28

Техьон прокинувся близько восьмої ранку. Він, як зазвичай, лежав майже на Чонгуку, обіймаючи його руками й ногами. Потягнувся, подивився на його обличчя, і, незважаючи на те, що Чонгук спав, поцілував його в губи.

«Боже… Я ж це все, мені подобається…»

Техьон усвідомлював: навіть за ці кілька днів, що вони спали разом, він уже звик. І вже не хотів інакше.

Він обережно підвівся, спустився до своєї кімнати, одягнувся, перевірив телефон. Там було кілька пропущених дзвінків і повідомлень від Намджуна.

— Доброго ранку, — сказав Намджун, коли Техьон передзвонив. — Як ви?

— У мене все добре. Я тільки прокинувся. Чонгук ще спить.

— Спробуй його розбудити.

— Добре, не відключайся. Спробую прямо зараз.

Техьон знову піднявся до спальні Чонгука. Спробував розбудити: кликав, легенько тріпав за плече, акуратно тряс — безрезультатно.

— Він не прокидається, — сказав він Намджуну.

— Значить, потрібна важча артилерія.

— Що ти маєш на увазі?

— Його треба вивести з цього стану. Це ж якась хрінь… Мадам не зізналася, але це точно якийсь синтетичний наркотик. Вона експериментувала, намішала щось у своїй лабораторії.

— Лабораторії? — перепитав Техьон.

— Так. Ця мадам, яка вчора накачала Чонгука, — керівниця однієї з науково-дослідних лабораторій. Вирішила, що достатньо розумна, щоб створити свій наркотик. Невідомо, на кому вона встигла поекспериментувати, невідомо, які результати… Тому Чонгуку треба допомогти протверезіти.

— Ти знаєш, хто вона?

— Так, знаю. Давно. І Чонгук теж її давно знає. Але не хвилюйся — вона ніхто. Для Чонгука вона нічого не означає. За цю ніч мої люди вже зібрали на неї достатньо компромату. Раніше ніхто під неї не копав, а тепер вона дала привід. І ми знайшли багато чого. Те, що вона зробила вчора, стане для неї останньою краплею.

— Я обіцяв Чонгуку… — продовжив він, — скажу тобі: вона вас більше не турбуватиме. Ми з нею розберемося.

— Мм… Добре. Дякую тобі.

Намджун засміявся.

— Бережу ваш спокій, — сказав він, маючи на увазі не лише Техьона, але тепер їх разом. — Тоді будь готовий, я приїду до вас приблизно через годину, привезу допомогу.

Техьон погодився. Відзначив про себе, що йому сподобалося звучання слів «приїду до вас». Навіть мурашки пробігли — усе це було так ново, незвично, поки що не до кінця зрозуміло, але як же приємно було чути це «ваш», «наш», «ми».

Приблизно через годину справді пролунав звук воріт. У двір заїхала машина Намджуна, з якої вийшли він і чоловік середніх років непримітної зовнішності з великою сумкою.

Техьон зустрів їх і провів у вітальню. Незнайомець одразу ж заявив:

— Давайте без довгих вступів. Покажіть мені пацієнта.

— На другому поверсі, — відповів Намджун.

Вони піднялися до кімнати Чонгука.

— Ви… містере…? — звернувся Техьон.

— Можете називати мене як завгодно. Моє прізвище тут неважливе. Якщо хочете – містер Доктор або… містер SOS.

— Містер SOS?

— Так, — він усміхнувся. — Розумієте, я рятую людей у найбезнадійніших ситуаціях.

Техьон кивнув:

— Гаразд, нехай буде містер Доктор.

Містер Доктор одразу приступив до огляду. Підійшов близько, провів пальцями по шкірі, перевірив її пружність, дослідив очні яблука та зіниці за допомогою ліхтарика, оглянув ясна, виміряв температуру, тиск, пульс.

— У принципі, мені зрозуміло, що робити. Готовий приступати.

Він розкрив свою сумку. Першим ділом дістав складану стійку – Техьон зрозумів, що це підставка для крапельниць. Потім вийняв кілька пакетів із розчинами, системи для інфузій і почав їх підвішувати.

— Я попрошу вас вийти і чекати мене внизу. Уся процедура, враховуючи дані та стан пацієнта, займе близько чотирьох годин. Я не виходитиму з кімнати ані на секунду, буду спостерігати за ним неухильно. І повірте, через ці чотири години він буде знову як огірок.

Техьон і Намджун кивнули та вийшли, спустившись до вітальні.

— Може, кави? — запитав Техьон.

— Так, давай вип’ємо, — погодився Намджун.

Вони пройшли на кухню, де Техьон приготував каву. Трохи поговорили про справи Техьона — що він повернувся до роботи, з якою радістю почав новий етап, як йому подобається жити тут. Він також відповів на обережні запитання Намджуна про їхні стосунки з Чонгуком, чесно зізнавшись, що поки не знає, як точно назвати те, що між ними відбувається, але це точно більше, ніж просто сусіди, колеги чи дружба.

Намджун повторив Техьону те саме, що вже казав Чонгуку:

— Якщо ти щасливий, якщо це змінює тебе на краще, якщо тобі подобається, я тільки «за». Підтримаю будь-який ваш вибір. Ти мені подобаєшся, і я був би радий мати такого друга, як ти.

— У нас велика різниця у віці, — зауважив Техьон.

— Це правда. Але якщо хочеш, можеш називати мене «хьон».

Вони посміхнулися.

— Добре, Намджуні-хьон.

Знову тепло засміялися.

— Ти прийняв якесь рішення…?

Техьон зрозумів, про що йдеться:

— Ні, у мене ще є трохи більше місяця. Я все ще думаю. Дивлячись на Чонгука, як він керує компанією, мені здається, що, можливо, я так би зміг. Але потім згадую, хто я є — я не лідер, не бізнесмен, не голова корпорації. І тоді думаю, що мені дійсно потрібно або не втручатися зовсім, або передати керівництво Раді директорів, а самому лише погоджуватися з їхніми рішеннями. Або, можливо, якийсь третій варіант. Коли вирішу, повідомлю і Чонгуку, і тобі.

Він дивився на Намджуна серйозним поглядом:

— Бо я вдячний тобі, без тебе я не знаю, де б опинився і що було б і зі мною, і з компанією. Тому ти для мене — мій перший рятівник. Того, хто мене дістав з машини, можливо, я ніколи не дізнаюсь, але тобі точно вдячний.

— До речі, про це, — сказав Намджун. — Я нічого не знайшов, вибач.

Техьон кивнув:

— Так, мені Чонгук казав, що ти не залишив цю справу, продовжуєш шукати, але абсолютно нічого.

— Абсолютно нічого, — підтвердив Намджун. — Жодних зачіпок. Але в мене є відчуття, що це не був випадковий інцидент. І як тільки я знайду за що зачепитись, спробую розкрутити цю справу. Спочатку заради Чонгука, а тепер і заради тебе.

Техьон вдячно кивнув:

— Дякую.

 

***

 

Як і обіцяв, містер Доктор через чотири години спустився і повідомив: «Клієнт абсолютно тверезий».

Він попрощався, викликав таксі і покинув будинок.

Техьон із Намджуном піднялися до кімнати, де побачили Чонгука вже повністю одягненого, який заправляв ліжко. Побачивши їх, Чонгук трохи почервонів:

— Мені дуже-дуже соромно. Соромно, що змусив вас хвилюватись, – сказав він, дивлячись на Намджуна. – І мені дуже соромно перед тобою, Техьоне. Що ти бачив мене в такому стані, вислуховував, приводив до тями.

Обидва підійшли до нього, запевняючи, що просити вибачення нізащо, головне, що все гаразд. Вони незграбно обнялися втрьох, постояли так хвилину.

— Що ж, моя місія на сьогодні завершена, – сказав Намджун. – Я поїду. Гадаю, на роботу ти сьогодні не прийдеш?

Чонгук нахмурився:

— Ну, я міг би…

— Та ні, я жартую! Яка робота сьогодні? Чекатиму тебе завтра, а сьогодні відновлюйся та відпочивай. Усе невідкладне чекатиме тебе у пошті.

Він попрощався і вийшов.

Чонгук і Техьон кілька хвилин просто стояли й дивились одне на одного.

Техьон підійшов першим, взяв Чонгука за руки, переплів пальці.

— Як почуваєшся?

— На диво – цілком бадьорий. Цей чоловік – справжній чарівник. Здається, я навіть краще почуваюся, ніж до всієї цієї історії. Він щось дуже добре мені ввів.

Вони обоє посміхнулись.

— Пробач мені ще раз…

Техьон цокнув язиком:

— Та годі вже просити вибачення – нема за що!

— Просто я дійсно не хотів, щоб ти бачив мене в такому вигляді.

— А який це був вигляд? – з прищуром запитав Техьон.

— Ну… знаєш, непристойний, розхристаний…

Техьон засміявся:

— Можна й так сказати. Але нічого, Намджун розповів мені трохи про ту пані. Я розумію, що ти тут жертва. Тож давай просто більше не будемо про це – скільки можна?

Чонгук опустив голову, зітхнув. Підняв обличчя, подивився прямо Техьону в очі – у ці темні карамельні очі, що дивилися на нього з ніжністю й м’якістю.

— У тебе такий ніжний погляд, – сказав Чонгук уголос.

Техьон усміхнувся:

— Так? Звісно ж ніжний. А яким же йому бути?

— Не знаю, – відповів Чонгук. – Але мені подобається, який він у тебе.

Щоки Техьона злегка порожевіли:

— Це тому, що я дивлюся на тебе з ніжністю, тому й погляд такий.

— Так? – перепитав Чонгук.

— Так, – підтвердив Техьон.

Він наблизив своє обличчя до Чонгука і м’яко чмокнув у губи. Чонгук відповів на поцілунок. Він вийшов доволі невинним.

— Дуже приємно тебе цілувати, – сказав Чонгук.

— А мені дуже приємно цілувати тебе – відповів Техьон, відчуваючи, які в нього червоні щоки.

Після цих слів вони обоє відчули, ніби повисла нота збентеженості й нерішучості. Обоє опустили погляд, ніби не знаючи, що сказати далі. Першим, як зазвичай, знайшовся Техьон. Він відпустив одну руку Чонгука, потягнув його за собою ближче до ліжка, сів на край, посадив Чонгука, повернувся до нього повністю усім корпусом.

— Чонгук-і, може, тоді, користуючись нагодою, поговоримо про те, що відбувається?

Чонгук почервонів, але кивнув:

— Так, давай поговоримо.

Техьон почав:

— Я все ж думаю, що я не гей. Мені не подобаються інші чоловіки. І я не пригадую, щоб колись подобалися. Але проживаючи в твоєму домі, перебуваючи тут, я зрозумів, що мені подобаєшся ти. Подобаєшся в усіх сенсах – подобаєшся як людина, і подобаєшся як чоловік.

— Дозволивши собі піти далі, дозволивши собі переступити межу, я зрозумів, що мені подобається фізичний контакт із чоловіком. І не просто із чоловіком, а саме з тобою, – продовжив він набагато рішучіше. – Я відкрив у собі нові грані бажань. Нову грань чуттєвості, про яку раніше навіть не знав.

— У мене з’явився новий рівень свободи. Я ніби нарешті перестав бути в рамках. І нарешті живу, як хочу, – Техьон на мить прикрив очі, розмірковуючи, як передати свої відчуття більш точно. – Мені хочеться проводити з тобою більше часу – розмовляти, щось робити разом. І… мені хочеться інтимних речей з тобою. Мені хочеться тебе торкатися, хочеться цілувати тебе, хочеться, щоб ти робив це зі мною. І мені хочеться йти в наших дослідженнях далі – подивитися, куди я можу зайти, куди ми можемо зайти.

— Чи можна це якось назвати, я не знаю. Чи будемо ми це якось називати, я теж не знаю. Але, мабуть, настав час це обговорити. Тепер я хочу почути твою думку, – Техьон закінчив.

Йому всередині було трохи страшно від того, що скаже Чонгук. Можливо, йому просто цікаво, але він не готовий йти далі? Чи відмовиться називати їхнє спілкування якось? Тому Техьон боявся того, що зараз почує.

Чонгук замислився на мить, підняв обличчя до Техьона й промовив:

— Техьоне… Я можу лише повторити всі твої слова. Я так само просто жив життя, ні про що не замислюючись. У моєму житті були лише жінки. Про інше я навіть не думав.

Він зробив паузу, його погляд став глибшим:

— Але в той перший день, коли я побачив тебе… Коли мені довелося тебе роздягати, мити, приводити до тями… — Чонгук усміхнувся — Хоча зараз я б не сказав «довелося» — я був радий це зробити. Так от, я теж помічав за собою дуже цікаві реакції. Цікаві бажання. Мені було приємно до тебе доторкатися. Не було ані секунди заперечення чи небажання. Навпаки.

Його голос став теплішим:

— Проживаючи з тобою в одному домі, перебуваючи поруч… У мені теж щось розкривалося. Народжувалося. Прокидалися нові бажання. І мені теж дуже подобається все, що ми робили, робимо і, мабуть, будемо робити. Мені це цікаво, приємно і дуже подобається.

Чонгук серйозно подивився Техьону в очі:

— І мені подобається, що це саме ти. Я не впевнений, що зміг би повторити це з іншими чоловіками, думаю, не зміг би. Вчора на форумі були сотні людей… Але жоден чоловік не привернув моєї уваги. Хоча ти ж знаєш, у соціумі завжди багато молодих, зухвалих, цікавих… І чоловіків, і жінок.

Його голос став тихішим:

— Але перебуваючи там, я думав лише про одне, що хочу додому. Коли та… Юна… торкалася до мене в тій кімнаті, мені було огидно. Я не відчув нічого позитивного чи збуджуючого. Лише бажання, щоб вона не чіпала мене. Бо я так хотів додому — до твоїх дотиків.

Чонгук знову усміхнувся, але вже тепліше:

— І я теж не знаю, чи можемо ми якось це назвати. Ти мені теж дуже подобаєшся — і як людина, і як чоловік. Мені хочеться більше дізнаватися про тебе. Більше розмовляти, бути разом. І я хочу це лише з тобою.

— Я думаю, ми можемо дати цьому назву. Бо насправді, в чому проблема? Якби те ж саме ти робив з дівчиною, хіба думав би, як це назвати? Ти б сказав, що ви в стосунках, що ви зустрічаєтесь. Те саме про мене — якби я все це ж робив з дівчиною, я б сказав, що ми в стосунках.

Чонгук зробив паузу, його пальці нервово перебирали край простирадла.

— Якщо відкинути нашу стать, що ми обидва чоловіки… Те, що ми робимо, хіба не можна назвати, що ми в стосунках?

У Техьона швидко забилося серце:

— Так, мабуть, можна. Хм… Тоді поки наші дослідження не привели нас в якусь іншу точку, давай тоді назвемо, що ми в стосунках. Просто так склалися обставини…

— Так розпорядилася доля, якщо хочеш, — підхопив Чонгук, його голос звучав м’яко, — що ми одразу почали жити на одній території — ось і вся різниця. Ніби познайомились не десь… Просто так вийшло, що познайомились ми у мене вдома.

Техьон несміливо засміявся:

— Так, це унікальний випадок.

Кілька хвилин вони просто посиділи мовчки. Потім Чонгук наблизився до Техьона і поцілував його.

— Іноді навіть не віриться. Сам собі не вірю, — прошепотів Чонгук, його губи торкалися Техьонових, — що я можу не просто на тебе дивитись… А можу до тебе доторкатись. Обіймати. Цілувати. Від цього захоплює дух.