Глава 12. Сліди на піску
від Tanya VДата: 18.11.2011
Час: 05:17
Локація: Пустельна зона, північ штату Нью-Мексико
05:17 — Дзеркало без відображення
Піски шурхотіли під ногами. Повітря — нерухоме, важке, як напруга перед бурею. Гаррі стояв поруч із Аароном на вершині невеликої дюни, дивлячись униз, де контур старої будівлі повільно вимальовувався крізь туман.
— Він повернувся сюди, — мовив Гаррі.
— Чому саме сюди? — запитав Аарон, стискаючи тактичну рацію в руці.
— Бо тут він був дитиною. Тут його вперше зрадили. І тут же він почав перетворювати себе в того, ким став.
— Ми ловимо не монстра, Гаррі. А людину, яка перетворилась на загрозу. І саме це робить його більш небезпечним.
06:02 — Слід на стіні
Рід і Прентіс обстежували внутрішній двір. Морган контролював периметр. Гаррі зайшов усередину через тріснуту арку — залишки школи, давно закинутої. Тиша тут була така глибока, що кожен крок лунав, мов грім. На стіні — напис кров’ю:
“Мене не шукали. Тож я зник сам.”
Гаррі провів пальцями по обвугленій фарбі.
— Він глибше всередині, — тихо сказав він. — Але це пастка не для нас. Це пастка для себе.
07:15 — Ім’я в повітрі
У глибині будівлі, у класі з розбитими вікнами, вони знайшли хлопчика. Принаймні, так здавалося — років десять, брудний, наляканий. Він сидів на підлозі, обіймаючи коліна.
— Я… я не він, — прошепотів той.
— Як тебе звати? — спитав Гаррі м’яко, сівши навпочіпки.
— …Я… забув. Він забрав.
— Дозволь — я тобі нагадаю. Ти — не він. Ти — це ти.
— Але ім’я болить…
Гаррі простягнув руку. І хлопчик поклав долоню поверх.
— Дайте нам хвилину, — сказав Гаррі команді через рацію. — Він частина головоломки. Але не її центр.
08:25 — Сліди йдуть углиб
— Він створює фантомів, — пояснив Гаррі пізніше. — Кожен — відображення однієї травми. І вони живуть, поки вірять, що імені не існує.
— А цей хлопчик?
— Це перший. І можливо, єдиний, хто ще здатен згадати своє справжнє ім’я.
— Ми врятуємо його?
— Так. Бо врятувавши його — ми покажемо, що центр може бути не порожнім.
10:03 — Вдома
У будинку панувала тиша, яка була теплом. Тедді малював на підлозі новий символ — щось схоже на герб.
— Що це? — спитав Джек, обіймаючи подушку.
— Це наша родина. Бачиш, тут я, тут ти. А посередині — дерево з двома гілками.
— А коріння?
Тедді посміхнувся.
— Воно під підлогою. Але там — Гаррі і Аарон. Вони — тримають нас.
Гаррі, який почув усе з коридору, зупинився на кілька секунд. У його грудях затріпотіло щось таке справжнє, що він вперше за багато днів відчув не втому, а спокій.
0 Коментарів