18

Субота. Ранок.

Після сніданку вони винесли чашки на задній двір і розслабилися у шезлонгах під ще не спекотним сонцем.

— Чонгук, — Техьон обережно почав, — я, звісно, радий, що в мене є твої речі… Але мені б хотілося ще дещо зі свого. — Він підібрав ноги, обхопивши коліна.

— Можна взяти щось із моєї шафи, або купити нове.

— У мене вдома ціла велика гардеробна, — зізнався Техьон. — Ти б її бачив. Я б хотів свої сорочки, брюки… Мені подобається класичний стиль.

— А я ношу їх лише на роботу, — усміхнувся Чонгук. — Віддаю перевагу спортивному.

— А я сумую за своїми речами… У мене ціла колекція різних класичних фасонів.

Він перевів дух:

— І мені вже недостатньо гелю для душу та шампуню. Хочу свої звичні засоби.

А потім додав головне:

— Мені нудно. Перші дні я багато спав — мабуть, так тіло відновлювалося. Але тепер… Ти йдеш на роботу, а я сиджу вдома. Дивлюся телевізор, читаю… Але ж не можу цілі дні нічого не робити…

Його голос іще потеплішав:

— Я сумую за роботою. У мене прострочені проєкти. І я хочу повернутися до своєї справи. Мені потрібен мій комп’ютер.

Чонгук нахмурився, вагаючись:

— Можемо поїхати до тебе додому… Ні. Краще я сам поїду, заберу все необхідне.

Він замислився:

— Як я увійду? Коли Намджун привіз тебе, у тебе не було з собою ніяких речей, ні гаманця, ні телефону.

— Усе моє було в невеликій сумці. Вона залишилася в машині.

Техьон злегка зморщив чоло, але швидко знайшов рішення:

— Двері відчиняються карткою, відбитком пальця або кодом. Я скажу тобі код. Також дам пароль для вимкнення сигналізації. Ти зможеш бути там стільки, скільки знадобиться.

Вони повернулися до будинку, де Чонгук приніс блокнот і ручку.

Техьон ретельно виписав список речей, які потрібно забрати (з точними місцями — кімната, шафа, полиця). Код від дверей. Пароль для вимкнення сигналізації.

Через годину Чонгук уже стояв перед елітним житловим комплексом — великим, сучасним, з жорсткими критеріями для мешканців (де не ти обираєш квартиру — квартира обирає тебе).

Він піднявся на потрібний поверх, ввів код — двері тихо відчинилися. Вимкнув сигналізацію.

Всередині панувала тиша.

Чонгук увійшов до квартири й одразу залишився під враженням від її розмірів та дизайну. Простір був виконаний у сучасному стилі з явними ознаками професійного дизайну — навіть більш модного, ніж інтер’єр його власного будинку.

«Звичайно, — подумав він, — якщо Техьон дизайнер, то його житло просто не могло виглядати інакше.»

Одна зі стін була цілком панорамною, відкриваючи чудовий вид на місто. Кімнати вражали своїми розмірами, а високі стелі створювали відчуття ще більшого простору, ніж було потрібно для комфортного проживання.

Чонгук методично обійшов усі кімнати, зазначені в інструкціях Техьона. Він швидко усвідомив, що взятої з собою спортивної сумки буде недостатньо для всіх речей. Тому, керуючись вказівками Техьона, знайшов у гардеробній великий чемодан і почав складати туди одяг.

Гардеробна стала для нього несподіванкою. Відчинивши двері, він відчув легкий аромат парфумів. Кількість одягу, особливо класичного стилю, вражала, Чонгук навіть подумав, що ця гардеробна більша за його власну.

У кімнаті Техьона Чонгук знайшов комп’ютер. Він акуратно відключив його, звертаючи увагу на кожен дрібний дротик, і обережно запакував у спеціальну сумку для техніки.

Не забув він і про косметичні засоби з ванної кімнати, ретельно перевіривши список Техьона. Але коли вже збирався йти, його погляд затримався на комоді з колекцією парфумів. Він по черзі відкрив кілька флаконів, поки не знайшов той самий аромат, який відчув у гардеробній.

«Значить, це його улюблений, — зрозумів Чонгук, беручи флакон у руки. — Той, яким він користується частіше за інші.»

Додавши парфум до решти речей, він ще раз оглянув квартиру, перевірив список і, переконавшись, що нічого не забув, вирушив назад до свого будинку.

 

***

 

Техьон просто сяяв від щастя, коли побачив усі свої речі, які просив привезти Чонгука. Він сміявся, підстрибував, навіть повис на шиї у Чонгука, міцно обіймаючи і дякуючи за те, що тепер у нього нарешті є всі його речі.

Чонгук хотів залишити його наодинці, але Техьон наполіг:

— Залишайся в кімнаті!

Чонгук слухняно сів на стілець і спостерігав, як Техьон діставав усі баночки й тюбики, заносив їх у ванну кімнату, розвішував одяг на плечиках у шафі, розкладав речі на полиці.

Потім вони разом підключили комп’ютер. Коли екран засвітився, Техьон скрикнув:

— Боже, я такий щасливий! Тепер у мене справді є все!

Він знову обійняв Чонгука, який спочатку зніяковів, але потім обережно обійняв його у відповідь.

— Ти кажеш, що у тебе все є, але не зовсім.

Техьон подивився здивовано:

— Ти щось не віддав?

— Дещо ти не просив, але я купив по дорозі.

Чонгук вийшов і повернувся з пакетом. Техьон одразу впізнав логотип бренду.

Всередині лежала коробка з новим телефоном.

— Ооо… — Техьон аж застогнав. — Я ж зовсім забув, що в мене немає телефону!

— Саме тому я й купив.

Техьон із захопленням почав знімати упаковку, але раптом нахмурився:

— Чонгук, скажи, скільки він коштував? Я поверну тобі гроші, як тільки отримаю доступ до своїх рахунків.

Чонгук лише дивився на нього з німим питанням у очах: «Навіщо?»

— Ну як… Навіщо? Це ж коштує грошей! Чи це подарунок? — запитав Техьон.

Чонгук відповів:

— Ну ти що? Давай не будемо рахувати, скільки що коштує. Це не подарунок, а необхідність. Тобі потрібен телефон — ось, будь ласка, користуйся. Він поки що без SIM-карти. Завтра Намджун зробить SIM-карту, і я ввечері привезу.

— Дякую, — просто сказав Техьон. Потім додав: — Ні, дякую — це замало…

Він підійшов ближче до Чонгука і знову обійняв його. Тепер, коли Чонгук не сидів на стільці, а стояв, обіймати його було зручніше. Техьон подумав, як приємно, коли людина одного зросту з тобою. Він щільніше обійняв Чонгука за плечі, притулився вухом до його щоки і ледве потерся нею.

— Дякую, — прошепотів він ледь чутно. — Тепер у мене справді є все.

Чонгук розтанув від цих дотиків. Він навіть заплющив очі. Тепер, коли йому теж було зручніше обіймати Техьона, він спочатку поклав руки йому на талію, а потім обійняв міцніше, зводячи руки в кільце і притягуючи ближче до себе.

Вони так постояли деякий час. Нарешті Техьон перервав обійми і відійшов. Його щоки порожевіли. Якби він підняв очі на Чонгука, то побачив би, що й у того щоки були рожевими — від тепла тіл, від ніжності цих обіймів, від цієї близькості, від цього запаху… запаху Техьона.

Від думки, що Техьон — молодий чоловік, сильний, стрункий, з широкими плечима, чоловічими м’язами, але водночас такий теплий, ніжний і затишний.

Техьон продовжив розпаковувати коробку, потім відкрив її і дістав телефон.

Він задумався:

— До речі, нам потрібно обговорити, як я буду тепер спілкуватися. Кому повідомити, що зі мною все гаразд, і чи варто казати, де я знаходжусь.

— Я напишу лише своїм друзям — Хосоку і Ушику, — поміркувавши, сказав він. — Повідомлю їм, що я в порядку, цілий і неушкоджений, що я в безпеці. Але думаю, нікому не варто казати, де я зараз. Вони, звичайно, захочуть зустрітися, але чесно кажучи, я ще не готовий до зустрічей. Мені зараз дуже комфортно відновлювати свою душевну рівновагу і проводити час з тобою.

— Також мені потрібно зв’язатися з головою Ради директорів, повідомити, що я в порядку, — продовжив він. — Впевнений, у нього буде багато запитань. Ще треба вийти на зв’язок з Опікунським комітетом. Я навіть не знаю, хто там. Ніколи з ними не перетинався. Батько знав, хто ці люди і які в них обов’язки, бо він їх і зібрав, але у мене є тільки контакт на випадок надзвичайних ситуацій. І ось цей випадок настав.

Тож мої плани поки такі: повідомити, що я живий і здоровий, зв’язатися з клієнтами, продовжити терміни по проєктах, де це можливо. Впевнений, коли я відкрию пошту, там буде багато листів. У соцмережі я заходити не буду, поки що не хочу. Мені так комфортно без цього шуму, без цієї метушні. Я навіть насолоджуюся тим, що не заходжу туди.

— Дуже тебе розумію, — кивнув Чонгук. — Я теж не люблю соцмережі… Ну що ж, мабуть, ти хочеш трохи попрацювати?

— Якщо чесно, дуже хочу. Хоча б до вечері.

— Добре, тоді я залишу тебе і піду до кабінету — мені теж треба попрацювати. Побачимось за вечерею.

 

***

 

Коли вони зустрілися за вечерею, Техьон знову обійняв Чонгука, щоб подякувати йому. Він розповів, як був радий нарешті відкрити свої проєкти, як листувався з клієнтами, читав їхні листи з правками, відправляв інформацію про вартість своїх послуг.

Але насправді в цих обіймах була не лише подяка. Техьон просто хотів обійняти Чонгука – йому подобалося це робити. Йому подобалось тепло, що йшло від нього, подобалася ця аура сили. Він полюбив відчуття, коли великі долоні Чонгука лягали на його талію, на боки, як м’яко ковзали по спині.

А Чонгук кілька разів за вечерю, коли проходив повз Техьона або коли вони разом прибирали зі столу, двома пальцями бережно торкався його підборіддя і цілував у щоку, скроню або вилицю. Вони більше не обговорювали ці дотики – Чонгук просто робив, а Техьон просто приймав, щоразу заплющуючи очі. І щоразу йому це подобалося все більше.

З кожним днем Техьон відчував, як в ньому з’являється більше життя. Те тепло, яке він колись уперше відчув біля сонячного сплетення, тепер, за ці два тижні, наповнило все його тіло. Він відчував, ніби кожна його клітина нарешті ожила, відродилася, оновилася.

А Чонгук почувався все впевненіше поруч із Техьоном. Він більше не ніяковів, не почувався збентеженим. І щоразу піддавався імпульсу поцілувати Техьона в щоку, щоразу вдихаючи його запах трохи довше, глибше. Він помітив, що Техьон почав користуватися тими парфумами, які Чонгук привіз з його квартири.

Так минув ще один тиждень.