20

Проминуло ще кілька днів. Настав вересень. Сьогодні було перше.

Як зазвичай, Техьон прокинувся рано і прийшов на кухню до Чонгука. Той стояв біля кавомашини, чекаючи, поки приготується кава.

Але сьогодні Техьон підійшов ближче. Взяв Чонгука двома пальцями за підборіддя, ледь повернув його обличчя до себе і поцілував у щоку.

— З днем народження, Чонгук.

Чонгук заморгав, здивовано дивлячись на нього.

По-перше, поцілунки від Техьона все ще були для нього незвичними. Бо зазвичай Техьон обіймав його, але рідко цілував.

Це Чонгук постійно цілував Техьона, використовував кожну нагоду: коли сміялися, коли просто сиділи поруч, коли зустрічалися вдома, – у щоку, у скроню, у кінчик носа – це вже стало його звичкою.

І хоча минуло не так багато часу, Чонгуку здавалося, ніби так було завжди.

По-друге, він здивувався, що Техьон знав про його день народження.

— Дякую… Але звідки ти знаєш?

— Просто знаю. Сьогодні перше вересня – у тебе день народження.

Техьон усміхнувся, його очі блищали.

— І я тобі більше скажу: ти теж знаєш, коли у мене день народження.

Чонгук похитав головою:

— Ні, не знаю. Намджун колись казав, але я не пам’ятаю.

— Ти знаєш. Подумай про мене і твій мозок дасть відповідь.

Чонгук наморщив чоло, заплющив очі й порпався у пам’яті. Раптом із підсвідомості спливла дата.

— Тридцяте грудня, — вимовив він уголос.

— Ось бачиш! — Техьон засміявся.

— Але звідки ти знаєш, і я звідки знаю..?

— Преса роками писала про нас. Може, про мене не так багато, але дні народження всіх значних членів наших родин завжди висвітлювали. Фото, привітання… Я просто несвідомо запам’ятав, що твій — перше вересня.

— Ну, що ж… Ще раз дякую.

Техьон вагався. Йому не хотілося відпускати Чонгука, але кавомашина вже закінчила роботу, і той взяв чашку, направляючись до столу.

Не втримавшись, Техьон дотягнувся і ще раз швидко чмокнув його в щоку.

Чонгук заплющив очі від задоволення, а по його обличчю розлилася посмішка.

— Дякую, Техьоне. Це дуже приємно.

Техьон почервонів і сів за стіл.

— Які у тебе плани на вечір? Напевно, щось плануєш? — запитав він, і в його голосі змішалися цікавість і тривога.

Йому справді було цікаво, як Чонгук зазвичай відзначає дні народження. Але стало страшно: а раптом він піде сьогодні з Намджуном чи іншими знайомими до ресторану? Чи в клуб? А раптом влаштує вечірку і не повернеться додому?

Як це — знати, що Чонгук, з яким він звик ділити кожен день (навіть якщо вони просто мовчки знаходились в одному будинку), сьогодні може бути відсутній? Чи, може, візьме його з собою? Ні, не візьме, у них же домовленість: Техьон поки що не з’являється на публіці.

Поки він перебирав ці думки, Чонгук відповів:

— Планів немає. Звичайний робочий день. Я не афішую свій день народження. Звісно, співробітники знають, але у нас в компанії не прийнято це святкувати. Можливо, відповім на офіційні привітання, прийму їх від Намджуна… І ввечері повернусь додому. Сьогодні — звичайний день.

Техьон видихнув з полегшенням.

— То ти взагалі не святкуватимеш? — спитав Техьон, намагаючись звучати байдуже.

— Ну… Вчора ми з Намджуном обговорювали. Він запропонував зібратися у нього. Пам’ятаєш, як він залишався у нас? Тепер я залишусь у нього. Він живе в квартирі, тож мангал не розпалимо, але замовити доставку й гарно випити, можемо.

— Ви лише вдвох? — голос Техьона був напруженим. Він відчайдушно хотів почути: «Так, лише вдвох».

— Так, вдвох. Взагалі, я хотів взяти тебе, але ми вирішили, що краще тобі залишитись вдома, поки ти сам не приймеш рішення виходити на публіку.

— Я не проти, якщо ви з Намджуном… удвох… у нього вдома. — Техьон наголосив на слові «удвох», немов підкреслюючи щось.

— То тоді добре.

— А я буду вдома.

— Тобі ж не буде самотньо?

— Один вечір якось переживу, — Техьон усміхнувся.

— Справа в тому, що з того моменту, як ти тут живеш, ти ніколи не залишався один. Ми завжди разом.

— Одну ніч я виживу. Ти ж знаєш, у мене купа роботи. А якщо не роботи, почитаю, подивлюсь щось… Головне — пиши мені. Повідомляй, що у вас все гаразд, і я не хвилюватимусь.

— Домовились.

 

***

 

Коли Чонгук повернувся додому ввечері, Техьон, як завжди, чекав біля вхідних дверей.

В руках у Чонгука були пакети з їжею — Техьон впізнав емблему одного з модних ресторанів.

— Якщо ми не йдемо до ресторану, то ресторан іде до нас, — пожартував Чонгук. — Спочатку хотів замовити доставку, але потім вирішив сам заїхати й вибрати щось смачненьке. Сподіваюсь, ти не проти сьогоднішнього багатого на смаки вечора?

— Тільки «за», — Техьон підійшов, взяв пакети й підставив щоку для поцілунку.

Чонгук звично чмокнув його в щоку, але Техьон цього разу підставив ще й кінчик носа. Тепер Чонгук цілував його так само часто в ніс, як і в щоку. Він зробив це знову, вдихаючи запах Техьона — затишний, теплий, «свій».

— Тоді неси все на кухню, — сказав Чонгук, і Техьон поніс пакети, сховавши посмішку.

— То який сьогодні план? Басейн? Тренажерний зал? — запитав Техьон, повертаючись з кухні.

— Ні, давай влаштуємо вихідний вечір. Повечеряємо, а потім завалимось на диван і влаштуємо домашній кінотеатр. Просто подивимось щось.

— Відмінний план, — Техьон підійшов ближче, обіймаючи Чонгука за талію.

Чонгук обійняв його за плечі. Вони пройшли на кухню в обіймах.

Чонгук допомагав діставати їжу з пакетів, коли Техьон запропонував:

— Іди переодягайся, а я поки накрию на стіл.

Чонгук слухняно піднявся нагору. Він вирішив не просто переодягнутись, а й прийняти швидкий душ. За кілька хвилин він уже повертався вниз у більш святковому, але вже домашньому одязі.

Поки Чонгук був відсутній, Техьон встиг принести свічки і накрити стіл у їдальні (замість звичної кухні).

— Давай сьогодні пообідаємо в їдальні, — запропонував Техьон, коли Чонгук з’явився. — Ми живемо у такому великому будинку, а їмо завжди на кухні.

— Мені це подобається, — усміхнувся Чонгук, обіймаючи Техьона. — Нехай сьогодні буде особливий вечір.

Він поцілував Техьона в щоку й сів на вказане місце.

Поки Техьон запалював свічки, Чонгук не міг відірвати від нього погляд — він був одягнутий в широкі класичні брюки, легку білу сорочку, розстебнуту на два верхні ґудзики, кілька тонких ланцюжків були на шиї, кілька браслетів на зап’ясті, сережки у вухах.

Техьон помітив його погляд і підняв руку, демонструючи браслети:

— До речі, це ти мені їх подарував.

— Я?

Чонгук спочатку здивувався, потім засміявся:

— Я радий, що тобі подобається. Тобі це дуже личіть. Якщо захочеш, просто замов іще. Головне, щоб тобі було комфортно. Ми ж домовились жити так, як нам хочеться.

Техьон і сам заворожено розглядав своє зап’ястя, легенько торкаючись браслетів.

— Знаєш, я завжди обожнював такі дрібнички. У мене вдома ціла колекція сережок, ланцюжків, але коли ти був у моїй квартирі, я навіть не згадав про них. І тепер думаю, може, це й до кращого? Мій смак трохи змінився, тому я й замовив ці прикраси — саме під свій нинішній настрій.

Ланцюжки були тонкі, але кожен унікальний: на шиї кілька ніжних ланцюжків, на зап’ясті браслети з мінімалістичними підвісками. Чонгук хотів розглянути їх ближче, але не наважився встати. Замість цього він спостерігав здалека, як у м’якому світлі ламп і бліках свічок Техьон виглядав нереальним.

Темні широкі штани. Біла сорочка, що відтінювала медову шкіру, яка здавалася ніби підсвіченою зсередини. Розкуйовджене волосся. І цей металевий блиск прикрас, що грали на його тілі…

Чонгук на мить забув дихати.

Він усвідомив, що сидить із роззявленим ротом, швидко закрив його — аж зуби клацнули. На щастя, Техьон, здавалося, не помітив.

Вечеря минула в ідеальній гармонії.

Обом здавалося: кожен їхній спільний день стає трохи кращим. Ніби між ними щодня виникає щось нове або ж міцнішає вже існуюче.

Кожен вечір у цьому будинку робив їх духовно ближчими — тепер вони легко ділились найпотаємнішим. Фізично ближчими — обидва шукали дотиків: обійми за талію, руки на плечах, поцілунки.

Це стало природнім.

Вони більше не запитували себе: «Чому мені подобається цей чоловік?»

Відповідь була очевидною. Кожен дивився на іншого й думав: «Це — найкрасивіша людина, яку я коли-небудь бачив. Найцікавіша. Найунікальніша. В ній є те, що мені потрібно. Що, можливо, я навіть не знав, що шукав. Але знайшов в ньому.»

 

***

 

Коли вечеря закінчилась і вони прибрали зі столу, Техьон сказав Чонгуку:

— Я хочу, щоб ти зараз піднявся у свій кабінет. Там у тебе на столі лежить мій подарунок.

— Подарунок? — здивувався Чонгук.

— Так, цей подарунок я не купив за твої гроші з твоєї картки, цей подарунок я зробив сам. Тому що, знаєш, складно щось подарувати людині, у якої є все. Але, мені здається, мені вдалося. Це подарунок від чистого серця. Я просто дуже хочу, щоб ти подивився. Гм, я дуже хочу, щоб ти зрозумів… який ти насправді…

— Який я насправді? — повторив Чонгук за ним вголос, з незрозумілим виразом обличчя. — Як це?

Техьон тепло посміхнувся:

— Я думаю, ти не зовсім це розумієш, який ти і як тебе бачать люди. Будь ласка, піднімися в кабінет. А я буду чекати тебе внизу.

— Гаразд, — сказав Чонгук.

Він підійшов до Техьона, обійняв його за талію, провів носом по його шиї, вдихаючи аромат — запах його тіла, легкий запах косметичних засобів, якими він користувався, змішаний із парфумами. Чонгук поцілував його в щоку, довше, ніж зазвичай, і пішов нагору.

Коли він піднявся в кабінет і подивився на свій стіл, то побачив, що там лежить великий альбомний лист. Здалеку не зрозумів, що на ньому зображено. Підійшов ближче, обійшов стіл і почав розглядати.

Це був малюнок, виконаний на найбільшому аркуші з альбому Техьона, у стилі скетчу, де кожна лінія дихала життям. На ньому був зображений він – Чонгук. Подих просто перехопило від побаченого.

На малюнку він був зображений майже повністю. Фігура сиділа в невимушеній позі, можливо, на стільці: коліна широко розставлені, лікті спиралися на них, пальці були переплетені в замок. Корпус був нахилений вперед, голова дивилася на глядача, а погляд був спрямований ніби з-під брів.

Одяг — сорочка і брюки — легко читався, але не заважав загальному сприйняттю фігури та обличчя. Було безпомилково зрозуміло, що під цим одягом ховається спортивне, накачане тіло, і це не тому, що були намальовані м’язи, а завдяки загальному настрою кожного штриха олівця. Все разом створювало динаміку сильного, зібраного тіла.

Сама по собі поза читалася спокійною, але водночас дуже зібраною. Легко було зрозуміти: ця людина лише здається розслабленою, але якщо потрібно, вона миттєво підніметься і почне діяти. Пальці, переплетені в замок, також були розслабленими, але легко читалося, як ці пальці можуть стиснутися в кулаки.

Погляд був просто неймовірним. Погляд його, Чонгука, показував одночасно все. Він випромінював спокій, силу, впевненість у собі. Він читав твою душу.

Він дивиться на тебе прямо в серце – і все знає, що ти там відчуваєш. І в той же час цей погляд… Він був абсолютно відстороненим. Ніби ця людина живе у своєму власному світі. Обличчя було справді прекрасним.

«Невже люди бачать мене таким?» – промовив Чонгук уголос. «Я… я справді так виглядаю?»

Його очі жадібно вбирали малюнок. У голові не складалися пазли – це реальність? Він дійсно виглядає так для оточуючих? Таким могутнім, сильним, впевненим? Як опора, як основа, як підтримка, як сила. Але водночас він не виглядав небезпечним.

Він дивився на своє обличчя й розумів – це обличчя дуже гарного чоловіка.

Звичайно, Чонгук усвідомлював, що не потворний, що досить привабливий… Але наскільки? Тільки зараз він усвідомив свою справжню чоловічу красу.

І ще одне – ця людина… Вона справжній лідер. Не той, що кричить про своє лідерство, не той, що змушує йти за собою. Ні. Це був лідер, який мовчки показує напрямок і люди йдуть за ним у впевненості, що він приведе їх до спільної мети. До перемоги, де виграють усі.

Чонгук розглядав роботу, вихоплюючи окремі штрихи й знову оцінюючи цілісність. У якийсь момент у нього навіть запаморочилося від захвату. «Який я… Ось що мав на увазі Техьон. “Щоб ти зрозумів, який ти насправді”. Ось який я є. Ось що відчувають люди поруч зі мною…»

І остання думка: «Ось що відчуває Техьон поруч зі мною».

Чонгук глибоко вдихнув, заплющив очі, запустив пальці у волосся. Кілька разів провів рукою по прядкам, злегка потягнув їх, щоб прийти до тями. Потім потер очі.

«Так… Це найкращий подарунок, який я міг отримати на день народження. Розуміння того, який я є».

Чонгук у шухлядах столу знайшов кілька м’яких гумок для грошей. Акуратно скрутив папір у трубочку й закріпив кількома гумками, залишивши його на столі. Вимкнув світло й спустився вниз.

Техьон сидів у вітальні на дивані у тій самій позі, в якій намалював Чонгука: коліна широко розставлені, лікті спираються на них, пальці переплетені в замок. Чонгук увійшов, підійшов до дивана й кілька хвилин просто дивився на Техьона. А Техьон у ці хвилини спокійно тримав його погляд. Вони дивились одне одному в очі і просто насолоджувались цим моментом.

— Техьоне… — нарешті почав Чонгук, — я вражений.

Він зітхнув, обійшов диван і сів поруч, відкинувшись на спинку. Одну руку поклав на спинку дивана, склав ногу на ногу. Техьон теж прибрав руки з колін, взяв подушку, підклав під спину.

— Техьоне, я зрозумів, що ти мав на увазі. Малюнок… він неймовірний. Твоя робота — це щось незвичайне. І справа не лише у зовнішній схожості. А в тому, як ти передав настрій. Внутрішнє відчуття.

Техьон заплющив очі, і на його обличчі розквітла м’яка усмішка.

— Я дуже радий, — промовив він тихо.

Чонгук простягнув руку, що лежала на спинці дивана, до долоні Техьона. Взяв його руку в свою.

— Техьоне, мабуть, кращого подарунка я й не міг очікувати. У мене справді новий етап життя. Як і у тебе. Я увійшов у нову роль – власника корпорації. Я познайомився з новими людьми, наприклад, з тобою. У мене з’явився новий друг – ти. Навіть моє побутове життя змінилось тепер, коли ти поруч. І я відчуваю себе… інакше. І твій маюнок передав усе це.

Чонгук замовк на мить, його голос був низьким і трохи схвильованим:

— Я вражений. Зачарований тим, як тобі це вдалося. Я візьму цей подарунок на роботу. Попрошу помічника оформити його в рамку. Я хочу, щоб це була не просто картинка, а справжня картина в моєму кабінеті. Щоб я не забував, який я є. Щоб вона своєю аурою підтримувала мене в новому статусі.

Техьон опустив очі, його голос став м’якшим, наче він говорив сам із собою:

— Чонгук-і… Це не лише в картині така аура. Це в тебе така аура. Аура сили, стабільності та впевненості. Аура людини, на яку можна покластися. Аура людини, якій можна довіряти.

Він підняв погляд, його повіки були напівприкриті:

— Аура сили – не агресивної, а справжньої, могутньої, тієї, що веде за собою. Домінантна аура, якій хочеться підкорятися…

Техьон знову опустив погляд, його пальці непомітно затремтіли в руці Чонгука:

— Але це домінантна аура, яка не пригнічує. Така, в якій ти можеш розслабитись і бути собою. Сильна, домінантна аура, де ти можеш скинути свої обладунки, відкинути страхи і розкрити себе. Пізнати себе. Ось який ти є.

Коли Техьон підняв очі, Чонгук дивився на нього – його темні, майже чорні очі тонули в карамельних очах Техьона. Він міцніше стиснув його пальці, немов кажучи: «Я розумію. Я знаю, що ти маєш на увазі.»

— Ще раз дякую, Техьон-а, — прошепотів Чонгук, потягнувши його за руку до себе.

Техьон заплющив очі, нахиляючись уперед і підставляючи щоку. Чонгук теж заплющив повіки, його губи торкнулися спочатку щоки, потім скроні, потім підборіддя Техьона. Відчуваючи, як той повільно повертає голову, Чонгук кілька разів поцілував його в кінчик носа, перш ніж опустити власне чоло.

Вони сиділи так, спираючись чолом на чоло, дихаючи в один ритм, поки Чонгук не порушив тишу:

— Ну що ж, пропоную переодягнутися у футболки з піжамними штанами і нарешті подивитися кіно. Завершимо вечір у повній розслабленості.

Техьон, не розплющуючи очей, лише кивнув. Він вивільнив свою долоню з пальців Чонгука, підвівся і, промовивши: «Ще раз з днем народження», –  попрямував до своєї кімнати переодягатися.

Чонгук залишився сидіти, перебираючи в пам’яті останні хвилини. Всередині нього було яскраве відчуття — ще трохи, і стався б поцілунок. Техьон був відкритим, податливим, абсолютно розслабленим. Чонгуку варто було лише опустити губи трішки нижче — не на ніс, а на губи.

Але він не наважився.

Якою б не була між ними атмосфера, до якого б ступеня близькості вони не дійшли — поцілунок залишався тією межею, яку поки що не переступали.

Вони все ще були… ніби друзями.

А поцілунок міг усе зіпсувати. Навіть якщо Техьон виглядав готовим до цього, Чонгук не міг знати, як він справді відреагує. Поцілунок у губи — це не те саме, що поцілунок у щоку. Це вже зовсім інший рівень.

Тому, мабуть, добре, що він не наважився.

Чонгук підвівся і пішов до своєї кімнати.

Тим часом Техьон, переодягаючись, також думав про останні хвилини.

«Щось ледь не сталося.»

Він був настільки спокійним, настільки розслабленим. Відчуття тепла, що розлилося по всьому тілу, було таким сильним, що він навіть не здивувався б, якби Чонгук поцілував його не в ніс, а в губи.

Але потім він задумався: «І що далі?»

Поцілунок означав би перехід на новий рівень. А який рівень? Вони ж не пара.

Вони просто дві людини, яким добре разом. Можливо, навіть друзі. Але чи точно вони готові до більшого?

І головне — що буде після? Вони не змогли б просто зробити вигляд, що нічого не сталося. Техьон точно не зміг би.

Він прислухався до себе: «Чи хотів би я, щоб Чонгук мене поцілував?»

І чесно відповів: «Так».

Чонгук був йому настільки цікавий, що він дійсно хотів відчути, яким би був його поцілунок. Як би він себе повів? Піддався б?

Техьон знав відповідь. «Так».

Його не треба було б примушувати. Він сам розкривався, сам танув, сам насолоджувався їхньою близькістю.

Але момент був упущений.

Техьон переодягнувся і повернувся у вітальню.

Проте сьогодні вони все ж перейшли на новий рівень.

Коли вони обрали фільм, Чонгук сів у свій улюблений кут дивана. Але Техьон цього разу не зайняв своє звичне місце посередині, обкладаючись подушками.

Натомість він узяв плед і накрив ним ноги Чонгука.

— Це для затишку, — пояснив він, коли той подивився на нього із запитанням у очах. — Не для тепла. Мені теж не холодно. Просто… нехай буде трохи затишніше.

Техьон запалив кілька свічок. Вони вимкнули світло, залишивши лише м’яке мерехтіння полум’я.

Потім він сів ближче.

Настільки близько, що їхні тіла торкнулися.

Чонгук підняв руку, ніби запрошуючи Техьона ще ближче. Той слухняно притулився до його боку, поклавши голову на груди.

А Чонгук обійняв його за плечі.

Так вони й дивилися фільм.