Глава 6. Глибина
від Tanya V12.11.2011, 22:00 — Обітниця в тіні
Ніч у Вірджинії завмерла, мов перед бурею. Дерева шепотіли свої сни, а світло вікон спліталося з темрявою, створюючи межу між світом видимим і тим, що ховався в серцях. Гаррі сидів біля вікна, загорнутий у темно-зелену ковдру, зі щоденником у руках. Це був не простий щоденник. Це був спогадник — магічний запис думок і образів.
Він поклав паличку на пергамент і прошепотів:
— Exsisto.
Слова засвітилися, розкриваючи сцену з минулого — діалог із міністром магії, записаний того ж ранку. Обіцянка мовчання. Обіцянка, яка вже тріщала по швах.
13.11.2011, 08:10 — Кава і тиша
Аарон зранку прийшов до Гаррі — не як агент, а як друг. Він приніс каву, як завжди.
— Нічого не змінилося? — спитав він, поглянувши на вікно.
— Змінилось усе. Але в тиші важко це пояснити.
— Не треба пояснювати. Просто будь тут.
Вони сиділи поруч, мовчки. Гаррі згадав, як колись теж пив каву на сходах Гріммо-Плейс, а поруч сидів Сіріус. Час — химерна річ. І, можливо, другий шанс таки існує.
13.11.2011, 10:30 — Виклик
Новий злочин. Дитина знайдена без свідомості в лісі. Без травм, без відомих речей поруч. Тільки кристал у руці.
Гаррі перший торкнувся кристалу. Його очі запалали золотим, а рука — дрижала.
— Це не просто слід. Це заклик. Хтось знає, що я тут.
— Хто? — спитала Прентіс.
— Той, хто з минулого. Той, хто не мав вижити.
13.11.2011, 12:20 — Розмова з Джеком
Поки команда досліджувала слід, Гаррі відійшов на дзвінок.
— Привіт, Джеку. Як справи?
— У нас був тест, я отримав «А». Тато каже, що я молодець.
— Він має рацію. І знаєш, я пишаюсь тобою. Завжди.
— Ти повернешся завтра?
— Можливо, післязавтра. Але як тільки зможу — одразу.
— Я залишу тобі чай. Як завжди.
Гаррі усміхнувся. У світі, де все змінюється, лише одна річ була стабільною — дитяча вірність.
13.11.2011, 15:00 — Нитки
Команда зібралася в конференц-залі. Рід розклав записи. Гаррі ходив по кімнаті, зв’язуючи елементи в голові, немов в’язав закляття.
— Усі діти були знайдені біля лісу. Кожен тримав артефакт. Але це не атака. Це послання.
— До кого? — спитав Россі.
— До мене. І, можливо, до тих, хто ще не зрадив себе.
Аарон уважно подивився на нього.
— Це може бути пастка.
— Можливо. Але іноді треба пройти крізь пастку, щоб дістатись істини.
13.11.2011, 20:45 — Дотик
Вони повернулись до місця останнього випадку. Гаррі став на коліна біля кола, вирізаного у землі. Поклав руку.
— Revealio memoriam…
І з’явилось обличчя. Лише на мить. Але він упізнав його.
— Мерлін… — прошепотів Гаррі.
Аарон опустився поруч:
— Ти знаєш, хто це?
— Так. І якщо я маю рацію… Ми маємо справу з тим, хто вже раз змінив реальність. І тепер хоче це повторити.
А небо над ними вже темніло. Вітер ніс попередження. І обіцянку.
0 Коментарів