43

…що всі нещасні випадки були підстроєні. Він лише не розумів, хто це міг бути, але те, що всіх його наближених людей, які були з ним довгі роки й виконували найбруднішу роботу, прибрали — було однозначно. Хто ж далі?

А далі міг бути або він сам, або Чімін.

Залишаючись максимально уважним, батько продовжував життя та роботу, ніби нічого не сталося.

Найняв собі нових людей. Але, звісно, ніхто з них не був навіть близько настільки наближеним і настільки в курсі справ, як його старі люди. Тож нові просто були поряд. Жодних серйозних доручень поки що не виконували.

І самому Чіміну батько тепер не довіряв нічого важливого, побоюючись, що з ним може щось статися. Він частіше залишав його в офісі, давав якусь внутрішню паперову роботу.

І Чімін був радий — так він міг спостерігати за батьком з ближчої відстані.

Роздумуючи, що робити далі, Чімін провів не одну безсонну ніч. Але все ж ухвалив рішення.

Якби з його батьком можна було домовитися, якось ним маніпулювати, обіцяти щось, Чімін зробив би це. Але він досконало знав свого батька.

Він не зміниться.

Чімін бачив, як батько ставав не просто обережнішим — він став злішим, лютішим. Ніби втратив ту оболонку, яку Чімін знав. Тепер він був максимально безжальним і отруйним.

Чімін не раз чув його прокльони на адресу конкурентів, партнерів, уряду. Батько ненавидів усіх удесятеро. І погрожував: щойно зрозуміє, що відбувається, знищить усіх. Не зупиниться ні перед чим, піде на будь-які дії, але знищить.

«Ну що ж, — подумав Чімін, — дуже шкода. Дуже шкода. Але я тобі цього не дозволю. І, мабуть, справді треба поставити саме таку крапку в цій історії. Щоб усі нарешті стали вільні. Щоб і я міг далі жити своє життя. Шукати каяття. Не боячись, що рано чи пізно ти знову опинишся на моєму горизонті».

Преса поки що нічого не знала. Чімін заплатив усім, кому треба було, щоб інформація не витекла.

Але з батьком Чіміна теж стався нещасний випадок.

У його особняку у дворі був басейн. На зимовий період навколо території басейну встановлювали щось на зразок великої теплиці. Тож, зайшовши всередину, там залишався зелений газон, стояли лежаки, вода завжди була теплою. Повітря було просякнуте вологою парою від цього тепла.

Жодним спортом старший Пак не займався, але плавати любив. Любив узимку одягнути халат і капці, вийти у двір, пройтися холодними стежками подвір’я, померзнути, пройнятися холодом. А потім зайти в це тепло, випити кілька коктейлів, полежати на лежаках, продовжуючи вирішувати телефоном якісь справи. І потім довго відпочивати в гарячій воді басейну — чи плаваючи, чи просто лежачи на спині.

І ось одного вечора старший Пак, як зазвичай, одягнув свої улюблені купальні шорти, свій дорогий білий халат і вийшов із дому, попрямував до басейну. У руці він тримав склянку з віскі, а прислузі наказав принести його коктейлі через пів години.

Він йшов холодним двором, вдихаючи морозне грудневе повітря, відчуваючи, як його тіло тремтить від холоду, і передчуваючи, як зараз зігріється.

Увійшов всередину, щільно зачинив двері, пройшов до свого улюбленого лежака, сів на нього, скинув капці. Зробив кілька ковтків віскі. Полежав деякий час, віддаючись теплу. Зробив ще кілька ковтків — майже допив склянку. Підвівся, скинув халат і попрямував до сходів, щоб спуститися в басейн.

Зробивши буквально кілька кроків, він відчув, як його нога зачепилася за провід. Він смикнув ногою, зрозумів, що провід не дає йому зробити наступний крок. Пак приклав усі сили, щоб вивільнити ногу. Провід лопнув. Він заковзнув босими ногами по траві. Хаотично перебираючи ногами, ковзаючись, нарешті ступив на плитку, якою було викладено навколо басейну.

Але його ноги продовжували ковзати. Він незграбно намагався втриматися на місці, але інерція несла його вперед.

Занадто сильно він смикнув ногою — надав собі зайвого прискорення, занадто інтенсивно перебирав ногами на слизькій траві, потім на слизькій плитці. І врешті, доковзавши до краю басейну…

Він упав.

Рвано замахав руками й ногами — від несподіванки, від удару спиною об воду і тому, що не встиг набрати повітря перед падінням.

Пак пішов під воду. Неглибоко – метри на два. Але саме там, де була найглибша частина басейну — чотири метри.

Коливаючись під водою, він відчув, як його затягує вниз — спрацювали насоси. Ті самі, що викачували воду. Сила насосів засмоктала його до однієї з решіток.

Він бився. Але вирватися не зміг. Засмоктало його купальні шорти, що щільно обтягували стегна, вони утримували його на дні.

Вистачило кількох хвилин, щоб старший Пак захлинувся. Утопився у власному басейні.

Насоси зупинилися. Тіло повільно спливло на поверхню догори спиною і залишилося плавати посеред басейну.

Коли в призначений час прийшла прислуга з коктейлями — чоловік, що багато років виконував обов’язки дворецького, — він скрикнув, упустив коктейлі. Спочатку кинувся до басейну — рятувати. Але потім здоровий глузд переміг, і він помчав до будинку викликати швидку.

Коли прибули швидка допомога та поліція, вони лише констатували смерть. Чімін дізнався про це, перебуваючи в клубі – у нього було ідеальне алібі.

Того вечора він був зі знайомими в одному з наймодніших місць Сеула. Вони багато пили і танцювали. Усі бачили Чіміна на танцполі, біля бару – він був на всіх камерах. До нього не виникло жодних питань.

Коли Чіміну подзвонили, він одразу приїхав до будинку батька. Він зіграв свою роль бездоганно: показав широку гаму емоцій — подив, засмучення, горе, сум.

Але одразу ж умовив усіх, хто був там, нічого не повідомляти ЗМІ. Зі сльозами на очах він пояснював:

«Мій батько – занадто велика людина. Уявіть, що станеться, коли країна дізнається, що він загинув… та ще й від нещасного випадку у власному басейні. Його компанія настільки велика, що це може вплинути на вартість акцій, фондовий ринок, економіку країни. Тому перевіряйте що завгодно, оформляйте все як є, але ні слова пресі».

Кожному присутньому виписали «премію». Чімін нікого не обдурив – просто попросив мовчати. І, звісно, простежив, щоб у поліції все оформили правильно. Він дозволив їм досліджувати місце події майже добу. Але нічого не знайшли.

Оформили як нещасний випадок.

А насправді того дня траву біля басейну полили не просто водою — у складі були маслянисті речовини, щоб вона стала слизькою. Спеціально проклали кілька проводів біля улюбленого лежака — під ним і навколо, щоб старший Пак зачепився, чи впав, чи хоча б просто втратив рівновагу.

Що й спрацювало чудово.

Проводи були звичайні – ті, що йшли до інфрачервоного обігрівача. Плитку, яку того дня мили, також помили особливим засобом, що залишав масляну плівку. Звісно, нікому й на думку не спало брати проби з того, що було на плитці. Усім вистачило того, як це виглядало зі сторони.

А насос спрацював тому, що Чімін, сидячи в клубі, у барі, допиваючи коктейль, роблячи вигляд, що з кимось листується телефоном, насправді дивився пряме відео з камери біля басейну. Він бачив, як його батько підвівся, зачепився за провід, почав нервувати, смикати ногами, як він посковзнувся, як смішно затупотів ногами до басейну, як упав. Чімін зайшов у систему «Розумного будинку» (до якої в нього, звісно, був доступ) і ввімкнув режим викачування води.

Басейн був великим і глибоким, тому за ті кілька хвилин, поки працювало викачування, вода, затягуючи старшого Пака на дно, не зменшилася настільки, щоб це можна було помітити візуально.

Ось і все. Ось такий нещасний випадок.

Чімін закінчив розповідь про батька, заплющив очі, зітхнув. Але Чонгук побачив на його обличчі полегшення. Розповівши цю історію, він ніби зняв із себе якийсь тягар.

— Ти не шкодуєш? — запитав Чонгук.

— Ні, — сказав Чімін. — Ти навіть не уявляєш, яке полегшення я відчуваю. За всі ці роки. За те, що моя мати не була щаслива, але встигла втекти від нього і побудувати нове життя. За те, що він зламав мене. За ті долі, які він зруйнував. За те зло, яке він приніс у цей світ. Я відчуваю неймовірне полегшення, що тепер більше не буде маніпуляцій, підстав, нещасних випадків. Я нарешті можу жити спокійно.

Я вступив у права спадкування. Цей процес, як ти знаєш, займає час. Мені ще близько місяця на переоформлення всього майна тощо. Але перший наказ я вже віддав.

Про нього поки що ніхто не знає. Усе стане відомо після Нового року. Я ініціював процес анулювання корпорації.

Чонгук був шокований цими словами:

— Анулювання?

— Так.

— Але корпорація ж величезна, як це можливо зробити?..

— Я пишаюся Техьоном, що він залишив свою корпорацію і, по суті, віддав її тобі. Вона залишається його, за ним. Так-так, я знаю. Але ти нею керуватимеш, ти про неї дбатимеш. Ти гідний. З нас трьох саме ти – справжній спадкоємець фармацевтичного бізнесу. Я радий, що Техьон прийняв таке рішення. Воно правильне.

Я міг би вчинити так само. Міг би віддати компанію тобі – під злиття. Але я не хочу. Я хочу повністю завершити цю історію. Настав час поставити остаточну крапку.

Тому корпорація буде анульована поступово. Усе, що до неї входить, стане окремими підприємствами. І в кожного з них буде своя доля: щось закриють, щось доведуть до банкрутства, щось розпродадуть, щось віддадуть під злиття – можливо, невеликі лабораторії – іншим компаніям. Але компанії «Park Corp» більше не існуватиме.

Я не залишуся ні з чим. У мене багато спадщини, багато грошей. Навіть від анулювання компанії я отримаю кошти. Частину я вже запланував направити на благодійність. Іще частину – виплатити всім, кого знаю, хто постраждав від рук мого батька. Це будуть благодійні внески, які я, як спадкоємець, можу зробити.

Але в мене все одно залишиться дуже багато грошей. Ми справді багаті люди.

Вони обидва усміхнулися.

— І що далі? – уже з більшим розумінням запитав Чонгук.

— А далі я вже все вирішив. Після того, як я віддам усі розпорядження, процес буде запущено, моя присутність уже не буде потрібною. Я зміню прізвище. Візьму прізвище мого партнера — Мін. І ім’я собі теж зміню.

Я вирішив, що поїду в Тегу. Це рідне місто Юнгі. Ми вирішили повернутися туди.

Але я все одно в душі підприємець. Не такий, як ти, але… Я хочу щось створити. Щось невелике. Можливо, невеликий ресторан, як цей.

Він махнув рукою, показуючи на їхню альтанку.

— Щось невелике, затишне, з дуже домашньою атмосферою. Також хочу відкрити школу танців. Хочу створити клуб для дитячої творчості — щоб у дітей було місце, де вони зможуть знаходити і розвивати своє світло.

Я візьму під опіку кілька дитячих організацій. Допомагатиму притулкам для тварин. Десь буду спонсором, щось організую сам.

Юнгі вже поїхав у Тегу. Його завдання — купити для нас квартиру. Я довіряю його смаку. Мені подобалася та квартира, у якій він жив тут, у Сеулі. А коли я все закінчу, поїду до нього.

І знаєш, Чонгук, коли справді все скінчиться, я б, напевно, хотів запросити вас із Техьоном. Якби ситуація була іншою, можливо, я б хотів із тобою дружити. Я б хотів мати такого сильного, розумного друга, як ти.

Чонгук нахмурився, не знаючи, що відповісти. Але він не міг заперечити, що йому було приємно це чути.

— Тому наступного разу, — продовжив Чімін, — якщо ми зустрінемося, це точно буде в іншому місті і за інших обставин.

Чонгук сидів, перетравлюючи інформацію.

Можливо, він мав би відчувати до Чіміна злість чи відразу. Але не відчував.

Своєю раціональною, логічною частиною він Чіміна розумів. Абсолютно.

Не засуджував його за всі ті дії. Не підтримував, але й не засуджував.

Він приймав рішення Чіміна. І навіть вважав його дуже сильним.

Бо лише по-справжньому сильна людина могла організувати все те, що організував Чімін. І навіть піти на вбивство власного батька, щоб зупинити більше зло.

Він відчував, як його голова буквально кипить від усієї нової інформації. Але чим більше часу минало, тим більше він починав відчувати до Чіміна щось на кшталт симпатії. Нарешті він вирішив запитати про Техьона і про те, що ще залишилося незрозумілим.

— Чімін, я вдячний тобі за твою розповідь. Тепер мені все зрозуміло. Я тебе не засуджую. Я бачу, як у тобі народжується нове світло. І я впевнений, що твоя душа знайде спокуту через усе, що ти ще зробиш у майбутньому.

Чімін видихнув, закрив очі, провів долонями по обличчю.

— Так, дякую.

— Але все ж, Чімін… що з Техьоном? Що сталося вчора на пірсі? Навіть якщо це був нещасний випадок, як ти там опинився?

Чімін хмикнув:

— Давай тоді перейдемо до останньої частини моєї історії. Після того, як я дістав Техьона з машини і залишив у провулку, я думав про нього. Переглядаючи записи з камер у наступні дні, я побачив Намджуна. Я бачив, як він забрав Техьона до своєї машини.

Я подумав, що він або сховає його десь, або привезе до тебе, щоб обидва спадкоємці були разом. Як пробратися до твого будинку, я не знав, і це не мало сенсу. Я розумію, що Намджун – фахівець вищого рівня. Якби ми спробували проникнути на територію, він би про це дізнався. Якби ми зламали твою систему відеоспостереження, він би знав. Якби ми встановили свої жучки чи камери, він би виявив.

Залишався твій персонал. Твоя аджума, як ти її називаєш, – жінка із залізною волею. Вона не зламалася. Тому можеш на неї розраховувати. Так само, як і на твою покоївку – нам не вдалося їх підкупити.

А ось садівник… У нас вийшло мати свою людину в твоєму домі, і це був садівник. — Чімін усміхнувся. — Простеживши за ним, що було зовсім неважко, ми дізналися, де він живе – він мешкає майже на виїзді із Сеула, у крихітній квартирці, яка дісталася йому від бабусі.

Він студент, навчається в університеті. У вільний від навчання час, як ти знаєш, працює садівником. У тебе та ще у двох будинках. Його звуть Пак Богом. До його квартири було проникнути абсолютно нескладно.

В один із вечорів, коли він повернувся, ми вже чекали його там. Він був наляканий. Тож мені довелося довго його заспокоювати. Я навіть не підкупив його, я просто домовився з ним, що не треба робити нічого поганого, просто потрібно мені повідомляти інформацію про все, що він бачить у твоєму будинку. Він мав писати мені звіти щоразу, як був у тебе, а раз на тиждень я приїжджав до нього, і ми зустрічалися особисто. За це я просто пообіцяв оплатити його навчання до кінця університету, щоб йому не довелося так багато працювати.

У Богома залишилася лише мама. Пощастило, що є де жити – квартира від бабусі, але до університету їхати далеко, і працює він справді багато. Тому він із задоволенням погодився.

Саме Богом розповів мені, що Техьон у твоєму будинку. Працюючи на території, він чув, як у Техьона були істерики. Розмовляючи з аджумою, він знав твій стан, знав твоє ставлення до Техьона – доброзичливе, дружнє.

Потім Богом особисто познайомився з Техьоном, коли Техьон уже почав самостійно ходити і виходив на вулицю, ходив навколо будинку на задньому дворі, щоб відновлювати роботу м’язів і суглобів. Богом спостерігав за ним і бачив, який Техьон тихий, приємний, як він дружньо познайомився з Богомом, завжди вітався з ним.

Потім, через деякий час, вони ще поговорили, коли Техьон замовив гірлянди. Саме Богом допоміг йому розвісити гірлянди в кімнаті.

Потім, коли була нагода і ти був вдома, він бачив вас іноді удвох, десь через вікна або коли ви сиділи на веранді перед кімнатою Техьона. Він бачив, як ви спілкуєтеся. Ви ще тоді самі не знали, але Богом мені вже сказав, що ви дивитеся один на одного закоханими поглядами. Він це бачив, тому що збоку це було дуже помітно, з яким захопленням ти дивився на Техьона, з якою цікавістю Техьон дивився на тебе. Які ви були спочатку скуті. Потім він бачив, як ти цілував Техьона — спочатку в щоку, потім у ніс, — Чімін показав на собі пальцем. — Це не були поцілунки друзів, але ще не були поцілунки коханців.

Чонгук на цих останніх реченнях почервонів і опустив погляд.

— Потім Богом допомагав Техьону розвішувати гірлянди-лампочки у дворі. І тоді він запитав Техьона, що той до тебе відчуває. Техьон, звісно, не розкрив усієї правди, адже в нашій країні не прийнято говорити про такі речі. Він відгукувався про тебе дуже тепло. Як про людину з сильним характером, гарною душею, широким серцем. Про людину, яка стала йому другом. Богом все чудово зрозумів.

Що це було кохання.

Тому я, знаючи цю історію, спостерігаючи за вами збоку, перейнявся до вас обох симпатією. За те, що ви нарешті знайшли щастя. І найголовніше – що ні ти, ні він не зрадили себе, визнавши свої почуття.

Повір, маючи стосунки з чоловіком, я знаю всі ваші думки та страхи. Я знаю, як ви могли висловлювати почуття. Тому це стало ще однією причиною допомогти вам.

Я вирішив наглядати за Техьоном, особливо коли він почав виїжджати до міста. Я зрозумів, що він прийняв рішення не тікати від спадщини, а прийняти її. Коли я почув про його пропозицію передати компанію тобі, то встановив за ним нагляд. Мої люди постійно стежили за ним у місті – ти навіть не знав, але він завжди був під наглядом.

Я знав усі його переміщення, кожну хвилину його дій: коли він був у компанії, з тобою, у квартирі. Тому коли Техьон сів у машину і поїхав до Пусана, мій помічник Джунхек поїхав за ним. А трохи пізніше вирушив і я.

Джунхек знав його розклад і старанно був поряд. Але спостерігаючи збоку, я помітив, що за ними слідкує ще хтось. Я точно знав – це не твої люди. Це був єдиний з наближених батька, кого я не знайшов. Справжній професіонал, якщо йому вдалося мене обдурити.

Я наперед знав – він щось підстроїть. На той момент мій батько вже потонув у басейні, але, мабуть, встиг віддати наказ усунути Техьона. Можливо, був наказ і проти тебе – ми цього вже не дізнаємось.

А ось на цих словах Чонгук відчув укол провини. І болючий такий укол… Вони з Намджуном були такі легковажні – якщо вони не політики, не актори чи айдоли, їх більшість людей не знає в обличчя, то їм не потрібна постійна персональна охорона.

— Мій батько так лютував на Техьона – саме на нього, не на тебе. За те, що його план провалився — Техьон не зламався. Не віддав компанію так, як хотів батько, через підкупленого голову Ради директорів. Він вважав Техьона зрадником.

Хоча це навіть смішно обговорювати: «Техьон зрадив мого батька», – Чімін гірко усміхнувся.

Так от я постійно був напоготові. Того вечора, коли Техьон пішов на пірс, я був там на пляжі, і моя людина була на пляжі, він стежив за Техьоном, а я стежив за територією навколо. Я побачив, як під пірсом почалася якась метушня. Оскільки вже зима і темно, у мене з собою окуляри нічного бачення, тому я побачив під пірсом фігуру людини з кисневим балоном і в масці. Я зрозумів, що, напевно, Техьон має впасти у воду, а цей водолаз його або триматиме під водою, або якимось чином ще його мають або втопити, або потягнути в море. У мене з собою ніякого обладнання не було, але у мене була рішучість.

Я підійшов до самого берега і став чекати. І, почувши крики людей, придивившись, я побачив, що Техьон упав у воду. Натягнувши окуляри, зайшовши під пірс, я тут же пірнув і поплив до його кінця. І лише ці окуляри мені й допомогли — у воді було абсолютно темно. Сам же цей водолаз був з налобним ліхтарем.

Техьон почав тонути спочатку сам. Але цей водолаз схопив його за ногу і став тягнути униз. Біля однієї з опор пірсу на дні лежало якесь сміття, залізяки, і серед іншого щось на кшталт металевого прута.

Потягнувши Техьона якомога нижче, він зачепив його ногу за металевий прут, трохи відплив і став спостерігати, як Техьон намагається вирватись. У мене не було часу вигадувати якийсь ідеальний план.

Водолаз не очікував мене побачити – це був мій плюс. Світло його ліхтаря було направлене на Техьона. Тому я виринув, набрав побільше повітря, знову пірнув.

Підплив до нього ззаду, відкрутив вентиль і став випускати повітря з його кисневого балона. Балон був невеликим, розрахованим буквально на 30 хвилин занурення, тому повітря виходило швидко. Він почав битися ногами, штовхатися, намагаючись обернутися. Але я обхопив його ногами за ноги, щоб він не бився, руками тримав його руки. Так ми й пішли на дно.

Я чекав, поки у нього закінчиться кисень. Зумівши прощупати пульс, я відчув, що він був практично непомітний. Я підтягнув його до тих металевих прутів і наскільки міг, обмотав його ними, зафіксувавши притиснутим до опори пірсу. Техьона я звільнив і виплив. Трохи перепочивши, поплив уже до берега.

Я не знав, чи живий Техьон, але я дуже на це сподівався. Окуляри нічного бачення я зняв і запхав собі за пазуху.

— Ти був у масці на обличчі, – наважився перервати розповідь Чонгук.

— Так, тому що я був на пляжі в масці, коли кинувся у воду, я подумав, що не варто її знімати, це буде як камуфляж. Але коли я вже вибрався, дихати через неї практично було неможливо, бо вона була мокра, я сам майже задихався.

На березі я перевірив, що у Техьона є пульс і став викачувати з нього воду. Побачивши, що він відкашлявся і що приїхали вже всі служби, я загубився у натовпі.

Я відійшов трохи далі на пляж. Зняв маску, перепочив. Потім, бачачи, що всі зайняті Техьоном і натовп пішов за ним до машин, я знову повернувся у воду.

— Ти повернувся у воду? — запитав Чонгук.

— Так, мені потрібно було перевірити того водолаза, тому я одягнув окуляри і знову поліз у воду. Допливши до краю пірсу, побачив, що водолаз так і залишився там на дні – як я його обмотав цим металевим прутом, так він там і залишився притиснутим.

Ще раз уважніше перевіривши пульс, я побачив, що він уже потонув. Тільки тоді я піднявся на поверхню, відпливши трохи далі від пірсу, щоб вийти на берег подалі від того місця. І оскільки людину я врятував, я думаю, що туди ніхто не пірнав. Думаю, що цей водолаз усе ще там на дні. Це була остання людина, яку мені потрібно було прибрати.

— Дякую ще раз за Техьона, — абсолютно щиро сказав Чонгук.

Чімін потягнувся, ніби показуючи, як він втомився від цих розмов, але в той же час на його обличчі був дуже світлий вираз, він дійсно ніби зняв із себе тягар і кайдани.

— Будьте щасливі. Що б ви не вирішили, я вас підтримую. Що б ти не вирішив, я тебе підтримую. Ми з тобою більше не конкуренти. Якщо ти вирішиш стати монополістом, нехай тебе супроводжує удача. Якщо ти, навпаки, пустиш на ринок ще гравців, щоб фармацевтичний бізнес розвивався, нехай тебе супроводжує удача. Якщо ви зможете з Техьоном зберегти вашу любов, нехай вас супроводжує удача.

— А якщо ні? — запитав Чонгук.

— О, я навіть не хочу про це думати. Ви такі прекрасні удвох. Ну що? Я тобі все розповів, питань у тебе більше немає?

— Напевно, тільки питання, хто це мені писав, але тепер я знаю, що це ти.

— Так, тобі і Намджуну на всяк випадок продублював. Намджун, я точно впевнений, відреагував би на будь-яку інформацію… Що ж, ось і вся історія, — сказав Чімін, встав, ще раз потягнувся, порозминав шию, плечі. — Я можу зараз йти? Або, може, ти хочеш мене вдарити? Або проклясти, щось мені сказати?

Чонгук похитав головою:

— Ні. Не треба. Твоя історія зрозуміла. Я теж підтримую тебе в усіх твоїх рішеннях. І навіть можу зрозуміти… Ще раз дякую за Техьона.

Чімін кивнув, потім махнув рукою на стіл, на свої порожні тарілки.

— Дуже раджу тобі все ж замовити вечерю. Тут дуже смачно. І нагадаю – це місце знайшов Техьон. Приходьте сюди разом якось.

Чімін кивнув ще раз і вийшов за двері.

Чонгук сидів, відчуваючи, як у нього гуде голова. Буквально за хвилину в двері постукали – заглянув офіціант.

— Ви готові замовити?

Чонгук кивнув:

— Так. А можете повторити, що цей гість замовляв? Хочу спробувати все, що він їв.

Офіціант кивнув, забрав порожні тарілки і вийшов.

Чонгук теж підвівся, розім’яв ноги, спину, шию. Глянув на телефон. Вони говорили з Чіміном більше години. Був вже початок десятої.

«Трохи пізно для вечері», – подумав він, але все ж вирішив поїсти.

Тепер, коли він знав всю правду, всю інформацію, він відчував, ніби з його плечей звалився кам’яний тягар — більше немає конкурента у вигляді компанії «Park Corp», поки що більше нема чого боятися, ніхто більше не заподіє зла, не вестиме брудної гри.

А з усім іншим вони з Техьоном впораються.