом Техьон йшов доріжкою, тримаючись за поручні і дивлячись у вікно. «Повільний крок» ввів його в стан, схожий на медитацію. Він відчував, як його тіло оживає: кров прискорилася, серце забилося трохи швидше, і це було приємно. Наче життя поверталося в його м’язи, в кожну клітину.

Краєм ока він бачив, як Чонгук переміщається між тренажерами: важко дихає, витирає піт, його волосся прилипало до чола і скронь, а футболка була вологою. Але коли той проходив повз, Техьон ловив його запах – не різкий, а свіжий, змішаний з легким ароматом парфуму. Кожен раз, коли Чонгук наближався, він несвідомо глибше вдихав, немов хотів глибше наситися ним.

Техьон переключив режим на «Помірну ходьбу». Доріжка прискорилася, і він підлаштував крок. Боляче не було – можливо, тому, що він йшов босоніж, відчуваючи кожен рух доріжки під стопами.

Чонгук продовжував тренування, а Техьон дивився у вікно, час від часу скосивши погляд, стежачи за ним.

Через п’ять хвилин він знову додав швидкості – «Швидка ходьба».

Але вже за дві хвилини щось пішло не так – серце забилось занадто швидко, дихання переривалося, ніби груди стискало, суглоби (коліна, гомілки) різко занили.

Він міцніше вхопився за поручні, але ноги вже підгиналися.

— Чонгук, — неголосно промовив він, намагаючись не панікувати. — Підійди, будь ласка… Мені недобре.

Чонгук тут же підскочив до нього. Заглянув в обличчя, подивився на режим доріжки, потім вниз – на його ноги.

— Техьоне…

Той переставляв ступні по доріжці, але рух був невпевненим.

— Мені недобре. Трохи крутиться голова. І серце сильно б’ється.

Чонгук, не роздумуючи, став позаду Техьона, ступивши на нерухомі краї доріжки. Притиснув його до себе.

Лівою рукою обхопив його груди, правою – вимкнув тренажер.

Доріжка ще кілька секунд прокручувалася, перш ніж зупинитися. Техьон зробив останній невпевнений крок і нарешті завмер.

— Фуух… — глибоко видихнув він, опустивши голову й заплющивши очі. — Дякую.

Вони стояли так близько хвилини. Чонгук, широко розставивши ноги на нерухомих краях доріжки, тримав Техьона спиною до своїх грудей. Його обличчя було дуже близько до обличчя Техьона, і він намагався розгледіти його стан.

Почувши, що дихання Техьона стає рівнішим, Чонгук потягнув його за собою, зійшовши з доріжки.

Техьон ледь переставляв ноги, майже повністю перенісши свою вагу на Чонгука. Той, утримуючи його, ледь не ніс на собі.

Озирнувшись, Чонгук підвів Техьона до найближчої лавки – біля тренажера для жиму штанги.

Підійшовши, він на мить розгубився: як посадити Техьона, якщо йому так не хочеться його відпускати?

Голова Техьона лежала на його плечі, вся спина була щільно притиснута до грудей і живота Чонгука, а сідниці – до його паху.

Він продовжував міцно тримати Техьона, обіймаючи його за тулуб.

Як колись Техьон вдихав його запах, так тепер і Чонгук уловлював його аромат – намагаючись непомітно кілька разів глибше вдихнути.

І так само, як і Техьон, він відзначив про себе: цей запах йому дуже подобається. Просто чоловічий, з нотками поту, тестостерону, чистий запах самого Техьона. І злегка – шампуню для волосся.

Все це разом трохи запаморочило Чонгуку голову. Так приємно було притискати до себе цього високого, молодого хлопця.

Але все ж він усвідомлював, що ситуація стає двозначною. Обережно відсунувшись, він, підтримуючи Техьона під пахви, посадив його на лавку.

Техьон розставив коліна, опустив на них лікті.

— Дякую…

— Ти як? — спитав Чонгук, опускаючись перед Техьоном навшпиньки і зазираючи йому в обличчя.

— Уже набагато краще. Напевно, все-таки не варто починати такі інтенсивні тренування.

— Ти ж довго йшов на доріжці. Можливо, варто скоротити час удвічі — почни з 10-15 хвилин. Просто щоб ти відчув, як включається тіло, включаються м’язи.

Техьон усміхнувся:

— Так, я теж про це подумав, що перестарався.

Він підняв голову і подивився на Чонгука ясним чистим поглядом:

— Все пройшло, нормально себе вже почуваю.

Чонгук озирнувся по сторонах, шукаючи, куди він поклав чисті рушники, і простягнув один Техьону.

— Дякую, — сказав Техьон, взявши рушник і починаючи витирати обличчя та шию.

— Будеш далі займатися? Чи провести тебе в кімнату?

— Ні, я відчуваю, що стан вже нормальний. Я буду займатися. Трохи попрацюю з гантелями, зроблю вправи на руки, на спину. Можливо, щось зроблю на прес.

Чонгук схвально кивнув:

— Я буду придивлятися за тобою.

Техьон усміхнувся:

— Я й не сумніваюся.

Вони знову розійшлися. Техьон встав, перевірив, чи не крутиться голова — все було в порядку. Підійшов до стелажа, де стояли гантелі, і взяв ті смішні, найменші — по 0,5 кілограма. Підійшовши до стіни, яка повністю була дзеркальною, він почав спокійно, не поспішаючи, виконувати вправи, поглядаючи у дзеркало на Чонгука, який повернувся до виконання своїх вправ.

Техьон милувався Чонгуком. Йому подобалося навіть те, як він видихав. Він стогнав, звісно ж, по-спортивному, коли піднімав важкі гантелі, піднімав штангу, робив присяди. Було дуже приємно на нього дивитися і знаходитися з ним в одній кімнаті.

І взагалі в Техьона було таке відчуття, ніби вони з Чонгуком були знайомі не всього кілька днів, а ніби знали один одного давно, просто давно не бачилися.

Через деякий час, закінчивши тренування, Чонгук сказав:

— Я на сьогодні закінчив. А ти?

— Так, я теж. І так сьогодні перестарався.

— Ну що, тоді в душ і вечеряти?

— Угу, — згідно кивнув Техьон.

— Провести тебе до твоєї кімнати?

— Ні, дякую. Думаю, сам дійду.

— Гаразд, тоді зустрінемося через 30 хвилин на кухні.

Вони розійшлися кожен до своєї кімнати. Техьон, прийнявши душ і вимивши голову, не став сушити волосся феном, просто ретельно промокнув його рушником. Розчесавшись, він злегка розкуйовдив зачіску — йому подобалося, як виглядало його волосся такої довжини в цьому творчому безладі, коли його не сушили феном.

Надівши чисту білизну, він вийшов у кімнату. Взявши креми і мазі, почав обробляти ноги. Замотав ступні сухими чистими еластичними бинтами, обробив всі подряпини, садна та гематоми. Зачекав кілька хвилин, поки креми всмокчуться, після чого надів м’які домашні штани.

Потім приступив до обробки рук. Зайшовши у ванну кімнату, почав наносити засоби на брови, губи, шию, груди та живіт. А от як обробити плечі та спину, Техьон не знав — туди його руки не дотягувалися. Він намагався хоча б якось намазати плечі, коли почув стукіт у двері.

— Я у ванній!

— Ти одягнений? — запитав Чонгук.

— Так, одягнений. Я обробляю свої травми, — відповів Техьон.

Він побачив, як у дверному прорізі ванної кімнати з’явився Чонгук.

— Тобі допомогти?

Вони дивилися одне на одного через дзеркало.

Техьон на мить завагався, опустивши погляд, а потім знову підняв очі, зустрічаючи погляд Чонгука в дзеркалі.

— Думаю, так… Я не дотягуюсь. Обробив усе, крім спини.

Чонгук увійшов у ванну, наблизившись до Техьона.

— У тебе тут кілька гематом. Їх справді треба ще обробити.

Техьон згідно кивнув, простягаючи тюбик:

— Ось мазь від синців.

— Добре, зараз намажу.

Він взяв тюбик, але на кілька секунд затримав погляд на Техьоні: на його вологому волоссі, широких плечах, тонкій талії, довгих ногах…

Потім взявся за справу. Видавив трохи мазі на палець і обережно доторкнувся до однієї з гематом на ребрах.

Техьон сперся долонями на стільницю, заплющивши очі.

— Боляче? — поцікавився Чонгук.

— Ні… Просто мазь холодна.

Насправді йому було не боляче. Насправді — приємно. Можливо, у цьому місці ще залишався біль, адже гематома була глибокою, і невдовзі вона перетвориться на яскравий синець, який ще довго не зникне. Але зараз…

Чонгук торкався його дуже ніжно. Рухи були легкими, але впевненими: він добре розтирав мазь, щоб вона швидше всмокталася.

І він був так близько.

Техьон відчував його дихання на своїх оголених плечах — воно було гарячим. Відчував тепло його тіла.

Він продовжував дивитися на нього крізь дзеркало, хоча зараз бачив лише похилену голову Чонгука, його зосереджений погляд, що стежив за кожною ділянкою шкіри: ребра, плечі, лопатки.

І в якийсь момент Техьон подумав, що не хоче, щоб це припинялося. Але Чонгук все ж закінчив.

— Готово.

Відсунувшись, він закрив тюбик і повернув його Техьону.

Той повільно розпрямився, відчуваючи, як мазь поступово перестає бути холодною, залишаючи лише легке поколювання на шкірі.

— Дякую, — прошепотів він.

Чонгук у цю мить думав саме про те саме — йому не хотілося зупинятися.

Гематоми на спині Техьона були щільними, темно-фіолетовими, злегка набряклими. Боляче було бачити такі сліди на його тілі — такому досконалому.

Але найбільше Чонгук відчував інше.

Яка ніжна у нього шкіра. Оксамитова, тепла. Як приємно було втирати крем, відчуваючи під пальцями кожен її міліметр. Як приємно стояти так близько, вдихаючи цей аромат — гель для душу, шампунь, і ще щось… Сам Техьон.

А його поза… Впершись руками в умивальник, злегка прогнувши спину, відвівши таз назад — це трохи бентежило. Чонгук згадав, як сьогодні у залі притискав його до себе, зупиняючи бігову доріжку.

Як тоді Техьон цілком припав до нього.

Зараз між ними було всього кілька сантиметрів. Якби він зробив крок, його пах впирався б у ці сідниці.

Від цих думок Чонгука кинуло в жар, щоки спалахнули. Він закліпав, намагаючись розвіяти це мариво.

— Усе, — він з зусиллям видихнув, простягаючи тюбик. — Поранення оброблені. Коли наступного разу треба?

— Завтра.

— Якщо знадобиться допомога, поклич.

Вони знову дивилися одне на одного у дзеркалі.

Техьон ледь кивнув, ніби все ще вагаючись.

«Чи варто просити його про це завтра?»

— А які у тебе плани на завтра? — спитав Техьон. — Завтра ж неділя.

— Такі самі, як і сьогодні. Хіба що спатиму скільки захоче моє тіло. Потім поїм, трохи роботи, а після обіду приїде Намджун. Ми поговоримо і про справи, і просто проведемо час як друзі. До речі, він також хотів поговорити з тобою. Я розповів йому дещо з наших розмов — те, що стосується компаній і того, що ти знаєш про заповіт свого батька. Якщо не проти, розкажеш йому сам завтра. Можемо посмажити м’ясо на мангалі, просто відпочинемо. Нічого особливого. А ввечері в нас з Намджуном перегляд матчу.

— Якого матчу?

— Намджун полюбляє футбол, а я — бокс. Але коли збираємось разом, обираємо щось третє. Завтра вирішимо.

Техьон усміхнувся. Ця розмова була такою простою, такою звичною. І від неї на душі стало так тепло.

— Ну що, підемо їсти? — запропонував Чонгук.

— Так, зараз тільки футболку одягну.

Вони вийшли із ванної кімнати Техьона.

Вечеря пройшла в приємній атмосфері. Знову грала фонова музика — цього разу ніжний джаз.

Техьон подумав, що саме така музика лунала в машині того дня, коли трапилася аварія. Але, прислухавшись до себе, він не відчув ні злості, ні страху, ні болю. Цей спогад більше не робив йому боляче.

— Мені подобається твій вибір музики, — сказав він вголос. — Усе, що я чув останні дні, мені до душі.

Чонгук вдячно посміхнувся:

— Приємно це чути. Дивись, як багато у нас спільного: і книжки мої тобі сподобались, і спортзал, і музика, і їжа, і будинок…

— Мені справді все подобається. Мені дуже пощастило, що Намджун знайшов мене і привіз саме до тебе…

Настала пауза. Не можна було сказати, чи була вона незручною, чи навпаки — змістовною. Але жоден із них не став розвивати тему далі.

Після вечері, прибравши зі столу, Чонгук сказав:

— Ну а тепер кіно. І якщо я засну, вибач, але не треба мене будити.

Техьон знову усміхнувся. Вони пройшли у вітальню і почали обирати фільм. Виявилося, що в кіно у них різні смаки. Але знайти спільний варіант було легко.

Обрали фільм, увімкнули й почали дивитися.

У Чонгука був великий диван у формі літери «П». Він сів на своє улюблене місце в одному з кутів, підтягнув до себе пуф й поклав на нього ноги.

— Розташовуйся, як хочеш. Можеш лягти, можеш взяти ще один пуф для ніг. Взагалі, почувайся як вдома. Не соромся — лежи чи сиди, як тобі зручно.

Техьон кілька хвилин пробував різні позиції на дивані, поки не знайшов ідеальну: взяв другий пуф, поставив його перед собою й сів майже по центру, обклавшись подушками з обох боків і витягнувши ноги.

— Отак мені подобається, — сказав він. — Схоже, це буде моє улюблене місце.

Вони почали дивитися фільм. Періодично, ніби випадково, кожен з них кидав погляди на іншого. Чонгук розглядав Техьона — його розслаблену позу, м’які риси обличчя при світлі екрана. Техьон теж спостерігав за Чонгуком: його зручне напівлежаче положення, як він час від часу підправляв волосся.

Обидва були в м’якому домашньому одязі, і ця атмосфера була такою затишною. Чонгуку страшенно хотілося притягнути Техьона до себе — обійняти за плечі чи просто відчути його тепло поруч. Техьон же мріяв притулитися до нього, покласти голову на плече й так дивитися фільм.

Але вони нічого не зробили.

Фільм закінчився. Вони побажали один одному доброї ночі й розійшлися по кімнатах.

 

***

 

Прокинувшись наступного дня, обидва відчували себе легко й бадьоро. Техьон почувався ще краще, ніж учора. Помітивши, що Чонгук уже не спить, він сам запропонував накрити на стіл для пізнього сніданку.

Чонгук охоче погодився.

Після їжі він знову спитав:

— Треба обробити спину?

— Так, можна, — кивнув Техьон.

Вони пройшли до кімнати Техьона, де на столі вже лежали всі необхідні ліки. Техьон зняв футболку, акуратно поклав її поруч, подав Чонгуку тюбик із кремом і став у ту саму позу, що й учора: упершись долонями в стіл, злегка нахилившись і відвівши таз назад.

Чонгук відкрив тюбик, розігрів крем у пальцях і почав втирати його в шкіру Техьона.

Той стояв із заплющеними очима, танучи від дотиків. Сьогодні він відчув, як десь у районі сонячного сплетіння з’явився жар.

Це відчуття з кожним рухом Чонгука, з кожним днем, з кожним їхнім контактом розтікалося тілом. Сьогодні воно досягло грудей і живота.

Місця, де пальці Чонгука торкалися спини, горіли, ніби розпечені. У якийсь момент Техьон ледь не зітхнув уголос — настільки приємними були ці дотики.

І вся ця ситуація: з одного боку — звичайна допомога, з іншого — надзвичайна інтимність. Двоє дорослих чоловіків, один — з оголеним торсом, інший — уважно виводить пальцями кола на його спині…

Чонгук, як і вчора, думав те саме: «Яка ніжна шкіра. Який приємний золотистий відтінок. Як гарно пахне…»

Він стояв небезпечно близько до Техьона, відчуваючи тепло його тіла.

Сьогодні «процедура» зайняла трохи більше часу. Але жоден з них не поспішав її закінчувати.

Дзвінок у двері різко вивів їх із того напівмедитативного стану, в якому вони перебували.

— Мабуть, Намджун, — прошепотів Чонгук, закручуючи тюбик з кремом. — Я відчиню.

Техьон кивнув, швидко натягнув футболку і вийшов за ним у коридор.

Вечір пройшов не менш тепло, ніж ранок. Техьону справді сподобався Намджун — у ньому відчувалася та сама внутрішня сила, що й у Чонгука, але інша. Більш батьківська, захисна. Він нагадував старшого брата або того, хто завжди прикриє спину.

Вони винесли на двір м’ясо, спеції та соуси. Чонгук із Намджуном розпалили мангал, потім разом смажили стейки, їли, розмовляли. Техьон відчував себе з Намджуном так само вільно, як із Чонгуком. Розповів йому про систему з Опікунським комітетом, про три місяці на роздуми — все те, що вже обговорював із Чонгуком.

Опікунський комітет починав свою роботу в той момент, коли би що трапилось із Кімом старшим. У них були всі інструкції і безліч повноважень в корпорації. Але головна із них – виконувати волю спадкоємця, стати йому надіним тилом і допомогою. Але власних рішень вони не могли приймати, а могли тільки стати «руками» молодшого Кіма.

У нього після будь-якої ситуації, коли би Кім старший не міг виконувати свої обов’язки (смерть, каліцтво, хвороба тощо), було три місяці на прийняття рішення – чи вступає він у права володіння і керівництва корпорпцією, чи ні, відмовляється, і які будуть його розпорядження в обох випадках.

Намджун слухав уважно, час від часу киваючи.

— Ти правильно робиш, що не поспішаєш, — сказав він напрочуд серйозно. — Такі рішення потребують ясного розуму.

Вечір завершився на спокійній ноті. Намджун і Чонгук трохи випили, тому перший залишився ночувати у гостьовій кімнаті на першому поверсі.

А вранці в понеділок вони з Чонгуком разом поїхали на роботу.