Глава 12. Сліди на піску

Дата: 18.11.2011
Час: 05:17
Локація: Пустельна зона, північ штату Нью-Мексико

05:17 — Дзеркало без відображення

Піски шурхотіли під ногами. Повітря — нерухоме, важке, як напруга перед бурею. Гаррі стояв поруч із Аароном на вершині невеликої дюни, дивлячись униз, де контур старої будівлі повільно вимальовувався крізь туман.

— Він повернувся сюди, — мовив Гаррі.

— Чому саме сюди? — запитав Аарон, стискаючи тактичну рацію в руці.

— Бо тут він був дитиною. Тут його вперше зрадили. І тут же він почав перетворювати себе в того, ким став.

— Ми ловимо не монстра, Гаррі. А людину, яка перетворилась на загрозу. І саме це робить його більш небезпечним.

06:02 — Слід на стіні

Рід і Прентіс обстежували внутрішній двір. Морган контролював периметр. Гаррі зайшов усередину через тріснуту арку — залишки школи, давно закинутої. Тиша тут була така глибока, що кожен крок лунав, мов грім. На стіні — напис кров’ю:

“Мене не шукали. Тож я зник сам.”

Гаррі провів пальцями по обвугленій фарбі.

— Він глибше всередині, — тихо сказав він. — Але це пастка не для нас. Це пастка для себе.

07:15 — Ім’я в повітрі

У глибині будівлі, у класі з розбитими вікнами, вони знайшли хлопчика. Принаймні, так здавалося — років десять, брудний, наляканий. Він сидів на підлозі, обіймаючи коліна.

— Я… я не він, — прошепотів той.

— Як тебе звати? — спитав Гаррі м’яко, сівши навпочіпки.

— …Я… забув. Він забрав.

— Дозволь — я тобі нагадаю. Ти — не він. Ти — це ти.

— Але ім’я болить…

Гаррі простягнув руку. І хлопчик поклав долоню поверх.

— Дайте нам хвилину, — сказав Гаррі команді через рацію. — Він частина головоломки. Але не її центр.

08:25 — Сліди йдуть углиб

— Він створює фантомів, — пояснив Гаррі пізніше. — Кожен — відображення однієї травми. І вони живуть, поки вірять, що імені не існує.

— А цей хлопчик?

— Це перший. І можливо, єдиний, хто ще здатен згадати своє справжнє ім’я.

— Ми врятуємо його?

— Так. Бо врятувавши його — ми покажемо, що центр може бути не порожнім.

10:03 — Вдома

У будинку панувала тиша, яка була теплом. Тедді малював на підлозі новий символ — щось схоже на герб.

— Що це? — спитав Джек, обіймаючи подушку.

— Це наша родина. Бачиш, тут я, тут ти. А посередині — дерево з двома гілками.

— А коріння?

Тедді посміхнувся.

— Воно під підлогою. Але там — Гаррі і Аарон. Вони — тримають нас.

Гаррі, який почув усе з коридору, зупинився на кілька секунд. У його грудях затріпотіло щось таке справжнє, що він вперше за багато днів відчув не втому, а спокій.