Глава LVIII. Надзброя.

Пізніше ми провели польові випробування Звіра. На яких тварина показала себе з найкращого боку. Вона впевнено йшла вперед, розсіюючи піхоту та кавалерію умовного ворога. За великим рахунком звичайним воїнам, кінним чи пішим, не було чого їй протиставити, єдиним розумним рішенням було молитися світлим богам і тікати з усіх ніг. Тварина без особливих зусиль проламувала укріплені фортечні ворота, що дозволяло використовувати її під час штурму замість тарана. Звичайно, до воріт ще треба дістатися. Не дарма ж вигадали таку річ як рів і підйомний міст.

Крім того, звір спокійно витримував обстріл закляттями з магічних паличок. Магічні жезли, які завдавали ушкодження по площині, теж не завдавали йому значної шкоди. Залишалися потужні закляття, які могли створювати маги вищого рангу, використовуючи магічні посохи. Але з ними теж були проблеми, надто довгий час створення закляття ускладнював можливість поцілити у досить спритного звіра.

В рамках протидії таким чудовиськам, архімаг Флавіус фон Брей запропонував створення посилених магічних жезлів, що завдають фокусованого пошкодження. Наприклад, Крижаний Спис Велетня або Магічна Блискавка. Такі жезли зможуть використовувати маги першого рангу та маги вищого рангу, різниця буде в кількості пострілів та швидкості створення закляття. Але навіть для такої зброї мій Звір залишався міцним горішком.

Поки в його магічних жилах текла моя мана, закляття завдавали слабкої шкоди. Виготовлений посилений жезл показав, необхідно від шістдесяти до вісімдесяти попадань, щоб виснажити заряд трьох смарагдів-накопичувачів. А враховуючи, що наш звір теж мав неслабку магічну зброю, то будь-якому магу краще було забратися геть з його дороги, незважаючи на свій ранг.

Балісти, катапульти, требушети були марними. Дрібні не завдавали шкоди, а із великих було неможливо поцілити. Величезний требушет, яким розбивали міські ворота, теоретично міг завдати достатнє ушкодження. А практично, на випробуваннях Звір прогулянковим кроком доходив до требушета. Обслуга зброї просто не встигала приготуватися до пострілу. Але навіть якщо все було готове, то ніяк не вдавалося улучити по стрімкої цілі, яка могла бігти швидше за коня.

Коли стало більш-менш ясно, з яким страшним монстром ми маємо справу, генерал Сабатон пішов у нірвану, а прийшовши до тями заявив, дайте нашій армії дюжину таких тварюк, і ми за три тижні дійдемо до столиці Тімерії, і змусимо їх підписати акт капітуляції. На це твердження архімаг Флавіус фон Брейн скептично зауважив:

– Зараз немає гідної зброї проти цієї тварюки. Але це зараз, а от якщо добре подумати, то можна щось і придумати.

Він задумався секунд на десять і продовжив з легкою усмішкою:

– Наприклад, можна створити потужну магічну міну, заряджену енергією світла. Нежить має сильну вразливість до такого типу магії. Закопуємо міну перед воротами фортеці, чекаємо, поки монстр піде на штурм і спокійно підриваємо. Тут навіть не треба переживати, що постраждають стіни чи захисники.

Генерал перестав усміхатися, напевно прикинув, скільки всього ворог може вигадати за три тижні. Усі мовчали і теж думали. А потім сказав король:

– У нас немає дюжини тварин, тільки один екземпляр. Ми поки що не можемо знайти хорошого матеріалу для воскресіння.

Виникла пауза, яку порушила начальниця таємної служби Єлизавета фон Стронг:

– У нашого ворога, Тімерії, вже є ефективна зброя проти таких чудовиськ.

Усі з цікавістю подивились у її бік.

– Гіпогрифи! Химери отримані шляхом схрещування грифонів та коней. Такі створіння набагато сильніші за самих грифонів і можуть підняти в небо, крім вершника, ще шість мішків із зачарованим борошном. При ударі об землю такий снаряд викликає об’ємний вибух, в полум’ї якого плавиться вогнетривка цегла. Тімерійці можуть підійматися на висоту до двох верст і звідти спокійно бомбардувати нашу гіпотетичну дюжину монстрів. Може вони й не впораються за один раз. Але ніхто не завадить їм повторити стільки разів, скільки це буде потрібно.

Про гіпогрифи я знав і раніше, а ось про техніку їхнього військового застосування чув уперше. Настрій у генерала остаточно зник.

– Якщо в їхніх руках є така надзброя, то чому вони ще не розбомбили наші війська в пух і порох? – похмуро запитав старий вояка.
– Це ж очевидно, як тільки вони почнуть її застосовувати, ми щось придумаємо їй на противагу, – зауважив архімаг.
– Що, наприклад? – знову спитав Сабатон.

Усі почали посилено думати.

– Ну не знаю, – сказав чарівник, погладжуючи свою білу бороду, – зате я знаю точно, не існує ніякої надзброї. Он, подивіться, стоїть одна.

Архімагістр кивнув у бік требушета:

– За часів моєї молодості вважалося, що ця надзброя назавжди змусить відмовитися від будівництва замків та фортець. А зараз, з винаходом магічних жезлів, усі думають, що цей антикваріат навіть на полі бою не варто тягнути, там він проіснує до першої зустрічі із сильним магом.
– Це все, звичайно, добре, але, будь ласка, подумайте, що можна протиставити гіпогрифам, – попросив король архімага.

Попри те, що наша нарада закінчилася на песимістичній ноті, всі лишились задоволені результатами випробувань.

Принагідно ми ще провели випробування з транспортування тварюки. Для її перевезення використовувався спеціальний фургон, яких був у півтора раза більший за звичайні вози Безсмертного Батальйону. Щоб поміститися туди, Звірові доводилося укладати свій хвіст уздовж тулуба. Фургон був посилений двома додатковими парами коліс, по одній парі ззаду і спереду. Тягнуло його аж вісім коней важковозів, по чотири в ряд, за римським маніром. Ще стільки ж коней було в запасі. Крім того, передбачався додатковий віз для перевезення фуражу.