Розділ 9: Доведи, що ти джонін.

Ще вранці Какаші стовбичив у невеличкій квартирі, де із видатних речей було хіба що прокисле молоко, і покірно приймав той факт, що матиме випробовувати нових генінів. А тепер він сидів в одній з аудиторій Академії, очікуючи початку позачергового іспиту. Весь цей день був суцільною морокою, і завтра обіцяло бути не набагато кращим.

В голові крутилися слова Третього знову і знову, як і файли, які він прочитав про свою нову команду. Звісно, вони стануть командою, якщо складуть тест, а це малоймовірно, проте завтрашнє знайомство все вирішить, так чи так. Какаші зайняв стіл вчителя і роздумував про своє, доки кілька чуунінів збилися групкою і теревенили в іншій стороні кімнати. Дотепно, що наглядачів було більше, ніж тих, за ким вони мали наглядати.

Спочатку прийшов малий. На перший погляд, абсолютно спокійний парубок, наче кілька хвилин тому у коридорі не скаржився комусь на те, що несправедливо має писати якісь дурні тести вдруге, коли вже робив це на випускному іспиті. З рештою, ніхто так і не зрозумів мети цих письмових завдань, але, подейкують, що на них наполіг сам Хокаге. Какаші було байдуже, він просто хотів, щоб цей день скоріше скінчився.

– Ікеда Ренджі.

Какаші підняв на нього лінивий погляд і простягнув бланк та листок із завданнями.

– Не перевертай, доки не почнеться час.

Хлопець приречено зітхнув і пішов до однієї з парт.

До початку іспиту лишалося менш як п’ять хвилин. Про що вона думає? Какаші глянув на настінний годинник, і в цей момент двері в аудиторію відчинилися.

Вона підійшла до столу і простягнула руку, щоб отримати свій листок.

– Цукумо Акане.

Акане здавалася спокійнішою за хлопчака. Хоча, ймовірніше за все, просто більш майстерно приховувала своє хвилювання. Вона стояла в формі, але без жилета, як завжди непохитна, рівна і геть байдужа.

– Ще трохи, і спізнилася б. – він буркнув і вклав папірці їй до рук, не підводячи очей. – То що, писатимеш навмання чи якась пташка проспіває тобі питання?

– Зацвірінькаю, як зможу.

Знайомий голос змусив Какаші все ж підняти погляд. Біля Акане стояв Хагане Котецу, темні очі свердлили Хатаке у відповідь.

– Я буду зачитувати завдання.

Він хотів би щось сказати, але Котецу вже відволікся, вітаючись з іншими чуунінами, які займали свої місця в аудиторії. Довелося проковтнути своє невдоволення. До біса. Якщо хтось це дозволив, то нехай роблять, як хочуть.

– Не побажаєш удачі? – Акане промовила це зовсім тихо і хитро вишкірилася, коли це зміг побачити лише Какаші.

– Вона тобі не потрібна, у тебе є Хагане.

Він спостерігав, як Акане притискає до себе листки для іспиту, потроху відпускаючи усмішку з обличчя.

– О, він абсолютно непідкупний.

І раніше, ніж Какаші міг би придумати щось у відповідь, вона пішла до свого місця. Початок іспиту було оголошено, листки із завданнями відкриті, проктор засік півтори години.

Тепле весняне повітря заповнювало аудиторію крізь прочинені вікна, чувся гомін пташок та віддалені крики дітей з майданчика.

Ренджі спантеличено чесав потилицю, в погляді пробивалися іскорки паніки. Це виявилося геть не тим самим, що на випускних іспитах, завдання були зовсім іншого рівня знань. Однак, він все ж зібрався і щось ретельно виписував на своєму бланку відповідей.

Часу було вдосталь, слідкувати особливо нема за чим, тому Какаші розгорнув книжку і розслаблено розвалився на стільці, лишивши всю роботу чуунінам. Так непомітно промайнуло декілька розділів, проте, шепотіння на іншому кінці аудиторії раз по раз привертало його увагу. Котецу тихо читав питання з листка, а тоді записував у бланк її відповіді. В якийсь момент Ренджі роздратовано зиркнув на них, і Хагане підсунувся ще ближче, шепочучи їй просто на вухо. Акане довго думала над черговим тестом, і тоді Какаші взявся слідкувати, щоб не прозвучало ніяких підказок, та її помічник лише знуджено визирав у вікно в очікуванні на відповідь. І коли думка осяяла її обличчя, вона нахилилася до Котецу, щось захоплено пояснюючи, й він раптом задоволено всміхнувся і кивнув. А тоді одна його рука розслаблено лягла на спинку її стільця.

Какаші голосно прочистив горло і звівся на ноги, привертаючи загальну увагу до себе. Котецу забрав руку.

– Лишилося менше ніж пів години. Покваптеся.

Та стільки часу не знадобилося жодному з учасників іспиту. Вони підвелися майже одночасно, але Ренджі навмисне поспішив здати бланк першим. За ним свої відповіді протягнула й Акане.

– Сподіваюся, маєш гарний почерк. – вона всміхнулася через плече до Котецу, який стояв за її спиною.

– Це вже проблеми пана наглядача.

Он як. Хатаке зиркнув на листок і, на щастя, записи виявилися охайними та зрозумілими.

– Тоді зустрінемося на другій частині?

Какаші не одразу зрозумів, що звертаються до нього, і від несподіванки відповів холодніше, ніж хотів би.

– Маю багато роботи. Не думаю, що зможу прийти.

Але її це не збентежило, навпаки, вона вкотре змовницьки всміхнулася до нього.

– Авжеж ти прийдеш, семпаю. Я впевнена, що тобі цікаво.

І вона знову пішла, лишивши останнє слово за собою. Це дійсно складно визнати, але йому було збіса цікаво. Тому він заздалегідь розрахував, скільки часу витратить на перевірку тестів, щоб встигнути ще і пообідати перед початком другого етапу.

– Котецу.

Хлопець, що саме ув’язався піти вслід за Акане, завмер і незадоволено зиркнув на старшого колегу.

– Маєте з хлопцями перевірити майданчик та впевнитися, що поблизу не займаються ніякі діти.

– Добре, зробимо. – він важко зітхнув і поплентався до інших чуунінів.

До другого етапу лишалося три години.

 

***

Коли всі прибули, довгі надвечірні тіні вже тягнулися майданчиком, а сонце зафарбовувало край неба в блідий рожевий. Вітер тихо шарудів у листі; то ганяв землею хмарки пилюки, то піддівав волосся та одяг своїми обережними доторками.

Присутні розділилися на дві купки. Зліва від входу стояв Ікеда Ренджі зі своєю командою і наставником, які прийшли його підтримати. Він нервував, але старався приховати це, голосно жартуючи із друзями. З протилежного боку в затінку Акане саме отримувала останні настанови від Генми.

– Він здається імпульсивним, тож спершу дай йому трохи стомитися.

– Хіба я не маю просто показати все, що вмію?

– Маєш. Але ж ти не хочеш програти тому хлопчаку? – він всміхнувся, оцінюючи поглядом поле. Один з джонінів-наглядачів тим часом саме вийшов на центр, щоб запросити учасників.

Спершись на дерево плечем, за ними стояв Райдо. В одній руці він тримав катану, і його погляд прикипів до різьблень на гарді.

– Ти певна щодо меча?

– Так, це не той випадок.

Учасників викликали на поле.

Коли Какаші ступив на майданчик, супротивники саме виконували традиційне рукостискання. Дещо змінилося: тепер обоє мали при собі пояси з невеликими кишеньками, де зберігалася зброя. Ренджі невідривно дивився на Акане, насупивши брови, його часте дихання видавало хвилювання. Він був трохи вищім за неї, і очевидно фізично сильнішим, та її спокій змушував нервувати навіть за таких очевидних переваг.

– Почали!

Як тільки наглядач щез із поля, Ренджі кинувся вперед. Запала тиша, всі мовчки спостерігали, і Какаші вирішив і собі підійти трохи ближче. Він зупинився біля Генми, вони обмінялися вітальними кивками, але вся увага її співкомандників вже була прикута до бою, що саме розгортався.

Спочатку зіткнення були обережними, вдумливими, щоб зрозуміти напевне межі здібностей один одного. Вони обмінювалися короткими чергами ударів і блоків, доки Акане в якийсь момент не почала змінювати темп. Її лаконічні рухи пришвидшувалися, і тепер вона вже не давала Ренджі відійти від себе та тримати зручну для нього дистанцію.

Він починав нервувати, хоч і мав перевагу у силі. Потрібно було рухатися далі, бо тайдзюцу починало дратувати.

– Хлопець здається швидшим.

– Так. Трохи. – Генма всміхнувся, навіть не глянувши на Какаші.

– Трохи? – той перевів погляд з Шірануї назад до центру майданчика.

Ренджі саме намагався викроїти для себе хоч якусь дистанцію, щоб скласти печатки, та зненацька Акане почала нахабно збивати його рухи. Він відповів серією коротких хаотичних ударів, намагаючись вибити її з ритму та відсторонитися. Ліва рука поцілила у торс, права одразу ж після ковзнула до обличчя. Першу атаку Акане прийняла блоком, а його праву руку відвела в сторону і ковзнула корпусом майже впритул. Її плече торкнулося грудей хлопця, пальці міцно схопилися за його рукав. Раптом Акане смикнула його з усієї сили, завалюючи просто на своє коліно.

В останній момент Ренджі викрутився і роздратовано стиснув зуби, руки потягнулися одна до одної, щоб зчепитися в знак змії, але Акане ударом ребра долоні знову розбила його печатку.

І от вони зіштовхнулися ще ближче, довкола здійнялася пилюка від совання ніг по землі. Ренджі старався забратися геть, але вона не відпускала, і в тісному проміжку між ними лунали глухі звуки ударів, блоків і збитого дихання. Але шанс таки випав, і він зміг врешті атакувати так, щоб збити її з пантелику. Кулак прийшовся по корпусу з-під низу і вибив з легень Акане повітря. Він був сильним і точним. В ребрах коротко спалахнув біль.

Ренджі скористався нагодою і відштовхнув її від себе сильним поштовхом ноги в груди, на який Акане встигла підставити схрещені руки, але, врешті, обоє роз’їхалися у протилежні сторони, як і планувалося.

Какаші знав напевне, що хлопець хоче зробити, і від того трохи напружився. Змія, вівця, мавпа… його рухи були швидкими та відпрацьованими, груди випнулися вперед, наче він намагався вдихнути повітря більше, ніж міг. Може, так і було. Погляд метнувся до Акане, і вона саме закінчила складати власні печатки. Так само глибоко вдихнула, і дві стихії раптом зіштовхнулися посеред майданчику. Все відбувалося так швидко, що коли з рота Ренджі вирвалося полум’я, яке закручувалося у велику вогняну кулю, його ноги досі ковзали землею за інерцією після поштовху від Акане. Вона теж дала собі від’їхати якнайдалі, а тоді на противагу полум’ю вивільнила густий туман.

І вогонь розчинився в білій імлі жалюгідними поодинокими спалахами, а поле враз сховалося від чужих очей. Повітря стало важчим від вологи, смерділо димом, і на якусь мить повисла тиша. А для Акане світ саме зібрався в одне ціле.

Какаші інтуїтивно підняв пов’язку і розплющив ліве око, проте це мало чим допомогло.

– Це марно. – Райдо виструнчився, зосереджено вдивляючись у мряку. – Нічого не побачимо, доки вона не розвіє його.

– Ти бачив це раніше?

Райдо кивнув.

– Так, лише одного разу.

Туман був зітканий із її чакри, і в якийсь момент каламутна завіса набула чітких обрисів, обриваючись рівно на краю тренувального поля. Хотілося простягти руку, щоб торкнутися, але Какаші стримався і сховав руки у кишенях штанів. Тим часом десь всередині почали лунати глухі звуки металу, тож в хід пішла зброя.

Ренджі втрачав переваги одна за одною, і кожен його рух був для неї надто очевидним, доки його оточувала ця мряка. Ще одна спроба вивільнити Катон скінчилася задавленими водою іскрами, і тільки забрала на себе таку потрібну йому чакру.

Акане з’явилася позаду раптово, але Ренджі встиг вивернутися і підставити руку з кунаєм на противагу її. Залізо дзенькнуло, та звук не резонував, а безжально поглинувся туманом. Тісний спаринг продовжився, і от вже кілька тонких подряпин пекли на його руках та обличчі. Її ж він не міг прочитати, як не стрався, лише сподіваючись, що ця техніка забирає багато сил та чакри.

Це було так, тому завіса з часом починала стягуватися від країв поля до центру, концентруючись ближче до користувача. Але цього Ренджі знати не міг. І хоч зараз Акане майже бездоганно відчувала простір і супротивника, все ж втома давалася взнаки. Кістки нили від кількості заблокованих ударів, а він зовсім не стримувався у силі, намагаючись дістати її. Тож тепер вже вона відштовхнула Ренджі від себе, даючи їм обом простір.

Акане знала, де він. Відчувала його серцебиття, потік його чакри, напруження в його тілі, і як він переносить вагу з однієї ноги на іншу. Вона не дала йому часу оговтатися і випірнула із мряки з черговою атакою з тої сторони, яка здалася їй слабшою. Лікоть врізався у плече, коліно просто в стегно, змусивши напружені м’язи занити. Його рухи ставали менш зібраними, але Ренджі нарешті починав помічати, що не тільки він стомився. Тому в черговий раз блок вже не допоміг, удар змусив її голову відкинутися, і Акане відстрибнула назад, накривши рот долонею. Вона ковтнула кров, стерла її з губ, а тоді лячно всміхнулася і знову зникла у тумані.

Він не міг більше ризикувати, тому далі все відбувалося швидко. В повітрі просвистіло кілька кунаїв з вибуховими печатками, а глядачі враз почули голосне «Дотон!» і знову повернули увагу на поле. Раптом пролунали гучні вибухи, що розірвали туман на шмаття грубою хвилею, і нарешті густа завіса почала розсіюватися, лишаючись слабким поволоком десь на рівні ніг. А згори просто з пошматованої хмари вирвалася Акане, підкинута вибуховою хвилею.

Те, що Какаші рахував за щит із землі, виявилося рядом високих сходинок, які напевне дозволили їй опинитися над вибухом в потрібний момент і використати його силу, щоб піднятися вище. Тепер вона вільно падала просто на Ренджі, згрупована і з кунаєм напоготові. Хлопець помітив це вчасно, проте не зміг приховати здивування. Сила удару вразила його, але він встиг заблокуватися і відштовхнути її, ледь втримавши рівновагу.

Ренджі відступив на пів кроку, намагаючись вирівняти дихання, та в момент, коли він робив глибший вдих, долоня Акане врізалася йому прямо в груди. Вони знову відштовхнулися, та цього разу він не зволікав. З десяток шюрикенів полетіло в напрямку Акане на різних рівнях і з різними траєкторіями. Вона б нізащо не відбила їх усі. Леза розрізали простір з сухим свистом, і після пролунали глухі удари. Метал врізався в плоть, кожна із зірочок влучила у ціль. Але щось було не так. Раптом її фігура посипалася, перетворюючись на прошитий металом шмат землі.

– Дідько! – Ренджі тихо вилаявся, озираючись навкруги.

Здавалося, напруження в ньому досягло свого максимуму, і від того Акане було ще простіше зрозуміти його наступні дії. Земля перед ним різко здійнялася ламаним кривим виступом, змусивши відстрибнути у бік. Біля ноги тієї ж миті врізався кунай, і Ренджі знову змінив траєкторію свого руху. Доки не зрозумів, що Акане веде його просто до себе. Але було запізно, бо вона вже з’явилася перед самим його обличчям.

Ліве око Какаші бачило це в найменших деталях. Як вона направляє кунай, і Ренджі невідривно слідкує за цим, починаючи виставляти захист. Але раптом її пальці розтискаються, кунай летить вниз, і саме тут хлопець припускається помилки, заскочений ефектом несподіванки, він прослідковує тільки цей рух. Тим часом лівий кулак Акане з силою врізається йому просто у щелепу з іншого боку. Ренджі відкидає на кілька метрів і він падає, а коли відкриває очі, вона вже сидить над ним, а в шию впирається холодне залізо.

Поруч нізвідки з’явився джонін-наглядач.

– Поєдинок завершено, цього достатньо.

Може, комусь і достатньо, але це нечесно. Хлопець стиснув кулаки та насупився, намагаючись не випустити на волю своє роздратування.

Тим часом Акане вже випрямилася, сховала зброю і простягнула до нього руку. І тільки зараз Ренджі помітив, що вона теж була виснажена. Помітив, що кілька разів таки зачепив її та навіть розрізав рукав на плечі. З рештою, він прийняв руку і підвівся, не зводячи з неї очей. Роздратування почало танути, подібно її туману.

– Дякую, це був гарний бій. Ренджі, вірно?

– Так, пані… ем, Акане…семпай? Акане-сан? – він розчервонівся і нервово почесав потилицю, відходячи від неї на кілька кроків. Ця зміна настрою його спантеличила. – Дякую вам.

Акане стомлено засміялася.

– Сподіваюся, колись доведеться попрацювати разом.

Він невпевнено мугикнув щось і поспішив до своєї групи підтримки. Акане теж рушила до краю поля, де на неї вже чекали.

– І от скажи мені, чого я так нервував, га? – Генма радісно обхопив її плечі однією рукою і притиснув до себе, підводячи до дерева, де стояв Райдо. – Бачу, тренування засвоїлися якнайкраще.

Вона задоволено усміхалася, без заперечень приймаючи похвалу. А згодом, коли всі висловили свої враження, і Райдо повернув Акане її катану, вона саме фіксувала ремінь піхов на грудях, коли до них підійшов Какаші.

– За результатами теоретичної та практичної частин, ви обоє склали. – він відвів погляд до паперів в руках, коли вона раптом засяяла від радості. На її губах досі було видно сліди крові, що запеклася. – Приходь в понеділок до Академії за своїм дипломом.

– І це все? – Акане трохи нахилилась вперед, очі ніби вчепилися в нього, вишукуючи щось.

І він видавив із себе сухе:

– Вітаю.

І пішов геть, не обертаючись навіть тоді, коли вона гукнула вслід, що чекатиме на вітальний подарунок.

– Колись ти доведеш його остаточно. – Райдо покачав головою, слідкуючи, як Хатаке зникає серед дерев.

– І що станеться?

– Нема дурних перевіряти.

Вона всміхнулася і втомлено видихнула; в животі забурчало.

– Гей, хлопче! – тим часом Генма підізвав Ренджі до себе. – Як дивишся на те, щоб поїсти з нами й відсвяткувати?

Сонце давно сіло, Коноха загорілася вогнями ліхтарів та вивісок. Десь в центрі на них чекав столик в кафе, який завчасно замовив Райдо, і тепер четверо йшли схилом до селища, щоб як слід повечеряти та обговорити пройдешній іспит. Генма щось розповідав про нову місію, Ренджі ніяково мовчав, але Акане чула, як не може заспокоїтися його серцебиття.

Весняна ніч була такою теплою, що у повітрі починало відчуватися літо.