26

Наступні кілька днів вони не могли дозволити собі нових експериментів. Обидва були завантажені роботою — закінчували пізно, і залишалося лише впасти у ліжко.

Але Чонгук щовечора запрошував Техьона до себе. Той піднімався, і вони разом засинали в його широкому ліжку.

Ті ночі вони лягали у футболках і піжамних штанах, ще не наважуючись спати без одягу, щоб не дражнити один одного. А прокидаючись, питали:

— Ну як? Подобається спати разом?

І відповідь завжди була однією:

— Так. Дуже.

Дивно, але спати вдвох виходило міцніше, ніж поодинці. Мабуть тому, що кожен відчував те, що шукав: Чонгук — тепло і затишок, Техьон — силу і підтримку.

Не було ніякої тривожності, тому засинали швидше, глибше.

 

***

 

У середу вранці, зустрівшись на кухні, Чонгук сказав:

— Сьогодні в місті Фармакологічний форум. Щорічний. Ти мав би знати, навіть якщо не був на інших заходах. Наскільки мені відомо, твоя компанія там представлена.

Техьон нахмурився, згадуючи:

— Мм, так… На останніх двох я був.

— А я щороку ходжу, — продовжив Чонгук. — Це подія, яку ми не можемо проігнорувати. Там будуть постачальники, покупці, дослідники. Підводять підсумки, презентують відкриття. Виступатимуть і представники моєї компанії, і твоєї. Тож бути там треба.

— Тому попереджаю, – продовжив він, – сьогодні вранці я їду в офіс, але лише до обіду. Потім — на форум. Скоріше за все, затримаюсь до вечора, але на неформальну частину не залишатимусь. Спробую піти якомога раніше.

Техьон підійшов ближче, обійняв Чонгука за талію і поклав голову йому на плече:

— З ким ти там будеш?

Чонгук відповів:

— З деякими нашими співробітниками, представниками різних департаментів. З нами буде Намджун, тож не хвилюйся. Я під наглядом.

Техьон усміхнувся:

— Та я не хвилююсь. Ми ж, напевно, вільні люди, чи не так?

Чонгук став серйознішим. Відсунувся, сів на стілець і, притягнувши Техьона за руку, посадив його собі на коліна:

— Техьоне… Ми про це ще не говорили… Чесно кажучи, я й сам не знаю, як це назвати. Що відбувається…

Він заплющив очі на мить, сперся чолом йому в груди:

— Але я точно знаю одне: я давно не в стосунках, ні з ким не зустрічаюсь і не планую. Зараз я повністю відданий тобі. Нашим дослідженням. Вивченню себе з цього боку… нашої нової сексуальності. Тож навіть не думай ні про що…

— Я й не думаю, — сказав Техьон, але вони обидва знали — це неправда.

Техьон не міг пояснити, що відчував.

Ніби ревнощі, але з якої причини? Ніби нотки привласнення, але в нього ж немає прав на Чонгука.

Вони були просто двоє молодих чоловіків, які раптом зрозуміли, що подобаються один одному, що між ними щось більше, ніж просто експерименти.

Відповідей поки що не було.

Але вони мовчки пообіцяли собі обдумати, як назвати їхні стосунки, зрозуміти, що вони насправді відчувають.

Чонгук потягнувся до обличчя Техьона, і той миттєво відповів поцілунком. Пальці Техьона вплуталися в його волосся на потилиці, намагаючись не зіпсувати зачіску, а інша рука ніжно гладила його по щоці.

Чонгук у відповідь провів долонею по його спині, а другою міцніше притиснув його до себе за стегна.

— Сьогодні доведеться трохи випити, — промовив Чонгук.

Техьон простогнав:

— О, тільки не кажи, що повернешся, як минулого разу…

— Ні-ні, ні, — заперечив Чонгук. — Це точно не повториться.

— Не зарікайся.

— Я справді не збираюся так напиватися. Але ти ж знаєш, на таких заходах неможливо взагалі не пити. Спробую тягнути один келих, щоб мене не чіпали, але ніякого сп’яніння — обіцяю.

— Добре, — Техьон чмокнув його в губи.

 

***

 

Як і казав Чонгук, вони затрималися в офісі до одинадцятої, а о пів на дванадцяту вже були в готелі, де проходив щорічний Фармакологічний форум. Тут зібралися представники компаній з усієї Кореї.

Чонгук багатьох знав як мінімум в обличчя, але тепер, у новому статусі, вже не він підходив до людей — вони підходили до нього: віталися, нагадували про себе або знайомилися.

Намджун стояв поруч, немов грозний охоронець, пильно стежачи за кожним, хто наближався, і фільтруючи розмови. Він продовжував копати тему з аварією, але з часом усвідомив: немає жодних зачіпок. Тому тепер зосередився на зборі чуток про компанію Кіма та наглядав за Чонгуком, стежачи, щоб у нових угодах не було підстав.

На перерві Чонгук і Намджун зайшли до бару, замовили каву і, стоячи біля стійки, почали неголосно обговорювати останні події.

Чонгук стисло розповів Намджуну про те, що відбувається між ним і Техьоном — максимально лаконічно, аби зберегти його гідність.

Намджун, здавалось, не здивувався. Лише ледь підняв брови на слова: «Щось між нами є… Ми досліджуємо один одного».

Не заважаючи, не перебиваючи, він дослухав до кінця. А потім просто сказав:

— Знаєш, я, мабуть, навіть радий. Останні тижні ти немов інший. Залишився собою, але став спокійнішим, впевненішим. Ніби в тебе зникла якась постійна напруга.

Він похитав головою, допиваючи каву:

— Тож робіть з Техьоном що завгодно. Серйозно. Будь-що. Головне, щоб ти залишався таким, або ставав ще кращим. І якщо це впливає і на нього так само, то я вас тільки підтримаю.

Його голос був твердим:

— Я підтримаю будь-які ваші дії. Будь-які відносини. Усе, що ти вважатимеш правильним.

Чонгук дружньо обійняв його:

— Дякую, друже. Звісно, це лише між нами.

Намджун посміхнувся:

— Абсолютно.

 

***

 

У цей момент Чонгук відчув, як хтось торкнувся його ліктя. Він різко обернувся і побачив перед собою Юну.

Юна була директором невеликої дослідницької компанії, яка проводила рідкісні та унікальні дослідження. Вона не була відомою широкому загалу, але була високо затребуваною серед фармакологічних компаній різного розміру, у тому числі її організація співпрацювала з компанією Чонгука.

Вони були знайомі вже сім років і регулярно бачилися на всіх фармакологічних заходах, щорічних форумах, офіційних вечірках, церемоніях нагородження, презентаціях, святах.

Спочатку вони лише обмінювалися поглядами. Але після одного з заходів вони випадково зустрілися в барі, розговорилися і закінчили ніч у готелі.

З того часу у них склалася неписана угода: вона не лізла в його життя, він не нав’язувався їй. Вони ніколи не спілкувалися поза межами професійних заходів. Але кожна їхня зустріч обов’язково закінчувалася в готелі.

Це завжди був нічний марафон пристрасті, де вони віддавалися один одному, ніби це останній раз. І, здавалося, всіх це влаштовувало. Вранці вони розходилися до наступної зустрічі.

Чонгук, напевно, міг би присягнутися, що навіть не має номера Юни в телефоні. Вони, наскільки він пам’ятав, навіть не обмінювалися особистими контактами.

— Добрий день, пані Соль, — першим порушив мовчанку Намджун, його голос був ввічливим, але холодним.

— Добрий день! Вітаю вас на цьому прекрасному щорічному форумі, — Юна фальшиво засміялася.

Після цього всі троє засміялися по-справжньому.

— Так-так, щорічний прекрасний форум, якого ми всі з нетерпінням чекаємо, — кокетливо пожартувала Юна, злегка знизуючи плечима. — Що поробиш, це частина роботи. Рада вас бачити, — додала вона, звертаючись до обох, але Чонгук чітко відчував: ці слова призначалися лише йому.

Намджун швидко глянув на Чонгука, намагаючись зрозуміти з виразу його обличчя, що йому робити: залишатися, піти, відшити Юну?

Але побачивши розслаблене обличчя Чонгука та легку посмішку на його губах, вирішив: «Зараз я залишу його. Нехай поговорить з нею. Тим більше, якщо між ним і Техьоном щось є… Може, саме Юна допоможе йому розібратися в собі глибше».

— Я відійду, — пошепки сказав Намджун, нахиляючись до вуха Чонгука, — але буду поруч.

Чонгук ледве помітно кивнув.

Повернувшись до Юни, він спитав:

— Як справи?

— О, у мене все нормально, — вона подивилася на бармена, що підійшов, і замовила каву. Потім її погляд знову повернувся до Чонгука.

Вона дивилась уважно. Промовила:

— У мене робота, дослідження, є цікаві знахідки. Сьогодні один з наших представників виступатиме, розповість про останні експерименти. А ти як?

— Я теж нормально. Працюю, багато зараз роботи.

Юна кивнула:

— Так-так, звісно, я чула.

Вона підняла руку, опустила її на передпліччя Чонгука і ледь стиснула. Показуючи цим жестом, що в курсі ситуації. І що співчуває.

Чонгук заплющив очі, прислухався до себе. Відчув, що з моменту аварії минуло, як здавалося, трохи більше півтори місяці. А відчувалося, ніби минуло півтора роки — настільки це було далеким. Настільки він відчував себе якимось новим, переродженим, далеким від того Чонгука, яким був колись.

Але дотик Юни все ж не був йому неприємним. За ці сім років, хоч вони й бачилися лише на заходах, їхніх зустрічей було справді багато. Усі зустрічі закінчувалися сексом. І це, навіть якщо ти того не хочеш, якимось чином зближує.

Вони ніколи не говорили про особисте. Чонгук навіть не знав, чи була Юна взагалі заміжньою. Не хотілося. І їм обом цього було достатньо. Того, що було.

Чонгук вирішив: якщо вона так м’яко з ним розмовляє, то чому б і йому не поговорити?

А ще він подумав про те, що й Намджун: зараз, поговоривши з Юною, побувши біля неї, Чонгук проведе експеримент. Тепер експеримент над собою: як він реагуватиме на жінку, на жіноче тіло, на жінку, яку знає досить давно, з якою в нього вже був секс багато десятків разів.

Тому він спокійно сидів, пив свою каву, розмовляючи з Юною на дуже загальні теми: про бізнес, про події в країні, про якісь новини, про представників фармакологічного ринку.

Коли кава була випита, і вони почули звуковий сигнал із динаміків, що скликав усіх гостей і учасників форуму назад до актової зали, Чонгук попрощався з Юною і для себе вирішив: якщо вона сама не підійде, він не шукатиме її.

Може, навіть уникатиме. Вона не була йому неприємна, але сьогодні він не був готовий говорити з нею, а тим більше продовжувати вечір, як це бувало раніше.

Глибоко в собі Чонгук відчув, що хоче додому. І не просто додому, а до Техьона — туди, де його чекає його Техьон.

«Мій Техьон?» — запитав він сам себе. «Ну, можливо… Так, можливо, мій Техьон». — Він усміхнувся своїм думкам.

— До зустрічі, — сказав Юні.

Піднімаючись до актової зали, він не знав, що Юна неправильно прочитала його останню м’яку усмішку після слів «до зустрічі». Вона сприйняла її як пропозицію зустрітися, як обіцянку продовжити їх звичний сценарій.

«Ну що ж, ми і зустрінемося», — подумала Юна про себе.

Вони повернулися до зали — кожен на своє місце, до своїх колег — і захід продовжився.

 

***

 

Сидячи в залі, слухаючи виступи, Чонгук у якийсь момент відчув, що взагалі не розуміє, про що йдеться. Чесно кажучи, його ніколи особливо не цікавило, що говорять на подібних заходах. Все важливе йому пізніше передадуть його працівники – коротко і по суті.

А ці багатогодинні лекції, промови, презентації… Він їх просто не переварював. Тому сидів з розфокусованим поглядом, втупившись у сцену, імітуючи уважне слухання.

На сцені змінювалися доповідачі, грала фонова музика, на великому екрані з’являлися якісь слайди з даними та графіками. Але Чонгук відчував, як поступово відпливає кудись. Слова перетворювалися на фон, люди та презентації зливались у одну безформну масу.

Раптом йому стало спекотно. Він послабив вузол краватки, розстебнув верхній ґудзик. Намджун помітив його стан:

— Тобі погано?

— Ні, просто спекотно.

— Погоджуюсь, тут задуха. Народу – п’ятсот осіб, як мінімум.

— Так-так, — автоматично підтвердив Чонгук. — Слухай, жахливо хочеться пити.

— Принести води?

— Краще ти залишайся. Я вийду сам, освіжуся у барі.

Намджун погодився.

Чонгук підвівся, трохи хитаючись, і вийшов у прохід. З кожним кроком він відчував, як тіло стає ватним: руки, ноги, голова – все наче наповнювалося ватою.

Він з відчаєм думав: «Боже, як же хочеться пити!»

Підійшовши нарешті до бару, він повністю ослабив вузол краватки, розстебнув ще один ґудзик, потім взагалі краватку зняв, зім’яв і засунув у кишеню піджака.

Бармен підійшов.

— Дайте мені велику склянку холодної води, — сказав Чонгук.

Бармен кивнув, відійшов і через кілька секунд повернувся з повною склянкою води.

«О, це кайф!» — подумав Чонгук і з задоволенням випив воду великими ковтками. Він пив з таким насолодженням, що вода потекла з куточків рота по шиї вниз на груди, але йому це навіть подобалося.

Випивши стакан, він попросив ще один. Бармен приніс новий, і цього разу Чонгук пив маленькими ковтками, насолоджуючись прохолодою.

Коли спрага відступила, він вирішив взяти кави для бадьорості:

— Зробіть, будь ласка, подвійний еспресо.

Бармен швидко повернувся з гарячою чашкою. Аромат міцної кави був настільки насиченим, що Чонгук відчув, як у роті зібралася слина, і з нетерпінням подумав, як зараз вип’є з насолодою цей еспресо.

Вказавши поглядом на стакан, він попросив ще води. Бармен поставив перед ним третій стакан і відійшов.

Чонгук із задоволенням дивився то на воду, то на каву. Нарешті підніс чашку до губ і зробив перший ковток. «Ммм…» Гарячий, міцний смак розлився ротом. Він міг би присягнути, що відчуває кожну молекулу цієї кави.

Заплющивши очі, він повністю віддався насолоді, коли раптом почув поруч голос:

— Чонгук, тобі погано?

«Та що ж таке? Я ж вирішив з тобою не перетинатись…» — подумав він і, скосивши погляд, побачив Юну.

— Ні, мені нормально. З чого ти взяла?

— Ти спітнів, зняв краватку… Сидиш у барі, п’єш воду…

— Я просто вийшов, тому що в залі душно.

Юна м’яко засміялася:

— Згодна. Скільки можна це слухати? Я теж вийшла щось випити. Може, складу тобі компанію?

Чонгук знизав плечима, мовляв: «Роби що хочеш, я все одно на своїй хвилі». Так воно й було – він сидів із прикритими очима, періодично підносячи до губ каву. Маленькими ковточками куштував міцний, гарячий, гіркий еспресо.

Випивши каву, відставив порожню чашку й взяв стакан із водою. Кристально чиста, прохолодна – божественного смаку. Коли остання крапля води зникла, він відчув себе зосередженим і бадьорим. Очі прояснилися.

Тільки тоді він усвідомив: Юна досі сидить поруч і щось щебече. Він навіть не намагався слухати. Повернув до неї голову й почав розглядати: невисока (на підборах трохи вище його плеча), приваблива тридцятирічна жінка з чорним довгим волоссям, укладеним у ділову зачіску. Ідеальна фігура, довгі ноги.

Вона добре виглядала і у костюмах, і у сукнях, і у джинсах. Чонгук бачив її на різних заходах у різному вбранні. Від неї завжди добре пахло. Її шкіра була завжди м’якою, чистою, ніжною.

Вона ніколи не ставила зайвих питань. Робила все, що він хотів. А хотів він небагато: іноді трохи жорсткіше, іноді трохи швидше. От і все.

Він продовжував розглядати її, відзначаючи: «Дуже красива жінка». Але також зрозумів: він її абсолютно не хоче.

«Хм…» – він заплющив очі, зосередившись на відчуттях внизу живота, в паху. Шукав тепло, збудження – і не знайшов. Нічого.

Юна була знайомою. Привабливою. Але тепер нецікавою.

«Ого, які зміни…» — подумав про себе Чонгук. — «Значить, справа не просто в тому, що Техьон — чоловік. Я експериментую не з чоловіками. Справа в тому, що це саме Техьон. Просто так вийшло, що він чоловік».

Він продовжував розбирати свої думки: «Що ж виходить? Я не хочу просто чоловіків. Я не гей. Я хочу саме Техьона. Мені подобається саме він. Я хочу зараз додому — до Техьона. Хочу з ним говорити, проводити час, досліджувати, як далеко ми можемо зайти. Хочу вечеряти з ним, засинати і прокидатися поруч…»

Тим часом Юна щебетала поруч.

— Гаразд, я, мабуть, повертаюся в зал, — оголосив він.

— Вже йдеш? — здивувалася Юна.

— Так, я йду.

Спробувавши підвестися, Чонгук раптом усвідомив, що ледве не падає. Голова запаморочилася, ноги підкосились. Його накрило. Він почувався абсолютно п’яним, хоча сьогодні ще нічого не пив.

— Як таке може бути?! — прошепотів він.

Юна підхопила його під руку:

— Чонгук, ти в порядку?

— Так, Юно, я в порядку. Іду в зал.

— Як ти в такому вигляді підеш у зал?

— А що не так з моїм виглядом? — грубо запитав він.

— Ти стоїш хитаючись. Може, встиг із кимось випити?

— Я взагалі сьогодні не пив! — сказав він більш голосно, але сам розумів, що ледве тримається на ногах.

Він намагався зосередити погляд, озираючись навколо — може, побачить Намджуна? Але Намджуна ніде не було.

В барі було ще кілька людей, але кожен був зайнятий своїми справами. У ресторані було зайнято кілька столиків, але знову кожен займався своїм.

— Підемо, я тебе проведу.

— Куди ти мене проведеш?

— Куди ти хотів? У зал? У зал тебе проведу.

— Мені потрібно до Намджуна.

— Окей, проведу тебе до Намджуна, — сказала Юна.

Чонгук поплівся по напрямку до залу. Він важко переставляв ноги, його ноги плуталися, зачіпались одна за одну, кілька разів він ледь не впав, але Юна його підтримувала.

Йому було важко тримати очі відкритими, тому він очі прикрив, в останній раз відстеживши, що вони йдуть дійсно по напрямку до актового залу.

 

***

 

У наступний момент, коли Чонгук прийшов до тями, він відчув, що його кудись всаджують.

«Ну нарешті…» — подумав він про себе.

Він сів, куди його посадили, і зрозумів, що він сів у крісло. І видихнув із полегшенням.

— Намджун, — сказав він уголос.

Намджун йому не відповів.

Чонгук із зусиллям розліпив очі і зрозумів, що знаходиться не в актовій залі.

Важко повертаючи головою з боку в бік, він зрозумів, що він знаходиться в готельному номері. Наскільки він знав цей готель, то вони з Юною пішли не в актовий зал, а пішли до ліфтів і піднялися в один із номерів.

«Я номер не знімав… » — подумав сам до себе Чонгук. — «Це, напевно, Юна зняла. Ох, Юна…»

Він пошукав її очима по кімнаті і дійсно побачив. Вона стояла біля вікна, закриваючи штори.

— Що ти робиш? — ледь ворочаючи язиком, сказав Чонгук.

— Тут занадто світло. Ще не настільки темно на вулиці. А мені хочеться створити більш інтимну атмосферу.

— Навіщо? — запитав Чонгук.

— Як «навіщо»?.. Провести час разом.

— Я не збираюся з тобою проводити час.

Юна вдала, що збентежилась:

— Чонгук, що ти таке говориш? Ми завжди проводимо час разом…

— Ні. Не сьогодні. І взагалі — нам треба припинити.

— Що «припинити»? — голос Юни став ближчим. Вона наближалася.

Чонгук підняв руки, розтер повіки:

— Хочеться пити…

— У цьому номері має бути вода. Зараз подивлюся в мінібарі.

Юна відкрила дверцята мінібару, дістала запечатану пляшку води і простягнула йому. Він підозріло оглянув кришку (ціла?), відкрив і жадібно відпив.

«Гаразд, посиджу, вип’ю води… Може, проясниться. Але що взагалі відбувається? Я точно нічого не пив, а стан — як п’яний».

— Юна, де Намджун?

— Не знаю. У залі, напевно. Конференція ще йде.

— Коли закінчиться?

— Близько восьмої. Зараз шоста.

— Ще дві години… Мені треба йти.

Він спробував встати, спершись на підлокітники крісла, але різкий рух лише посилив запаморочення.

— Любий, ти куди? — Юна поклала руку йому на плече. — Посиди, відпочинь, попий водички.

— Я взагалі не розумію, що я тут роблю. Ми ж йшли до зали!

— Так, йшли. А потім ти передумав і сказав піднятися в номер.

— Я не знімав номер, — прошепотів він.

— Я зняла. Заздалегідь знала, що залишусь тут із тобою.

— Ми ні про що не домовлялися!

— Чонгук, милий… Ми ніколи ні про що не домовляємося.

Її голос пролунав усього за кілька сантиметрів від нього. Він із зусиллям розплющив очі і побачив, що Юна стояла між його розведених колін. Уже без підборів, з розпущеним волоссям, яке розсипалося по плечах.

Вона зняла свій піджак, витягла блузку із поясу спідниці, почала розстебати замок спідниці.

— Що ти робиш? — видихнув Чонгук.

— Як «що»? Те, що завжди.

— Я питаю: що ти робиш?!

— Милий, я роздягаюся, — просто сказала Юна.

Вона припинила розстебати спідницю, нахилилася, уперлася руками йому в плечі і поцілувала в губи.

Чонгук від несподіванки завмер. Він для себе точно вирішив – з Юною він не хоче нічого. Який поцілунок, який номер, який вечір? Він хотів від неї відсахнутися, але вона потяглася слідом за ним.

Він уперся головою в спинку крісла, а Юна своїм поцілунком ще глибше втиснула його в сидіння. Він сказав їй у губи:

— Перестань.

Вона зупинилась:

— Що «перестань»?

— Не лізь до мене.

— Я не лізу до тебе!

— А що ти робиш?

— Я роблю те, що завжди.

Чонгук не витримав і вклав у свою відповідь усі сили, які в нього залишались:

— Я ніхуя не розумію, але мені це пиздєць як не подобається. Перестань. Я йду зараз же.

Юна зробила співчутливий вигляд:

— Милий, милий Чонгук, чого ти так нервуєш?

— Що ти від мене хочеш?

Він ледь розплющив очі і знову відпив води.

— Я від тебе хочу того, чого завжди – побути з тобою, провести вечір.

— Я ж тобі сказав, що не хочу.

— «Хочу – не хочу», яка зараз різниця? Ти вже тут, у цьому номері. Сьогодні ми проведемо цей вечір разом. Хочеш вина?

— Мені й так погано, яке ще вино? Нахер твоє вино?! Нахер тебе!

— Ну чому ж одразу «нахер»? Хоча я піду, але тільки на твій, — вона засміялась.

Чонгук крізь примружені повіки побачив, що вона таки розстебнула спідницю та зняла її. Тепер на ній були лише колготки та довга шовкова блузка.

Юна покрутилася перед ним, хоча ніби більше перед самою собою, красуючись. Відкинула спідницю на ліжко. Плавно провела руками по боках, талії, животу, підхопила колготки та зняла їх одним рухом. Покрутила в руці, засміялася і кинула на ліжко.

Чонгук намагався зберігати хоч трохи свідомості, тому продовжував спостерігати за Юною, з усіх сил силуючись не заплющувати очі. Хотів хоч трохи протверезішати.

Юна підійшла до телефону, включила свій плейлист і в номері залунала музика.

— О, це вже інша справа, — сказала вона.

Штори були закриті, горіла лише одна тьмяна лампа біля ліжка. Тепер ще й музика.

«Пиздєць, романтика, — промайнуло в нього в голові. — Нахера, Юно? Я хочу додому».

Але вголос він не зміг цього сказати — губи не слухались. Його п’яний, напівбожевільний погляд вона сприйняла як бажання й похіть.

Юна посміхалася собі, кайфуючи від власних рухів. Підійшла, стала між його ніг, почала покачувати стегнами, немов танцюючи.

Ґудзики блузки розстебалися одна за одною. Потім еротичний рух і блузка зісковзнула з плечей, впала на підлогу. Вона підхопила її ногою й відкинула вбік.

Тепер вона була лише в трусиках та бюстгальтері.

— Чонгук, любий, ти ж це завжди любив…

Він ледве вимовив:

— Що «любив»?

— Моє тіло любив. Мене любив.

— Юна, хто тобі таке сказав?

— Ти мені казав!

— Ти при тямі? Коли я тобі таке казав?

— Коли ми лежали після сексу…

— Ти що, приколюєшся? У якому стані я тоді був? Будь-хто б наговорив усього! Ти що, вперше чи що?

Юна скривилася, зморщила носик:

— Фу, як негарно… Але зараз все буде по-іншому.

Чонгук, вливаючи в себе залишки води з пляшки, запитав:

— Що ж буде по-іншому?

Юна відповіла:

— Я вважаю, все.

— Що «все»?

Він хотів поставити пляшку на підлогу, але руки не слухались і вона з глухим стуком впала й покотилася вбік.

— Наші стосунки. Ти вільний чоловік, це я знаю. Я теж вільна – з чоловіком розлучилася півроку тому.

— Ах, так ти все ж таки була заміжня.

— Дурненький, звісно! А як би я так високо піднялася? Була простою студенткою, потім простим лаборантом… Я вдало вийшла заміж.

— Ну-ну, — сказав Чонгук.

— Своєї мети на цей момент я досягла, тому з чоловіком розлучилася. Тепер я вільна жінка в новому статусі. Маю кар’єру, гроші, посаду, компанію. Готова до нових цілей.

— Ммм… Які ж це цілі?

Юна продовжувала м’яко рухатися, пританцьовуючи між його ніг, гладячи себе долонями по тілу:

— Наступна ціль ще вище.

На цих словах вона розставила ноги й сіла йому на стегна. Чонгук хотів підняти руку, щоб її відсунути, але рука не слухалася. Він продовжував дивитися на неї крізь напівзаплющені повіки.

— Юна, злізь з мене. — Його голос був різким.

— Ні. — Вона хитренько посміхнулася. — Тепер ти точно мій.

— Як ти збираєшся це зробити?

Юна поправила волосся, навмисно покрутила перед ним грудьми:

— Якщо сам не захочеш, примушу.

— Ха-ха-ха. — Він силою видавив сміх. — Як ти мене примусиш?

— Не знаю. Щось придумаю. Ось, наприклад, сьогодні не випущу з номеру.

У Чонгука в голові блиснула думка:

— Юна, ти мене чимось напоїла?

— Ой, навіщо ж так грубо? — вона грайливо зітхнула. — Ти просто випив особливу каву… з дечим цікавим у складі. Ось і розслабився. Взагалі-то я нічого тобі не підсипала.

— Сука. — прошипів він.

— Ой, милий! — вона засміялася. — Називай як хочеш. Можеш вигадати мені ще десяток імен!

Після сміху вона знову нахилилася до нього, приклеїлась до його губ. Чонгук крутив головою, намагаючись ухилитися, але їй це набридло.

— Фрр! — вона фиркнула й спустилась нижче, почала виціловувати його шию, розстебати ґудзики його сорочки.

Чонгук сидів і розумів — йому стає все огидніше з кожною хвилиною.

— Юна, якщо ти зараз не злізеш, я точно тебе скину, — прохрипів він.

— Ой, усе, — сказала Юна, все-таки відчепившись від нього.

Проїхалася тазом по його паху, але він не відчув ніякого задоволення чи збудження. Зіскользнула з колін і пішла в інший кінець кімнати.

Чонгук простежив за нею поглядом. Побачив, що там стояла пляшка вина й келихи. Вона налила вино, похитуючи стегнами, повільно підійшла.

— На, мій любий, випий вина, освіжся.

— Я цю хрінь пити не буду, — сказав Чонгук.

— Не будеш сам, я тобі допоможу.

— Я не буду пити ніяке вино, — процідив він.

— Чому ти такий різкий? — Вона знову сіла йому на коліна.

Один келих поставила на столик біля крісла. Другий тримала в руках.

— Ну ж бо, відкрий ротика, мій любий.

Чонгуку було все важче тримати очі відкритими, щось говорити, тим більше чинити опір. Але він тримався з останніх сил.

Відвертав голову, намагався увернутися, але Юна все наближалася. Зрештою, опустилася зовсім близько до його обличчя. Притиснула великим пальцем його нижню губу, привідкрила йому рота і просто залила вино всередину.

Чонгук закашлявся. Половина вина вилилася з рота, потекла підборіддям, шиєю вниз на сорочку. Але частина все ж потрапила всередину.

— Ну ти сука, — знову прохрипів він.

Юна засміялася. Вона ворушилася у нього на стегнах, щось підспівувала під музику, тиснула на його нижню губу, підборіддя, щоб він відкривав рота, і знову заливала вино.

Як би Чонгук не опирався, але він відчував, що вино потрапляє всередину. І що він його ковтає.

«Що за хрінь?» — пронеслося в його голові.

Минали хвилини і Чонгук розумів, його розум затьмарюється. Мабуть, у цьому вині також щось було додано, щось, що просто вирубало його зараз.

Чонгук заплющив очі. Він уже не опирався. Вже не міг. Руки, ноги не слухалися. А Юна, закінчивши вливати в нього келих вина, ворушилася на його колінах.

Можливо, вона намагалася його збудити. Але у неї нічого не виходило. Чонгук навіть у такому стані відчував — його член був абсолютно млявим.

Він цю жінку не хотів. І навряд чи взагалі коли-небудь захоче якихось жінок тепер. Він хотів Техьона.

«Техьон…»

З надлюдським зусиллям він намагався перед своїм внутрішнім поглядом воскресити його образ. Згадати. Щоб цей образ тримав його на поверхні, на плаву свідомості.

Що робила Юна, він уже не відчував. А вона в цю мить повністю розстебнула йому сорочку, цілувала шию, обличчя, груди. Розстебнула пояс. І збиралася розстебати штани.

Вона для себе прийняла рішення: сьогодні це станеться. Тим більше — сьогодні в неї мала бути овуляція. І якщо це правда, то, можливо, їй навіть вдасться завагітніти.

«Це було б просто перемогою», — думала вона.

Чонгук же був практично у відключці. Весь обмазаний вином. Її помадою.

І залишками свідомості все-таки намагався триматися за образ Техьона.

«Техьон…» — повторював він у голові. «Боже, як же я хочу до тебе…»

У нього в голові промайнули сцени: як вони займалися у спортзалі, дивилися кіно, цілувались, уже кілька ночей спали разом.

І Чонгуку здалося, що ці спогади все ж таки знайшли в ньому останні сили.

Він з неймовірним зусиллям зібрав усю волю в кулак.

І все-таки відірвав спину від спинки крісла.

— Милий, милий… Розслабся… — заворкотала Юна.

Але Чонгуку цього пориву вистачило. Він, гойдаючись у кріслі, намагався встати і одночасно скинути Юну зі своїх колін. Руки не слухалися, тому він просто почав хаотично махати ними.

Все ж таки він зачепив Юну, штовхнув її в плече. Вона похитнулась і впала на коліна.

Чонгук, ледве дивлячись крізь вії (бо очі вже майже не відкривалися), озирнув кімнату.

У чому він був? Тільки в піджаку. У піджаку телефон і краватка. Більше нічого.

Він наштовхнувся поглядом на свій піджак, що лежав на ліжку. Чонгук зібрав усі свої сили і все ж таки встав. Кімнату повело. Ноги заплуталися, його почало кренити.

— Ну, Чонгук…

Він вчепився поглядом у піджак, підійшов, хитаючись, розкидаючи руки, розставляючи ноги. Схопив піджак, обшарив його, намацав у кишені телефон.

Краватка йому була до одного місця. А от телефон був потрібен. Все ж таки він представник великої корпорації і в телефоні половина роботи і життя. Ну і плюс… як би він без телефону міг подзвонити Намджуну?

Про це він пам’ятав.

Так само хитаючись, вдаряючись у стіни, разів зо два вдарившись у Юну, яка підскочила до нього, він відштовхнув її й попрямував до дверей. Буквально намацав ручку, смикнув. Зрозумів, що тут, напевно, потрібна картка-ключ.

Почав водити рукою по стіні. Намацав у стіні кишеню для ключа, вихопив її на дотик, почав водити по ручці.

Почув клацання.

Двері відчинилися.

Він різким рухом відкинув картку за спину, розчинив двері так, що вони вдарилися об стіну і вивалився у коридор.

Тепер уже більше на інстинктах, ніж усвідомлено, він почав шукати ліфт.

Невидячим поглядом крізь напівзаплющені повіки побачив, де він знаходиться. Підійшов, обперся усією вагою об двері й почав р’яно тиснути кнопку виклику.

Почув, як за ним вискочила Юна. Куточком ока помітив, що вона вилетіла, як була — у трусиках і бюстгальтері.

— Чонгук, Чонгук, мій любий, куди ти?! Повернись у номер, дорогий! Ми тільки почали! Про що ти хочеш поговорити? Що тобі не подобається? Давай все обговоримо, любий! Ми ж бізнесмени, підприємці! Ми все вирішимо, милий! Давай обговоримо всі умови! Ну, Чонгук!…

Він хаотично махнув рукою, все ж таки зачепив Юну, відштовхнув її і в цю мить пролунав характерний дзвінок.

Двері ліфта відчинилися.

Чонгук просто ввалився всередину.

Юна рванула за ним, але він почав дригати ногами, і вона побоялася зайти до ліфта. Замість цього вона метнулася назад у номер — швидко одягнутися, щоб спуститися слідом.

Але Чонгуку це вже було байдуже. Зараз йому було важливо знайти Намджуна.

Практично лежачи на підлозі кабінки, він відчув, як ліфт рухається вниз. Він не натискав жодних кнопок — мабуть, хтось викликав його знизу. І це було навіть краще.

Коли ліфт зупинився, внизу дійсно стояло кілька людей. Вони відступили, побачивши Чонгука, але хтось швидко зорієнтувався — стало зрозуміло, що він не просто п’яний, а йому погано. Незнайомець простягнув руку, допоміг піднятися.

Чонгук вийшов. Підійшов до протилежної стіни, вперся чолом у холодну поверхню.

— Намджун… Мені потрібен Намджун…

Він миттєво відчув знайомі руки, які підхопили його під лікоть.

— Господи, Чонгук, з тобою все гаразд?.. Я якраз тебе шукав…

— Ні… Намджун, мене… чимось накачали. Ця сука… Юна…

— Тсс, добре, добре..

— Ох… — тільки й зміг видавити Чонгук

— У такому вигляді тобі не можна повертатися в зал. І додому теж. Зараз ми вийдемо через задній хід на парковку, посидимо в машині.

Чонгуку було все одно. Він був радий, що Намджун тепер поруч, а отже, все буде добре. Дозволив витягнути себе на вулицю.

Наступного моменту він уже усвідомив себе в машині. Лежав на задньому сидінні, а Намджун говорив щось тихо, пробуючи відпаювати його водою.

— Чонгук, я не знаю, чим вона тебе накачала, тому не знаю, який антидот дати.

— Нічого… Намджун, я думаю, це пройде. Але вона мене, мабуть, накачувала тричі. Та кава, яку ми пили перед зустріччю — вона щось підсипала. Потім, коли я вийшов у бар… І потім у номері вона заливала в мене вино з чимось…

— Так, по тобі видно. Від тебе пахне вином, ти весь у плямах.

— Угу… Вона заливала його мені в рот.

— Не хвилюйся, я з нею точно розберуся.

— Вона… щось від мене хотіла. Казала, що досягла своїх цілей, і наступна ціль — я.

— О, Чонгук, повір, я чудово розумію, про що йде мова. Не переживай. Я з нею розберуся. Особливо тепер, коли вона переступила межу. Це вже не просто зустріч чи маніпуляція. Це наркотики. Це серйозно.

Намджун стиснув його плече:

— Повір мені. Ти більше ніколи про неї не почуєш.

— Намджун, тільки… ти ж межі не перейдеш? — Чонгук слабо посміхнувся.

Намджун засміявся у відповідь:

— Та ні, я не в тому сенсі, що взагалі її… ммм… приберу. Я в тому сенсі, що так з нею поговорю і дещо зроблю, що вона сидітиме нижче трави, тихіше води.

— Угу… Я тебе зрозумів.

Вони ще трохи посиділи в тиші. Чонгук намагався вгамувати карусель у голові, відчувати своє тіло і пити воду.

— Слухай… Мені б зараз звільнити шлунок, мабуть.

— Прекрасна ідея, — підтримав Намджун.

Допоміг йому вилізти з машини, відвів до найближчих кущів – повертатись в готель не було сил.

— Ну, давай, друже. Як у старі добрі студентські часи.

Вони переглянулися й усміхнулися.

Чонгуку вдалося за допомогою пальців викликати блювоту. З нього фонтаном вийшла кава, вода, вино… Але після цього стало набагато легше.

Намджун приніс ще води. Чонгук випив, і хоч відчуття сп’яніння ще не зникло, в голові проясніло.

— Намджун… — сказав він через деякий час. — Я так хочу додому. Ти готовий мене відвезти?

— Добре.

Він допоміг Чонгуку сісти на заднє сидіння, пристебнув його ременем безпеки, щоб не впав по дорозі. Сам сів за кермо, завів машину й поїхав.

 

***

 

Коли вони під’їхали до будинку Чонгука, Намджун звично відкрив своїм пультом ворота. В’їхав у двір.

На ганку стояв Техьон.

Намджун вийшов із машини й подумав: «Це якесь дежавю».

Перший раз, коли він привіз Техьона, Чонгук стояв на порозі. Тепер схожа картина, тільки цього разу Намджун привіз Чонгука, а на порозі стояв Техьон.

«Ну й ну…»

— Привіт, Техьоне, — підняв руку у вітанні Намджун.

— Привіт… Усе гаразд?

— Ну… як сказати. Не дуже.

Техьон збіг сходами, підійшов до машини.

— Щось сталося?

— А чому ти питаєш?

— Не знаю. Просто… відчув. Сидів, працював, і раптом відчув тривогу. Ніби мені погано, ніби п’яний. Тож почав переживати за Чонгука. Писав, дзвонив — він не відповідав.

— Ох, Техьоне, міг би одразу мені написати, не чекаючи його відповіді.

— Наступного разу так і зроблю… Гаразд. Тож що трапилось?

— Ти зараз побачиш його… Головне не лякайся і нічого поганого не думай. Ми були на форумі, ти знаєш, ці всі ділові зустрічі… І його там… чимось напоїли.

— Чим?! — в очах Техьона промайнув жах.

— Поки не знаю. Якимись наркотиками. Зараз він у напівсвідомості, трохи прийшов до тями, але все, що він може — це просто лягти і проспатися. То допоможеш йому?

— Звісно, звісно допоможу…

— Він на задньому сидінні.

Вони підійшли до дверей. Намджун відчинив.

Техьон побачив Чонгука.

Його голова безсило схилилася, підборіддя майже торкалося грудей. Сорочка була ледве застібнута, піджак накинутий недбало. Весь розхристаний, з розмазаною помадою по щоках, губах, шиї…

— Намджуне… його справді напоїли? Він просто в помаді…

— Ні-ні, просто одна дама… це її рук справа. Гадаю, вона спеціально так зробила. Ну, знаєш, ці жіночі штучки — «позначити» його собою.

— Ага, але від цього не легше.

Намджун усміхнувся.

— Техьоне, я тебе дуже розумію. І мені шкода. Будь ласка, не сердься на нього.

Він взяв Техьона за руку.

Техьон примружився, подивився на Намджуна і зрозумів: мабуть, Чонгук щось розповів. Не все, але достатньо. Ну що ж, це навіть добре.

— Давай я допоможу йому вийти і зайти в будинок.

Техьон кивнув.

Намджун відстібнув ремінь безпеки, витягнув Чонгука з машини, привалив до себе й повів його сходами до будинку.

У передпокої прихилив його до стіни, немов ляльку.

— Може залишитися? — спитав у Техьона. — Чи сам справишся?

— Ні-ні, Намджуне, іди. Тепер я впораюся.

Намджун махнув рукою:

— Дзвони, якщо що, пиши.

І вийшов.