Розділ XLVII. День народження.

Після того як ми по черзі прийняли душ, почистили зуби, одягли святкове вбрання, Алісія взяла футляр із подарунком, і ми вийшли до парку, де вже розпочиналося свято. Тут стояли різні намети з готовою їжею, були розведені вогні під мангалами, на яких смажили запашне м’ясо. Ходили виночерпії у костюмах Адонісів чи Діонісів, я їх не особливо розрізняю, і пропонували всім вино чи сидр.

Також тут були розташовані різні атракціони для розваг гостей. Було спеціальне місце для стрільби з маленьких луків. Звичайне метання кишенькових стріл. Силомір, по якому треба було бити важкою кувалдою. Дерев’яний бичок. Кожен охочий міг його осідлати. Після чого бичок починав стрибати та брикатися, а учасник мав показати свою спритність і протриматися якнайдовше. Стояли великі гойдалки-човники, на яких одночасно може кататися декілька людей. Хлопці намагалися розгойдати човник якомога вище, а дівчата верещали та скромно притримували свої спідниці.

Трохи осторонь височив великий ярмарковий стовп, на якому висіли цінні та жартівливі призи. Поруч із ним тримали гарного тонконогого та м’язистого жеребця, напевно це був головний приз. Я помітив, як люди, що проходять повз, із заздрістю дивляться на нього. Думаю, коли народ достатньо вип’є вина, тільки лінивий не спробує залізти на цей стовп. Трохи далі було організовано арену для фехтування на дерев’яних мечах. Усі, хто бажає, могли підійти та записатися на турнір, який буде пізніше.

За розкладом зараз були масові гуляння, а після іменинник та гості поїдуть полювати на диких світлопільських індиків. На землях барона був влаштований заповідник для цих чарівних птахів. Індики мали природну спорідненість з магією стихій, погано горіли у вогні та були дуже небезпечні для поодинокої людини. Увечері буде театральна вистава, його даватиме відома трупа з Римської імперії. Головною її особливістю було те, що артисти на сцені милозвучно співали чудові пісні. По закінченню буде феєрверк та вечірні танці. А далі після опівночі гості будуть розважати себе самостійно.

Ми з Алісією неквапливо прогулювалися повз намети, вона взяла мене під руку і легенько до мене притискалася, час від часу. Думаю, саме зараз ми були схожі на парочку як ніхто інший. Нашою метою був великий, відкритий з одного боку намет, де знаходився Максиміліан фон Франкінштайн зі своїми найближчими друзями. Він приймав подарунки та привітання.

Ми підійшли, почекали, коли іменинник закінчить розмовляти з літньою парою, а потім прийшла наша черга його вшановувати. Насамкінець Алісія вручила Максиміліану свій футляр.

– Відкрийте його, і ви будете приємно вражені, – попросила його дівчина.
– Хм, що ж це може бути… – створюючи інтригу, сказав іменинник і почав неквапливо відкривати.

У футлярі була магічна паличка, вона була майстерно виготовлена з дерева і покрита в деяких місцях блискучим металом. Очі Максиміліана трохи розширилися, було видно, що подарунок йому дуже сподобався.

– Це одна з останніх армійських розробок, – пояснила моя напарниця, – зверніть увагу на її кінчик, бачите невеликий металевий циліндр, у ньому стоїть три діаманти, у кожному вплавлено своє закляття.

Задля демонстрації Алісія повернула циліндрик, поки не пролунало легке клацання.

– Знаючи вашу стихійну спрямованість та схильність до крижаної магії, ми помістили сюди три види закляття. Крижана Бурулька, малопотужне заклинання, застосовується коли потрібна скорострільність. З цим закляттям можна полювати, наприклад, на світлопільських індиків, – за цих слів Алісія посміхнулася Максиміліану.

– Другий вид, – Алісія знову повернула циліндрик до клацання, – це повноцінне бойове закляття – Крижаний Спис. Потужний і з великою пробивною силою.

Алісія ще раз повернула циліндрик.

– Нарешті останній вид, це Хмара Крижаних Голок. У нього немає такої сильної пробивної здатності, як у Крижаного Списа, але є велика площа поразки.
– Оце так справді шикарний подарунок, – Максиміліан з силою стиснув руків’я магічної зброї, було видно, що йому не терпиться його випробувати.

Дивлячись на нього, я раптом відчув, що теж хочу таку паличку. Та що це з тобою, Олександре? Навіщо тобі цей примітивний мотлох? Якщо так піде далі, то незабаром почнеш збирати марну колекцію холодної зброї та розвішувати її на стінах свого будинку. А може, ти потім ще й в армію запишешся? Провів я з собою маленьку виховну бесіду.

Після вітання ми з Алісією неквапливо пішли у зворотному напрямку.

– Треба буде прогулятися замком і оглянути територію з іншого боку, – сказала мені Алісія, – думаю, пізніше, коли частина гостей поїде на полювання.
– У цьому немає потреби, – відповів я.
– Ви щось відчули?
– Так, там у глибині парку стоїть окремий павільйон, глибоко під ним, гадаю, знаходиться те, що ми шукаємо.
– Ого, у вас дуже хороша чутливість, – похвалила вона.

Сьогодні ми з нею знову зверталися на ви. Правильно ми ж у справі говоримо, як колеги.

– І що там?
– Дуже потужний та вельми темний артефакт. Я думаю, це надзвичайно рідкісна річ. Малоймовірно, що в барона закопані такі під кожним кущем.
– Згодна з вами, але про всяк випадок, давайте все ж таки пройдемося по всій території замку.
– Як скажете, Алісія, – легко погодився я, все ж таки вона була начальником, і в її пропозиції був сенс.

Ми обійшли всю територію величезного парку та повернулися назад до наметів.

– Олександре, пригостить дівчину вином, – кокетливо посміхнулася моя напарниця, і сама потягла мене у бік виночерпія.

Я так розумію, мені тут нічого робити не треба. Тільки стояти та розумно кивати головою.

– Вам яке? – усміхнувся юнак приємної зовнішності, напевно студент магічної школи, на літньому підробітку.
– Може, ми візьмемо рожеве ігристе? – нащось Алісія запитала у мене. Я взагалі не розуміюся на цьому питанні.
– Так, налийте нам два великі келихи, – підтвердив я її вибір.

Потім ми попрямували до намету з їжею і взяли там тарілочки з беконом та салатом, із літніх овочів. Відійшли та сіли за вільний столик. Із задоволенням підкріпилися і вирішили оглянути ділянку за ставком, із білими лебедями.

Наш шлях проходив повз атракціон силоміра. Біля нього вже зібралася компанія молодих людей. Хлопці з усієї дурі били молотом, від удару вгору підстрибувала кілограмова гирка. Дівчата їм аплодували. Втім, деякі дівчата теж не соромилися бити молотом, і їм також усі аплодували.

Серед присутніх був і Максиміліан. Коли підійшла його черга, він неквапливо зняв свою сорочку, показуючи свій мускулистий торс, узяв молот, покрутив його в руках, кілька разів підняв його над головою за для розминки. Підійшов до силоміра. Витримав паузу. Усі присутні завмерли й напружено замовкли. Максиміліан зосередився, легко підняв молот вгору і, з сильним гарчанням, різко опустив його. Пролунав звук удару, гирка підскочила вгору і мало не долетіла до верхньої позначки.

Всі шумно видихнули, почали аплодувати, дехто навіть почав кричати: “Браво”.

– Безперечно, у нас з’явився лідер наших змагань, хто хоче оскаржити його результат? – вигукнув ведучий.

Але претендентів уже не було, схоже син барона продемонстрував дуже добрий рівень, який набагато перевершує інші. Максиміліан задоволено посміхався, а потім він помітив нас. Його посмішка стала ще ширшою. Він підняв молот, лінивою ходою підійшов до нас, на ходу граючи м’язами своїх грудей. Зупинився навпроти мене, простяг молот і сказав:

– Олександре, ви виглядаєте міцним хлопцем. Чи не хочете нам, а заразом і своїй дівчині показати свою силу.

Що? Я виглядаю міцним? Аа, це він так тонко пожартував. На словах похвалив, а на ділі посміявся. Чекає, коли я почну ганьбитися і показувати результат нижче за середній. А фіг ти вгадав, подумав я.

– О ні, я намагаюся не брати важкого в руки, а то ще упущу його на ногу. Був у мене в дитинстві такий випадок, – відповів я йому, з такою ж широкою усмішкою.

Виникла незручна пауза. Максиміліан ще тримав молот, але в його погляді з’явилися відтінки зневаги. Я дивився йому просто у вічі та продовжував посміхатися. Несподівано молот взяла Алісія. Вона легко перехопила його однією рукою.

– Я хочу спробувати, – пояснила вона, і пройшла повз фаворита прямо до силоміра.

Як тільки дівчина підійшла, вона одразу розмахнулася, без жодних витівок і театральних пауз. У її замаху навіть відчувалася якась лінь. А ось удар був, навпаки, несподівано сильний. Гирка підскочила і з силою вдарилася у верхній обмежувач. Усі здивовано мовчали, ніхто не аплодував, ніхто не очікував такого результату. Першим прийшов до тями ведучий:

– Оце так поворот! І в нас з’являється новий лідер. Прошу, давайте привітаємо його оплесками!

Усі почали плескати та вітати Алісію. Ведучий записав її ім’я на дошці рекордів, саме над ім’ям Максиміліана фон Франкінштайна. Попросив нас зайти ввечері по нагороду, якщо ніхто не поб’є рекорду. Син барона ще посміхався, але якось мляво. Він випав із фокуса уваги натовпу і взагалі було видно, що виступ іменника пішов не за його сценарієм. Ми з Алісією відійшли від цього місця.

– Олександре, – невдоволено сказала вона, – вам треба бути агресивнішим з тими, хто вас задирає.

Ось так, ми навіть не зустрічаємося, а вона мене вже вчить, як поводитись у суспільстві.

– Якщо я почну змагатися з усіма охочими, то мені доведеться брати участь у всіх конкурсах, проте ми знаходимося тут у справі, – пояснив я їй за свою поведінку.
– Та звичайно, але навряд чи ми знайдемо ще щось… Стійте, здається я увійшла до смаку.

Вона зняла і простягла мені свою жилетку, залишившись в одній сорочці.

– Боюся, що до вечора хтось забере цього красеня, – вона кивнула на головний приз ярмаркового стовпа. Коню вже набридло стояти на місці, і він легенько гарцював, гарно перебираючи копитами.

Дівчина підійшла до стовпа, нікого не соромлячись, легко зняла свої чобітки й босоніж полізла вгору. Я активував Магічний Зір і бачив, як з її серця по тілу поширюється магія життя. Це не закляття, це вміння, що робить її сильною та витривалою, коли їй це потрібно, зрозумів я.

Головний приз став нашим, вірніше Алісії. Вона залагоджувала деталі з організаторами цього конкурсу, виявляється, з конем йшов комплект збруї. Зараз коня відведуть у стійла, а перед нашим від’їздом передадуть новій власниці.