Глава 22. Дзеркальні сни

30.11.2011
06:20 — Вашингтон, штаб-квартира BAU

— Нам потрібно знайти точку входу, — промовив Рід, розкладаючи перед собою вирізки газет, фотозвіти та роздруковані малюнки Джекa й Тедді. — Якщо ми припустимо, що ця «гра» — містична в своїй структурі, але не обов’язково надприродна, тоді потрібен фокус — щось, що запускає ланцюг реакції.

— А якщо все ж магія? — сухо запитала Джей-Джей, кидаючи погляд на Гаррі.

— Тоді ми шукаємо інший тип шаблону. — Гаррі поставив чашку з кавою й витягнув свиток з архіву Міністерства: «Непрямі обряди доступу до снів неповнолітніх: історичні викладки».

Аарон нахилився ближче:

— Що це?

— Дослідження, які колись заборонили. Але у нас тут з’явилися дивні збіги. Три зниклих дитини, всі в різних штатах. Усі повернулися — з пам’яттю, стертою до стану «чуття образів». І в кожного з них — відчуття дзеркального оточення.

— Може, нам потрібен контакт? — обережно припустила Тара.

— Я зроблю вхід, — тихо сказав Гаррі. — Але мені потрібно буде, щоб хтось тримав мій фокус.

Аарон кивнув. Не вагаючись:

— Я залишусь поруч.

11:45 — Тимчасова зона відновлення, психо-захисна кімната

Гаррі сидів у центрі захисного кола, яке він викреслив на підлозі не звичними магічними рунами, а сучасною формою арканічних символів — адаптованих для не-магічного простору. Поруч, мовчки, сидів Аарон.

Тедді й Джек — у безпечній зоні за стінами, але могли бачити й чути.

— Ти впевнений? — запитав Гочнер .

— Уперше в житті, — коротко відповів Гаррі, і торкнувся до артефакту — дзеркального уламка, який приніс один із хлопців із сну.

Мить — і темрява схопила його.

12:00 — Усередині сну

Порожній світ. Тиша. Ні простору, ні часу. Лише стіни зі скла, крізь які рухаються відображення.

— Гаррі Поттер, — пролунало тихо. Голос нагадував шепіт риби під водою.

Він повернув голову. Перед ним — обличчя без рота. Як у дитячих малюнках. Але очі — глибокі, мов провалля.

— Навіщо ти тут?

— Щоб повернути імена.

Тиша згустилась. А потім — скляна стіна перед ним затріщала. Через неї вийшла маленька фігура — дитина. Дівчинка років восьми. Вона несла в руках слово.

— Моє ім’я — Майя. Але вони його вкрали.

— Хто?

— Той, хто без імені.

Раптом усе навколо почало кришитися.

— Пора прокидатись, — голос Аарона прорізав простір.

12:01 — Повернення

Гаррі вдихнув — глибоко. Піт стікав з його чола. Очі були широко розплющені, але розум ще не зовсім тут.

— Ти бачив щось? — спитала Прентіс.

— Більше, ніж хотів. Але тепер ми знаємо: Майя — справжня. І вона ще жива.

— Як ми її знайдемо? — запитав Рід.

Гаррі підняв уламок скла:

— Її ім’я — код. І це означає, що ми можемо його розшифрувати.