Розділ 8: Все, що закінчується на дзюцу.

– То як? Все зрозуміло?

У відповідь почувся стогін ментального болю.

– Іруко, мені здається, вона відключилась ще на минулій темі.

Уміно приречено глянув на Анко, яка розвалилася на його дивані, а тоді перевів погляд на Акане. Та сиділа за кухонним острівцем, сховавши обличчя у долонях.

– Ти це вивчиш, або я звільнюся з Академії, як безнадійний.

Нарешті вона подала голос, підіймаючи до нього голову.

– Безнадійний тут точно не ти. Я навіть не знала, що так багато змінилося за цей час. – її пальці намацали на столі стакан із соком, і Акане зробила жадібний ковток, наче він би допоміг їй швидше засвоїти все почуте.

Після чотирьох днів прослуховування прискореного курсу з історії та загальної політичної ситуації від Іруки, ще три дні Анко намагалася втовкмачити подрузі все, що стосувалося теорії чакри високого рівня та нових протоколів і обов’язків шінобі. Навіть правила доповідей мали значення, як і норми використання медичних технік поза госпіталем. Все це змішувалося в одну суцільну кашу в голові, і кожної ночі перед сном Акане намагалася структурувати цю інформацію у своїй свідомості та повторити основне. До іспиту лишалося менш як тиждень.

– Тактика – це важливо, питання з цієї теми обов’язково будуть на тесті, вони завжди включають їх. Тим паче цього року, коли протоколи взаємодії команд було оновлено.

Анко підвелася на ноги й вже за мить стояла перед відчиненим холодильником.

– Вчи це не заради іспиту, а, тому що ти маєш все це знати, коли опинишся в бою. – вона дістала з морозилки фруктовий лід і грюкнула дверцятами, проігнорувавши незадоволений погляд Іруки. – Давай ще раз пройдемося по тому, що щойно розповідав учитель, доки він зготує нам щось.

На кухні пахло смаженим часником і солодким перцем, Анко сиділа поруч на високому стільці, розслаблено доїдаючи своє морозиво. Кілька крапель впало на стільницю, і Ірука трохи роздратовано почав витирати їх, бурмочучи собі під ніс, що потрібно їсти обережніше.

– Я ж готую вечерю, невже не можна було зачекати з тим морозивом?

– А я люблю починати з солодкого.

Він змовчав і відвернувся до плити, підкочуючи рукави для зручності. В каструльці варився рис, на дошці лежало куряче м’ясо в очікуванні бути доданим до страви. За вікном тим часом вже давно потемніло.

Акане почала з класифікації місій, бо це здавалося найлегшим. Згадала правила співпраці з кланами та теоретичні основи розвідки та бою, а тоді й нудні бюрократичні нюанси. Кілька разів Ірука не втримувався і вставляв свої ремарки, які Акане намагалася занотувати у своїй свідомості.

Готовий рис парував у тарілках, і тепер вони втрьох сиділи за столом у скромній кухні Іруки. Він стягнув резинку з волосся і втомлено жував курку, нарешті маючи змогу вперше за день помовчати й спокійно поїсти. Анко впоралася з вечерею найперша і вже встигла пробігтися поглядом записами Уміно з основними темами до вивчення.

– Добре, тепер розкажи нам про сучасну тактику та протоколи роботи команд.

– Га? – Акане почала жувати швидше. – Не можна це лишити на завтра?

– Хіба ми маємо час? Ну ж бо, закон «трикутника».

Та зітхнула і відклала палички. Тактика хоча б зрозуміліша за всі ті звіти та класифікації.

– Це розподіл ролей між групою із трьох шінобі, де один має аналізувати поле бою, приймати рішення про зміну формації та координувати зв’язок між членами команди. Другий бере перший контакт на себе і веде ближній бій за потреби. Третій забезпечує прикриття під час пересування, аналізує варіанти відходу і дезорієнтує ворога.

– Правильно. І яка роль належить тобі у команді Шірануї?

– Думаю, що третя.

Анко задумливо мугикнула.

– Ще правила перебування у «трикутнику»?

– Кожен має контролювати свій кут огляду, не дублюючи чужий. Кожен має знати шлях відступу. І-і… – вона приречено зітхнула і потерла очі.

Ірука підвівся і почав збирати тарілки, його голос звучав терпляче і майже лагідно, як у доброго вчителя.

– Не дозволяти ворогу потрапити у «мертву зону». Створювати перехресний тиск атаками.

Акане пробурмотіла собі те саме під носа, намагаючись запам’ятати.

– Припустимо, ви в засідці, і є шанс напасти на ворога. Яку тактику ти обереш для своєї команди?

Збоку почувся стукіт тарілок і звук води – Анко визвалася помити посуд, доки Ірука вмостився ближче до Акане і стомлено очікував відповіді.

– Злам-фіксація-фініш. Створити хаос, не дати перегрупуватися, добити.

За цією тактикою зазвичай працюють АНБУ, і Акане вже доводилося ставати частиною подібного плану. І якщо зі сторони все виглядає як повна мішанина, то це лише зі сторони. За абсолютно всіма діями стоять розрахунок і чітко відведені ролі для кожного. На етапі зламу хтось дезорієнтує супротивника. Підрив печаток, димова завіса, гендзюцу – все залежить від окремого випадку. Коли починається паніка, інша група не дає ворогу втілити свої плани відходу або перегрупування. Далі все відбувається швидко, грані між другим і третім етапом стираються, одна спільна комбінація або командна техніка зі сліпих зон ворога завершують напад.

– Як щодо правил підготовки?

– Не поспішати. Перевіряти все двічі. Стабілізація чакри, ясність розуму, відключення емоційного шуму. Знати більш як два шляхи відступу. – вона на мить замислилася, а тоді продовжила. – Перший контакт визначає, хто контролює темп бою.

Останнього на практиці її вже навчив Майто Гай. Як і важливості постійної зміни темпу.

З боку мийки почувся голос Анко:

– А ти знаєш правило тіньового переміщення?

Ірука побачив, як Акане задумалася, і тихо підказав.

– Ми вчора це вчили, подумай.

– А! – очі розкрилися трохи ширше, коли вона згадала. – Так! Не можна перетинати лінію атаки союзника. Не затуляти того, хто складає печатку, переміщуватися з урахуванням сектора атаки товариша, щоб тебе не зачепило.

– Ти молодець! – Анко задоволено всміхнулася. – Знати б ще, які питання попадуться на іспиті…

– Питання це не головне, практична частина зазвичай є вирішальною. Хоча.. з цим позачерговим іспитом все якось дивно.

– Добре! Маємо закінчувати. Мені час йти. – Анко підійшла до подруги ззаду і поклала гарячі від води долоні їй на плечі. – Якщо у тебе один кунай…

– Вважай, що не маєш куная. Якщо є лише одна техніка, не можна покладатися на неї. Якщо є одна стратегія, вважай, що ідеш без плану.

– І останнє. – вона ледь стисла пальці на плечах Акане і нахилилася ближче, моторошно прошепотівши, – Патерни смерті.

 

Насправді це виявилося чи не найважливішим, що Акане мала усвідомити та відпрацювати. Ніяких однакових рухів і повторюваних технік. Не має бути послідовності, яку б зміг передбачати ворог, бо як тільки під твої атаки хтось може підлаштуватися і прорахувати їх, ти – мрець. Гай якнайкраще продемонстрував це на практиці.

Він показував Акане послідовності ударів спеціально дуже повільно, корегуючи її блоки та контратаки. Вони повторювали це знову і знову, потроху набираючи темп, доки це не стало схожим на легкий спаринг. І коли вона пихтіла у потугах передбачити наступний його рух, Гай спокійно проводив свою лекцію.

– Це повинно відбуватися автоматично у твоїй свідомості. З найпершого контакту ти даєш супротивнику бачити лише те, що хочеш ти. Нехай він думає, що може прорахувати твій ритм, а тоді змінюй його. Аналізуй його реакції на твої рухи, і вже сама зможеш прорахувати наступні його дії. Бо коли він ставить один і той самий блок, очікуючи від тебе типової комбінації, це вже його патерн смерті. Розумієш, Акане-чян?

Бути непередбачуваною? У Гая все звучало простіше, ніж було на практиці, та все ж це було цілком реально. Навчання стало надзвичайно корисним. І тепер, коли він відбув на довготривалу місію, Акане стало шкода, що останні тренування перед іспитом вона має поводити сама.

Але не тільки тайдзюцу викликало питання. Зараз вона сиділа на землі з краю тренувального поля, схрестивши ноги та підсунувши стопи до себе, руки розслаблено лежали на колінах. До іспиту лишалося три дні, але прогрес зі стихією Землі не радував. Генма казав бути непорушною, спокійною, відчути землю і дати їй влитися у свою чакру. Але нічого не виходило, і в результаті їй вдалося зрушити лише кілька грудок землі. Це розчаровувало. Вона посовалася, випрямляючи спину рівніше, заплющила очі та склала руки у жесті концентрації. Непорушно і спокійно, відчути й поглинути.

Через кілька хвилин Акане роздратовано пирхнула і звелася на ноги, ніяких змін всередині не відбувалося.

– Пані?

Раптовий голос зі сторони найближчих дерев змусив її здригнутися, сенсорика з півоберту охопила простір навкруги, вишукуючи людину.

– А, то це ти… Щось трапилося?

Він рушив ближче, змусивши її трохи напружитися.

– Ні, просто стало цікаво, що ви намагаєтеся зробити. Вже доволі пізно для тренувань.

– О… – Акане кліпнула, спокійний вираз повернувся. – Щось типу… відчути стихію землі?

Він замовк, очевидно роздумуючи про щось. Тоді зробив ще кілька кроків до неї, але останньої миті застиг.

– Я можу дещо підказати. Ви дозволите, Мукудорі-сан?

– Клич мене за ім’ям, ми ж не на місії. – вона зробила паузу, а тоді невпевнено кивнула йому. – Буду вдячна за допомогу.

– Спершу треба змінити позу. Сидіння для цього не годиться. – він ковзнув стопою по землі та легко штовхнув одну її ногу, відсуваючи її вбік. – Потрібно, щоб нічого не змогло зрушити вас з місця.

Акане слухняно повторювала, приймаючи потрібну позу. Ноги ширше, стопи наче вгрузають у ґрунт. Центр тяжіння знижений, коліна трохи зігнуті. Вона склала печатку концентрації й закрила очі.

– Чудово. – він відійшов на кілька кроків назад. – Тепер вирівняйте дихання. Дайте йому проходити не тільки через ваші легені, а ніби через все тіло просто в землю. Дотон – найстабільніша стихія, тому спокій і контроль надважливі.

Це вже було схоже на щось правдоподібне. Її серцебиття почало сповільнюватися, чакра ніби стікала у стопи, зливаючись із землею.

– Тензо…

– Так?

– Здається, щось виходить.

– Якщо у вас є до цього здібність, то це не дивно. Дотон починається у стопах, ви маєте давати цій стихії проходити крізь ваші ноги. – він задумливо замовк, а тоді продовжив. – Це може звучати трохи складно… Але землю достатньо лише один раз зрозуміти. Намагайтесь відчути її структуру під своїми ногами.

Запала тиша, але він не йшов, чекаючи, доки Акане достатньо сконцентрується. В якийсь момент її очі розплющилися, а плечі ледь розслабилися.

– Чи можна спробувати щось?

– Так. Почнемо з елементарного – земляного щита. Сконцентруйте потрібну кількість чакри в землі перед собою.

Акане кивнула і присіла, поклавши долоні на землю. Щось ледь зрушило, здійнялась маленька хмарка пилюки, рівень землі поруч нерівномірно зріс лише на кілька сантиметрів і зупинився.

– Не намагайтеся продавлювати чакру ривками. Має бути стабільний рівний тиск. Зафіксуйте ноги як слід, ніби ви – частина ґрунту, визначтеся з наміром: уявіть те, що хочете зробити. Товщину цієї стіни, висоту та міцність. Це впорядкує вашу чакру. – він склав руки на грудях, спостерігаючи. – Спробуйте ще раз.

Цього разу вона уявила щит, який намагалася звести перед собою. Стопи зарилися у пилюку, як і долоні, напружені в концентрації. Дихання рівне, потік чакри спокійний і стабільний. І раптом земля відгукнулася, затремтіла під ногами, а тоді поперед Акане виросла стіна, трохи вища за її зріст. Вона випрямилася і здивовано торкнулася холодної шорсткої поверхні. Запахло вологим ґрунтом.

– Невже вийшло…

– Я ж кажу: варто один раз зрозуміти. – Тензо кивнув сам собі. – Тепер спробуємо щось масштабніше. Я покажу.

Його враз огорнула її сенсорика, щоб вловлювати всі найменші коливання чакри. Тензо став, широко розставивши ноги, трохи присів.

– Печатки наступні, – він називав вголос і складав їх одночасно, – Кролик, свиня, пацюк, кінь, тигр і змія. Дотон: розлом ґрунту!

Як тільки його долоні торкнулися землі, все затріщало. Страшний звук починався десь з глибини, а тоді, коли ґрунт розколовся навпіл, гуркіт вийшов на поверхню. Здійнявся стовп пилу, змусивши Акане судомно чесати ніс. Розлом вражав, він був глибоким і довгим, але, очевидно, саме таким, яким його планував зробити Тензо – не більше, не менше.

– Спробуйте закрити його. Ви ж відчуваєте кордони та глибину, тому уявіть собі, як земля сходиться до купи.

Акане здивовано вигнула брову.

– Думаєш, я таке зможу?!

– Це не більше, ніж справа концентрації та розрахунку. Ви вмієте це робити. Печатки ті самі.

Вона вагалася, але зрештою зайняла позицію. Спочатку її чуття дослідило тріщину у землі, яка зяяла своєю чорнотою справа від неї. Кролик, свиня, пацюк, кінь, тигр, змія. Коли печатки було складено, лишалося лише уявити собі це. Акане торкнулася землі, і під ногами одразу відчувся гуркіт, поверхня почала від’їжджати кудись убік, знову пил, вібрації від зіткнення каміння, але через кілька секунд все затихло.

– Непогано. Майже рівно.

Вона нахилилася нижче і торкнулася місця, де дві половини зіштовхнулися. Одна сторона була лише трохи вищою за іншу. Це усвідомлення вразило її кудись просто у хребет, серце забилося частіше.

– Трохи практики, і зможете робити будь-що. – він відвернувся і попростував до виходу з майданчика. – На добраніч, пані Мукудорі.

– Тензо! – Акане випрямилася і всміхнулася йому, не знаючи точно, чи бачить він. – Дякую!

Він не відповів, лише застиг на секунду, а тоді пішов.

Прохолодне нічне повітря все ще пахло сирою землею і пилом. Акане поставила ноги ширше, глибоко вдихнула і спробувала знову.