Глава 5. Перетин

12.11.2011, 07:00. Дзеркальні імена

Наступного ранку Гаррі стояв біля дзеркала в мотелі, зупинивши погляд на відображенні. Сліди безсонної ночі не сховалися — синці під очима, тінь тривоги. Але у відображенні щось змінилось. Не зовні. Усередині.

Він торкнувся шрама, якого більше не було. Він зник кілька років тому, після останнього розриву з Волдемортом. Але звичка залишилась. Як обітниця пам’ятати, ким він став — і ким більше не буде.

Тедді надіслав голосове повідомлення: «У школі все добре. Тітка зробила пиріг. Джек сказав, що сумує. Я теж».

У Гаррі защемило в грудях.

— Час йти, — сказав він собі.

12.11.2011, 09:15. Знайдений слід

Команда знову вирушила на місце зникнення — новий випадок стався цієї ночі. Дитина зникла з дому, залишивши за собою лише відкрите вікно й слід піску на підлозі.

— Пісок? — перепитав Рід. — Це символ втрати часу в ритуальних текстах.

— Або зворотного відліку, — додала Прентіс.

Гаррі підійшов до вікна. Його очі засвітилися золотом — непомітно для інших. Він нічого не казав, лише поклав руку на підвіконня.

— Я щось відчуваю. Але це не магія. Це… біль. І гнів. Як вибух, якого ніхто не помітив.

Аарон стояв поруч.

— Тобі зле?

— Навпаки. Я починаю згадувати, хто я в цій реальності.

12.11.2011, 11:45. Шлях крізь сновидіння

Вони знайшли контакт. Жінку, що бачила постать біля будинку. Вона описала фігуру як чоловіка в темному, з маскою. Але маска — з пір’я.

— Вуду? — припустила Джей-Джей.

— Або перехідна форма тіньової проекції, — знову вставив Рід.

А Гаррі раптом сказав:

— Це не злочинець. Це той, хто спостерігає. А справжній злочинець… серед нас.

Усі замовкли. Він глянув на Аарона. Той кивнув — мовляв, розумію.

12.11.2011, 13:00. Дзвінок з міністерства

Гаррі вийшов надвір. Дзвінок був з Відділу таємниць. Його викликали — несподівано.

— Є нова загроза. І вона перетинається з твоїм розслідуванням. Але ти повинен залишитися на місці. Ми не можемо втручатись напряму. Твоя місія — зберегти баланс, не відкриваючи свою суть.

— Я зрозумів.

— І Гаррі… Вони починають підозрювати. Обережно з Гочнером.

Гаррі стискав телефон до білого.

— Надто пізно для «обережно».

12.11.2011, 19:30. Сповідь

Вечір. Знову тиша. Аарон сидів на дивані в вітальні Гаррі, переглядаючи нотатки. Гаррі підійшов до нього і сів поруч.

— Я мушу сказати тобі дещо.

Аарон поглянув на нього уважно. Без страху. Без засудження.

— Я не такий, як усі. І не лише в тому сенсі, що я багато бачив. Я… маг. Чаклун. І я тут — від імені іншого світу. Але водночас — я твій. І не хочу більше ховатися.

Тиша тривала кілька секунд. Потім Аарон сказав:

— Я здогадувався. І не через світло в твоїх очах чи дивні символи. А через те, як ти чуєш біль інших. Це… більше за людське.

Гаррі здивовано звів брови.

— Ти не боїшся?

— Ні. Бо нарешті розумію, чому не міг тебе відпустити. Твоя тінь — це і є моє світло.

Гаррі поклав голову на його плече. І тиша знову не стала мовчанкою.