Глава 35. Визнання

Дата: 21.12.2012
Час: 07:42 Місце: офіс BAU, конференц-зал

Сонце просочувалося крізь великі вікна, кидаючи м’яке ранкове світло на дерев’яний стіл. Команда сиділа мовчки. Головна стіна була закрита: не було ні дошки зі справою, ні фотографій. Лише тиша — глибока, напружена.

Аарон сидів наприкінці столу. Спенсер поглядав то на Гаррі, то на Гочнера. Гарсія поклала руку на мишку, але не натискала жодної кнопки.

Гаррі Поттер стояв посеред кімнати. Вперше — не агент, не консультант. Просто людина з минулим.

— Я довго думав, чи зможу вам усе сказати, — почав він. — Не тому, що не довіряв. А тому, що боявся. Боявся, що це зруйнує… нормальність.

— Після всього, що ми бачили, — мовив Россі, — нам давно пора було здогадатися, що ти не зовсім звичайний.

Гаррі кивнув. Він підняв руку, і у повітрі з’явилася куля світла — не яскрава, але жива. Вона плавала між ними, мов тепла думка.

— Я маг. Але ще до того, як я став агентом. Ще до того, як народився. Це частина мене. Але я обрав цей шлях — захищати, не приховуватися.

— Усі ці місяці, — прошепотіла Джей Джей, — ти працював поряд із нами… з магією?

— Не завжди, — чесно відповів Гаррі. — Я давав собі обітницю — не використовувати її, поки не стане неможливо інакше.

— І що змінилося? — спитав Гочнер, поглядаючи прямо в очі.

— Ви. Всі ви. І… діти. Я більше не хочу приховувати частину себе від людей, яких поважаю. А головне — від тих, кого люблю.

Час: 09:00 Місце: будинок Поттера-Гочнера

Андромеда поралась на кухні. Гаррі розливав чай. У вітальні Тедді та Джек складали карту США з пазлів. Джек пояснював Тедді, де знаходиться Арізона, а той у відповідь розповідав про гіпогрифа.

— Думаєш, вони… впораються з усім? — запитав Гаррі в Аарона.

— Вони вже впорались, — відповів той. — І як батьки, ми не можемо хотіти кращого, ніж бачити, як наші діти сміються.

Гаррі усміхнувся.
— А тепер — офіційна частина.

— Так. ФБР хоче офіційно оформити тебе як “спеціального консультанта зі справ, пов’язаних із аномальними шаблонами”. Додатково — обмежений доступ до інформації, але… ніхто більше не приховує, хто ти.

Гаррі глянув на Джекові кучері, на усмішку Тедді.

— Знаєш, я завжди думав, що прийду до цього моменту зі зброєю, бронею, закляттями. Але зараз у мене є діти, команда, дім і ти.

— І цього достатньо?

— Більше ніж. Але… якщо чесно, я підозрюю, що все тільки починається.