Глава LX. Рішення, що ми приймаємо.

Розбудили мене о четвертій годині ранку, я тільки-но ліг спати. На ганку стояв королівський посильний, а трохи далі карета з якимсь військовим на козлах. З протягнутого конверта, запечатаного королівською печаткою, я дізнався, що мені слід негайно з’явитися до генерального штабу. Я подолав дике бажання послати всіх у дупу, ще раз перечитав слово негайно, глянув на похмурі обличчя нічних гостей. Мабуть, щось серйозне трапилося.

– Дайте мені десять хвилин, – похмуро сказав я посланцеві.

Залишивши гостей на порозі, повернувся до будинку, сполоснув обличчя холодною водою, одягнувся, після секундного роздуму захопив свій жетон радника. І за п’ять хвилин я знову був на ганку. У кареті сидів невідомий мені тип, я мовчки кивнув йому, розмовляти не хотілося, від слова зовсім.

Нас провели до зали для військових нарад, на середині якої стояв величезний круглий стіл. Уздовж стін були розташовані зручні диванчики, на яких сиділи вояки та тихенько між собою щось обговорювали. Мені категорично не хотілося з будь-ким спілкуватися. Я примостився на дивані і почав чекати.

Поступово до зали заходили ще люди. Раптом я побачив перед собою Алісію фон Брейн, вона теж була похмурою, але не виглядала заспаною. Дівчина мовчки простягла мені тонку папку. А потім пішла далі, вибірково вручаючи схожі папки якимсь особам.

Я відкрив і виявив там світлокопію якогось документа. Це був опис фортеці під назвою Горішок. Фортеця була розташована на правому березі Сули, середніх розмірів річки. З іншого боку, вона була оточена ровом, що з’єднувався з цією ж річкою. Потім йшов дуже крутий схил, десять метрів заввишки, а далі починалися товсті стіни, які ще здіймалися на вісімнадцять метрів. Примітною архітектурною особливістю фортеці була величезна башта. З висоти якої можна було обстрілювати магією всі прилеглі околиці.

Поки я вивчав ці документи, до зали вже набилося чимало народу. Останнім прийшов король.

– Прошу сідати, – сказав Конон і показав на місця за круглим столом.

Після того, як усі сіли, слово взяв генерал Сабатон.

– З учорашнього дня, ми перебуваємо у стані повномасштабної війни з державою Тімерія. Великий контингент їхніх військ перетнув кордон, захопивши наші прикордонні гарнізони, дійшов до фортеці Горішок і відразу її взяв.
– Це неможливо! – вигукнув якийсь літній вояка з великими сивими вусами.

У залі запанувала здивована тиша. Зі свого місця піднялася Єлизавета фон Стронг і пояснила:

– Наразі ми встановили, що ворог скористався зрадою командира гарнізону. Перед їх вторгненням, він почав польові навчання і вивів усіх із фортеці. А потім вільно впустив ворога. Наш гарнізон знищено, у фортеці знаходяться війська ворога. Місце знаходження ренегату та причини його зради поки не з’ясовано.

Після цього знову сіла на своє місце. Терпляче вислухавши її пояснення, генерал Сабатон продовжив:

– Ми вже віддали накази про передислокацію всіх доступних для цього військ до місця вторгнення. Але захоплення фортеці Горішок дає нашим ворогам стратегічну перевагу. З огляду на яке нам краще буде зайняти оборону далі на заході, та зупинити рух тімерійців углиб наших територій, але при цьому доведеться віддати прикордонні поселення. Потім вже дипломатичним шляхом, використовуючи міжнародний вплив, спробувати повернути наші території назад.

Після цих слів у залі почалося невдоволене гудіння. Хтось напівголосно сказав: “Дожили, військові спихають усю роботу на дипломатів”. Дочекавшись коли всі замовкнуть, почав говорити сам король:

– Є й інший варіант. Ми можемо використати нашу секретну зброю, солдатів Безсмертного Батальйону, і спробувати раптово для ворога відбити фортецю Горішок. Потім дочекатися підходу наших основних сил та видавити ворога назад на його територію. Я прошу дати оцінку ситуації отамана Безсмертного Батальйону Філіпа фон Штрауса.

Під час своєї розмови король сидів, а ось Філіп навпаки встав, було помітно що він трохи нервує. Отаман прочистив горло, злегка поправив свій обладунок і почав давати оцінку:

– На цей момент батальйон налічує лише дві повністю укомплектовані сотні. Безсмертні бійці на польових випробуваннях показали себе з найкращого боку. Але враховуючи, що командний склад не має реального досвіду бойових дій, а також наявність величезної кількості військ у ворога і складність штурму фортеці Горішок, вважаю, що раптове захоплення неможливе.

Поки Філіп говорив, я міркував про те, що на наш козир у ворога обов’язково знайдеться свій козир. А враховуючи мій невеликий досвід війни, можна сміливо припустити, що ворог має достатні ресурси, щоб знищити результати моєї роботи, вбити моїх живих підопічних і поховати назавжди саму ідею Безсмертного Батальйону.

Я підвівся зі свого місця, прогнав панічну думку: “Якого демона я взагалі сюди лізу?”. Дочекався поки всі звернуть на мене увагу і твердо сказав:

– Захоплення можливе.