Розділ 4: Нова команда розвідників.

Генма прокинувся пізно. Намагаючись витягти зі свого вихідного дня максимум сну, ще годину після пробудження він просто валявся у ліжку. Згодом ліниво встав, бо додивитися сон не вийшло, і до того ж захотілося їсти. Вчорашні ґьодза рум’янилися на повільному вогні, доки він приводив себе до тями у ванній. Вигляд був катастрофою, але це звична справа, якщо заснути з вологим волоссям і проспати так майже десять годин. Коли ґьодза знаходилися за крок від підгорілого стану, Генма вже був зібраний і на диво свіжий. Він швидко поїв на балконі, виставивши босі ноги на клаптик сонця, що в обід зазирало до його квартири, а тоді з першого разу ідеально зав’язав бандану на лобі. І це не означало нічого, окрім того, що день мав бути гарним.

Вулицями ходили поодинокі шінобі, які патрулювали селище та околиці, і від них його відрізняв лінивий крок і розстібнутий жилет. Можливо, він міг би не вдягати форму сьогодні, але вони мали знайомитися з новим членом команди, тому вирішили з Райдо прийти більш-менш офіційно.

Через десять хвилин Генма вже знав, що одяг для нової напарниці не мав великого значення.

Однак, сама вона теж стояла у формі. Спокійно чекала на них у затінку під будівлею недалеко від центру розподілення місій. Вони зупинилися, здалеку оцінюючи нову колегу.

– Я думав, що це буде якесь перелякане дівчисько. – Райдо почесав потилицю.

– Тобі від цього стало б легше?

– Та ні, – він зітхнув. – Не думаю, що вона замінить Іваші, але Третій сказав, що це наче ненадовго.

Генма уважно роздивлявся дівчину, перекочуючи в роті сенбон. Її невелике хвилювання видавало лише те, що вона вже вдруге поправила жилет і пригладила зачесане у низький хвіст волосся. Але в іншому, виправка була майже бездоганною.

Райдо знизав плечима:

– Не хочеться судити завчасно, звісно. Вона здається досвідченою, на перший погляд, але маємо переконатися, наскільки ми з нею сумісні в бою.

Шірануї не втримався і закотив очі. Можливо, ніякого бою вони разом навіть не зустрінуть, це все просто формальності. Третій хоче пильнувати дівчину, і вони згодилися для цього.

– Хіба вона не просто медик?

– То й що? – Райдо глянув на товариша, вигнувши брову, – Медик не має бути безтолковим. І до того ж… багато ти медиків бачив, що носяться з мечем?

В цей момент вона повернула обличчя просто на них. Генма здригнувся, ніби заскочений зненацька, прикусив сенбон і рішуче рушив вперед.

– Пішли вже знайомитися.

Вона і далі неначе спостерігала за їхнім шляхом, поки двоє перетинали вулицю і заходили в затінок. І вже кроків за десять до знайомства вони побачили, що з її очима щось не так.

– Цукумо Акане! – дівчина раптом вклонилась і завмерла, очікуючи відповіді. Хлопці розгублено перезирнулися.

– Чого це ти так офіційно?! – Генма замахав перед собою руками, і вона випрямилася.

– Отже, Цукумо-сан. – Райдо задумливо роздивлявся її обличчя. Він відчував, як вона досліджує простір навколо себе перед тим, як повернутися просто на нього. – Мене звати Наміаші Райдо. А це – Шірануї Генма.

– Можете звати мене за ім’ям.

Генма кивнув і ліниво вмостився збоку від неї на невисокому парапеті.

– То ти медик, Акане?

Здавалося, хвилювання минуло і змінилося стриманою ввічливістю. Тепер її обличчя не виражало майже нічого; вона теж складала своє враження про нових колег.

– Це одна з моїх спеціалізацій.

– Але більше ти сенсор, вірно? – Райдо продовжував стояти перед нею. Він крутив на пальці срібну каблучку, наче складав у голові якийсь пазл.

– Так, це основне моє вміння. – вона кліпнула і додала трохи тихіше. – Життєво необхідне, якщо вже чесно.

Вони мовчали, і Акане продовжила, розуміючи, що має дати трохи більше подробиць.

– Я не знаю максимальної дистанції, бо поки не мала потреби в такому. Але чим ближче об’єкт, тим чіткіше я його відчуваю.

– Наскільки чітко відчуваєш?

Генма нахабно всміхнувся, і тоді вона повернула голову до нього. Незрячі очі наче зазирнули просто в його власні.

– Настільки, що можу відчути, як і де концентрується чакра, а тому попередити техніку до того, як буде складена остання для неї печатка. І також я можу знати, з якого металу сенбон, що ти тримаєш у роті.

Він криво вишкірився у відповідь і повний ентузіазму звівся на ноги.

– Це цікаво! Що ж.. чекатиму з нетерпінням нашого першого тренування!

– Рада, що не розчарувала…

Вона не встигла договорити, як голос Райдо її перервав.

– А меч.

Акане здивовано кліпнула і повела плечима, наче перевіряючи, чи її катана досі за спиною.

– А що з мечем?

– Ти вправна з ним?

– О… – вона вперше всміхнулася, – Слухайте, я не буду брехати, що не дізналася трохи про вас обох, хлопці, перед цією зустріччю. Тому не думаю, що зможу вразити чимось таких досвідчених шінобі.

– Можеш не продовжувати, – Генма махнув рукою і награно зітхну. – Райдо вже напевне хоче битися з тобою на мечах.

– Це гарний меч…

Її губи на мить округлилися в здивуванні, а тоді вона м’яко посміхнулася і кивнула.

– Матиму за честь.

– Дочекайся завтра, Наміаші. Сьогодні ми йдемо втрьох пити пиво.

– Га? Пиво? – Акане ледве зашарілася від несподіванки. – То сьогодні тренувань не буде?

– Не буде. Ти маєш розслабитися і стати трохи менш чемною.

Райдо незадоволено похитав головою:

– Чого б це їй ставати менш чемною?

– Бо це – запорука успішної роботи в команді. І ще, бо саме мене призначили вашим капітаном.

Останнє змусило Райдо тяжко зітхнути та потерти місток носа пальцями.

– Добре, пиво так пиво. Акане, ти ж не проти?

– Ні. Будь ласка, дозвольте мені вас пригостити!

 

Тож, за минувший вечір Акане знала напевне дві речі. Перше: хлопці з її команди збіса круті. Вони трохи розповідали про свої старі місії, і це справді вражало. Друге: в Шірануї влізає багацько пива майже без наслідків для центральної нервової системи. В цілому, вони смачно поїли та весело поспілкувалися, що, мабуть, таки справді було запорукою майбутньої роботи в команді.

– То отут ти живеш? – Генма покосився на наступний дім. – Поруч з Хатаке?

Акане награно зітхнула і підняла руки в жесті капітуляції.

– Винна.

Всі втрьох посміялися, тоді Райдо сказав вже більш серйозно.

– Приходь завтра о восьмій на тренувальне поле чотири.

Вже опинившись вдома, Акане вперше за довгий час відчула, як в животі закрутилася тривога. Що вона має робити? А якщо вони розчаруються? Які взагалі зараз стандарти для шінобі Листя?

Ні, це хибна доріжка. Вона не якесь там дурне дівчисько, вона багато чого вміє, і обов’язково стане в пригоді. Що б сказала Анко?

– Зберися, ти зможеш!

Надворі було тепло, і волога у повітрі обіцяла вранішній туман. Це означало, що весна нарешті відвоювала собі ночі, і тепер все почне зеленіти та квітнути швидше з кожним днем. Вона вмостилася на терасі й потрясла головою, відганяючи погані думки.

Чашка гарячого чаю приємно гріла долоні, але, раптом почувши поруч чужий голос, Акане здригнулася і перелила трохи чаю на себе.

– Ти що розмовляєш сама із собою?

– Дідько! – вона відставила чашку у бік і потерла обпечені пальці. – А ти за усіма сусідами шпигуєш?

Какаші наче справді задумався.

– Ні, ти перша.

– Як добре, бо я поки не готова мати конкурентів.

Він задавив смішок і замовк. Але не йшов, і це починало дратувати.

– Чогось хотів?

– Та ні… – він наче вирішував, чи казати щось, але зрештою продовжив. – Чув, є якийсь обдарований хлопчина. Можливо, він і буде твоїм суперником на достроковому екзамені. Дату можуть призначити за кілька тижнів, тож, тобі краще починати готуватися. Можеш порозпитувати ще у свого ліпшого друга.

Акане насупила брови.

– І чого б це тобі мене попереджати?

Він знизав плечима і попрямував додому, кинувши наостанок:

– Буду там наглядачем, не хочеться, щоб було зовсім нудно.

***

Ранок видався туманним, як і передбачалося, а сонце поки не набрало сили, щоб розігнати вологу. Восьмої ще не було, але на сусідньому полі вже тренувалися люди, чулися голоси дітей. Згодом, їхній джонін-наставник з’явився поруч з Акане, яка саме робила розминку. Ним виявився незрівнянний Майто Гай.

– Давно хотів познайомитися особисто з новою сусідкою Какаші!

Від цього імені в неї ледь не перекосило обличчя. Через нього вона надто довго не могла заснути, крутячи в голові думки про клятий екзамен, і тепер була розбита і сонна.

– Чи можу я попрохати про спільне тренування? Я б була дуже вдячна за кілька порад.

Гай засяяв щирим щастям, простір навколо нього ніби став яскравіше.

– Моя відповідь: однозначно так! Я оберу день і дам тобі знати, Акане-чян!

Чян?! Подружитися з ним було навіть якось надто просто.. Проте, можливість отримати кілька уроків від такого майстра тайдзюцу, як Гай, вартувала багато чого. Тим паче перед екзаменом.

Він повернувся до учнів, коли Акане саме відчула наближення своїх товаришів, які, на відміну від Гая, випромінювали куди менше життєвої енергії. Генма не випромінював майже нічого.

Нерви знов скрутилися десь в животі, але вона видихнула і розпрямила плечі. Будь, як буде.

І все почалося доволі добре, зрештою вона навіть розслабилася. Кілька запитань про чакру та стихії. Акане поки володіла двома: водою і землею. Товаришів це влаштувало.

– Звідки твій меч?

– Закладаюся, він мучився цим весь час.

Генма стояв біля дерева, спершись на стовбур плечем. Сенбон у коточку рота сіпнувся, коли Райдо обдарував його незадоволеним поглядом.

– Його створив один відомий майстер з Кумо. Але придбала я його вже тут, в Країні Вогню.

– Де саме?

Акане відчула, як вуха почали горіти. Ця інформація не стане прикрасою її особистої справи, але на що вона сподівалася, купуючи таку річ?

– На чорному ринку.

На мить запала тиша. Тоді Райдо задумливо кивнув.

– О, зрозуміло.

Генма раптом ляснув долонями.

– Що ж, перейдемо до діла, доки я не заснув. Готова трохи потанцювати?

Коли її спина втретє торкнулася землі, танці скінчилися. Генма був надто швидким і вправним, і це ще враховуючи прогресуючу інтоксикацію через похмілля. Сором. Це був тотальним сором.

Вона лишилася лежати, в носі крутило від пилюки, яка здійнялася на полі після їхнього спарингу. Акане чхнула і різко сіла.

– Вибачте…

– Та нічого, будь здорова.

– Ні…

Генма здивовано обернувся до неї, затримавши пляшку з водою біля рота.

– Мабуть, це було жахливо.

– Ну, знаєш, зазвичай дівчата чхають, як кошенята, але, думаю, ми звикнемо…

– Я про тайдзюцу. – вона стиснула кулаки.

Запала тиша, тільки вітер заворушив верхівки ще голих дерев.

– Жартуєш? Та Генма весь спітнілий. – погляд Райдо бігав між двома товаришами. – Давно не бачив, щоб він так воду хлебтав.

Шірануї відірвався від пляшки й тяжко зітхнув:

– Це правда.

– У нього похмілля. – Акане зітхнула.

– Це також правда…

Райдо раптом підійшов ближче і присів поруч з нею навпочіпки.

– Так, це не було досконало, але ми трохи потренуємося, і тоді зможеш покласти на лопатки того нахабу.

– Гей!

Він махнув Генмі рукою «відчепись».

– Я про те, що поки все доволі непогано. Але і Генма досвідчений. Тож, твій рівень цілком достатній для джоніна.

Акане кивнула, все ще схвильована своїми поразками.

– Я старатимусь!

– Не сумніваюся. А тепер спробуймо дізнатися, як після короткого бою працює твоє сенсорне чуття.

Вона підібгала під себе ноги і вмостилася зручніше. Чим масштабнішим був пошук, тим більшого спокою потребувало тіло. Акане машинально закрила очі, бо звикла концентруватися саме так, і склала печатку пацюка.

Глибокий вдих.

Вона розливається простором, наче хвиля, спокійна і тепла. Оминає те, що зараз її не цікавить, помічає лише спалахи чакри. Десь – поодинокі, десь – великі скупчення, як в Академії. Відчуває чакру Іруки – він через щось злий.

Видих.

Це нагадує трохи хаотичний мурашник, і голова починає гудіти від такої кількості об’єктів, але селище.. воно прекрасне. Рот Акане мимоволі вигинається у слабкій усмішці.

– То як?

– Відчуваю все селище і ще приблизно кілька кілометрів поза ним.

– Чудовий результат. – Райдо підвівся, аж раптом побачив, як її обличчя скривилося. – Що таке?

– Хатаке йде сюди.

Генма вдивлявся кудись на край поля, коли й справді побачив знайому фігуру. Рушив до огорожі сам, лишивши Акане з Райдо розбиратися з її сенсорним чуттям. В роті пересохло і хотілося спати. Не як «подрімати кілька годин», а як «випасти із життя на декілька днів і прокинутися від звістки, що тебе планують звільнити». Він дістав новий сенбон і затиснув його в зубах. Останній тиждень був виснажливим.

– Йо, Какаші.

Той кивнув у відповідь і шпурнув в сторону Генми сувій, коли він майже підійшов.

– Вам доручили місію на завтра.

– Я міг би сам забрати.

Какаші байдужо знизав плечима:

– Мені було по дорозі.

– Тоді дякую. – Генма сунув сувій до кишені. – Вирішив потренуватися?

– Хотів покликати тебе на спаринг.

Раптом Генму прошило болем, він відвернувся від Какаші в сторону своїх товаришів, щоб приховати обличчя, яке сказало б забагато. Хатаке був надто завзятим, і Генма підозрював, що йому насправді подобалося завдавати страждань іншим. Плече досі нило після їхнього останнього спарингу. Він був майже впевнений, що Какаші тоді цілив по ребрах, лише щоб почути, як Шірануї видає хрип ледь живої тварини.

– Та ні, дякую. Зараз зайнятий навчанням новенької.

Коли він нарешті глянув назад, то виявив, що Хатаке теж дивиться на поле.

– Має гарно поставлений удар. – він хмикнув, спостерігаючи, як Райдо щось захоплено їй розповідає, поки вона п’є.

– Вона може виявитися небезпечною.

– О, ти навіть не уявляєш, наскільки. – Генма штурхнув Какаші ліктем в бік і криво посміхнувся. – Дотепні жінки завжди найнебезпечніші.

– А як же.. – Хатаке зітхнув і розвернувся, щоб піти. – Якщо передумаєш – дай знати.

Не передумаю.

– Можеш лишитися, якщо хочеш. Райдо саме збирався влаштовувати бій на мечах.

Але той лише махнув рукою, не обертаючись:

– Не цікаво.

 

А потім Генма навіть пожалкував, що ніхто крім нього цього не бачив. Бо, на відміну від тайдзюцу, її кендзюцу було чимось зовсім іншим. Ще з першої секунди, як тільки в її руці опинився тренувальний клинок, вправні пальці заграли на руків’ї, щоб визначити правильне положення і рівновагу. І вмить тупе залізо стало, як би це не звучало, і справді продовженням її тіла. Рухи виходили тихими та лаконічними, геть нічого зайвого. І те, як вона кілька разів передбачила наступний крок Райдо, справді вражало.

Райдо закінчив бій, не давши комусь з них перемогти. Звісно, з найвищою ймовірністю перемога була б за ним, але він наче хотів розтягнути цей поєдинок на кілька разів.

Тепер вони сиділи на паркані і їли тушковану свинину з рисом за рецептом мами Райдо після того, як ознайомилися з деталями майбутньої місії.

– Ти ще багато чого скуштуєш за її рецептами, він намагається відтворити їх всі.

Вона схилила голову в сторону Наміаші.

– Дякую, це дуже смачно.

Райдо кахикнув і відвернувся, але вечірнє сонце зрадливо підсвітило його червоні вуха.

– Лишилися лише медичні техніки. Де ти їх вивчала?

Акане відставила коробочку з їжею в сторону. На вулиці вже починало темніти, вони провели на полі весь день.

– Батько вчив мене за сувоями та книжками з Листя. Я прочитала їх всі і багато тренувалася. Все те саме, що вчать і медики селища. – вона засумнівалася, але врешті додала. – І кілька напрацювань я дістала, подорожуючи різними країнами. Я покажу.

Ніхто не питав про її батька, бо обоє вже знали все необхідне про цього чоловіка. Колись почесний завідувач архіву раптом став втікачем. Він вивіз свою маленьку доньку і величезну кількість копій і оригіналів різного роду писань. В розпал війни ніхто не намагався його шукати – на це не було ресурсів. Тепер ця історія – лише ще одна загадка Листя. А розгадка саме тримала піднятими долоні, що тепло світилися зеленуватим  світлом її чакри.

– Давай сюди своє плече, Генмо.