Глава 3. Межа між світами

10.11.2011, 07:20. Кухня Гаррі

Сонце ще не зійшло повністю, але на кухні вже пахло кавою і підсмаженими тостами. Андромеда стояла біля плити, тихо перемовляючись із Тедді, який читав інструкцію до людського конструктора. Джек сидів навпроти, зосереджено вимальовуючи карту світу, в якому розташовував замок із LEGO.

Гаррі з’явився мовчки — у темному светрі, з розпатланим волоссям. Схилившись над дітьми, обійняв обох. Аарон вийшов раніше.

— Ти мало спав, — м’яко сказала Андромеда.

— Ми знайшли підказку. Імовірно, не останню.

— І знову підеш? — Джек запитав тихо.

— Але я завжди повертаюся. До вас — завжди.

Він поклав долоню на потилицю Джека і легко натиснув. Той посміхнувся. В очах залишилась тінь страху — але слабша, ніж учора.

10.11.2011, 10:00. Штаб BAU

У кабінеті було людно. Гарсія вже налаштувала свою систему для зв’язку з місцевими архівами, Прентіс та Рід працювали з профілем підозрюваного, а Морган перевіряв записи безпеки.

— Наша ціль — Едді Верон, — оголосив Гочнер. — У дев’яності втік з приватної клініки, підозрюється у насильстві над неповнолітніми. Зараз, за нашими даними, перебуває в окрузі Лейквуд під іншим ім’ям.

— У нього є звичка знищувати свої сліди, — додала Прентіс. — Але він залишає маркери: символи, імітації ритуалів, щоби відвести увагу від психологічної маніпуляції.

Гаррі вивчав знімок Верона. Його очі нагадували тих, кого він бачив у Азкабані.

— Це не лише хижак. Це людина, що боїться власної тіні. І тому створює монстрів, щоб здаватися більшим за них.

— Є план? — спитав Морган.

— Так, — втрутився Аарон. — Поттер і я — беремо периметр. Рід і Прентіс — опитування свідків. Морган з Гарсією — прослідкують електронні сигнали. Починаємо зараз.

10.11.2011, 13:40. Діалог

Старий кінотеатр у містечку Лейквуд був закритий, але за останні два тижні там регулярно бачили самотнього чоловіка. Гаррі та Аарон підійшли непомітно. Коли двері скрипнули — тиша всередині завмерла.

— Не стріляйте. Я нічого не зробив! — голос з темряви.

— Едді Верон, — чітко сказав Гочнер. — Ви не вбили останню дівчину. Але ви знаєте, хто це зробив. Інакше ви б не ховалися.

— Я не знаю… я не… — він задихався. Гаррі зробив крок уперед і, спокійно дивлячись, додав:

— Ви залишили знак у храмі. Той, що малювали ще в дитинстві. Вас теж вчили боятись. Але тепер — ви той, кого бояться. Це ваш шанс зупинити монстра, поки він не з’явиться знову.

Верон дивився довго. А потім, тремтячи, витягнув аркуш.

— Він знову малює. І цього разу — не для мене. Він вибрав нову ціль. Хлопчика. І це буде ритуал.

10.11.2011, 16:30. Загроза

— Він хоче провести ритуал на самотньому узбережжі, — Гарсія кинула адресу на екран. — Ось останні сигнали з його телефону.

— Збираємось, — кинув Гочнер. — І не намагайтесь грати в героя.

Гаррі зустрів його погляд.

— Я обіцяю, не загину. Я потрібен їм. І тобі.

— Це… дуже по-людськи.

— Я вчуся.

10.11.2011, 18:00. Узбережжя

Пісок був темний. Вітер бив у лице, в повітрі відчувалася сіль. Десь між скелями була тінь. Вони розділилися: Гаррі пішов схилом униз, Аарон — зі сходу. Сигнал був чітким.

Раптово — крик. Гаррі помчав. На камені стояв хлопчик — зв’язаний. Біля нього — фігура в масці. І ніж.

— Залиш дитину, — голос Гаррі не тремтів.

— Я не боюсь тебе, Поттер.

— І дарма.

Закляття не потрібне. Він кинувся вперед, відбивши удар. Аарон прикрив ззаду. Хлопця забрали, нападника — знешкодили.

10.11.2011, 20:30. Після

— Хлопець у безпеці. Верон пішов на угоду. Інший — у в’язниці, — резюмував Гочнер. — Добра робота.

— Ми ще не перемогли, — відповів Гаррі. — Але цей день ми виграли.

Вони стояли на сходах штабу. Мовчки. Розуміючи, що попереду ще довга дорога.