37

У пʼятницю вранці Техьон прокинувся особливо спокійним, відпочилим, щасливим. Вчорашній вечір був таким прекрасним, так тепло відігрів його зсередини. Він подумав, що побачення з Чонгуком, побачення з чоловіком… Воно в принципі нічим не відрізнялося від побачення з дівчиною.

Але все одно було по-іншому.

Особливе. Тому що це був він.

Техьон встав, написав повідомлення Чонгуку. Написав те, що відчував: що спав чудово, що дуже щасливий після вчорашньої зустрічі.

Чонгук відповів: «Я теж дуже щасливий. Для мене це теж було по-новому. Інакше. Я дуже радий, що це було з тобою».

Всю пʼятницю Техьон провів за вже звичним графіком — спокійно, без поспіху, прислухаючись до себе. Майже цілий день знову гуляв, дивився на світ, на людей, намагаючись зрозуміти, як він себе відчуває в цьому новому для нього просторі.

А в суботу він усвідомив: цей повільний, текучий тиждень майже завершився. Завтра — останній день.

Техьон відчував, що рішення, яке він прийняв, він не змінить. Воно було максимально правильним — у цьому він переконався, відчуваючи всередині силу, спокій і впевненість.

Але також він відчував: як би йому тут не було добре, в цій квартирі, в цьому стані — у самотності, яка тепер здавалася легкою, навіть наповнюючою, — йому хотілося побачити Чонгука.

Тому в суботу вдень він написав йому: «Чонгук, хочу запросити тебе на ще одне побачення».

«Із задоволенням» — відповів він майже одразу.

Техьон написав: «Давай сьогодні ввечері. Але не заїжджай за мною. Давай зустрінемося прямо на місці. Ніби ми поки що не були один в одного вдома. Ніби не живемо разом. А просто зустрічаємось».

Техьон писав це з якимось внутрішнім трепетом: «Давай сьогодні прогуляємось набережною. Покажу тобі свої улюблені місця. Скину тобі адресу ввечері».

 

***

 

Ввечері Техьон взяв таксі та приїхав на набережну. Підійшов до призначеного місця — це був один із вказівників біля алей (алея на честь одного із айдолів популярної групи) — і став чекати Чонгука. Він також одягнувся тепліше: жовтень продовжував бути м’яким, але ввечері вже було відчутно прохолодно.

На ньому були класичні чоботи, класичні брюки, тепла сорочка та светр, довге пальто, великий вовняний шарф, який він кілька разів обмотав навколо шиї, а його кінці довго звисали спереду й ззаду, шапка і, звичайно, маска на обличчі.

Чонгука він впізнав скоріше за ходою, ніж за одягом. Знову новий образ, до якого Техьон не звик: високі чорні чоботи, чорні брюки-карго з безліччю кишень, заправлені в чоботи, довга тепла худі, шапка, а зверху — капюшон, маска, і поверх всього — велика куртка, ніби дута або багатошарова.

Чонгук підійшов дуже близько. Вони дивились один одному в очі, і навіть коли над масками було видно лише очі, було ясно, що вони обидва посміхаються.

— Ну, пішли, — сказав Чонгук.

Техьон кивнув:

— Я багато чого хочу тобі показати.

І вони пішли набережною. Техьон показував особливі місця, які йому подобались: його улюблені лавочки, улюблені види на протилежний берег річки, улюблений міст, який йому подобався візуально, алеї — усі ті місця, де вони часто гуляли з Хосоком і Ушиком.

Чонгук дивувався:

— Якби я тебе зараз не знав, і ти мені це все не розповів, я б навряд чи повірив, що син Кіма, такий великий спадкоємець, любить гуляти пішки набережною з друзями.

Спогади про батька не зачепили Техьона, не зробили йому боляче. Лише на секунду перед очима сплив його образ.

— Так, я ж тобі казав, що ми любили пройтись пішки, прогулятись, поговорити. І тепер я розумію, як багато ми не помічали. За цей тиждень я зрозумів: ми живемо, їздимо цими вулицями, ходимо ними, але ми не бачимо ні краси, ні деталей. Ми чомусь дивуємося, але насправді не помічаємо нічого.

Вони трохи помовчали.

— Нам, — сказав Техьон, — і мені особливо, дуже подобалося ось так гуляти.

Він сьогодні розповідав ще більше — про студентські роки, про останні шкільні роки, про свої стосунки з батьками. Чонгук ділився своїми історіями. Кілька разів вони зупинялись біля кіосків з вуличною їжею і щось собі купували.

Чонгук чесно зізнався, що не їв вуличну їжу дуже багато років, мабуть, ще зі студентських часів, тому був задоволений, як кіт — йому все здавалось дуже смачним.

Потім вони стояли біля поручнів, дивились на воду, на протилежний берег, на те, як сяє вогнями нічне місто. Людей на набережній було, як завжди, досить багато, але Чонгук все ж дозволив собі встати до Техьона щільно — практично за його спиною, притиснувшись стегном, тазом, плечем. Хоч так через шари теплої одежі, через рух, через дотик показати, як він радий бути тут. І як хоче бути ще ближче.

Потім вони сиділи на лавочці. І тут уже Техьон показав свою сміливість. Сів до Чонгука впівобороту, закинув ногу на ногу, ніби прикриваючи те, що робив, — взяв його за руку, переплів пальці. Іншою рукою гладив його кисть.

Чонгук сів якнайближче, торкаючись плечем до плеча.

Близько десятої вони попрямували до місця, де Чонгук залишив машину.

Вони їхали до квартири Намджуна в тиші. У салоні грала негучно музика, але бажання розмовляти не було. Ця тиша була абсолютно комфортною — просто дві людини, яким настільки добре разом, що можна мовчати із задоволенням.

Чонгук тримав кермо однією рукою, а іншою переплів пальці з пальцями Техьона.

Під’їхавши до будинку, вони не поспішали виходити, залишившись ще на деякий час у машині. Було настільки комфортно, що обидва могли б чесно сказати: цей вечір, ця зустріч були настільки гарними, що продовження не хотілося.

Ця зустріч була самодостатньою, такою ж важливою, потрібною та приємною, як і їхні інші інтимні контакти. Навпаки, таке побачення відчувалося як нова сходинка в їхній близькості.

Тому, як і минулого разу, Техьон навіть не збирався запрошувати Чонгука піднятися в квартиру, а Чонгук не збирався про це питати. Вони розуміли, що цього вечора достатньо — не варто порушувати цей тиждень, прийняття рішення Техьона ще більш близьким контактом.

Вечір був чудовим. Вони ще трохи поговорили про щось, тримаючись за руки, а потім ніжно й тепло поцілувались.

Виходячи з машини, Техьон сказав:

— Напиши, коли приїдеш додому.

Чонгук усміхнувся:

— Обов’язково, Ведмежатко.

 

***

 

Чонгук відчував крізь сон, як його наповнювало теплом. І справа була не в ковдрі — це тепло йшло зсередини. Він ледь прокинувся, балансуючи між сном і реальністю, коли раптом усвідомив: обійми. Ті обійми, що так солодко стискали його талію, були справжніми.

Він простягнув руку, торкнувся пальців, що тримали його — міцних, знайомих. Техьон.

Не відкриваючи очей, Чонгук щільно притиснувся спиною до його грудей, відчувши, як губи Техьона торкнулися його вуха:

— Чонгук-і, я вдома.

Його голос, його запах, його пальці — усе було реальним.

— Котра година? — прошепотів Чонгук, усе ще не розплющуючи повік.

— Ще дуже рано. Близько п’ятої. Я не міг більше чекати.

Сьогодні була неділя. Останній день, коли Техьон мав провести сам у квартирі Намджуна. Але вчора ввечері, лягаючи спати, він зрозумів: цього тижня йому вистачило. Вистачило, щоб пізнати себе нового. Вистачило, щоб ухвалити рішення.

І ще — він сумував. Після тієї розмови в четвер, після їхнього побачення, він почав почуватися інакше. Не просто юнаком, не хлопцем, що блукає в темряві, а чоловіком. Тим, хто зустрів когось, кому міг відкритися. Кого міг кохати.

Це дарувало крила. Упевненість. Доказ того, що його розум, його серце — уже дорослі.

І в суботу ввечері після їхнього другого побачення Техьон лежав у ліжку і не міг заснути. Він перевертався з боку на бік, думаючи лише про одне — як сильно хоче до Чонгука. Просто бути поруч. Дивитися на нього. Обіймати. Ділитися теплом. Відчувати його дотики.

Зрештою, зрозумівши, що сон не йде, він підвівся. Зібрав свої речі, прибрав у квартирі. Але навіть після цього була лише середина ночі. Він приліг на диван, намагаючись хоча б трохи подрімати.

Коли за вікном небо почало сіріти і він зрозумів, що світанок уже близько, терпіння урвалося. Він не міг більше чекати. Викликав таксі й поїхав додому.

Увійшовши в будинок, він навшпиньки пройшов до передпокою, залишив речі й піднявся на другий поверх — прямо до спальні Чонгука. Але…

Кімната була порожня. Ліжко акуратно застелене, без жодних ознак того, що хтось нещодавно ним користувався. У грудях з’явився неприємний холодок. Він так яскраво уявляв, як підійде до сплячого Чонгука, як ляже поруч… А замість цього — порожня кімната.

«П’ята ранку…» — подумав Техьон. — «Де ж він? Невже вже встав? Чи його взагалі немає вдома?»

У будинку стояла тиша. Він відчув гіркоту розчарування. Приїхавши з такими теплими почуттями, він не знайшов того, кого шукав.

Намагаючись стримувати емоції, Техьон спустився вниз. Вирішив, що хоча б розбере свої речі. Підійшов до дверей своєї кімнати — вони, як завжди, були відчинені. І коли він увійшов, з полегшенням видихнув.

Чонгук був тут. Спав у його ліжку. І це був не просто короткий відпочинок — ліжко було повністю розстелене, подушки зім’яті, ковдра збита. Видно було, що він провів тут усю ніч.

У Техьона аж підкосилися коліна від раптової хвилі тепла й ніжності. Його Чонгук, виявляється, так само сумував. Настільки, що навіть уві сні шукав близькості — у його кімнаті, серед його речей.

Техьон дивився на сплячого Чонгука, вкритого ковдрою. Його очі зволожилися від ніжності, що розлилася всередині.

«Це точно кохання», — подумав він. — «Який же я щасливий».

Він постояв ще мить, розглядаючи цю чудову картину. Велике панорамне вікно кімнати не було завішене, тому приміщення наповнювало сіре передсвітанкове світло.

Техьон почав обережно роздягатися, намагаючись не шуміти. Знявши весь одяг, він акуратно ліг під ковдру. Чонгук лежав на боці, підтягнувши зігнуті в колінах ноги до грудей, ніби йому було холодно чи незручно. Але Техьон розумів, точніше, відчував, що справа не в цьому. Це була поза людини, яка почувається самотньою чи вразливою. Відчуття, яке Техьон знав надто добре.

Обережно, щоб не впустити під ковдру холодне повітря, він наблизився до Чонгука. Вмостився впритул до його спини, повторюючи його позу: зігнув ноги й обійняв Чонгука всім тілом. Його груди притиснулися до спини Чонгука, коліна — до підколінних ямок. Рукою він обхопив його талію.

Техьон глибоко вдихнув, наповнюючи легені знайомим запахом Чонгука. Хоч цей аромат уже давно відбився в його підсвідомості, зараз вдихати його було особливим задоволенням. Він залишив кілька майже невловимих поцілунків на плечі Чонгука, трохи нижче шиї, потім опустив голову на подушку, притискаючись до нього ще щільніше.

Він відчув, як Чонгук посунувся, знайшов його долоню на своєму животі й переплів їхні пальці. Вони ще полежали так кілька хвилин. Техьон знову підвів голову й почав залишати легкі поцілунки на задній поверхні шиї, у згині плеча, на самому плечі.

Чонгук повільно перевернувся на спину, а потім розвернувся обличчям до Техьона, лягаючи набік, щоб бути ближче. Вони переплелися ногами: Техьон підвів свою зігнуту ногу вище, поклавши стегно майже на талію Чонгука, а Чонгук підтягнув ногу, упершись стегном у промежину Техьона. Він обійняв його за спину, притягнувши трохи ближче.

Чонгук поки що не відкривав очей, дивився крізь напівзаплющені повіки на свого Техьона — теплого, вже рідного, прекрасного, який був з ним в одному ліжку.

Техьон потягнувся й ніжно поцілував його в губи. Чонгук відповів на поцілунок, однією рукою обіймаючи Техьона за спину. Той, в свою чергу, обіймав Чонгука за плечі знайомим, улюбленим жестом, вплітаючи пальці в його волосся на потилиці.

Чонгук нарешті озвучив те, про що думав:

— Техьон-а… Ти ухвалив рішення? Вистачило тобі часу? Чи вдалося тобі визначитися?

Техьон перервав поцілунки:

— Так, я ухвалив рішення. Насправді, мабуть, ще у вівторок. А всі наступні дні просто дозволив собі його пережити, відчути. І моя думка не змінилася, навпаки, з кожним днем я почувався краще. Ніби пізнавав себе нового, відкривав себе наново, ілише переконувався, що моє рішення абсолютно правильне.

— Не кажи мені зараз, — попросив Чонгук.

Техьон усміхнувся, повертаючись до ніжних поцілунків, і між ними промовив:

— Ні, я не скажу.

— Давай зробимо все правильно, — продовжив він. — Завтра я зустрічаюся з Опікунським комітетом. Їм я оголошу своє рішення, ми все обговоримо. І тільки потім я тобі скажу. Скажу, у чому полягає моє рішення.

Чонгук погодився — це був правильний, дорослий підхід.

Поки не настав час вставати й збиратися на роботу, вони вирішили не говорити про ніщо серйозне. Погладжування одне одного стали трохи активнішими. Поцілунки — більш пристрасними. Обоє відчували, що навіть такої невеликої розлуки вистачило, аби так сильно засумувати.

Адже вони, по суті, ще навіть добре не знали одне одного. Вони лише починали свій шлях пізнання, знайомства. Тому й розлука відчувалася так гостро.

Вони притискалися одне до одного щільно, трохи потираючись животами та грудьми. Стегно Чонгука ковзало по промежині Техьона.

Насправді вони вже давно були збуджені. Їхні члени терлися одне об одного, стиснуті між животами. Вони відчували спільний жар — спочатку просто грілися в ньому, потім почали «купатися», а тепер уже розпалювалися.

Техьон перервав поцілунок і прошепотів:

— Хочу тебе… Хочу тебе дуже…

Від цього оксамитового, низького шепоту у Чонгука пішли мурашки. Від того, як це говорив Техьон, від самого звуку його голосу. Нова хвиля жару розлилася по тілу.

— Я теж дуже хочу тебе, Те. Я так сумував.

Вони знову сплелися в поцілунку. Чонгук опустив руку між їхніми животами, трохи змістившись нижче, поправив свій член — тепер він був стиснутий не між животами, а притиснутий до промежини Техьона.

Техьон, не припиняючи цілуватися, теж трохи змінив позицію — вигнувся в попереку так, щоб член Чонгука, який він уже відчував на своїй промежині, упирався прямо у вхід. Легко похитуючи стегнами, він натискав своєю дірочкою на голівку. Вона була вже вологою, але цього було недостатньо для проникнення.

Техьон потягнувся до тумбочки, не відриваючи губ від Чонгука, намацав тюбик зі змазкою. Повернувшись у ту саму позицію — груди до грудей, живіт до живота, — він закинув зігнуту ногу на талію Чонгука, підставляючись так, щоб той міг легко тиснути на вхід. Відкрив тюбик. Чонгук підставив пальці і Техьон видавив рідину йому на них.

Чонгук опустив руку, провів нею по промежині Техьона, розмазав змазку навколо дірочки, легко натискаючи подушечками, ніби масажуючи. Відчув, що опору немає — м’язи розслаблені, готові розступитися.

— Я дуже хочу тебе, — сказав Техьон, між поцілунками, відводячи руку Чонгука від промежини і знову поворушивши стегнами, знаходячи голівку його члена. — Ще дуже рано… Нам нікуди поспішати. Тому спокійно, не поспішай. Просто… увійди в мене.

Його шепіт був гарячим.

Вони обоє лежали із заплющеними очима, трохи зменшивши інтенсивність поцілунків. Тепер їхні губи зустрічалися повільніше, солодше, наче розтягуючи кожен дотик. Тіла сплелися настільки тісно, що Техьон відчував свій член, затиснутий між їхніми животами.

Він додав трохи змазки на пальці Чонгука, і той зрозумів його без слів – опустив руку між тіл, розмазавши рідину по члену Техьона, щоб він легко ковзав.

Чонгук іноді все ж відкривав очі, щоб подивитися на такого приголомшливого Техьона: його світле волосся, довгі тремтячі вії, ніжну, як оксамит, шкіру, яка навіть у сірому передсвітанковому світлі виглядала неймовірно гарною. Пухкі, злегка спухлі від поцілунків губи, цей улюблений ніс — він був зачарований. Об’єктивно привабливий для більшості, для Чонгука він був особливий. Єдиний.

Так, не поспішаючи, вони цілувалися, міцно притискаючись тілами, ледь помітно похитуючи стегнами. Техьон відчував – він готовий. Готовий прийняти Чонгука в себе. Одразу, цілком. Так сильно він цього хотів.

Напруження, що зазвичай супроводжує такий момент, було відсутнє. Чонгук відчував, як його голівка ковзає вздовж розслаблених м’язів, які поступово розкривалися. Легкі, майже непомітні рухи – і ось він усередині.

Техьон ахнув, трохи вигнувшись, його повіки затріпотіли. Він облизав і так вологі губи.

— Як добре… — прошепотів він. — Так добре відчувати тебе всередині.

Чонгук просто розтанув від цих слів. Він притягнув Техьона ще ближче, щільно обіймаючи, притуливши своє чоло до його чола.

— І мені добре, — прошепотів він. — Навіть ось так, не рухаючись… Просто усвідомлюючи, що ти мене хочеш. Що ти мене впускаєш, і я можу увійти. Можу просто побути у твоєму теплі, у твоїй ніжності… Гадаю, я вже по-іншому ніколи не захочу.

Їхні губи знову зустрілися – м’який, вологий поцілунок, який здавався ще глибшим за будь-які слова. Вони відчули одне одного – можна продовжувати.

І вони почали рухатися – ледь помітно, ледь відриваючись одне від одного. Це не були різкі поштовхи, а ніжні коливання, наче їхні тіла лежали на поверхні води, а хвилі покачували їх разом. Кожен рух – Чонгук проникав трохи глибше, потім відступав, знову й знову, наче підкоряючись припливу.

Техьон повністю віддався цьому ритму, тісно переплетений з ним руками й ногами. Вони вже знали, вже відчували одне одного настільки, що можна було не говорити, а просто відчувати.

Коли Чонгук остаточно заглибився, він завмер. На кілька хвилин вони просто лишилися так – нерухомі, повністю з’єднані, наче ця мить могла тривати вічно.

Тепло. Тісно. Цілковито.

— Мені подобається бути заповненим, — прошепотів Техьон.

— А мені подобається заповнювати, — відповів Чонгук.

І знову вони почали колихатися, наче на хвилях. Новий приступ збудження наповнював їх — тіла вимагали більшого. Темп поступово прискорювався: Чонгук робив поступальні рухи, а Техьон вигинався, насаджуючись на нього, його член терся між їхніми животами.

Вони стогнали, дихали уривчасто, ловили губами одне одного, обмінюючись видихами й звуками. І знову Техьон кінчив першим — він не стримувався, просто йшов за відчуттями. Коли відчув тиск унизу живота, коли член став нестерпно чутливим, він ще більше розслабив м’язи живота, тазового дна й потонув в оргазмі.

Сьогодні він був м’яким, не яскравим, а більш тягучим. Техьон зітхнув, довго простогнав, але, навіть перебуваючи в посторгазмічному стані, продовжував рухатися, насаджуючись на член Чонгука. У цьому була окрема насолода — стимулювати себе зсередини через простату, яка щойно відпустила спазм.

Це був космос. Перед очима спалахували білі іскри, у вухах дзвеніло, кров була гаряча, а все тіло плавилося, як мед.

Чонгук також довго, протяжно й м’яко кінчив. Навіть після оргазму він продовжував робити невеликі рухи всередину, перш ніж завмерти. Вони були мокрі від поту, гарячі від близькості, розніжені після насолоди, волосся прилипло до скронь, губи вологі від поцілунків.

Тісно обіймаючись, вони притулили чоло одне до одного, дихали в унісон. Чонгук не поспішав виходити, а Техьон не стискався — його м’язи залишалися розслабленими, хоч анус і пульсував, намагаючись скоротитися.

Як завжди, Чонгук залишався всередині стільки, скільки дозволяло тіло Техьона, поки поступово його не починало виштовхувати. Він ледь не провалився в дрімоту, дихаючи видихами Техьона, його запахом у цих міцних обіймах.

Коли він нарешті відчув, що вийшов із Техьона, він підвів ногу вище, знову втискуючи стегно в його промежину. За кілька хвилин стегно стало вологим — рідина, що витікала, була сумішшю їхніх соків. Чонгук поворушив стегном, розтираючи цю «любовну рідину» по промежині Техьона, потім опустив руку між ними й розмазав його сперму по обох їхніх грудях і животах.

Облизнув пальці.

Техьон, ледь відкриваючи повіки, побачив це й усміхнувся. Із зусиллям розклеївши обійми, він також опустив руку, двома пальцями підібравши трохи вологих слідів і засунув їх собі в рот, обсмоктуючи. Потім повернув руку на спину Чонгука, знову міцно обіймаючи й потягнувшись до нього в поцілунок.

Поцілунок зі смаком їх обох. Зі смаком сперми. Зі смаком любові.