Глава LIII. Спекотний вечір.

Увечері мені захотілося побачити Алісію. Я вийшов у сад і додатково зробив тисячу ударів Стрілою Темряви по моїй новій колоні. Після такого мені абсолютно все розхотілося, навіть читати. Я прийняв ванну і пішов спати. Вранці на своєму ганку я знову спостерігав учорашнього типа, який приходив із Морганом Філком. А де сам Морган? А, згадав, він же тепер сильно зайнята людина, і вільного часу в нього немає, від слова зовсім.

Оскільки я не бачив жодних листів із повідомленням, що судове засідання скасовується, то вирішив не відкривати. А потім раптово передумав, піду поговорю, може дізнаюся щось цікаве.

– Що вам потрібно? – спитав я, коли відчинив двері.
– Дозвольте представитися… – почав незнайомець, але я його грубо перебив.
– Це зовсім зайве, я не бажаю знати та запам’ятовувати марну для мене інформацію.
– У такому разі, дозвольте поставити вам лише одне запитання. Правду кажуть, що якщо вбити чаклуна, то його прокляття зникне?

Ми дивилися одне одному у вічі. Мовчки. І я, і незнайомець тримали на своєму обличчі маски-напівусмішки.

– Правду, але це якщо чаклун слабкий. Коли уб’ють сильного, то ніхто вже не зможе зняти його прокляття, – відповів я йому, коли мені набридло посміхатися.

Незнайомець розвернувся та пішов. Ага, вали до всіх демонів. Якби мене можна було залякати погрозами, то я вже давно сидів би та боявся.

Сьогодні я вирішив відкласти у бік бібліотечні книги та повернутися до тієї, що була з описом темного ритуалу. Треба провести польові випробування. Але як? Вже надвечір я почав відчувати погану увагу на собі та своєму будинку. Увімкнув Магічний Зір і ретельно оглянув околиці. То що тут у нас є? Бачу дві групи людей, у різних кінцях вулиці, чоловік по десять.

І що вони збираються робити, брати штурмом мій будинок? А пупок у них не розв’яжеться? Може вийти, зустріти їх та оглушити Спалахом Пітьми, чи випробувати на них Погляд Василіска? У мене є краща ідея, я дістав з робочого столу запечатаний конверт зі служби безпеки, розкрив його і витрусив собі на долоню мій новий перстень з тривожним закляттям. Неквапливо активував його. А заразом зламав другу печать зі свого прокляття. Тепер містер Морган Філк почне повільно сліпнути. А вже в ранці йому доведеться знаходити дорогу до ватерклозета виключно навпомацки.

Група невідомих людей, озброєна палицями та мечами, пішла на штурм мого будинку. Серед них не було жодного мага. А я пішов заварювати чай. Поки я обполіскував заварник окропом, вони безрезультатно намагалися виламати мої двері. Потім почали вибивати вікна з тим же самим результатом. Наївні, мій дім – моя фортеця, і це не поетичне порівняння, а справжнісінька правда.

Я вже сидів із чашкою чаю у своєму кабінеті на другому поверсі, коли нападники вирішили закидати мій будинок пляшками із запальною сумішшю. Полум’я швидко охопило фасад. Ну і що? Трохи погорить і перестане, правда, потім доведеться перефарбувати лицьову частину будинку або відмивати її від гару.

Нарешті пролунав стукіт копит, і сюди прибула тривожна група. Десять хвилин. Дуже швидко, але якби не моя магія, нападникам цілком би вистачило часу. Маги стали свистіти, закликаючи на допомогу патрулі міської охорони. Двох людей з-поміж нападників відразу спалили Вогненними Кулями. Я скривився роблячи ковток з чашки. Страшна смерть, але дуже швидка, раз і людина вже як горілий сірник. Ще одного спалили, коли він намагався втекти. А що ви власне хотіли, хлопці? Лізете з мечами в чужий будинок, намагаєтеся спалити його з господарем у середині. Це ваше керівництво розумне, загрібає жар чужими руками, а ви повні дурні, загинули навіть не знаючи за що.

Решта залишали зброю і лягли мордою в землю, заклавши руки за голови. З коня спішилась Маргарита, змахнула руками і полум’я на фасаді мого будинку тут же згасло. Так дівчинко, це твоя стихія. Піду відчиню двері, треба з нею привітатись.

– Привіт, Маргарито, – сказав я їй, стоячи на порозі, із чашкою в руці.
– Привіт, котику, з тобою все гаразд?

А вона мила, турбується за мене. Треба запропонувати їй чашку чаю.

– Будеш таке? – вказав я на чашку. Чай був відмінним, цей той самий сорт з Жарких Островів. Настрій у мене піднявся, навіть було начхати, що в результаті моїх дій у відповідь загинули люди. Стоп, а я то тут до чого? Це був суто їх вибір та їх рішення, подумки поправив я себе.

– Що там у тебе, чай? Мені б чогось міцнішого, – сказала Маргарита та обернулася. Прибули перші патрулі міської охорони. Вони стали надягати наручники на нападників. Серед інших прибіг патруль, посилений моїми зомбо-воїнами. Я одразу впізнав їх у цьому натовпі.

– Можу міцніше плеснути туди до чаю, а можу плеснути і замість чаю, – запропонував я. У мене вдома була пляшка чудового коньяку, вже три роки стоїть, не знаю, куди її приткнути.
– Давай замість чаю, – посміхнулася мені Маргарита, і я швидко пішов за другою чашкою та пляшкою. Маргарита не заходила, вона була тут головна і уважно стежила за діями своїх людей, стоячи на моєму ганку.

– Ось, – запропонував я їй чашку.
– Дякую котику. Хто ці люди, і що вони від тебе хотіли? – спитала Маргарита.
– Точно не знаю, але можу припустити, що вони працюють на Моргана Філка.
– Я чула про нього. Що йому від тебе треба?
– Грошей. Думаю у нього такий бізнес. Вимагати у людей гроші. Але краще вам самим спитати цих людей, – я кивнув на лежачих. Частина з них уже була в наручниках, їх саджали у критий фургони із гратами замість вікон.
– Добре, розберемося, – похмуро пообіцяла Маргарита фон Пауа.

На другий день у мене знову була розмова з Єлизаветою фон Стронг.

– Ми провели допити цих людей і маємо купу матеріалу, – говорила начальниця служби безпеки: – Шантаж, рекет, викрадення людей, згвалтування. Думаю що ми легко розкрутимо цей ланцюжок до самого кінця. Окрім цього ми заслали до Моргана Філка купу перевірок щодо податкової звітності, правильності оформлення ліцензії тощо. Ми вже маємо за що відправити цього типа на каторгу і дуже надовго. Наразі ми почали відпрацьовувати версію його роботи на тімерійську розвідку.

Єлизавета зробила паузу, і її тон змінювався з ділового на грайливий.

– Скажіть Олександре, я ж розумниця? І скільки-небудь заслуговую на подяку? – запитала мене усміхаючись начальниця служби безпеки.

– У цьому немає жодних сумнівів, Єлизавета, – відповів я їй з тією ж усмішкою, – хочете я зроблю вам масаж ніг?
– Я подумаю, – кокетливо відповіла вона.

Увечері до мене знову прийшов незнайомець. Що ж, поговоримо.

– Чого ви хочете? – похмуро запитав він мене, без жодних додаткових розшаркувань.
– Коня, – відповів я йому.
– Якого коня? – у його погляді з’явилося трохи подиву.
– Ось такого коня, – розвів я долоні на тридцять сантиметрів, – із золота.

Незнайомець трохи подумав.

– А це не занадто?
– Може й занадто. Але я не наполягаю, не хочете, нічого не приносьте. Але якщо ви хочете перепросити, то ваші вибачення повинні чогось коштувати, хоча б грошей.
– Добре, але ви приберете від нас службу безпеки.

Я засміявся, почувши таке просте, як двері нахабство.

– За кого ви мене приймаєте? Королівська служба безпеки мені не підкоряється. Ви вже самі з нею розбирайтеся. А з конем покваптесь, бо містер Філк недовго протягне, сидячи на своєму фаянсовому троні.

Після чого зачинив двері та пішов у будинок у своїх справах. Я більше не бажаю сперечатися та торгуватися з цим суб’єктом.

Рано вранці мені постукали у двері і одразу втекли. Я ще лежав у ліжку, тому не встаючи, активував Магічний Зір і роздивився золотого коня на своєму ганку. Дуже добре. Кінь був чистенький, я не помітив на ньому жодних слідів якоїсь магії. Гаразд, я знову запечатав своє прокляття. Містеру Моргану Філку з цього моменту буде трохи легше жити. Цілком знімати закляття я не збирався, може ще станеться в пригоді. Перекинувся на другий бік і продовжив спати.

Через якийсь час я знову прокинувся, бо відчув на ганку ще одну людину. То був молочник Дейв. Він поставив свою продукцію і здивовано розглядав коня, а потім пішов у свої справи далі. У нас дуже добрий район. Думаю, золотий кінь стоятиме там місяць, і ніхто його навіть пальцем не чіпатиме.

Але я не збирався тримати його там так довго. Після обіду віднесу його на міський аукціон, а гроші потім віддам до притулку сиріт. Наживатися залякуванням людей я не збирався.