Глава XLIX. Ніч.

– Що ви про це думаєте, Алісія? – запитав я, коли ми зайшли в апартаменти.
– Думаю, барон хоче нас перехитрити. Він, безперечно, багато про вас знає, ще більше, ніж я. Коли він вас побачив, а може ще раніше, читаючи списки гостей, то вирішив вдати, що йому нема чого приховувати.
– Але ніби й пред’явити йому теж нема чого. Некромантія не схвалюється більшістю, але й не переслідується законом у нашій країні, – сказав я.
– Так, але тепер буде привід співробітникам служби безпеки приїхати сюди та провести інспекцію, як він зберігає цю корону.
– Авжеж, точно, треба буде вислати барону розгорнуту інструкцію, як створити ту скриньку.

Ми стали готуватися до сну. Сьогодні я перший пішов у ванну, а потім туди сходила моя напарниця. Коли вона вийшла, я вже лежав на ліжку, поклавши руки собі за голову. Вона знову була одягнена у вчорашній пеньюар, під яким, я знав це точно, нічого більш немає. Вона помітила мій погляд і легенько насупилась.

– Отже, крихітко. Якщо вночі почнеш мене лапати, поставлю тебе в кут, до самого ранку. І це буде наказ. Зрозуміло? – запитала вона мене суворо.
– Угу, – кивнув я.

Ось є люди, природжені командири, навіть у спальні і то можуть командувати, подумав я. Читати мені перехотілося. А, втім, маг я чи тварюка тремтяча? Я зручніше ліг, склав руки у себе на животі та начарував собі закляття Цілющого Сну. Спати буду самого до ранку як немовля.

Прокинувся я глибоко вночі, хтось ніжно гладив мені груди, а потім чужа рука пересунулася мені на живіт. Я розплющив очі і побачив Алісію. Вона напівсиділа поруч, схилившись наді мною. Коли вона помітила, що я прокинувся, вона приклала свій палець до моїх губ і тихо прошепотіла: “Шш..” Далі її рука легенько погладила низ мого живота і прослизнула до мене в труси. Ох, а це найкраще моє пробудження, принаймні років за п’ять точно.

Мабуть, через цілющий сон, у мене там все було готове. Алісія ще трохи попестила мене своїми пальчиками, а потім рішуче стала на коліна і стягла з мене труси. Я навіть від несподіванки трохи підвівся.

– Тихіше, тихіше, – ласкаво зашепотіла Алісія і перекинула через мене свою гарну, струнку ніжку. А потім повільно і з легким стогоном сіла мені на стегна.

Ох.. Її волосся ніжно торкалося моїх грудей і трохи обличчя, лоскочучи мої ніздрі. Я тихенько почав балдіти, поступово розчиняючись у своїх відчуттях.

Вже набагато пізніше, ми лежали обнявшись, вона торкалася своїми губами до моєї щоки.

– Розповідай, – Алісія тихо промуркотіла мені на вухо.
– Що?
– Все, крихітко. Про те, який ти сильний та могутній некромант.

Зараз зовсім не хотілося якось хитрувати, хотілося продовження цієї ніжності. Тим більше це вже безглуздо, якийсь барон, якого я вперше бачу, знає про мене більше, ніж моя напарниця.

– Я працюю над секретним державним проєктом. За власною вказівкою короля Конона. Ми створюємо із загиблих солдатів нових воїнів. Безсмертний Батальйон.
– Так ось за що тобі дали таємного радника, – знову прошепотіла мені на вухо Алісія.
– Ну, не за мої ж гарні очі.
– Ну що ти, крихітко, у тебе такі гарні очі. За них, я б тобі теж дещо дала, – за цих слів дівчина почала грайливо цілувати мене.

Я не втримався і обійняв її, сильно притиснувши до своїх грудей. Вона легко розірвала мої обійми та притиснула мене до ліжка. Так, вона ж сильна. Сильна та ніжна, з теплотою подумав я.

– А медаль тобі за що дали?

Я зітхнув і після невеликої паузи почав розповідати:

– Під час нашого маршу до Філграда ми раптово потрапили в тімерійську засідку. У першу мить бою було знищено майже весь наш командний склад. Мені терміново довелося взяти на себе управління мерцями. Ми виграли той бій і вчасно встигли допомогти Філграду.

Вона довго й уважно подивилася в мої очі.

– Пробач мені, крихітко, за те, що тоді накричала на тебе, – серйозно сказала Алісія без тіні грайливості.
– Та нічого страшного, я сам повівся якось не зовсім адекватно, – мені було трохи соромно за мою витівку в день нагородження.

Ми ще довго лежали, обнявшись, а потім заснули.