Глава 10. Точка розламу
від Tanya VДата: 16.11.2011
Час: 07:40 – 23:10
Місце: Вашингтон,штаб-квартира ФБР — BAU
07:40 — Ранкове повітря
Ранок у Вашингтоні був не зовсім таким, як звик Гаррі. Повітря пахло кавою, втомою та відповідальністю. Система працювала точно, чарівні механізми в Артефакторському бюро — але тут усе трималося на людях.
Гаррі вже був у костюмі — темно-сірий, стриманий, під колір очей. Його папка з нотатками йшла під руку з відчуттям нового етапу. Вчора був перетин. Сьогодні — розлам або нове з’єднання.
У конференц-залі він побачив знайомі обличчя. Аарон Гочнер — незмінно спокійний, хоча очі ставали глибшими щоразу, коли Гаррі входив. Рід, Емілі, Джей Джей, Люк, Пенелопа, Росі — усі зібрані, в очікуванні чогось нового у їхній роботі.
— Доброго ранку, — тихо мовив Гаррі. — Можу почати?
— Ми слухаємо, — відповіла Джей Джей, відклавши планшет.
Він коротко виклав свою роль — офіційно: представник відділу співпраці з міжнародними структурами, консультант з профайлу випадків, що не мають очевидної логіки. У неофіційній версії — він був тут, бо втомився від Лондона, амортенцій, брехні і… самотності.
Аарон не спускав з нього погляду.
09:05 — Новий виклик
На екрані з’явилась карта. Арізона. Дві смерті — дуже різні, але з однаковим знаком: вирізаний символ на внутрішній стороні зап’ястя.
— На місці злочину не знайдено жодних слідів. Ні ДНК, ні знаряддя. — Джей Джей швидко клацала по слайдам. — Жоден із сусідів не чув нічого. Жертв не пов’язує нічого, окрім географії.
— А схожі інциденти в минулому? — запитав Гаррі.
— Жодного. Але символ, — Рід увімкнув фото, — відповідає одному із заборонених знаків окультного культу 70-х років. Офіційно він знищений.
Гаррі вдивився в знак. Він не був магічним. Але був… відлунням. Спотвореним дзеркалом певної реальності. І це викликало тривогу.
— Це не надприродне, — сказав він. — Але й не просто злочин. Це — фантом структури.
— Що це означає? — Емілі глянула через стіл.
— Що хтось, не володіючи справжньою силою, відтворює її архітектуру. І якщо йому дозволити, — він створить з неї справжню.
12:45 — Сцена злочину
Вони вже були на борту літака. Гаррі тримав документи, але частіше дивився у вікно. Аарон сів поруч, не питаючи дозволу.
— Мозковий штурм у вас завжди такий… насичений?
— Більшість навіть не підозрює, скільки в буденності залишків старих знань. Але ти не з тих, хто не підозрює, правда?
Гочнер усміхнувся куточками вуст. Без слів — згоден.
Коли вони прибули на місце, Гаррі першим підійшов до столу в будинку жертви. У повітрі ще залишались відлуння емоцій — не магія, а людська пам’ять простору. Він доторкнувся пальцями до краю стільниці.
— Тут був страх. І щось… схоже на молитву.
— Слова? — запитав Рід.
— Ні. Намір. Благання. Хтось спостерігав. І хтось — відповідав.
15:10 — Діти
Гаррі та Аарон повернувся у будинок ненадовго, де вже чекали Тедді та Джек — під наглядом Андромеди. Вони грались на підлозі з будівельним конструктором. Гаррі завмер на порозі. Усе в ньому розслабилось.
— Тато! — Тедді кинувся до нього, обіймаючи. Гаррі нахилився й обійняв у відповідь.
— Як справи?
— Ми зробили башту з восьми поверхів. І Джек сказав, що я можу бути архітектором. Це добре?
— Це прекрасно.
Аарон з’явився на порозі через кілька хвилин, у сорочці, злегка розстебнутій на комірці. В його очах було більше тепла, ніж Гаррі очікував. Вони сиділи на підлозі разом із дітьми. Четверо — у тиші, яку не хотілося порушувати.
— У них уже є свій світ, — прошепотів Гаррі. — І ми його тільки оберігаємо.
— А може, і творимо, — тихо відповів Аарон.
20:50 — Зіткнення
Повернувшись до штаб-квартири, команда знову зібралась навколо дошки. Фотографії жертв, символи, мапи.
— Усі жертви — або викладачі, або дослідники міфів, — зауважила Емілі.
— І всі працювали над реконструкцією давніх систем вірувань, — додав Рід.
— Тобто… хтось вбиває тих, хто хоче відтворити знання?
— Або… хтось хоче відтворити це сам і прибирає конкурентів, — сказав Гаррі. — Ми маємо справу з конструктором. Архітектором фантомної сили. І він хоче, щоб хтось повірив.
— У що? — спитала Пенелопа.
— Що надприродне повертається. І що воно жадає крові.
21:30 — Те, що залишає тінь
Гочнер сидів на краю столу, слухаючи діалог між Гаррі та Рідом. Їхні думки, хоч і базувались на різних системах — раціональній та містичній — йшли паралельно, а іноді й перетинались.
— Якщо вбивця не має сили (магії), але створює ритуали, — сказав Гаррі, — значить, він намагається викликати щось. Чи когось.
— Символ, що він використовує, — комбінація древніх скандинавських рун, фінікійської абетки та хаотичного елементу, схожого на абракадабру, — уточнив Рід. — Але в одному з текстів про культ «Голосу без Імені» згадується дуже схожий знак. Вони вірили, що якщо знищити всі імена, залишиться тільки істина.
— Безіменність як абсолют, — прошепотів Гаррі. — Це небезпечна ідея. Знищення імен — знищення ідентичності.
Аарон зітхнув, встаючи.
— І хто наступний?
— Ми ще не знаємо, — відповіла Емілі. — Але темп зростає. Якщо не зупинити його, буде ще одна смерть за 48 годин.
Гаррі підійшов до дошки, взяв маркер і почав малювати коло, потім — лінії з центру, немов павутину.
— Він не просто вибирає жертв. Він створює схему. Магічну матрицю.
— Ти говорив, що це не магія, — зазначив Люк.
— Вона не магічна за суттю. Але структурно — ідентична магічному колу закріплення енергії. Якщо він завершить схему — буде вивільнення. Психічне, соціальне… можливо, масове.
— І де центр?
— Ми ще не знаємо. Але скоро він себе покаже.
22:45 — Очі в темряві
Гаррі вийшов на балкон штаб-квартири. Високі поверхи, вогні міста, ніч. Йому хотілось тиші, але поруч з’явився Аарон — мовчки, як завжди.
— Втомився? — запитав Гочнер .
— Трохи. Але не настільки, щоб зупинитися.
— Я спостерігаю за тобою. І щоразу думаю — як ти справляєшся?
— Системно. Діти та ти Аарон — це моя якірна точка. А решта… — Гаррі знизав плечима. — Я звик до боротьби. Але ця… вона інша. Бо тут не вбивають для страху чи влади. Тут шукають… відображення.
— Це те, що роблять дзеркала. Але й розбивають теж.
Аарон кивнув на вікна.
— Ти коли-небудь думав, що буде, якщо просто… зупинитись?
— Думав. Але я не вмію.
Вони стояли поруч. Ніч щільно обіймала місто.
— Гаррі, — тихо сказав Аарон. — Якщо стане надто важко — я поруч.
— Знаю, — відповів Гаррі, не відводячи погляду від далечини. — І це вже змінює більше, ніж ти думаєш.
23:10 — Фінал дня
Гаррі повернувся додому. У кімнаті Джек спав, обіймаючи Тедді, який вже втретє за тиждень перемістився в його ліжко. Андромеда читала щось у кріслі, посміхнулась.
— Як пройшов день?
— Майже зрозуміли схему. Ще кілька кроків — і зловимо його.
— Ти знову не вечеряв, — кинула вона, піднімаючись. — Я залишила тобі суп.
Гаррі кивнув, але пішов не до кухні, а до кімнати хлопців. Подивився на них довго. Тепле світло нічника падало на їхні спокійні обличчя.
«Я обіцяю, — подумав він. — Ми будемо жити. Без страху. Без брехні. Знову.»
За спиною тихо з’явився Аарон, торкнувся плеча. Без слів.
Удома.
0 Коментарів