~ Спогад 3 ~

Вересень 1996 року

Клас захисту від Темних мистецтв, Гоґвортс

 

— Темні мистецтва, — мовив Снейп своїм звичним холодним тоном, — численні, різноманітні, мінливі й вічні. Боротьба з ними схожа на сутичку з багатоголовою потворою: щоразу, коли відрубують одну голову, виростає інша — ще лютіша й розумніша. Це боротьба з чимось непостійним, невловним, незнищенним.

Герміона не зводила зі Снейпа очей — стежила за кожним його кроком, за кожним повівом чорної мантії, вслухаючись у кожне слово, немов від цього залежало її життя. Звісно, темні мистецтва слід поважати як небезпечного ворога. Але говорити про них так, як говорив Снейп… з любов’ю? Майже з ніжністю?

Чи, може, їй лише здалося?

Його чорні очі ковзали збентеженими обличчями учнів; на лаві Ґрифіндору вони затрималися на якусь частку секунди довше.

— Здається, цей предмет вам уже викладали п’ятеро вчителів. Зрозуміло, кожен із них мав власні методики й пріоритети. З огляду на таку плутанину я ще дивуюся, що так багато з вас спромоглися нашкребти позитивні СОВи з цього предмета. Мене ж іще більше здивує, якщо всі ви зумієте виконати завдання рівня НОЧІ. А вони будуть значно складнішими.

Снейп закрокував уздовж стіни, знизивши голос. Учні витягували шиї, аби не втратити його з поля зору.

— Гадаю, безмовних заклять вам досі застосовувати не доводилося. Хто мені скаже, у чому полягає їхня перевага?

Рука Герміони злетіла вгору. Снейп неквапливо обвів поглядом клас, ніби переконувався, що вибору в нього немає, і лише тоді кивнув.

— Так, міс Ґрейнджер? — мовив він знудженим тоном.

Боже, він мене ненавидить, — майнуло в неї.

— Ваш супротивник не знає, до яких саме чар ви збираєтесь вдатися, — швидко відповіла Герміона. — І це дає вам перевагу на частку секунди.

— Це ж треба, — зневажливо скривився Снейп. — Відповідь майже дослівно взято зі «Стандартної книги заклинань». У чому я, втім, зовсім не здивований.

Герміона поникла.

Десь у кутку почувся тихий смішок. Їй не потрібно було озиратися, щоб зрозуміти — він належав комусь зі Слизерину.

— Але за своєю суттю — правильна, — додав Снейп. — Так, той, хто опанував уміння чаклувати без вигукування заклять, користується елементом несподіванки. Не всі чарівники, зрозуміло, здатні на це: тут ідеться про концентрацію та надзвичайну силу волі, чого декому, — його зловісний погляд знову зупинився на Гаррі, — відверто бракує.

Герміона була переконана, що Снейп мав на увазі їхні торішні провальні уроки з оключенції. Та Гаррі не відвів погляду — свердлив Снейпа очима, доки той сам не відвернувся.

— А тепер, — продовжив Снейп, — розбийтеся на пари. Один із вас спробує зачаклувати іншого без слів. Другий — захиститися, так само мовчки.

— О ні… — жахом завмерла Герміона. — Зараз? Він хоче, щоб ми робили це просто зараз?

Хоч вона й готувалася ретельно, зачитуючись теорією, практика була зовсім іншою справою. Герміона не раз намагалася виконати безмовне закляття — бодай якесь, найпримітивніше. Але щоразу щось ішло не так. Вона знову й знову повторювала правильні рухи, відтворювала формулу в голові, напружувалася до болю в скронях — та чари просто…не спрацьовували.

— Маєш пару, Герміоно? — Почувся голос Невіла збоку.

Вона кинула на нього тривожний погляд, але миттєво опанувала себе: натягнула посмішку й кивнула, погоджуючись. Гаррі й Рон уже встигли стати окремо й тихо перешіптувалися між собою. Герміона не засмутилася їхньому рішенню. Гаррі — вправний чаклун, очільник Армії Дамблдора минулого року — міг становити для неї справжню загрозу. А Рон…

Ні. Ронові вона просто не могла програти. Крапка.

Вони стали на позиції. Герміона швидко прокрутила в голові інструкції й зосередилася. Вона планувала застосувати проти Невіла «желейні ноги» — нешкідливе й нескладне закляття. Принаймні таке, з яким він мусив впоратися.

Та дива не сталося.

Усі її спроби виявилися марними.

Герміона знову й знову намагалася, тоді як Невіл ніяково стежив за її безпорадними рухами. 

Я все роблю правильно. Я завжди все роблю правильно. То чому ж не виходить?

 Якщо всі можуть — чому ж я не можу?

Її обличчя запалало від злості, і вона міцніше стиснула паличку. Пальці тремтіли від напруги. Вона розчаровано озирнулася навколо, помічаючи, як в інших виходить значно краще.

Снейп, як завжди, стояв неподалік — нерухомий, із холодним, відстороненим виразом обличчя. Будь-який інший учитель, подумала Герміона з гіркотою, спробував би допомогти їй зрозуміти, де помилка. Але Снейп, здавалося, взагалі не пам’ятав про існування Ґрифіндору — й тим паче про її невдачі. Він проходив повз кількох слизеринців із нудьгуючим виразом обличчя, коли зупинився біля Драко. Той був у парі з Ґойлом.

І так само легко, як колись у бібліотеці, Драко без зусиль обеззброїв свого партнера. Один точний рух — і Ґойл уже стояв без палички.  

Драко, здавалося, не доклав до цього жодних зусиль. Він спокійно сховав свою паличку й поправив піджак, усім своїм виглядом показуючи, що завдання завершене.

Снейп спостерігав за цим із стриманим, уважним виразом обличчя й схвально кивнув. 

— Дуже добре, Драко, — мовив Снейп, ледь торкнувшись його плеча, й рушив далі.

Герміона насупила брови, ковзнувши ревнивим поглядом від Снейпа до Драко.

Боже, погляньте на нього. Розпустив тут пір’я, немов павич.

Драко продовжував удавано старатися, поки інші тренувалися, й забігав очима по класу, немов шукаючи щось — чи когось.

 Коли зрештою натрапив на її погляд, Герміона була певна: зараз він швидко відведе очі. 

Але ні.

Він із цікавістю глянув на неї, потім — на Невіла, який читав нотатки, тримаючи їх в одній руці, а іншою чухаючи потилицю чарівною паличкою.

 Вуста Драко розтягнулися в хижу посмішку.

От, трясця. Цього тільки бракувало…

Герміона роздратовано хитнула головою, немов кажучи: не смій. Драко вигнув брову, знову глянув на Невіла, а тоді — на неї. Його очі підозріло звузилися.

Герміона раптом відчула, як у грудях спалахує лють.

— Герміоно, ти в порядку? — спитав Невіл, дивлячись їй за спину, немов намагаючись зрозуміти причину її гніву.

Вона глянула на нього, розгублено кліпнувши очима, й натягнула посмішку.

 — Так, звісно.

— Ти, здається, щойно… гарчала.

Герміона витріщилася на нього, нервово посміхнувшись.

— Я? — щиро здивувалася вона. — Тобі почулося, Невіле. Я зовсім не гарчала.

Той непевно кивнув, усе ще вивчаючи її поглядом.  

Герміона ж продовжувала усміхатися, приховуючи невпевненість через невдалі чари — і лють через Мелфоя. Її погляд заметався класом у пошуках Снейпа. Той як раз походжав між учнями, мов перерослий кажан, і щось у його рухах підказувало: зараз він зупиниться саме біля Гаррі та Рона.

Рон, якому належало зачаклувати Гаррі, почервонів і міцно стиснув губи, борючись зі спокусою вимовити закляття вголос. Гаррі тримав паличку напоготові, напружено чекаючи атаки — та все ніяк не міг її дочекатися.

— Жалюгідно, Візлі, — зрештою кинув Снейп. — Ось… зараз я тобі покажу.

Він так стрімко націлив паличку на Гаррі, що той відреагував майже інстинктивно. Забувши про безмовні чари, Гаррі вигукнув:

— Протеґо!

Закляття-щит виявилося настільки потужним, що Снейп утратив рівновагу й гепнувся об письмовий стіл.

Клас завмер.

Хтось зі слизеринців потягнув руку, аби допомогти йому підвестися, та той розлючено відштовхнув її, підіймаючись самотужки. Учні мовчки спостерігали, як він похмуро приводить себе до ладу.

— Ти пам’ятаєш, Поттер, — холодно мовив Снейп, — що я казав про безмовні закляття?

— Так… — ледве видавив Гаррі.

— Так, пане…

— Мене не обов’язково називати «пане», пане професоре.

Ці слова зірвалися з Гарріних уст раніше, ніж він устиг усвідомити, що каже. Дехто з учнів — зокрема й Герміона — перелякано зойкнув.

Що ти робиш, Гаррі…

А от Рон, Шеймус і Дін за Снейповою спиною схвально вишкірилися.

— Покарання в суботу ввечері. У моєму кабінеті, — холодно розпорядився Снейп. — Я ні від кого, Поттер, не потерплю нахабства. Навіть від «Обранця».

Класом прокотився приглушений шепіт.

Гаррі, здавалося, навіть трохи загордився власною витівкою. Та Герміоні було не по собі від усього побаченого — від Снейпового тону, від реакції Гаррі, від того, як легко все це перетворилося на виставу з відчутною напругою.

Вони ще випробовували одне одного поглядами, коли пролунав дзвоник. Нарешті відвівши очі від Гаррі, Снейп кинув кілька сухих вказівок щодо домашнього завдання, і вже за мить усі, мов за сигналом, зірвалися зі своїх місць. Герміона мовчки кивнула, і вони разом рушили коридором, поступово розчиняючись у натовпі учнів Гоґвортсу.

— Гаррі, це було круто! — загиготів Рон.

— Справді так думаєш? — озвався Гаррі, всміхаючись.

— Не треба було тобі таке казати, — похмуро мовила Герміона, кинувши на Рона докірливий погляд. — Що на тебе найшло, Гаррі?

Він зупинився й різко глянув на неї.

— Якщо ти не помітила, він намагався мене заклясти! — обурено випалив Гаррі. — Мені цього з головою вистачило ще на тих клятих уроках блокології! Нехай тепер шукає для своїх експериментів іншу морську свинку! І взагалі — що собі думає Дамблдор, дозволяючи йому викладати Захист?

Гаррі зробив паузу, ніби знову прокручував у голові слова Снейпа.

— Ви чули, як він говорив про темні мистецтва? Та ж він у них закоханий. У всю цю… непостійну, незнищенну погань.

— А от мені здалося, — повільно сказала Герміона, — що він говорив майже як…ти.

— Як я? — здивувався Гаррі.

— Так. Коли ти розповідав нам, що означає зіткнутися віч-на-віч із Волдемортом. Ти казав, що тоді не рятує жменька завчених заклять. Що єдина твоя зброя — розум і нахабство. Хіба не те саме казав Снейп? Що насправді все вирішують відвага й кмітливість?

Гаррі це обеззброїло. Він навіть не став сперечатися.

Запала ніякова тиша.

Герміона ще якусь мить дивилася на нього — аж раптом її погляд вихопив із натовпу знайому постать.

Драко.

Знову ввесь у чорному — і, що дивно, без жодної атрибутики факультету. Він ішов коридором притаманною йому вальяжною ходою, тримаючи в руці лише підручник. Креб і Ґойл, як завжди, крокували за ним, на півкроку позаду.

У пам’яті несподівано спливло все, що сталося між ними зовсім нещодавно в бібліотеці, — і це змусило її завмерти. Вона перевела нервовий погляд із нього на Рона й Гаррі, готуючись до однієї з найнеприємніших сцен у своєму житті.

 Та Драко, як і завжди, пройшов повз, навіть не глянувши в їхній бік.

Що ж, обійшлося… Принаймні цього разу.

— Герміоно, може, ти до нього достукаєшся? — озвався Рон, повертаючи її поступово з роздумів до реальності.

— Щодо чого? — байдуже перепитала вона, проводжаючи поглядом біляву макітру, що вже зникала в іншому кінці коридору.

 — Щодо Мелфоя, — гукнув Рон.

Герміона різко повернула голову й витріщилася на Рона.

— А що з Мелфоєм? — мовила вона, відчуваючи, як серце починає битися швидше, боячись, що її щойно спіймали на гарячому.

— Гаррі знову за своє, — пробурмотів Рон до неї, прикриваючи рота й схилившись ближче.

Герміона перевела втомлений погляд на Гаррі. Той дивився на неї з твердою рішучістю.

 — По-перше, я все чую, — мовив Гаррі. — По-друге, так. Я досі переконаний, що Мелфой служить йому. Ні… я це всім своїм нутром відчуваю.

— Чесно кажучи, Гаррі… — тихіше сказала Герміона. — Думаю, Мелфой зараз — останнє, про що нам варто думати. У нас усіх є значно серйозніші проблеми.

— І які ж це? — здивовано перепитав Гаррі, ніби вона щойно вимовила найбільшу нісенітницю у своєму житті.

— Снейп, — відповіла вона без вагань. — І оцінки з НОЧІ.

— Але ж…

— Герміона має рацію, — буркнув Рон. — Снейп і Темні мистецтва — та ще халепа. І, якщо чесно, мені здається, цього року все буде ще гірше, ніж торік.

— Не знаю… — Гаррі знизав плечима. — Навряд чи хтось може бути гіршим за Амбридж.

— Не поспішай із висновками, — приречено мовила Герміона. 

Її погляд ковзнув кудись уперед, ніби вона вже бачила перед собою суворе, непроникне обличчя професора Снейпа. 

— Ми ще гадки не маємо, що він нам приготує цього року. Взагалі… — вона зробила паузу, — я не думаю, що зможу отримати в нього хоча б «задовільно». Він мене просто знищить.

— Ну й що з того? — Рон зупинився й розвернувся до них обох. — Сидіти тут і рюмсати? Досить уже. Це нічого не дасть.

Гаррі й Герміона переглянулися.

— А ти що плануєш робити? — поцікавився Гаррі у Рона.

— Я? Як і завжди: сподіватися на удачу, доброту викладачів… і конспекти Герміони.

Герміона гучно пирхнула.

— А вона про це знає? — з удаваною серйозністю запитав Гаррі.

— Думаю, здогадується, — Рон підморгнув Герміоні.

Вона ж закотила очі, але вуста зрадницьки сіпнулися в усмішці. Хлопці весело переглянулися між собою.

— Що ж, — сказав Гаррі, глянувши на неї з ледь помітною усмішкою, — звучить як план.

Герміона теж не стримала посмішки.

І хоч тривога нікуди не зникла, на мить стало трохи легше — ніби світ усе ще тримався купи, і десь попереду все ж було місце для чогось кращого.

 

— • —

 

Після уроків Герміона вирушила до бібліотеки — єдиного місця, де можна було сховатися від шуму й нарешті зосередитися на домашньому завданні Снейпа. 

У вітальні Ґрифіндору панував звичний хаос: із початком сезону з квідичу зал наповнився галасом, суперечками, планами тренувань і нескінченними обговореннями складу команди, тож про зосередженість годі було й мріяти.

Та Герміона добре знала місце, де галас нарешті вщухав і можна було спокійно попрацювати.

Заборонена секція.

Та, на відміну від минулого разу, тепер вона була готова: позичила в Гаррі мантію-невидимку «про всяк випадок» — якщо знову доведеться нишком пробиратися повз аврорів, як тоді.

А щодо того інциденту з Мелфоєм і Паркінсон….

Вона, звісно, нікому не розповідала. 

Ані Гаррі, ані Ронові.

І навіть Джіні не знала про її “авантюру”.

Як так сталося?

По-перше, Герміона й сама не знала, як наважитися комусь розповісти про побачене. Точніше — про Паркінсон, яка, вочевидь, займалася в бібліотеці речами значно цікавішими за читання. Вона не раз подумувала розповісти Джіні, але швидко зрозуміла, що це неминуче приведе до історії з Мелфоєм у Забороненій секції, — і миттєво відмовилася від цієї ідеї.

По-друге, параноя Гаррі. Він навряд чи спокійно сприйняв би новину, що вона опинилася в компанії Мелфоя — і при цьому не дізналася нічого, що підтверджувало б його теорію про те, ніби той — смертожер.

Що, звісно, було абсолютною дурістю.

Як такий дурко, як Мелфой, узагалі міг бути смертожером? 

Це ж просто смішно.

Та Гаррі нікого не чув, продовжуючи вибудовувати свої конспіраційні теорії. Тож, обравши з двох зол менше, Герміона вирішила змовчати, позичити мантію-невидимку й рушити вже знайомою їй дорогою до Забороненої секції.

Цього разу секція була порожня.

Жодного сліду Мелфоя.

Ідеально.

Герміона обережно зайшла всередину й попрямувала до найвіддаленішого кутка між високими стелажами. Тут світло було приглушеним, а тиша — густою, майже відчутною. Вона влаштувалася просто на підлозі, схрестивши ноги, й оточила себе кількома важкими підручниками, немов вибудовуючи навколо невелике, захисне коло.

Посередині, на холодній кам’яній плиті, вже лежала пір’їнка — легка, майже невагома.  Вона була тут не випадково.

Герміона вирішила: чого б їй це не коштувало, вона опанує ті дурнуваті безмовні закляття. І якщо починати — то з того, що вона знала досконало. З улюбленого, перевіреного з дитинства закляття.

“Вінґардіум Левіоза”.

Вона сіла зручніше, глибоко вдихнула й заплющила очі, намагаючись заспокоїти думки. У голові, всупереч її зусиллям, вирували формули, правила, застереження з підручників — усе те, що вона так старанно вчила роками. Герміона змусила себе відкинути їх. Не цитувати. Не прокручувати сторінки подумки. Просто знати їх.

Її альці стиснули паличку міцніше.

“Левіоза”, — обережно промовила вона подумки, ніби боячись злякати саме слово.

Вона повільно відтворила знайомий рух — точний, вивірений до дрібниць. Ще раз вирівняла подих. Зосередилася на пір’їнці, уявляючи, як та підіймається вгору, слухняна її волі.

І нічого.

Нічогісінько.

Пір’їнка залишалася нерухомою, мов насміхаючись із її зусиль.

Герміона насупилася, повторила рух — трохи різкіше, з більшою наполегливістю. 

Вдруге. 

Втретє. 

Вдесяте.

Знову й знову, намагаючись заглушити роздратування, що повільно підступало.

“Вінґардіум Левіоза”, — повторила вона подумки, взмахнувши паличкою.

Потім повільніше, чіткіше, ніби розкладаючи слово на складники:

“Ле-ві-о-за”.

Пір’їнка в черговий раз не ворухнулася.

— Трясця… — вирвалося в неї роздратовано.

Від різкого видиху пір’їнка раптом злетіла вгору — і так само швидко впала назад на підлогу.

Герміона різко підвелася, глухо вилаявшись, і в запалі випадково зачепила ногою стелаж. 

Удар вийшов болючим. 

Дуже.

— А-ай! — скрикнула вона, схопившись за ногу 

Лють переповнювала її, а сльози різало від пекучого болю.

— Та щоб тебе… — процідила вона крізь зуби, досі підскакуючи на одній нозі.

— Що ти, чорт забирай, робиш?

Герміона здригнулася від переляку — навіть зойкнула — й різко обернулася.

Драко стояв тут як тут — цього разу в чорній водолазці під горло й брюках.

— Вчишся балету, Ґрейнджер?

Драко спирався на стелаж, схрестивши руки на грудях, і дивився на неї з виразом щирої, майже неприхованої цікавості. Її переляк зник так само швидко, як і з’явився, поступившись роздратуванню.

— Ти мене налякав, — кинула вона розлючено.

— О, повір, — мовив рівно Мелфой. — Твоя пришелепкуватість лякає мене значно більше.

Схоже, він спостерігав за нею вже деякий час.

Просто чудово…

Він раптово відштовхнувся від стелажа й ліниво попрямував до неї. Засунувши руки в кишені, Драко почав повільно кружляти навколо — мов акула, що вже відчула кров. Герміона стежила за ним поглядом, повертаючись слідом, напружена, намагаючись вгадати, що він замислив цього разу.

Він окинув поглядом безлад біля її ніг і лише тоді зупинився. Повільно підвів очі, звузивши їх.

— Що ти, в біса, тут робиш? — кинув збоку. — Знову.

Герміона вже відкрила рота, готова вибухнути, коли він перебив:

— П’ять слів. Не більше.

Вона різко пирхнула й змахнула рукою, після чого почала загинати пальці по черзі:

— Не. Твого. Розуму. Діло.

Загнувши чотири пальці, вона зупинилася, насупилася — п’ятого слова бракувало. За мить глянула на нього й додала:

— Мелфою.

Хоч і Драко вдавав із себе цілковиту серйозність, та кутики його вуст зрадливо сіпнулися. 

Він миттєво посерйознішав і прочистив горло.

— Он воно як, — протягнув він і схрестив руки на грудях.

— Саме так, — відповіла вона й дзеркально повторила його рух.

— Добре подумала?

— Як і завжди.

— Ну нехай.

— Нехай.

Між ними запала тиша. Герміона повернулася до своїх речей.  Драко вже збирався піти, коли його погляд ковзнув униз — і раптом зупинився на пір’їнці, що лежала на кам’яній плиті посеред її імпровізованого кола. 

Занадто показово.

Його очі злегка примружилися і погляд Мелфоя повільно піднявся від пір’їнки до палички в її руці. А тоді знову повернувся до неї — і в очах спалахнуло розуміння.

— Це що… — протягнув він із ледь помітною усмішкою. — Чергова спроба безмовного закляття? Чи мені здалося?

— Тобі здалося, — різко відповіла вона. — Йди собі.

Та він і далі вивчав уважно її “набір”. 

— Навіщо лізти у воду, якщо не вмієш плавати, Ґрейнджер?

— Щоб навчитися.

Герміона зробила вигляд, що уважно читає конспект, хоча насправді просто ховалася за сторінками, намагаючись проковтнути приниження. Визнати, що в неї — у Герміони Джін Ґрейнджер — щось не виходить, було неприйнятно.

Вона різко підвела голову.

Мелфой усе ще був тут. І дивився на неї надто уважно.

— Ти ще тут? — кинула вона нетерпляче.

— А в тебе вийшло, — мовив він.

— Що вийшло?

— Якщо ти так наполегливо хотіла моєї уваги…, — його губи сіпнулися в усмішці, — то вітаю, Ґрейнджер. Ти свого досягла. Мені тепер надзвичайно цікаво. 

— Що? Нічого я не хоті—

Він різко простягнув руку й вихопив у неї нотатки, не залишивши часу ані зреагувати, ані заперечити.

— Гей! Віддай! — вигукнула Герміона, схоплюючись на ноги так швидко, як дозволяла забита нога.

— Отже, безмовні закляття… — протягнув Мелфой, гортаючи її записи й неквапливо крокуючи вздовж стелажів.

— Це не твоє—

— Діло, — закінчив він за неї. — Ти вже це казала. І це весь твій словниковий запас? Придумай щось нове.

Герміона безпорадно стежила за ним, поки він швидко переглядав її нотатки, гортуючи сторінки — вперед, назад, — доки нарешті важко не зітхнув.

Герміона ловила кожен його рух, кожну зміну виразу обличчя.

Що там?

Що не так?

Помилку десь зробила?

Чому він так зітхнув?..

Невже вважає мій почерк неохайним?

Який жах…

— Сказати, у чому твоя проблема? — мовив Драко, не відриваючи погляду від її нотаток.

— Здається, я не питала твоєї думки, — огризнулася Герміона.

Кажи вже, чорт забирай, що там не так!

Драко підвів на неї очі, і його вердикт пролунав, немов вирок до смертної кари:

— Ти — зубрила, Ґрейнджер.

Вона витріщається на нього розчепіривши рота.

—Ти тільки і робиш, що тараториш закляття без упину, навіть не замислюючись.

— Щ-що? — вона аж захлинулася від обурення. — Ц-це не так. З-зовсім не так.

— Та, ні. Це так і є, — спокійно мовив Драко. — Кажеш ти все ідеально правильно. Комар носа не підточить. Але чи розумієш ти це на практиці? Я так не думаю..

Вона завмерла.

Та що він собі дозволяє?

Стоїть тут перед нею, наче професор.

Ким він себе вважає?

— З чого такі висновки? — не витримала вона.

— Просто… власні спостереження.

Власні спостереження?

І давно ж він спостерігає? 

— Я можу чаклувати, — різко сказала Герміона.

— А хіба я сказав, що не можеш? 

— І я розумію те, що читаю.

— Справді?

— Саме так.

— Ти в цьому впевнена?

— На сто відсотків.

Він усміхнувся — повільно, небезпечно.

— Ну гаразд.

Драко дістав паличку, і Герміона мимоволі напружилася.

— Давай, Ґрейнджер. Прояви себе.

— Я не робитиму цього, — відрізала вона. — Не в Забороненій секції.

— Мерліне, Ґрейнджер, — він зиркнув на неї знизу догори, — у тебе такий тон, наче я пропоную щось дуже непристойне.

І тут, згадавши інцидент із Пенсі, Герміонині щоки миттєво почервоніли.

— Чи, може… — він зробив паузу. — Ти мене все ж таки боїшся?

— З якого це дива мені тебе боятися… 

— Тоді діставай паличку, — наполіг він.

 Між ними повисла напруга. Мить затягнулася. Потім — іще одна.

— Сміливіше, ґрифіндорко. Не мені тебе вчити.

Та що на нього найшло?

Ще хвилину тому він не знав, як її позбутися, а тепер вирішив давати їй уроки?

Герміона перехопила його погляд. Ледь помітний кивок — мовляв, ворушись.

Що ж, схоже, він справді був налаштований серйозно.

Ну гаразд.

Та Герміона не встигла навіть дістати паличку, як він уже обеззброїв її. Паличка вислизнула з пальців.

Знову.

Вона остовпіла.

— Упс. А що трапилося? — з удаваним подивом мовив Драко.

— Я не була готова! — обурилася вона.

— О, то ти думаєш, у тебе завжди буде час на підготовку? — холодно відповів він. — Чи ти забула, з якого я факультету?

З тобою забудеш, — майнуло в неї.

— Якщо це дуель, — кинула вона, — то є певні правила.

— До біса правила. — Він знизав плечима, кинувши їй чарівну палчику назад. — Не все в житті йде за твоїми книжками чи методичками.

Ну добре…У його словах було щось неприємно логічне.

Герміона стиснула паличку сильніше й приготувалася знову кинути закляття. Відповіддю став короткий, точний рух: Драко легко його відбив, навіть не напружуючись. Герміона не зупинилася. Ще одне закляття — швидше, різкіше, та він відбив і його.

— Що таке, Ґрейнджер? — насмішкувато мовив він. — Це тобі не з Лонґботом у чари бавитися.

— До чого тут Невіл?!

— До того, що він бурмотів закляття собі під ніс, — спокійно пояснив Драко. — І лише дурень цим не скористався.

Щоки Герміони запалали. Вона була в парі з Невілом — не найсильнішим учнем. І навіть з ним… не впоралася….

— Депульсо! — гукнув Драко, навмисно привертаючи її увагу.

Герміона миттєво зреагувала — але запізно. Вона вхопилася за захист, замість того щоб рухнути вбік. 

Протеґо, — подумала вона.

Невдача.

Ударна хвиля вдарила раніше, ніж закляття встигло сформуватися. Її відкинуло назад — просто на стелаж. Вона гучно вдарилася, і книги посипалися додолу, накриваючи її з головою.

Герміона сиділа на підлозі, схопившись за голову. Вона тихо застогнала й сховала обличчя в долонях; волосся впало вперед, закриваючи її, мов завіса.

— Сподіваюся, ти там ще не вмерла, Ґрейнджер, —гукнув Драко. — Твій привид, що переслідує мене, — не найкращий сценарій для обох нас.

Побачивши, що вона не підводиться, він замовк.

— Ти в порядку? — спитав Драко, посерйознівши.

Крик вирвався з неї раптово — гнівний, надміру драматичний, з домішкою розчарування й тривоги.

Драко спантеличено кліпнув. Потім ще раз. Очевидно, такого він не очікував.

Герміона різко осіла на підлогу, сперлася спиною на книжковий стелаж і втомлено вперлася ліктями в коліна. Вона провела руками по волоссю й озирнулася навколо — панував безлад. 

Тим часом Драко стояв поруч, не зовсім розуміючи, що з усім цим тепер робити.  А Герміона, нарешті заспокоївшись, важко зітхнула.

— Чому в мене не виходить? Що я роблю не так?

Герміона підвела на нього очі — й зустріла його погляд. Драко дивився на неї так, ніби вже знав відповідь.

— Кажи вже, — зітхнула вона втомлено.

Він мовчав якусь мить, ніби вирішуючи, чи краще промовчати. Та все ж таки заговорив.

— Усе просто. У тебе  хаос там, де має бути порядок.

Вона розгублено закліпала очима.

— І звідки тобі це знати? — різко спитала вона.

— Повір, про це неважко здогадатися.

Розпач накрив її хвилею.

— До біса все це… — прошепотіла вона, підводячись на хитких ногах. 

Герміона потерла місця, де вдарилася — ноги, руки. Потім потягнулася до книжок, намагаючись прибрати безлад, який утворився після її невдалої спроби безмовного щита.

Та Драко лише змахнув паличкою. Книги самі собою повернулися на місця — за лічені секунди. Герміона дивилася на нього приголомшено. Легкість, із якою він це зробив. І — без жодного слова.

Ну звісно. Ну звісно, він увесь такий зібраний і талановитий — не марнуватиме часу на прості й людські, маґлоподібні рухи, коли можна просто застосувати магію.

Як і належить справжньому, чистокровному чаклуну.

Вона вивчала його далі.

Здається, знущання Мелфоя, вочевидь, досягли нового рівня. Тепер він робить це несвідомо — просто одним лише своїм існуванням.

— Тобі просто потрібно більше практики, — мовив він уже спокійніше, ніби виправдовуючись. — І терпіння.

— Це не має значення. — вигукнула вона, борючись зі сльозами, щоб, не дай Боже, він їх побачив. — Я ніколи не отримаю в нього «відмінно».

Драко уважно дивився на неї.

— Відтоді як я почула, що Снейп викладатиме Захист… — голос її зірвався. — Я ще тоді сама собі винесла вирок. Бо знаю: він мене терпіти не може. І ніколи не дозволить такій як я…

Вона не договорила.

…бути кращою за когось із вас. 

Чистокровних.

Драко дивився так, ніби він знав усе й без слів.

— Для тебе це справді так важливо? — спитав він тихо.

Тиша.

Герміона боялася заговорити. Особливо з ним. З тим, хто роками знущався з неї саме за це. 

Її походження. 

Якби не він вона б і не знала того огидного прізвиська. Та так вже сталося, що він в її житті був.

Вона схилилася над книжками, почала поспіхом складати речі до сумки. Коли відчула, що сльози відступили, підвелася й закинула сумку на плече. Не сказавши ні слова, вона рушила до виходу.

Вона вже проходила повз нього, коли він раптом озвався:

— Якщо для тебе це справді так важливо… — його голос прозвучав позаду неї. — Спробуй змінити свій підхід.

Вона зупинилася. Повернула голову, злегка звівши брови.

— Говори повільніше. Своїми словами. Вдумливо, — продовжив він. — Щоб Снейп бачив: за цими цитатами з підручників стоїш ти. Та, яка розуміє, про що говорить.

Герміона дивилася на нього так, ніби бачила вперше.

— І, звісно, практика. Скільки б ти не цитувала довідники, йому не буде що заперечити, якщо твої чари справді вартуватимуть уваги, — мовив Драко. — Не гарантую, що він поставить тобі «відмінно», але так у тебе точно буде більше шансів здобути його прихильність. Повір мені, я його знаю.

Між ними повисла тиша.

Драко на диво нервово ковзнув поглядом убік, коли Герміона зробила крок ближче, підозріло примружившись.

— Чому ти це робиш? — спитала вона, все ще не зводячи з нього очей.

— Що саме?

— Допомагаєш мені.

В його очах на мить промайнув подив. А тоді він театрально пирхнув, ніби почув найбільшу дурницю у своєму житті.

— Салазаре, я не допомагаю тобі, — скривився він. — Як тобі таке взагалі в голову могло прийти?

Вона ще секунду вивчала його поглядом, вигнувши брову, а потім загадково всміхнулася й рушила далі між стелажами. Драко провів її очима, розуміючи: вона анітрохи не купилася на це.

— Ну нехай, — здався він, рушивши слідом за нею. — Може, й так.  Але я роблю це лише з надією, що ти нарешті забудеш дорогу сюди. Ясно?

Герміона озирнулася, міцніше перехопивши ремінь сумки.

— Це не твій приватний кабінет, Мелфою. Це бібліотека. Тут може бути хто завгодно.

— Конкретніше, — озвався він позаду. — Це Заборонена секція. І тут не може бути «хто завгодно».

— Але ж ти тут, — кинула вона через плече, всміхнувшись.

— Як і ти. І, здається, ми домовилися не бовкати про це наліво й направо.

Герміона різко зупинилася. Драко ледь не врізався в неї, але встиг зупинитися, зберігши між ними вузьку, напружену дистанцію.

— З чого ти взяв, що я взагалі комусь про це розповідатиму?..

— Не знаю, — він відвів погляд, на мить забігаючи очима. — Просто… припущення. Та в тебе ж  рот майже ніколи не закривається.

Вона здійняла брови, не певна, що більше її дивує — почуте чи його нахабність. Драко ж демонстративно обійшов її й попрямував до тієї частини зали, де стояли знайомі парти. До свого улюбленого місця — з черговою купою книг.

— Боже, ти просто….Ти нестерпний! — випалила вона, стискаючи руки так, ніби тримала в них невидимий клубок. 

Або ж чиюсь шию.

— Звісно нестерпний, — спокійно відповів він. — Бо, на відміну від інших, я кажу тобі правду. А не солодку брехню про те, яка ти… — він навмисно перекривив голос, — найблискавичніша чаклунка свого покоління.

— Здається, це в тебе рот ніяк не закривається, — холодно зауважила вона.

— Здається, ти маєш мені подякувати. Знову.

— Дякую, — різко гаркнула вона, майже виштовхуючи слово крізь стиснуті зуби.

— Звертайся.

— Не буду.

— Чудово. Я й сказав це лише з ввічливості.

— З мене досить, — процідила вона, кинувши на нього останній погляд і, не бажаючи затримуватися тут ані секунди довше, рушила до виходу.

— Так швидко? — ліниво відгукнувся він. — А я думав, тебе вистачить на довше.

Герміона зупинилася й різко повернула до нього голову, примружившись.

— То це ти мене так… на стійкість перевіряєш?

Драко вальяжно розлігся в кріслі, закинувши руки за голову.

— Хм… — він витримав паузу. — Швидше ставлю над тобою експерименти.

Експерименти?! — луною вдарилося в її голові.

Вона не витримала.

Лють спалахнула різко, гаряче — не розпач, не паніка, а чисте, зосереджене обурення. Герміона навіть не подумала про формулу. Не промовила нічого.

Одним лютим змахом палички вона вихлюпнула це почуття назовні. Книги з його столу зметнуло, ніби хтось різко змахнув невидимою рукою. Вони з гуркотом розлетілися по підлозі, вдаряючись об камінь і ніжки стелажів.

Драко втупився в неї.

Потім — у книги.

— Ти диви, Ґрейнджер, — схвально мовив він, не приховуючи щирої посмішки. — Можеш, коли хочеш.

Не менш приголомшена, вона дивилася то на підлогу, всипану книгами, то на паличку в своїй руці.

У неї вийшло. 

Безмовне закляття. 

Воно справді вийшло.

— Я що… — вона перевела на нього погляд, а тоді різко вказала пальцем. — Ти навмисно мене вивів із себе!

— Нехай так, — спокійно відповів він, без тіні каяття. — Але подивися. Ти зробила все правильно: швидко, рішуче й без вагань. У реальному житті не буде часу згадувати формули й прокручувати закляття в голові. Запам’ятай це відчуття. І працюй далі.

Він змахнув паличкою, не зводячи з неї очей. Книги одна за одною піднялися з підлоги й акуратно склалися назад у купу.

Герміона вражено витріщалась на нього.

— Як ти цьому навчився?

— Години практики. Зосередженість. Терпіння, — знизав він плечима. — Нічого такого, чого б не було в тебе.

Вона зважила кожне його слово.

Годинник відбив годину — різко, несподівано.

Герміона підвела погляд. Стрілки зійшлися на шостій вечора.

— Мені вже час, — сказала вона.

— Невже? Яке полегшення.

Зітхнувши, вона кинула на нього ще один погляд — цього разу без колишньої злості — й рушила до виходу. Та щось, чи то докори сумління, чи батьківське виховання, змусило зупинитися й озирнутися, щоб подякувати.

Та Драко вже був занурений у книгу, вдаючи, ніби її не існує. 

Так і не наважившись заговорити, Герміона міцніше перехопила ремінь сумки й рушила далі.

— Коли прийдеш наступного разу, — раптом озвався він, не підводячи очей, — не забудь чорнила прихопити. Мої швидко закінчуються.

Вона зупинилася, спантеличено закліпавши очима.

— З чого ти взяв, що я прийду знову?

Драко відвів погляд від книги й уважно подивився на неї.

— Здається, ми зійшлися на тому, що це не мій особистий кабінет. А тобі десь треба практикувати свої фокуси, щоб вразити Снейпа. І хто зна… — він нарешті глянув на неї. — Може, якщо ти не діятимеш мені на нерви, я навчу тебе ще чомусь.

Вона витріщилася на нього якусь мить. Драко ж знову бігав очима по сторінках книги, демонстративно її ігноруючи.

— Дякую, — мовила нарешті Герміона.

Він здивовано завмер, повільно відвів очі від книги щоб глянути на неї, але не встиг нічого відповісти — Герміона вже пішла.

А його срібні очі ще довго дивилися туди, де вона щойно стояла.