Глава XLIII. Таємна операція.

Після вчорашньої розмови з Єлизаветою фон Стронг у нас було призначено таємну нараду. Вранці. Я йшов у палац, уже привівши себе в порядок і перекусивши. Щось у мене стало дуже насичене життя, думав я. Раніше я міг за два місяці нікому кілька слів не сказати, а тут я постійно бігаю, постійно зустрічаюся з людьми. Навіть сьогодні в мене після ранкової наради має бути у вечері патруль. А чи це не занадто? Я взагалі не так уявляв собі роботу таємного радника. Думав прийду раз на місяць, дам королю пару мудрих порад, заберу свої грошики та звалю додому. Ага зараз.

На таємному засіданні були присутні король Конон Яросний, генерал Сабатон, начальниця служби безпеки Єлизавета фон Стронг, архімаг Флавіус фон Брейн та таємний радник з питань темної магії Олександр Флай, тобто я. Єлизавета показала всім присутнім мапу. Тут було чим пишатися, вони виконали непогану роботу. Поки всі дивилися на карту, я думав про те, що зовсім не знаю, як звати генерала. І взагалі, Сабатон – це прізвисько чи прізвище?

– Отже, що ми маємо? – спитав король.
– На карті ясно видно, аномалія має свій центр, ось тут, – Єлизавета тицьнула вказівкою в середину області заставленою прапорцями.
– Чудово і що там? – уточнив генерал.
– Замок та володіння барона Фредеріка фон Франкінштайна.
– Хто це? – знову спитав генерал.
– Це мій двоюрідний племінник, – подав голос архімаг Флавіус фон Брейн, – ви вважаєте, що він замішаний у цьому?
– Зараз ми не можемо точно сказати, але ми його підозрюємо, – Єлизавета на підтвердження своїх слів обвела указкою велику територію, заставлену прапорцями.
– То що підіймаємо всю нашу кавалерію, летимо у володіння барона і риємо там землю під ногами? – запропонував генерал.
– Звичайно ні, тут треба діяти тонше .. – почала пояснювати Єлизавета.
– То був очевидний сарказм, – перебив її генерал.

Генерал та Єлизавета подивилися один одному в очі.

– Спокійніше, ви у двох маєте рацію, – сказав король, – це приватні володіння, а барон дуже багата і шанована людина. Ми не можемо діяти без доказів. Навіть якщо ми знайдемо формальний привід, який буде відповідати букві закону, але не відповідатиме його духу, це завдасть удару по моїй репутації. Всі інші люди почнуть думати, що я будь-якої миті можу порушити права громадянина нашого королівства. Нині такі настрої дуже небезпечні. Ми перебуваємо в стані неоголошеної війни, і наш ворог постійно веде пропаганду, що я узурпатор і безперервно творю свавілля.

Після того, як він пояснив усім присутнім політичне підгрунтя ситуації, король Конон Яросний дав нам паузу все це усвідомити, а потім попросив Єлизавету продовжити.

– Ми таємно зашлемо туди спеціаліста, який зможе на місці зрозуміти, що там відбувається, і на підставі цього будем діяти далі. Я вже поговорила з метром Олександром, і він погодився.

На підтвердження її слів я кивнув, ми вчора обговорили це питання. Звичайно, це може суперечити моїм планам досягнути безсмертя, адже мене можуть банально грохнути. Але я вже двічі ухвалював такі рішення. А в цьому випадку ризики мають бути взагалі мінімальними, я ні з ким не повинен вступати в смертельний бій.

– Добре і яким чином пан Флай туди потрапить? – запитав генерал.
– Для цього я запросила на наше засідання архімагістра Флавіуса фон Брейна. Нещодавно син барона закінчив магічну академію, і незабаром буде день його народження. Багато хто запрошений, у тому числі і архімагістр. Адже так?
– Цілком вірно, але я вже старий і не збирався бути там присутній, у мене багато родичів і просто знайомих, якщо я їздитиму на всі урочистості, то мені знадобиться чотириста або чотириста шістдесят днів на рік, – пояснив Флавіус фон Брейн.
– Але ж ви замість себе можете надіслати свою онучку.
– Так, можу, якщо вона не буде проти.
– Мій план простий, ми посилаємо на урочистість Алісію фон Брейн та Олександра Флая, під виглядом парочки молодих людей, які зустрічаються. І вони таємно проводять там розслідування.

Всі замовкли і почали думати над цим планом, першим порушив мовчанку король.

– Це звучить досить витончено, ви ж не проти, Флавіусе?
– Якщо моя онука дасть згоду на цю авантюру, то я не заперечуватиму. Вона вже доросла самостійна жінка. І за магічною силою перевершує мене, хоча за вмінням я ще дам сто очок уперед усій нашій молоді.
– Перевершує вас за силою? – здивувався генерал: – не може бути такого!
– Так, може, це правда. Різниця поки не дуже велика. Але які її роки, вся її могутність ще попереду, – усміхнувся маг.

Флавіусу, мабуть, дуже подобалося хвалити свою онучку.

– Коли ми можемо поговорити з Алісією? – спитав король.

Єлизавета фон Стронг нічого не відповіла, тільки дзвякнула у магічний дзвіночок. Секунд через десять двері відчинилися, і звідти увійшла Алісія фон Брейн. Вона була одягнена у чорні високі прилеглі до ніг чобітки з високим підбором, білі обтягуючі лосини та багато прикрашену куртку-стьобанку зі шкіряним ременем. Вигляд у неї був, як у військових. Її чорне волосся спадало на її плечі хвилястими пасмами. Я трохи замилувався, можливо, не тільки я. Вона чітко по-військовому друкуючі крок пройшла до середини кімнати, зупинилася і віддала честь.

Після чого обвела всіх присутніх поглядом, і коли вона впізнала мене, її зіниці злегка розширилися. Ага, дівчинка, а я з цією компанією постійно працюю.

– Алісія фон Брейн прибула, – доповіла вона королю.
– Дуже добре, вільно, – скомандував він.

Відразу видно обоє колишніх військових, скрізь виявляються ці їхні замашки, чомусь трохи не задоволено подумав я.

– Алісія, все що ви дізнаєтеся тут, має залишитися в найсуворішій таємниці, – сказала Єлизавета фон Стронг.
– Так точно.
– Будь ласка, сідайте за стіл, і читайте що написано в папці, яка лежить перед вами, – продовжила начальниця служби безпеки.

А вона молодець, все передбачила, подумав я на Єлизавету. Алісія сіла і почала читати, в одному місці в неї здивовано поповзли брови вгору, вона підвела голову і подивилася на мене, потім продовжила читати далі. Через кілька хвилин Алісія відірвала голову від аркуша, подумала трохи і сказала:

– Я згодна.
– Добре, питання з королівським секретаріатом ми залагодимо пізніше, не хвилюйся.

Алісія і не думала хвилюватися. Я був дещо приголомшений її швидкістю ухвалення рішення. Та як так можна, а поплювати в стелю, почухати собі голову, а потім дупу? Як люди взагалі так швидко можуть ухвалювати важливі рішення. Може, вони зовсім не думають?

– Але я маю питання, хто в нашій парі буде головним? Я чи Олександр? – уточнила Алісія.
– Головним? – не зрозумів її архімагістр.
– Це таємна операція, за своєю суттю близька до військової. А на війні часто виникають ситуації, коли немає часу сперечатися і з’ясовувати, хто що думає, необхідно, щоб один наказав, а другий підкорився, – пояснила Алісія.

Усі трохи помовчали, обмірковуючи її висловлювання.

– Добре, – погодилася Єлизавета, – ми зараз швидко це з’ясуємо. Олександре ви маєте досвід оперативної роботи?
– Що таке оперативна робота? – задав я зустрічне запитання.
– Питання, знято. Ви служили в армії? – продовжувала далі Єлизавета.
– Ні.
– Чи проходили військові курси?
– Ні.
– Чи маєте досвід безпосереднього керівництва хоч якоюсь кількістю людей?
– Ні.
– Тоді я думаю, що вибір очевидний.

Що там очевидного? Навіщо мене з брудом мішати, незадоволено думав я. Сама хоч спіднє не забула надіти?

– Головною буде Алісія фон Брейн, ви згодні, Олександре? – підсумував король.
– Згоден, – відповів я, а що мені ще казати? Ми ж не на дитячому майданчику, щоб тупо кричати, я хочу бути головним, а ви всі хоч лусніть.
– Все, тоді можна розходитися, – закінчив наші збори король.

Ми вийшли в коридор.

– Олександре, зачекайте, – сказала мені Алісія.

Я розвернувся і почекав поки вона мене наздожене.

– Чекаю вас завтра на полігоні о восьмій ранку, – сказала Алісія, коли ми порівнялися.
– А це ще навіщо? – здивувався я.
– По-перше, я хочу перевірити вашу фізичну форму, а по-друге, я хочу зрозуміти чи вмієте ви підкорятися наказам.
– Це що, так потрібно?
– Це наказ, Олександре.

Тут я задумався, хм, адже я тільки п’ять хвилин тому дав свою згоду, якщо зараз відмовитися, то виходить я взагалі не розумію, що означають мої слова.

– Добре, але давайте о дев’ятій.
– Ні, я на вас чекаю там о восьмій, – сказала Алісія і пішла.

От же, а мені ж ще йти сьогодні в нічний патруль, а щоб потрапити на полігон о восьмій, треба встати о пів на сьому як мінімум.