Розділ 12: Вихідний з присмаком водоростей.

Спочатку Третій здивував всіх новиною про іспит на чууніна на початку наступного місяця, а тоді Уміно діставав своїми безпідставними протестами з приводу участі команди 7. Ще й цей дурний ярмарок, від якого пів селища показилося. Чи був хоч один спокійний день останнім часом?

Какаші йшов головною алеєю до овочевого магазину, навколо метушилися люди. Хтось підмальовував вивіску фарбою, щоб та здавалася більш свіжою; хтось додавав до меню сезонні пропозиції. Повз нього пронеслася група дітей з різноколірними гірляндами в руках, а за ними, ледь встигаючи, пробіг вчитель Ебісу. Чудове безтурботне життя.

Врешті він зупинився біля вітрини з фруктами, і товар здався йому викладеним акуратніше, ніж зазвичай, авжеж, теж через прийдешній ярмарок. Доки продавець обслуговував когось всередині, Какаші взяв паперовий пакет і став вибирати яблука із купи так, щоб не порушити рівний ряд.

– Привіт, сенсею.

Він здригнувся, спостерігаючи, як Акане байдужо тягне пакет і для себе, іншою рукою досліджуючи фрукти. Або він геть втратив пильність, що неможливо, або вона справді не обмацувала все своєю чакрою, як зазвичай, і він проґавив її наближення. Запитання прозвучало раніше, ніж він встиг усвідомити.

– Як ти зрозуміла, що це я?

– Пішла на запах завищеного его, хтивих романів та пасти місо.

Він не втримався від смішка; це було сміливо.

– О, а ти гарно підготувалася.

– Просто граю за твоїми правилами. – Акане хитро усміхнулася. – Тож бережися, бо переслідування офіційно вийшло на вулиці.

– Бажаю успіхів, – прозвучало більш зверхньо, ніж він хотів, тому Какаші поспішив з вибором яблук, щоб якнайскоріше піти.

– То як фото?

Він завмер, а тоді прочистив горло і байдужо перепитав.

– Яке?

– Облиш. Я гарно вийшла? – вона сперлася на край прилавка і зазирнула в його обличчя. В незрячих очах мерехтіли вогники. З пекла.

– Не розумію, про що ти.

– То де ти його поклав? – вона повернулася до свого пакета і після миті мовчання у відповідь, награно здивувалася. – Овва, невже під подушку?!

Був очевидний підступ у спілкуванні із цією жінкою. Так, вона не бачила його обличчя, але ж ніхто інший теж зазвичай не бачив. Проте прискорене серцебиття чи зміну в диханні вона відчувала на раз, якщо тільки хотіла. І вся ця гра в шпильки та провокації починала все більше нагадувати ходіння тонким льодом. Тому переводити тему здалося йому найкращим рішенням.

– Ці яблука зелені.

Акане завмерла, тоді недовірливо взяла одне і понюхала.

– Невже…

– Так. З червоного тут тільки полуниця.

Вона зітхнула і полишила свій пакет просто на купі фруктів, але не пішла. Лише розвернулася обличчям до вулиці та сперлася попереком на край прилавка так, наче роздумувала про щось. Атмосфера відчутно змінилася, і Какаші, який саме зайнявся розкладанням яблук з її пакета назад у рівний ряд, зловив себе на тому, що робить це ніби навмисно повільніше.

– Чула, вашій команді трапився один із мечників Туману.

– Ірука наскаржився?

Вона легко засміялася.

– Міг би, але ні. Та не зрозумій його неправильно. Ці хвилювання щирі.

– Не сумніваюся… То він підіслав тебе щодо іспиту?

– О, ні. – Акане покачала головою. – Я просто хотіла сказати, що малим пощастило, що саме ти став їхнім сенсеєм.

Знову вона казала щось щире так просто і лишала його спантеличеним і беззбройним. Але шукати відповідь не довелося, бо Акане сама змінила тему.

– Прийдеш завтра на ярмарок?

– Ні за що. Ти?

Він не знав, чому спитав, та коли вона потягнула з відповіддю, інстинктивно прикув погляд до її профілю.

– Такі заходи для мене – справжній жах. Знайду місце тихіше. Щось типу… – її плавний жест руками описував у повітрі незрозумілі форми. – Зв’язок з природою, розумієш.

Тільки зараз він помітив на її нігтях лак. Темний фіолетовий — напевно, старання Анко.

– То-о… – Акане відштовхнулася від прилавка, наче збиралася йти. – Можна навідати малих?

– Так і знав, це все Уміно…

– То як?

Какаші стомлено видихнув.

– Сьогодні ввечері буде тренування поблизу Західних воріт.

***

Під вечір небо затягнулося хмарами, і заходу сонця майже не було видно. Скоріше за все, селищем вже ширилася паніка через погіршення погоди, яке загрожувало ярмарку. Але так щастить нечасто. Звуки шюрікенів, що врізалися в дерево, лунали з трьох боків, і доки все лишалося так, Какаші спокійно читав свою книжку. Аж раптом хтось із малих затих, і сенсею довелося відірвати погляд від роману.

Наруто мружився, вдивляючись кудись в сторону дороги, аж раптом підскочив до Какаші та змовницьки пробурмотів, смикаючи за його жилет:

– Какаші-сенсею, а ви знаєте, хто то йде?

Він ліниво глянув на дорогу. Цукумо. Хто б сумнівався.

– Чомусь впевнений, що ти у будь-якому випадку скажеш свою версію.

– Це дівчина вчителя Іруки! Акане-сан! – Наруто широко посміхнувся, але цей вираз швидко зліз з обличчя, варто було заговорити Саске.

– Це тільки твої здогадки, телепню.

– Га?! Це я телепень?! Ні, я ж бачив..!

Точний удар просто по центру голови від Сакури змусив Узумакі зойкнути від болю, не договоривши.

– Нічого ти не бачив, не вигадуй, Наруто!

– Але ж Сакуро-о-о… – застогнав той.

– Дорослі справи вам ні до чого, зав’язуйте.

Какаші дивився, як вона наближається, і роздумував, чому хтось взагалі витрачає час на таку безглузду послугу, коли Ірука міг би й сам завітати до своїх учнів. Очевидно, у неї був вихідний, бо форму джоніна замінив більш повсякденний одяг, а плечі традиційно прикривало непідперезане старомодне хаорі.

– Акане-е-са-ан! – Наруто радісно побіг вперед і майже врізався в її ноги, обхопивши їх руками, як це люблять робити діти.

– Привіт, Наруто. Як твої справи? – її усмішка була теплою, і коли малий підхопив її руку і потягнув за собою ближче до решти, Акане слухняно прослідувала за ним.

– Хє-хє, ми мали таку місію — ні за що не вгадаєте!

– Чула, ви втрапили в велику небезпеку. – вона нахилилася до малого так, щоб чув лише він. – Гадаю, що маю винагородити тебе за сміливість гарною порцією рамену.

– Мене?! – Наруто спалахнув щирим щастям.

– Я вже багато дізналася про ваші пригоди від учителя Іруки, – продовжила вона голосніше.

– Справді? – Сакура зніяковіло почервоніла. – Було страшно…

– Хіба що тобі. – малий Учіха відвернувся і пішов діставати шюрікени зі стовбура, щоб метати їх знову. – Ну і тому довбню.

Акане відчула, як Наруто напружився, тому лагідно потріпала його волосся і присіла, щоб бути з хлопчиком на рівних.

– Закладаюся, навчилися чомусь новому?

Какаші побачив, як очі малого загорілися. Для того, щоб задурити Наруто, ніколи не потрібно було багато зусиль. Лише трохи уваги, цікавість або… локшина? Узумакі вже забув, як секунду тому злився, і тепер гордо розповідав про всю пригоду у найдрібніших подробицях. Прослизнуло і кілька викритих таємниць про їхнього сенсея, яким Акане трохи награно здивувалася. А тоді Наруто урочисто сповістив, що вже вміє ходити стовбурами дерев і поверхнею води.

– А ви можете таке, Акане-сан?

– Таке вміють лише куноічі! – Сакура пирснула до товариша і закотила очі.

– Спробуйте! Будь ласка!!! – Наруто потягнув її за собою до найближчого дерева, на яке Какаші сперся з розгорнутою книгою. Хатаке, звісно, не втримався від коментарів. На фоні малий спішно намагався своїми словами пояснити, що саме потрібно зробити.

– Яке благородне заняття. Хизуватися перед дітьми.

Її губи розтягнулися у недобру посмішку, і голос зазвучав у потрібній мірі зверхньо.

– Мені хоча б для цього не потрібно було ставати їхнім вчителем. – вона протягнула до Какаші розслаблену руку, на якій він затримав здивований погляд. – Не допоможете, сенсею? Не знаю, чи впораюся.

– Трохи зайнятий.

– Ти не перегорнув жодної сторінки, доки я тут.

Дідько. Він зітхнув, сховав книгу в кишеню і взяв її руку. Капітуляція відчувалася стабільно принизливо. Крім того, Какаші був певний, що це прохання – черговий фарс. Але коли Акане ступила перший обережний крок на стовбур, однією рукою притримуючи поділ свого вбрання, він несвідомо стиснув її долоню міцніше. Вона випрямилася і забрала руку, підібравши тканину з іншого боку теж, щоб звільнити ноги. Сукні та сандалії ледве годилися для подібних прогулянок, але чомусь їй вдалося зробити це доволі граційно. Ні, він мав визнати: хода була майже бездоганною, наче вона не полишала землі, і це дратувало, бо в сторонній допомозі точно не було сенсу.

Акане спинилася, вже звисаючи з нижньої сторони товстої гілки. Висота була достатньою для того, щоб шпилька, що піддалася гравітації та висковзнула з її волосся, встромилася в землю подібно сенбону. Сакура враз підібрала прикрасу, із захватом роздивляючись жінку, що стояла вниз головою без особливих зусиль.

– Круто! Я ж казав! – Наруто збуджено стрибав під деревом. – А по воді? По воді теж вмієте?!

– Вмію дещо краще. – вона змовницьки всміхнулася, піднесла два пальці до обличчя і враз зникла у білій хмарці.

– Га?! – Наруто схопив Какаші за рукав, вражено показуючи на дерево. – Я теж так хочу!

Хатаке всміхнувся під маскою. Шуншін? От же ж нахаба.

– Колись навчишся. Але спершу спробуй хоч раз потрапити в центр мішені.

Розчарований відмовою, Наруто повернувся до шюрікенів, і тренування наче продовжилося у звичному ритмі. Аж доки рожева маківка не визирнула з-за обкладинки роману.

– Учителю..

– Так? – він опустив книжку. Дівчинка протягувала йому срібну шпильку.

– Це треба повернути пані.

– Я поверну її. Дякую, Сакуро.

Шпилька виявилася важчою, ніж здавалася. І гострішою. Він вже встиг зрозуміти, що Цукумо полюбляє витончені речі, і це була одна із них. Тепер той вирізаний із шматка деревини пес здавався йому безглуздим. Шпилька ж нагадувала собою стовбур бамбука, з одного краю оздоблена завитками тонкого листя. Нічого складного, проте річ на правду гарна. Какаші вклав її всередину книжки, як закладинку, і звівся на ноги.

– На сьогодні все. Завтра тренування не буде, проведіть гарно час на ярмарку.

– А ви прийдете, Какаші-сенсею?

Чи прийде він? Відповідь: ні. Всіма мовами світу. Коли все селище зосереджене на одній події в одному місці, коли немає тренувань, чергувань, місій, звітів, коли вже достатньо тепло, а погода просто ідеальна, це саме час для риболовлі. У тиші та спокої, біля блискучої прохолодної річки, під спів пташок і плюскіт води. Так, день мав бути просто ідеальним, тим паче, Гай (або його суглоби) запевнив, що погода прогнозується чудовою. Какаші вже кілька днів приводив вудку до ладу, готував наживку, замінював волосінь. Все готово. Окрім його нервової системи, вочевидь.

Бо з усього селища, із тисячі варіантів, на його улюбленому найзручнішому нагрітому сонечком валуні сиділа саме вона. Він не стримав здивування, що межувало з розчаруванням:

– Неймовірно…

Акане перелякано здригнулася, випадково висмикнувши вудку із води з величезним клубком водорості на гачку. Ця втрата пильності здавалася доволі недолугою для сенсора її рівня.

– Чого підкрадаєшся?!

Вона якийсь час намагалася зрозуміти, як дістати свій улов, що гойдався зі сторони в сторону, тікаючи від її руки. А тоді просто здалася і поклала все на землю.

– Ти зайняла моє місце.

– То тут десь табличка стоїть?

– Ні. – він незадоволено пирхнув. – Але це моє місце.

– Хатаке, це – річка, тут багато місця. Знайди собі інше.

Він прикрив очі та шумно видихнув. День мав бути ідеальним. І ще лишався маленький шанс на це.

– Ні, я довго чекав цього вихідного і хочу спокійно порибалити.

– Який збіг, бо я теж! Ти просто казися, що не встиг прийти першим. – вона підхопила вудку з землі й сіла спиною до нього, намагаючись намацати волосінь і знайти гачок. – Камінь великий, сідай і лови собі.

– Нащо тобі це? І…де ти взяла цю вудку?

– Позичила у Райдо. – по тону стало ясно, що вона надулася. – Невже я не можу спробувати в житті щось нове? Я вперше роблю це, до відома шанованого майстра.

– Гаразд. – голос прозвучав вже ближче, і Акане посунулася на край, дозволяючи йому сісти поруч. Приреченість переслідувала Какаші з дня у день. – Щось окрім водорості ловилося?

– Ні.

Це було дуже ображене, але горде визнання. Щось спільне прослідковувалося у них з Наруто — не дарма ці двоє потоваришували.

– То допомога потрібна?

Судячи з вузлів на волосіні та сумної купи водоростей, допомога була потрібна невідкладно.

– А ти будеш нестерпним, як завжди?

– Як… що? – він задушив смішок, вражений, що справді робить все це. – Постараюся, але не обіцяю.