Глава 17. Точка входу

25.11.2011
08:45 — Північна Дакота, передмістя Мінот

Вітер тут був інший — широкий, сильний, тремтливий. Земля дихала інакше. Гаррі, в темно-синій куртці, стояв біля багажника чорного SUV, коли Джей-Джей передала йому планшет.

— Ми зустрінемось із соціальним працівником у школі. Із «школи», — підкреслила вона, і в її голосі прозвучало скептичне напруження.

— Фіктивна? — запитав Рід, підійшовши ближче.

— Не зовсім. Просто місце, яке не має фінансування, офіційного визнання, вчителів… але має дітей. Точніше, мало. До вчорашнього ранку.

— Квінсі Раміль, — промовив Гаррі, — останній, хто ще мав запис у їхньому журналі.

09:15 — «Школа» на перехресті

Будівля виявилась старим громадським центром. Вибілені стіни, розмиті графіті, розбиті вікна — і табличка з написом «Освіта для всіх».

Із темних дверей вийшов чоловік середніх років, худий, з руками, вкритими чорнильними плямами.

— Ви — агенти? — запитав він.

Аарон кивнув, показуючи посвідчення.

— Раян Лім, тимчасовий адміністратор. Я був… тим, хто приглядав. Бо ніхто інший не хотів.

Гаррі пройшов всередину. Повітря — застигле, як у забутому сні. Класна кімната: зламані парти, дитячі малюнки на стінах. Один із них — хлопчик і велетень, тримаючі за руки. На малюнку: «Я — Квінсі. А це — мій друг. Невидимий.»

Гаррі відчув, як щось холодне пройшло по спині. Він підійшов до малюнка.

— У нього був «друг»? — запитав він.

— Вигаданий, мабуть. Завжди розповідав про чоловіка в пальто, що з’являється вночі біля дверей.

10:05 — Камери спостереження

Гарсія, яка залишилась у штабі, зв’язалася по телефону:

— Я знайшла запис із зовнішньої камери, встановленої сусідом. Ось — 22:03 вчора. Дивіться.

Всі схилились над планшетом.

Темна вулиця. Тінь наближається — розмитий силует у довгому плащі. Він не заходить у будівлю. Просто… зникає. А в той же момент двері школи відкриваються зсередини.

— Квінсі пішов сам, — шепоче Джей-Джей.

— Це не просто викрадення. Це… — Гаррі зупинився. — Виклик.

11:40 — Магічна тінь

Вони перевірили кімнату Квінсі. Розкидані книжки, ліжко, накрите старанно — надто старанно.

Гаррі зупинився біля стіни.

— Тут щось… залишилось.

Він витяг паличку і прошепотів:

— Revelare.

Світло блискнуло, мов блискавка, і на стіні з’явився слід: не дитячий почерк — а рунічна формула. Переплетення стародавньої магії й чогось… механічного.

— Це не дитина писала, — сказав він. — Це знак. Зовнішній вплив. І дивись — частина активної структури. Когось вчили, як обійти бар’єри.

— Бар’єри чого? — Аарон підійшов ближче.

— Мислення. Сприйняття. Вони готують цих дітей не просто як жертв. Як… носіїв.

14:15 — Відлуння

Повертаючись у штаб, Гаррі сидів на задньому сидінні. Його пальці перебирали амулет Певереллів, що висів на шиї. Аарон кинув погляд у дзеркало заднього виду.

— Що ти думаєш?

— Це не просто справа. Це почерк.

— Чий?

Гаррі відповів не одразу. Коли озвався, його голос був твердим:

— Того, хто вважає себе єдиним правомірним творцем нового світу. І він працює вже давно.

Аарон зустрівся з ним поглядом:

— І ти його знаєш?

— Боюсь, що так.

18:30 — Дім

Джек і Тедді сиділи на підлозі, будуючи вежу з кубиків. Коли Гаррі увійшов, діти одночасно підняли голови. Обидва — з надією в очах.

— Ти сьогодні переміг? — спитав Тедді.

— Ще ні. Але я наблизився, — відповів Гаррі, присідаючи поруч.

Аарон, що стояв у дверях, спостерігав за ними. Його обличчя зм’якло. Вперше за довгий день.

— Завтра — новий рівень, — промовив він.

Гаррі кивнув.

— І ми пройдемо його разом.