Глава 4. Точки дотику

11.11.2011, 06:15. Пробудження

Ранок розпочався несподівано м’яко. Гаррі прокинувся у квартирі, яку йому надали на перших тижнях роботи в ФБР. Світло крізь жалюзі створювало ритм на стінах, нагадуючи пульс. Його новий пульс — у цій країні, у цьому світі, у цій версії себе.

Джек спав поруч — Гаррі не витримав розлуки і дозволив йому залишитися. Тедді вже встав і готував чай, навчившись користуватись магломікрохвильовкою. Андромеда читала газету, одягнена в довгий халат із квітами. Родинний ранок. Майже нормальне.

— Ти знав, що таке життя взагалі існує? — спитала вона.

— Я сподівався. Але не вірив.

Вони обмінялися поглядами, сповненими тиші та вдячності.

11.11.2011, 08:00. Секрети й відповідальність

У штабі BAU Гаррі чекав Аарон. Той мовчки простягнув йому теку.

— Справа знову серйозна. Зникнення дітей у Південній Кароліні. П’ятеро за останні три місяці.

— Почерк схожий на серійного?

— Занадто чисто. Але є повторення в датах та географії. Нам потрібно виїхати сьогодні.

Гаррі кивнув.

— Мені потрібно годину. Поговорити з Тедді та Джеком.

— Я поїду з тобою.

Їхні очі зустрілися. Це було більше, ніж робоче партнерство.

11.11.2011, 09:30. Розмова з Джеком

— Ти знову їдеш? — запитав Джек, обіймаючи подушку.

— Так. Але цього разу — не надовго. Я обіцяю.

— Я можу написати тобі листа? — прошепотів хлопчик.

— Щодня. А я відповідатиму.

Гаррі поцілував його в чоло. Аарон, стоячи збоку, вловив мить ніжності і захоплення.

— Я не знаю, чи зможу стати кращим батьком  — зізнався Аарон, коли вони вийшли.

— Ти вже частина нашого світу. Решта — справа часу.

11.11.2011, 12:00. Виїзд

Команда вирушила на південь. Гарсія залишилась у штабі з підключенням до місцевих баз. Прентіс, Морган і Рід обговорювали профіль у літаку.

— Можливо, він не серійник. Можливо, це ритуал, — припустив Рід. — Є паралелі з південно американськими обрядами.

— Але все надто «американізовано», — заперечила Прентіс. — Це маскування.

Аарон кинув погляд на Гаррі. Той сидів мовчки, стискаючи оберег.

— Відчуваєш щось?

— Ні. І це погано. Зазвичай я відчуваю біль. Тут — порожнеча. Начебто сам світ запечатав рану, не даючи нам знайти її.

11.11.2011, 16:45. Перше місце злочину

Маленьке селище. Занедбана школа. Підвал, куди не заходили роками. Гаррі й Аарон увійшли першими. Було темно і холодно.

— Закляття освітлення не спрацює, — прошепотів Гаррі. — Щось перекручує простір.

— Магія?

— Ні. Але хтось знає про неї. І використовує її як образ. Це наслідування. Але дуже точне.

Вони знайшли залишки кола. Зола, фігурки з воску, кров. Але не людська.

— Попередження, — вирішив Гаррі. — Наступне місце не буде таким «чистим».

11.11.2011, 19:30. Вечеря в мотелі

У мотелі вони знову розташувались у сусідніх кімнатах. Гаррі відчував втому, але не фізичну. Емоційну. Щось не давало спокою.

Аарон постукав.

— Є хвилина?

Гаррі відкрив. У його кімнаті горіло лише одне світло.

— Пробач, я… просто думаю.

— Про що?

— Про те, як звичка бути у бою з часом стає способом дихати. І коли настає тиша — лячно.

Аарон сів поруч, не торкаючись.

— Я знаю. Але іноді тиша — це не кінець. Це знак, що ти змінився. І маєш право почати нове.

Вони сиділи мовчки. Потім Гаррі потягнувся — і вперше сам поклав голову на плече Аарона.

— Дякую, що не тікаєш.

— Ти мій дім, Гаррі.