Глава 1. Розкриття обличчя

08.11.2011, 07:00. Кухня у Джорджтауні

Гаррі прокинувся раніше, ніж зазвичай. Сон був важким, з тінями старих рішень і голосами, які давно мали замовкнути. Але йому не снилися кошмари. Просто — пам’ять. У кімнаті ще панувала темрява, розірвана лише золотим проблиском ранкового сонця, що проникав крізь жалюзі.

На кухні Андромеда вже готувала чай. Її рухи були спокійні, мов ритуал. Тедді вже сидів на стільці, читаючи американський підручник з історії з помітною недовірою до стилю викладу.

— Сьогодні перший день? — спитав Гаррі, наливаючи собі каву.

— Так. — Тедді підняв очі. — Але ти не нервуй. Це тільки твоя нова робота.

Гаррі засміявся. Справді, йому було незвично чути підтримку від тринадцятирічного хлопця. Але Тедді завжди був мудрішим за свій вік.

— Якщо що — знешкоджуй їх усіх одним поглядом, — додав Тедді.

— Можеш не хвилюватися. Я вже маю план Б… і С.

08.11.2011, 09:00. Штаб-квартира ФБР, Відділ Профільного Аналізу

Команда BAU зібралася в конференц-залі. Спенсер Рід, Дженніфер Джеро, Дерек Морган, Емілі Прентіс — усі вже ознайомились із досьє Гаррі Поттера. Але звіти були скупі. Британське Міністерство надало тільки поверхневу інформацію.

— Це дивно, — мовив Спенсер. — У нього нульова судимість, ідеальний послужний список, декілька нагород, але майже нічого про методи.

— Можливо, це тому, що його методи — класифіковані, — припустила Емілі.

Саме в цей момент двері відчинилися. Гаррі увійшов — у темно-сірому костюмі, стримано, без пафосу. Його очі ковзнули по всіх присутніх, фіксуючи деталі, наче це вже був аналіз.

— Добрий ранок, — сказав він просто. — Я Гаррі. Без формальностей.

— Аарон Гочнер, — коротко відповів керівник, який знав деякі надприродні здібності Гаррі. — Команда готова до співпраці, якщо ви готові до довіри.

— Я не довіряю з першого погляду. Але — я тут, бо вірю в результат.

Це звучало не як виклик. А як обіцянка.

08.11.2011, 11:00. Перша справа

Дівчина зникла в Савані, штат Джорджія. Слідів не було. Жодного ДНК. Лише свідчення — її бачили в супроводі чоловіка з абсолютно звичайною зовнішністю. Нічого, що можна було б вхопити.

— Це класичний тип хижака, — сказав Гаррі, коли переглянув фото.

— Але як ви це зрозуміли? — запитала Джей-Джей.

— Усі решта кадри — природні. Цей — постановочний. Люди так не йдуть, не тримаючи руки в кишенях у +28 по Цельсію. Він контролює, він соромиться. Це — не випадковий супровід. Це — патерн.

08.11.2011, 15:30. Відрядження на місце

— Ви берете дітей з собою? — обережно запитав Гочнер, коли Гаррі згадував про свої плани на вечір.

— Ні. Андромеда з ними. Але якщо дозволите — Джек може залишитись у нас на вихідні. Він і Тедді добре ладнають.

Аарон замислився. Джек рідко кому довіряв після трагедії з Гейлі. Але коли він бачив Гаррі — його очі ставали спокійнішими.

— Це буде добре. Дякую.

08.11.2011, 22:00. Спостереження

Вони сиділи в темному фургоні. Гаррі вивчав поведінку перехожих, не знімаючи погляду з екрана. Його пальці машинально ковзали по амулету під сорочкою. Неактивному. Бо магії тут не мало бути.

— Ти… наче бачиш більше, ніж інші, — озвався Гочнер.

— Я просто навчився не ігнорувати те, що бачу. Це — не дар. Це досвід.

— Бачу, чому тебе надіслали сюди. Нам потрібен саме такий погляд.

Гаррі усміхнувся. Це було не «визнання», але — перший крок.

08.11.2011, 23:50. Невипадковий дзвінок

Коли вони поверталися до готелю, Гаррі отримав повідомлення на зашифрований канал.

Об’єкт зник не сам. У вас є п’ять діб. Ключ — не в особі, а в історії міста.

— Що це? — спитав Гочнер, помітивши, як Гаррі зупинився, наче щось зламалося в повітрі.

— Старий контакт. Ми маємо працювати швидше. Інакше — ще одна жертва.

09.11.2011, 01:10. Готельний номер

Гаррі сидів у темряві, вивчаючи мапу Саванни. Його очі ковзали з кварталу на квартал, поки не зупинились на старій церковній школі. Закрита десять років. І все ще не продана.

— Церква Святої Анни. — Він прошепотів. — Там буде слід.

Натиснув на телефон:

Завтра зранку — обшук району 4B. Попроси ордер через Ріда.

Він зітхнув. І тільки тоді дозволив собі лягти на ліжко. Але очі ще довго не заплющувались. У пам’яті пульсували не обличчя, а голоси. Старі. Надто знайомі.