Розділ 24: Сертифікована крадійка диванів.

Є речі, які ти плануєш і чекаєш їх, та коли вони врешті стаються, то відчуваються якось геть дивно і трохи неправильно. Так само сталося і з Акане, що тепер сиділа на краю його столу з мискою локшини в одній руці і паличками в іншій та жадібно їла. На його клятій кухні. Щось було між нею та стільцями неозвучене та складне, бо вибір сидіння одразу ж пав на стіл. Вона почувалася як вдома, хоча Хатаке навіть не встиг їй це запропонувати, і неочікувано вправно робила простір навколо своїм. Він ліниво сперся попереком на високу кухонну тумбу навпроти Акане і повільно їв свою порцію, більше приділяючи уваги безсоромному роздивлянню. Просто з цікавості, нічого такого.

Її волосся було вологим та запашним після душу, а шкіра ледь сяяла від олій, які Акане мусила втирати в неї. Велика довга футболка майже приховувала наявність під нею домашніх шортів, і постійно намагалася зісковзнути з одного плеча, чим, напевно, дуже дратувала. Проте рукави, що ледь діставали до ліктів, нещадно відкривали її пошрамовані передпліччя. Какаші вперше бачив її такою, і сама думка про те, що йому раптом стала доступна домашня та майже вразлива версія Акане, ледь не вибила з його голови весь план.

Вони їли в тиші, доки вона не відставила пусту миску та не дозволила собі важке, повне задоволення зітхання.

– Так, за цю локшину я б вбила.

– Навіть не знаю, чи приємно це усвідомлювати…

Вона всміхнулася та відхилилася назад, спершись руками в стільницю позаду себе.

– Гаразд, для відповідального дорослого перефразую: це було неймовірно смачно.

Неймовірно?! Прямо неймовірно, га?

Какаші намагався не видавати свій раптовий розпач від цієї зухвалої похвали.

– Радий, що тобі сподобалося.

– Рада, що ти, стільки років мешкаючи один, взяв та зготував вечерю на двох. Випадково ж, правда?

Ця невинна посмішка і ледь нахилена на бік голова. Ідіот.

Проте яка біда в тому, щоб бути викритим, якщо ціль було досягнуто?

Какаші кахикнув і взявся прибирати посуд у мийку.

– Таке буває. Трохи захопився.

– Добре, я готова й надалі рятувати тебе від цих прикрих випадковостей.

Чомусь здавалося, що абсолютно все, що вона казала, мало подвійне дно. Або ж йому хотілося, щоб мало? Та Какаші варто було нагадати собі, що просто зараз вони на його території. Це його кухня, навіть якщо хтось нахабно сидить просто на його столі. І навіть якщо Акане з’їла все надто швидко, було геть не схоже, що вона вже збирається йти. А тому якимось магічним чином справи рухаються далі.

– Чула про нові зміни до статутів та нормативних правил від Хокаге? – він зосереджено змивав піну з тарілок. – Всім мали видати сувій.

– Так, маю один. Саме хотіла попросити Генму зачитати мені його.

– Я прочитаю тобі, – запала промовиста тиша, і він спробував виправдатися. – Ще не відкривав свій, якраз дізнаємося про все разом.

– Хатаке.

Не обертайся. Не обертайся.

– Так?

– Що це з тобою?

Її голос раптом прозвучав просто за спиною. Він обернувся. Футболка з’їхала з плеча. Це була пастка.

Дідько.

Вона стояла надто близько, і на мить Какаші напружено завмер, а тишу довкола них перебивала лише вода, що зкрапувала з його мокрих рук. Він врешті видавив із себе хрипке:

– Про що це ти?

– Яку послугу я буду винна тобі за цей казковий вечір, сенпаю?

Все логічно – вона не могла просто насолоджуватися неочікуваною вечерею і не відчувати підступ. Йому не варто забувати, що ця жінка теж шінобі, ще й з непересічним чуттям, яке робило її дійсно небезпечною. Він знову відчув ту гарячу хвилю азарту, і вона йому геть не сподобалася.

– Просто не викрадай більше моїх собак.

– Це смішно.

– Хоча б не в тому халаті.

Акане здивовано кліпнула. Вона одразу ж розтулила губи, проте ще мить ніби вагалася відповісти.

– Що це ти робиш?

– Просто зрівнюю рахунок.

Зроби все, що від тебе залежить.

По відчуттях це було схоже на момент, коли рука зісковзує з хиткого каменю десь на висоті, і ти раптом летиш у прірву без права на спасіння. Какаші просто зараз летів у прірву, бо наступне, що він зробив, – це швидко витер вологу долоню об свої штани, щоб наступної миті торкнутися її плеча та повільно повернути футболку на місце. Не просто поправити тканину – ні, він обрав шлях страждань та протягнув свій дотик через всю дію. Власні пальці раптом здалися йому непробачно грубими в порівнянні з ніжністю її шкіри.

Акане застигла, геть забувши про контроль, бо тепер він чітко бачив, як жилка на її шиї видавала прискорене серцебиття. Рука ледь не потягнулася, щоб торкнутися її також, та він стримав себе. Зненацька абсолютно зрозуміле для свідомості відчуття накрило його з головою. Спрага. Голод.

Какаші був голодний.

Акане швидко облизнула губи. Чи відчувала вона те саме?

– То ти читатимеш той дурний сувій?

Підготовка відповіді зайняла близько п’яти секунд, але голос все одне зрадливо хрипів:

– Так, ходімо, – Какаші нахилився до неї та обережно схопив за зап’ясток. – Я проведу тебе до вітальні.

***

Зрештою, план справді спрацював, хоча вдруге провернути щось настільки очевидне вже навряд чи вийшло б. Сувій виявився суцільним бюрократичним кошмаром, на щастя, і Какаші навмисне довго та докладно його читав, доки вона не почала позіхати. Акане справді стійко трималася і навіть намагалася щось запам’ятати або перепитати, та її повіки все важчали, аж поки вона не вмостилася на маленькому вузькому дивані зручніше і не відключилася остаточно.

Це було дивно. Какаші якийсь час нерухомо сидів у кріслі в кутку кімнати, не довіряючи тому, що бачить. Це  схоже на повну дурість – заснути отак в чужому будинку, але йому справді кортіло, щоб це сигналізувало про довіру, навіть якщо він обманював себе. Тоді він скрутив недочитаний сувій, відкинувся на спинку крісла і в якийсь момент сам провалився в сон.

Цей стан зазвичай був поверхневим та тривожним, а сновидіння майже не переслідували його, тільки якщо свідомість не пірнала кудись глибше, чого Какаші старався уникати, і тому спав короткими підходами та реагував на будь-який сторонній звук. Та цього разу схема зламалася, і прокинувся він вже вранці, коли світло на повну заливало вітальню, а повітря в будинку встигло стати гарячим та важким.

Цикади вже стрекотіли у повну силу, але його розбудив саме шурхіт, за яким слідував глухий удар і тиха лайка. Какаші відкрив очі та нахилився вперед – затерпле тіло відгукнулося болем, проте цікавість перемагала. Першою його просто кудись в хребет вразила думка, що він геть не почув, як вона прокинулася та пройшла повз.

Акане явно намагалася знайти вихід, сонно досліджуючи кімнату, і тепер, коли вона видала себе, врізавшись у стіл, єдиним вірним рішенням було завмерти та чекати.

– Ти тікаєш?

– Ні.

– А схоже на те.

– Схоже на те, що ти загубив таку чесноту шінобі, як пильність. Я могла б спокійно обікрасти тебе, доки ти спав.

Він підвівся на ноги, неспішно потягнувся, дозволивши кільком суглобам хруснути, а тоді ліниво пройшов повз неї просто на кухню.

– Це до того, як перечепишся через всі меблі, чи після?

Акане поспішила на звук його голосу.

– Як негідно, Хатаке, насміхатися зі сліпої жінки!

Те, як вона награно злилася, виглядало дуже кумедно. Він не втримався і сонно засміявся, доки ставив чайник на вогонь.

– Можливо, окрім пильності, я загубив ще кілька чеснот, хто знає?

– Цікаво, яких?

Він обернувся, щоб знову попастися в пастку. Вона вже сиділа на своєму місці. Ледь розкуйовджена та сонна, руки за спиною сперті на стільницю, ноги складені одна на одну, нахабна посмішка на вустах, одне плече оголене. Можливо, навіть навмисно. Він хотів, щоб це було навмисно.

– Пильність загублена, чесність та гідність під питанням від учора…– Какаші піддався раптовому імпульсу та зробив широкий крок до неї, і тепер її коліна майже торкалися його ніг. – Що там далі на виліт?

– Порядність?

– Боюся, вона теж втрачена, – ледь свідомо він нахилився вперед, долоні м’яко лягли на стільницю по обидва боки від Акане. Вона не відсунулася. – Схоже, лишилася тільки витримка.

Рух у лічені сантиметри – ідеальний розрахунок. Щось абсолютно магічне, як для людини, яка кілька хвилин тому ледве не вбилася через чайний столик. Вона легко відштовхнулася та подалася вперед, спинившись точно за мить до того, як їхні носи б торкнулися. Какаші усвідомив, що знову забув натягнути маску, та через це він тепер якнайкраще знав, що Акане схвильовано затамувала подих. Як і він сам. Це була приємна винагорода за втрату пильності.

– Поки що.

– Мм? – він не міг відірватися від її тремтливих вій, за якими ховалися бліді очі, та звук її голосу змусив Какаші опустити погляд нижче. На її губи.

– Кажу: лишилася тільки витримка. Поки що.

Насправді, її теж майже не лишилося.

У роті пересохло. Він так сильно хотів пити. Жадібно та безупинно. Чи це був голод? Бо хотілося вгризтися зубами, лишити все одному собі, хотілося… Знову ці жахаючі думки і те темне тягуче відчуття у грудях, наче смола, що обліплює легені та ребра, заважаючи дихати. Та найгіршим було усвідомлення, що він чекав, щоб відчути це знову. Яка ймовірність, що вона теж?

Просто зараз, якщо він зробить щось ще, наскільки руйнівним це стане?

Її губи заворушилися, та він не одразу почув голос, лише прочитав, що вони промовили його ім’я.

– …аші? – вона набрала повітря та сказала це знову: – Какаші?

– Так?

– Чайник.

Несамовитий свист обрушився на його вуха, силою повертаючи до реальності. Він відштовхнувся від столу та швидко повернувся до плити, як до рятувального кола серед бентежного моря, в якому вже був готовий втопитися, вдавитися і піти на дно. Полум’я згасло, і чайник повільно затих, повертаючи на кухню важку тишу. Какаші ж повертав собі спокій.

– Чай?

– Так, дякую.

– Сніданок?

– Хіба я можу тобі відмовити?

Вона повільно повертала собі нахабність та впевненість, і йому варто було б не баритися із цим теж.

– Ти б зробила це, якби в твоєму домі була хоч крихта їжі, Цукумо.

– Якої ти високої думки про мене! – зауваження її насмішило, і Какаші не стримав переможної посмішки.

– Тоді, будь ласка, обери собі стілець.

– Добре, – за мить вона вже чемно сиділа на стільці, склавши руки на столі перед собою і ліниво вмостивши на них голову. – Це моя дурна звичка. Сказав би одразу, що у тебе щодо цього є правило.

– Воно.. – погляд затримався на місці, де вона щойно сиділа. – Знаєш, стосується лише сніданків.

– Гаразд. Я запам’ятаю це на випадок ще одного сніданку у тебе вдома.

Какаші мусив спинитися на секунду. Полишити те, що робив просто зараз. Прикрити очі, приречено опустити голову та зробити глибокий вдих. Все, що вона казала, стовідсотково мало подвійне дно.