Ехо хвиль

Ядуче відлуння, ехо зеленавого світла ширилось тунелем, яким плив наш човник. Очі ковзали по гладким стінам, хвилькам, але варто було подивитись на стерно – намертво примагнітились до кистей Кріса. Такі худі, зовсім не геройські, але манірні, кожен рух – ніби зарання сплановано, нічого зайвого, лише поскрип рукавиць. Може, навіть більше в ньому було від принца, […]FavoriteLoadingДодати до улюблених